Модель «АD-AS» як базова модель макроекономічної рівноваги: коротко- і довгострокова рівновага.

Внутрішньою властивістю ринкової економіки є її постійне тяжіння до рівноваги. В узагальненому вигляді рівновага в економіці є рівновагою між сукупним попитом і сукупною пропозицією, тобто AD = AS. Тому модель AD – AS є базовою моделлю економічної рівноваги.

Слід розрізняти рівновагу короткострокову і довгострокову. Короткострокова рівновага відображує рівновагу між сукупним попитом і короткостроковою сукупною пропозицією. Довгострокова рівновага — це рівновага між сукупним попитом і короткостроковою сукупною пропозицією, яка дорівнює довгостроковій сукупній пропозиції. Короткострокова сукупна пропо­зиція може збігатися або не збігатися з довгостроковою сукупною пропозицією. Вони збігаються, якщо економіка знаходиться в стані повної зайнятості, і не збігаються, якщо економіка потрапляє у стан неповної або надмірної зайнятості. Це означає, що короткострокова рівновага може забезпечуватися в умовах різного рівня зайнятості. На противагу їй довгострокова рівновага може спостерігатися лише в економіці з повною зайнятістю.

У макроекономічному аналізі економічна рівновага фіксується як результат відповідних змін в економіці. Проте реально в кожний окремий проміжок часу рівноваги в економіці не існує. Ринковий механізм постійно створює передумови як для порушення, так і для відновлення економічної рівноваги. Тому рівновага — це не статична, а динамічна властивість економіки, яка реалізується лише в тенденції.

Порушення рівноваги в економіці можуть спричинятися змінами як в сукупному попиті, так і в сукупній пропозиції, що викликаються неціновими чинниками. Розглянемо механізм відновлення економічної рівноваги на основі моделі AD — AS після її порушення спочатку сукупним попитом, а потім сукупною пропозицією. При цьому слід врахувати, що існує кілька гіпотез відносно того, як ціни і заробітна плата реагують на порушення економічної рівноваги в короткостроковому періоді. Оскільки всі вони є лише іншою інтерпретацією однієї моделі, то тут і надалі будемо спиратися на одну з них — гіпотезу негнучкої зарплати. Згідно з цією гіпотезою очікуваними цінами є ціни, визначені на базі адаптивних очікувань.

 

9. Механізм функціонування грошового ринку: грошові агрегати, пропозиція, попит, рівновага на грошовому ринку. Навести необхідні формули визначення попиту на гроші.

Основними параметрами грошового ринку є грошова пропозиція і грошовий попит. Вони являють собою реальну грошову масу і обчислюються на основі ділення номінальної грошової маси (М) на ціни за формулами: пропозиція — М ^s (М / Р), попит — M ^d (М / Р). Крім того, важливим параметром грошового ринку є ціна грошей, тобто відсоткова ставка (n).

Грошова пропозиція складається з різних форм грошових активів. Залежно від рівня ліквідності всі вони об’єднуються зростаючим підсумком в окремі грошові агрегати:

МО = готівкові гроші (гроші поза банками);

М1 = МО + кошти на поточних та розрахункових рахунках;

М2 = М1 + строкові депозити;

М3 = М2 + кошти клієнтів за трастовими операціями банків.

Грошова пропозиція не залежить від відсоткової ставки, а може змінюватися Національним банком згідно з цілями монетарної політики. Тому в графічній моделі грошової пропозиції її крива набирає вигляду вертикальної лінії [15, с. 197].

Більш складною категорією є грошовий попит, який складається з двох елементів: попит на гроші для угод (трансакційний попит) — М ^{d 1} і попит на гроші як активи (спекулятивний попит) — М ^{d 2}.

Попит на гроші для угод випливає з їхньої функції виступати як платіжний засіб. Тому його величина прямо залежить від реального доходу і обернено — від швидкості обертання грошей (V). Звідси випливає формула попиту:

, або .

Отже, попит на гроші для угод теж не залежить від відсоткової ставки. Тому в графічній моделі крива цього попиту прибирає вигляд вертикальної лінії [15, с. 197].

Попит на гроші як активи випливає з їх функції виступати засобом збереження вартості. Щоб зрозуміти, від чого залежить цей попит, слід розглянути, як приклад, два альтернативних варіанти зберігання вартості: 1) у формі грошей, 2) у формі облігацій, які належать до негрошових активів.

Порівнюючи ці два види активів, треба враховувати їх переваги й недоліки. Перевагою грошей як засобу зберігання вартості є висока ліквідність, але вони не приносять дохід їх власникам. Переваги облігацій полягають у тому, що вони приносять дохід у формі відсотка, але мають низьку ліквідність.

Для вирішення альтернативи, в якій формі зберігати вартість, власники портфеля фінансових активів враховують відсоткову ставку. Вона визначає, з одного боку, рівень доходу від облігації, а з іншого — втрати доходу від зберігання вартості у формі грошей на відміну від їх зберігання у формі облігацій. Величина цих втрат є альтернативною вартістю зберігання грошей.

Чим вища відсоткова ставка, тим більші втрати від зберігання вартості в формі грошей, тим менший попит на гроші і більший — на облігації. Це свідчить про те, що попит на гроші як активи перебуває в оберненій залежності від відсоткової ставки. Тому на графіку крива цього попиту прибирає вигляд від’ємно похилої лінії [15, с. 200].

Отже, сукупний попит — це реальна грошова маса, яка необхідна економічним суб’єктам для оплати угод та в якості активів. Виходячи з попереднього аналізу, функцію грошового попиту можна записати таким чином:

де k та h — коефіцієнти еластичності грошового попиту відповідно за доходом та відсотковою ставкою.

Спираючись на визначення грошової пропозиції і грошового попиту, можна побудувати графічну модель грошового ринку (рис. 9.1).

 

 

Рис. 9.1. Модель грошового ринку

 

На рис. 9.1 похила лінія М ^d — це крива сукупного грошового попиту. Її особливість полягає у тому, що вона зміщена вправо від вертикальної осі на певну відстань (див. стрілку). Таке зміщення відображає величину попиту на гроші для угод, який не залежить від відсоткової ставки. Завдяки цьому крива M ^d отримує здатність відображати весь грошовий попит. Вертикальна лінія — це початкова крива грошової пропозиції. Перетин кривих M ^d і у точці Т ₁ засвідчує початкову рівновагу на грошовому ринку за рівноважної відсоткової ставки на рівні n ₁.

Якщо припустити, що Нацбанк збільшив грошову пропозицію, то її крива зміститься в положення . За даної відсоткової ставки
рівновага порушується. Але ринок тяжіє до рівноваги. Механізм відновлення рівноваги виглядає так:

1) перевищення пропозиції над попитом викликає появу надлишкових грошей, які спрямовуються на придбання облігацій;

2) надлишкові гроші збільшують попит на облігації, що підвищує їх ціну;

3) зростання цін на облігації викликає зниження відсоткової ставки, що випливає із її формули:

де відсотковий дохід є фіксованою величиною. Тому в разі зростання цін на облігації відсоткова ставка падає. На рис 9.1 вона зменшиться до n ₂, що збільшить грошовий попит до рівня грошової пропозиції і врівноважить грошовий ринок.

Нацбанк регулює грошову пропозицію через комерційні банки. щоб зрозуміти роль комерційних банків у формуванні грошової пропозиції, слід враховувати, що вони виконують дві основні функції: 1) залучення грошей на депозит, 2) надання кредитів. Зв’язок між цими функціями спирається на розподіл залучених коштів на дві частини.

Перша — відрахування в банківські резерви (R), які складаються з двох компонентів: 1) обов’язкових резервів, норма яких регламен­тується Нацбанком, 2) додаткових резервів, що їх комерційні банки створюють самостійно. Загальна норма банківських резервів визначається відносно депозитних грошей (D) за формулою rr = R / D.

Друга — кредитні гроші (МС), які обчислюються як різниця між депозитними грошима і банківськими резервами за формулою

10. Експансія банківських депозитів. Депозитний та грошовий мультиплікатори. Сутність, цілі та методи монетарної політики.

Головна особливість комерційних банків полягає в тому, що, залучаючи початково на депозит певні суми грошей, вони володіють здатністю створювати нові депозити. Це означає, що між початковим приростом депозитних грошей і створеними депозитами існує не проста, а помножена, тобто мультиплікативна, залежність. Механізм примноження депозитних грошей можна розгля­нути за допомогою схеми, в якій

 

Банк № 1
Банк № 2
________	—	—	—
Інші банки
Усього

 

У наведеній схемі банк № 1 залучив на свій депозит 100 грн. нових грошей. Із цієї суми він 20 грн. відрахує в банківські резерви. Решта — 80 грн. — буде використана для надання кредитів. Згідно з дорученням клієнтів банку № 1 ця сума буде переказана в банк № 2 на розрахунковий рахунок продавців товарів, що їх закуповують клієнти. Банк № 2, у свою чергу, розподіляє приріст своїх депозитів за аналогічною схемою. Оскільки у кожного наступного банку приріст депозитних грошей зменшується порівняно з попереднім, то цей процес має певну межу. У нашому прикладі початкове збільшення депозитних грошей на 100 грн. у підсумку дозволило банківській системі створити депозитних грошей на суму 500 грн. На цю величину збільшується грошова пропозиція.

Здатність банківської системи примножувати початкову величину депозитних грошей визначається депозитним мультиплікатором, який перебуває в оберненій залежності від резервної норми і обчислюється за формулою . Згідно з наведеною схемою, депозитний мультиплікатор дорівнює 5, тобто (1/0,2). Якщо резерв­на норма встановлена, то можна обчислити приріст грошової пропозиції за формулою

До цього часу ми розглядали спрощену модель грошової про­позиції, яка складається лише із депозитних грошей, тобто , а . Насправді грошова пропозиція включає як депозитні, так і готівкові гроші (МВ), тобто За цих умов певна частка грошей, що їх залучають комерційні банки, вилучається в формі готівки. З урахуванням цього зміна грошової пропозиції визначається за формулою де Н — грошова база (гроші високої ефективності), яка дорівнює сумі готівкових грошей та банківських резервів — грошовий мультиплі­катор. Останній визначається за формулою

,

де — коефіцієнт готівки, який відображає відношення готівкових грошей до депозитних грошей:

Грошово-кредитне регулювання економіки здійснює Нацбанк за допомогою монетарної політики. Теоретичною базою монетарної політики слугує монетаристська теорія, в основі якої лежить кіль­кісне рівняння:

Згідно з монетаристською теорією, швидкість обертання грошей (V) є стабільною, а можливі її зміни можна легко передбачити. За цих умов держава, регулюючи грошову масу (М), може цілеспрямовано впливати на номінальний ВВП, тобто на добуток Спираючись на це положення, М. Фрідмен, який є засновником монетаристської теорії, запропонував встановити «монетарне правило», за яким грошова маса має щорічно збільшуватися такими самими темпами, що й темп приросту реального ВВП.

Монетаристська теорія істотно відрізняється від кейнсіанської стосовно передатного механізму, на основі якого монетарна полі­тика впливає на економіку. У кейнсіанців цей механізм передбачає вплив грошової маси на відсоткову ставку та інвестиції, які у під­сумку змінюють реальний ВВП. У монетаристів передатний меха­нізм простіший. Схематично він виглядає так:

Як видно зі схеми, грошова маса впливає не лише на інвестиції, а й на всі компоненти сукупного попиту. При цьому, згідно з монетаристською теорією, вплив сукупного попиту на реальний ВВП забезпечується лише в короткостроковому періоді, а в довгостроковому — він викликає лише зростання цін.

Прихильники монетаризму вважають, що гроші є головним засобом регулювання економіки, а фіскальна політика є неефектив­ною. Це пояснюється тим, що стимулювальна фіскальна політика, яка породжує бюджетний дефіцит і використовує для його фінансування державні позички, підвищує відсоткову ставку і викликає ефект витіснення інвестицій, внаслідок чого її вплив на економіку вважається несуттєвим.

Монетарна політика — це сукупність певних цілей та інстру­ментів їх досягнення. Цілі монетарної політики поділяються на кінцеві (економічне зростання, повна зайнятість, стабільність цін) та проміжні (грошова пропозиція, відсоткова ставка, валютний курс). За допомогою проміжних цілей Нацбанк впливає на кінцеві цілі.

Основною проміжною ціллю є грошова пропозиція. На її динаміку Нацбанк впливає трьома головними методами.

Перший — операції з державними цінними паперами. В процесі цих операцій Нацбанк купує державні облігації у юридичних та фізичних осіб або продає їх. При купівлі цих облігацій продавці їх отримують гроші, на величину яких збільшується грошова база. Протилежний результат досягається при продажу облігацій.

Другий — зміна норми обов’язкових резервів. За підвищення цієї норми зменшується грошовий мультиплікатор, що адекватно зменшує вплив грошової бази на грошову пропозицію. І навпаки.

Третій — зміна облікової ставки, згідно з якою Нацбанк надає кредити комерційним банкам. Змінюючи облікову ставку, Нацбанк регулює попит комерційних банків на свої кредити, що адекватно впливає на величину грошей, залучених банками на депозит, і в остаточному підсумку — на грошову пропозицію.