Теорії циклу та анти циклічна політика.

Монетарна теорія пояснює цикли розширенням і згортанням банківського кре­диту. Збільшення пропозиції грошей і прискорення швид­кості їхнього обороту стимулює сукупний попит, а він, у свою чергу, зумовлює розвиток обсягів національного виробницт­ва, обсягів реалізації та зростання цін, і навпаки, згортання кредиту спричиняє протилежну тен­денцію — зменшення обсягів виробництва тощо.

Інноваційна теорія пояснює цикли використанням у виробництві важливих нововведень, таких як залізниці, авіаційні лінії, сучасні си­стеми супутникового зв'язку тощо.

Теорія недоспоживання вбачає причину криз у над­мірному заощаджуванні доходів. Якщо заощадження не перетворяться на інвестиції, то збільшення їх спричиняти­ме скорочення споживання. Частина споживчих товарів не буде реалізована, зменшення доходів тих, хто виробляє предмети споживання, призведе до скорочення попиту на засо­би виробництва для виготовлення предметів споживання і, відповідно, доходів тих, хто ці засоби виробництва вироб­ляє. Останні зменшать попит на засоби виробництва, що використовуються для виготовлення засобів виробництва задля створення предметів споживання.

Теорії перенагромадження вважають причиною криз надмірне, а не недостатнє інвес­тування.

Психологічні теорії ви­ходять з того, що песимістичні й оптимістичні очікування впливають на ділову активність не меншою мірою, ніж відсоткова ставка і грошовий потік.

Таке розмаїття теорій пояснюється тим, що економічні коливання суттєво відрізняються в різних країнах, у різні історичні періоди та в межах одного істо­ричного періоду за тривалістю, періодичністю і причинами, що їх породжують.

Антициклічні заходи економічної політики держави.

Антициклічне регулювання економіки — свідомі й цілеспрямова­ні дії держави, а частково могутніх корпорацій і наднаціональних органів, на промисловий цикл з метою зменшення глибини цик­лічних криз, стабілізації господарської кон'юнктури і темпів еконо­мічного зростання.

Після Другої світової війни, зокрема, антикризові заходи були розширені за рахунок стимулю­вання житлового будівництва. Держава страхує і гаран­тує отримання кредитів на житлове будівництво, регу­лює терміни погашення кредитів, розмір відсотка тощо, проведення політики прискореної амортизації, надання податкових знижок при встановленні нового устаткуван­ня, зниження податків на прибутки корпорацій та ін.

Цій негативній тенденції може протистояти лише ді­яльність держави щодо стимулювання грошового попиту за допомогою відповідної грошово-кредитної політики. Цей метод актив­но використовували у повоєнний період, він сприяв ско­роченню глибини й тривалості економічних криз.

Важливо лише точно виз­начити час підвищення або зниження відсоткової ставки. Щоб розширити сукупний попит, держава у фазах кризи і депресії знижує ставки оподаткування на прибут­ки, заробітну плату, надає пільги за умови прискореного списання вартості основних фондів, що є засобом стиму­лювання інвестицій у недержавний сектор економіки. Під час економічної кризи, держава збільшує обсяг інвести­цій, але в наступний період обсяг державних капіталов­кладень у багатьох розвинутих країнах світу поступово скорочується.

Антициклічне регулювання здій­снюється економічними, правовими й адміністративними методами. З боку олігополій — певною мірою через вироб­лення ними узгодженої політики, виконання державних програм та ін. Водночас їхні дії нерідко суперечать полі­тиці держави у цій сфері.

Питання № 40. Прибуток і його призначення. Рентабельність

 

Прибуток – це частина виручки, що залишається після відшкодування всіх витрат на виробничу і комерційну діяльність підприємства

Функції прибутку:

1) оцінка підсумків діяльності підприємства;

2) розподіл чистого доходу в економіці;

3) економічне стимулювання підприємства.

Фактори, які діють на утворення прибутку:

1) виручка від реалізації товарів, робіт та послуг;

2) виручка від реалізації інших активів, враховуючи матеріальні запаси та нематеріальні активи;

3) виручка від основних засобів;доходи від пайової участі в інших підприємствах;

4) доходи за акціями, облігаціями та іншими цінними паперами;

5) перевищення отриманих штрафів, пені над сплаченими.

Прибуток підприємства використовується на:

1) нагромадження (виробничий і науковий розвиток);

2) соціальні потреби;

3) покриття збитків та інших потреб;

4) капітальні фінансові вкладення;

5) споживання (виплата дивідендів, відсотків, матеріальна допомога і т.п.)

Прибуток є основним фінансовим джерелом розвитку підприємства, науково-технічного вдосконалення його матеріальної бази і продукції всіх форм інвестування; джерелом оплати податків і з урахуванням значення прибутку вся діяльність підприємства спрямована на його зростання.

Рентабельність – один із головних вартісних показників ефективності виробництва, який характеризує рівень віддачі активів і ступінь використання капіталу у процесі виробництва.

Рентабельність продажів розраховується як відношення чистого прибутку підприємства до чистого доходу від реалізації. Характеризує ефективність продажів підприємства.

Рентабельність активів розраховується як відношення чистого прибутку підприємства до середньорічної вартості активів. Характеризує ефективність використання активів підприємства.

Рентабельність власного капіталу розраховується як відношення чистого прибутку підприємства до середньорічної вартості власного капіталу. Характеризує ефективність вкладення коштів до даного підприємства.

Рентабельність інвестицій - розраховується як відношення суми чистого прибутку та виплачених процентів до суми власного і довгострокового позикового капіталу середнього за період. Показує, яку віддачу мають власники акціонерного капіталу та утримувачі довгострокового боргу компанії.

Рентабельність продукції розраховується як відношення чистого доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) до собівартості. Характеризує прибутковість господарської діяльності підприємства від основної діяльності.

Аналіз рентабельності підприємства дозволяє визначити ефективність вкладення коштів у підприємство та раціональність їхнього використання.

Питання №41 Сутність, умови виникнення і розвитку ринку. Функції ринку.

Поняття "ринок" вiдображає сутнiсть економiчних вiдносин, що виникають мiж суб'єктами економiчної системи (виробниками i покупцями) з приводу обмiну результатами i умовами (факторами) виробництва.

Економiчнi вiдносини завжди проявляються як економiчнi iнтереси (усвiдомленi людиною потреби, спонукальнi мотиви господарської дiяльностi). Тому ринок - поняття, яке вiдображає процес взаємодiї економiчних iнтересiв суб'єктiв господарської системи.

Економiчна система, що функцiонує на засадах ринкових вiдносин, у реальнiй дiйсностi є формою органiзацiї господарської дiяльностi суспiльства, яку називають по-рiзному: ринкова система, система вiльного пiдприємництва або ж просто - ринок.

Основними ознаками, що визначають суть ринку, є:

1. доступнiсть для будь-якого споживача всiх товарiв, представлених на ринку (вiдсутнiсть фондування, карток, талонiв та iнших обмежуючих форм розподiлу);

2. необмежена кiлькiсть конкурентiв, абсолютно вiльний вхiд у ринок та вихiд з нього;

3. повна iнформацiя учасникiв конкуренцiї щодо пропозицiї, попиту, цiн, норм прибутку та iн.;

4. свобода реалiзацiї товарiв i послуг, вибору товарiв споживачем та прийняття рiшень;

5. пануючий диктат споживача.

Як явище господарського життя ринок з'явився багато сотень років назад як наслідок природно-історичного розвитку виробництва і обміну, що породило товарне ведення господарства. Відбувалося це через розвиток суспільного поділу праці, появу економічно самостійних, юридично незалежних господарюючих суб'єктів і перехід від натурального виробництва до прямого продуктообміну, а потім і до товарного обміну та ринку.

Умови формування ринку:

Для того, щоб була побудована ринкова економіка, функціонував реальний ринок, який виконував би притаманні йому функції, мають бути відтворені передумови. До них належать:

по-перше, наявність суб’єктів ринкових відносин, які, будучи економічно та юридично незалежними, млжуть вступати у рівнопрвні партнерські відносини з приводу купівлі-продажу;

по-друге, еквівалентний обмін товарів. Ринок за своєю природою кономічної допомоги, пільг тощо не визнає;

по-третє, конкуренція, яка надає усім суб’єктам господарювання можливість вільної підприємницької діяльності: свободи вибору покупців, постачальників, будь-яких контрагенів, примушує підприємців застосовувати нацпередовішу техніку і технологію, сприяючи цим зменшенню витрат виробництва, підвищенню ефективності економіки;

по-четверте, вільне ціноутворення, що як елемент конкуренції та головний механізм контрольно-регулюючої функції ринку сприяє поєднанню інтересів суб’єктів економічного життя, стимулюючи їх раціонально використовувати елементи виробництва;

по-п’яте, реальна інформація про ринок у його суб’єктів.

Ринок діє за законами в-ва і основними з них є:

-закон вартості;

-закон попиту і пропозиції;

-закон грошового обігу;

-закон конкуренції.

В умовах вiльної конкуренцiї виробництво перебуває пiд постiйним економiчним контролем, а товаровиробники стають виконавцями волi споживача, змагаючись за сферу впливу на нього та його гаманець.

Бiльш повно i глибоко сутнiсть ринку можна розкрити через функцiї, якi вiн виконує. До основних функцiй слід віднести: регулюючу, стимулюючу, економічного відбору, iнтегруючу.

Регулююча функція забезпечує постійність зв'язків між різними галузями виробництва, з допомогою ринку встановлюються основні мікро- та макропропорції в економіці, у виробництві та обміні. Через конкуренцію ринкові відносини активно впливають на зниження витрат на виробництво будь-якого товару, на впровадження досягнень науково-технічної революції, на задоволення платоспроможного попиту населення. Ринок - найбільш досконалий інструмент саморегулювання товарного виробництва. Він визначає, "що", "як" і "для кого" виробляти. Цю функцію ринок виконує тому, що він найбільш "оперативно" реагує на зміни, які відбуваються в економічному житті суспільства, а суб'єкти ринкових відносин у свою чергу реагують на зміни, що відбуваються на ринку.

Стимулююча функція полягає в тому, що на ринку виграє той, хто найбільш раціонально використовує фактори виробництв для одержання найкращих кінцевих результатів, застосовуючи найновіші досягнення науки, техніки, організації праці та управління. Головне в цій функції полягає в тому, що ринок стимулює виробництво саме тих товарів, які необхідні споживачам.

Функція економічного відбору полягає в тому, що завдяки конкуренції суспільне виробництво звільняється від економічно слабких, нежиттєздатних підприємств. Ринок - це найоб'єктивніший суддя і найдемократичніший механізм економічного відбору ефективно діючих господарств. Процес відбору - жорстокий і безжалісний, але скаржитися можна хіба що на свою некомпетентність. Реалізуючи цю функцію, ринок підвищує прибутковість економіки в цілому.

Ринок також "зшиває" економіку в єдине ціле, розвиваючи систему горизонтальних і вертикальних зв'язків (підприємств, галузей, регіонів), в тому числі зовнішньоекономічних. У цьому проявляється інтегруюча функція ринку. Ринок сприяє проникненню товарів у різні країни і куточки світу. Обмін товарами між країнами здійснюється за світовими цінами, які будуються на інтернаціональній вартості. Якщо ж на ринок потрапляє товар, витрати на виготовлення якого перевищують суспільно необхідні інтернаціональні витрати праці, то їхній власник стає неконкурентоспроможним.