Ліберально-буржуазний рух економ.думки в україні.М.П.Драгоманов

Ліберально-буржуазний рух в Україні був репрезентований інтелігенцією, яка гуртується у так званих громадах — своєрідній організаційній формі руху. Громади виникають у 60-х р. у Києві, Харкові, Чернігові, Полтаві та інших містах України.

З ліберально-буржуазних позицій оцінювався характер пореформених аграрних відносин і на сторінках газети «Киевский телеграф», яка протягом 1874—1875 р. була органом громадівців. Отже, громадівський рух в Україні створював свого роду національний грунт, на якому розвивалася ліберальна суспільно-еко­номічна думка.Значне місце у науково-публіцистичній діяльності М. Дра­гоманова займають економічні проблеми. Велику увагу приділяв він пореформеним аграрним відносинам. Реформу 1861 р. М. Дра­гоманов розглядав як позитивний акт, вельми корисний для суспільства.Реформа,писав він, не тільки не дала селянам землі, «а й відібрала ту, яка в них була». Це призвело до погіршання становища селянства, оскільки до феодальних форм експлуатації, які багато в чому збереглися, додалися капіталістичні її форми. Приділяючи велику увагу тяжкому становищу робітничого класу за умов капіталізму, М. Драгоманов пропонує заходи для його поліпшення. Це, передусім, «освіта та спільність між бідними людьми, між робітниками». Крім того, писав він, необхідно домагатися підвищення заробітної плати, поліпшення умов праці тощо.Найпершу умову радикальної зміни становища робітників і селян він бачив у знищенні приватної власності. Майбутнє суспільство М. Драгоманов зв’язував із соціалізмом (громадівством), як більш досконалим, ніж капіталізм, ладом. Під соціалізмом він розумів такий спосіб виробництва, за якого фабрики, заводи і продукти праці належатимуть робітничим громадам, а земля й результати сільськогосподарського виробництва — сільським громадам. Перехід до нового ладу він мислив як еволюційний, не заперечуючи, проте, і можливості революційних виступів, «без яких інколи не можна обійтись».

Причини Першої світової війни

В цілому, це були просто територіальні претензії та зазіхання. Безпосереднім приводом для війни стало вбивство 28 червня1914 року в Сараєвіавстрійського герцога Франца Фердинанда сербським студентом Гаврилом Принципом.

Велика Британія

-Не могла пробачити Німеччині підтримку бурів в англо-бурській війні 1899—1902 рр.

-Не мала наміру відчужено спостерігати за проникненням Німеччини в райони, які вважала «своїми»: Східну і Південно-західну Африку.

-Вела проти Німеччини неоголошену економічну і торгову війну.

-Вела активні військово-морські приготування на випадок агресивних дій з боку Німеччини.

-Через потенційну німецьку загрозу відмовилася від традиційної для країни політики «блискучої ізоляції» і перейшла до політики утворення антинімецького блоку держав.

Франція

-Прагнула узяти реванш за поразку, нанесену їй Німеччиною у франко-пруській війні 1870 року.

-Мала намір повернути Ельзас і Лотарингію, відокремлені від Франції в 1871 році.

-Зазнавала збитки на своїх традиційних ринках збуту в конкуренції з німецькими товарами.

Російська імперія

-Претендувала на вільний прохід свого флоту в Середземному морі, наполягала на ослабленні або перегляді в свою користь режиму контролю над протокою Дарданелли.

-Розцінювала будівництво залізниці Берлін-Багдад (1898 рік) як недружній з боку Німеччини акт. При цьому, посилаючись на те, що це зазіхає на її права в Азії за російський-британським договором 1907 року про розподіл сфер впливу в цьому регіоні.

-Протидіяла австрійському і німецькому проникненню на Балкани.

-Наполягала на винятковому праві протекторату над всіма слов'янськими народами; підтримувала на Балканах антиавстрійсько і антитурецько настроєних сербів і болгар.

Німеччина

-Як нова динамічна імперія прагнула до військового, економічного і політичного лідерства на континенті.

-Включившись в боротьбу за колонії тільки після 1871 року, претендувала на рівні права в колоніальних володіннях Англії, Франції, Бельгії, Нідерландів і Португалії. Виявляла особливу активність в отриманні ринків.

-Кваліфікувала Антанту як угоду, що мала на меті підірвати могутність Німеччини.

Австро-Угорщина

-Будучи багатонаціональною імперією, унаслідок міжнаціонального протистояння країна була постійним вогнищем нестабільності в Європі.

-Прагнула утримати захоплені нею в 1908 році Боснію і Герцеговину.

-Протидіяла Росії, що узяла на себе роль захисника всіх слов'ян на Балканах, і Сербії, що претендувала на роль об'єднувального центру південних слов'ян імперії.

Італія

-Встановлення контролю над східним узбережжям Адріатичного моря (Далмація, Албанія тощо)

-Приєднання Тіроля;

-Повернення Савої та Ніци, що входили до Франції;

-Загарбання Туніса та Східної Африки (Сомалі, Ефіопія, Кенія).

 

105.

Колоніалі́зм — підкорення народів і держав могутнішими державами з наступним поширенням на них дії свого суверенітету. Колоніалізм означає принципову нерівноправність відносин між метрополією і колонією (провінцією). Це виявляється в:

1. політичному пануванні метрополії, і відповідно, домінуванні одного етносу чи нації;

2. різному порядку формування і функціонування державних інституцій метрополії і колонії;

3. обмеження населення колонії в правах.

Колоніалізм супроводжується економічною експлуатацією, руйнуванням культури корінного населення, нівелюванням етнокультурних і релігійний особливостей, нав'язуванням офіційної метрополітальної культури, формуванням ідеології, що виправдує панування (расизм, месіанство т.п.), що поширює імперські міфи і стереотипи.

Панування метрополії може бути встановлене насильно (колоніальні війни), чи шляхом відповідного договору.

Колоніально залежна держава (протекторат) може зберігати частину інституцій і власний правопорядок у межах обмежених повноважень, головним чином у внутрішній політиці; влада в колонії може здійснюватися колоніальною адміністрацією із залученням представників місцевої еліти.

106.

Німеччина внаслідок війни опинилася у найважчому становищі. Версальський мирний договір, підписаний між країнами Антанти і Німеччиною 28 червня 1919 р., став справжньою катастрофою для країни та народу. Згідно з договором Німеччина повертала Франції Ельзалс-Лотарінгію, значні території поверталися чи передавалися Бельгії, Польщі, Литві, Данії, Чехословаччині. Саарська область переходила на 15 років під управління Ліги Націй, а її вугільні шахти передавалися у власність Франції. Німеччина була позбавлена всіх своїх колоній, її зобов’язали відшкодувати у формі репарацій збитки, завдані урядам і окремим громадянам країн Антанти. Розміри відшкодувань, встановлені спеціальною Репараційною комісією, сягали суми у 132 млрд. золотих марок.

Таким чином економіка Німеччини збанкрутувала. Вже за перші два роки після завершення війни держава повинна була виплатити країнам Антанти 20 млрд. золотих марок. Оскільки таких грошей Німеччина не мала, то контрибуція сплачувалася паровозами, вагонами, фабрично-заводськими верстатами, автомобілями, сільськогосподарською сировиною тощо. Зазнала краху фінансово-кредитна система. Внаслідок цих явищ різко погіршився життєвий рівень людей. Німеччина опинилася на грані катастрофи.

ПЛАН ДАУЕСА ТА ЙОГО НАСЛІДКИ

Новий репараційний план для Німеччини був розроблений міжнародним комітетом експертів під головуванням Чарльза Г.Дауеса, затверджений 16 серпня 1924 р. на Лондонській конференції представниками країн-переможниць у першій світовій війні і прийнятий Німеччиною.

Основна мета плану – відновлення промислового потенціалу Німеччини і забезпечення виплат репарацій країнам-переможницям. План, зокрема, передбачав надання Німеччині позики у сумі 200 млн. дол., в т. ч. 100 млн. дол. виділяли американські банки. Вважалося, що відбудова, піднесення господарства, оздоровлення фінансів сприятиме регулярній сплаті репарацій Франції та Англії, які, у свою чергу, покриватимуть заборгованість США. План Дауеса, між іншим, передбачав, що основна маса німецької промислової продукції повинна спрямовуватися в СРСР, щоб не витісняти англійські та французькі товари з міжнародних ринків. Згідно з планом, СРСР повинен був постачати сировину у Німеччину, План встановлював розміри платежів Німеччини на перші п’ять років по 1-1,75 млрд. марок у рік, а потім – по 2,5 млрд. марок у рік. Для забезпечення платежів передбачалося встановити контроль союзників над німецьким держбюджетом, грошовим обігом і кредитом, залізницями. Контроль здійснювався спеціальним комітетом експертів, яку очолював генеральний агент по репараціях. Цей пост займав представник США, спочатку О. Юнг, а згодом П. Гілберт.