Попроцесна калькуляція собівартості

Попроцесна калькуляція використовується в масовому виробництві однорідної продукції, що звичайно проходить послідовно декілька стадій обробки. Прикладами є хімічна, мукомельно-круп'яна, скляна і лакофарбна промисловості. Витрати акумулюються по підрозділу або процесу за певний період часу. Загальні витрати потім ділять на кількість вироблених одиниць для визначення питомих витрат.

До того як одиниця продукту завершується обробкою, вона проходить через декілька підрозділів або процесів. У кожному підрозділі відносять витрати на продукт. У кінці виробничого процесу дані витрати підсумовують для визначення загальних витрат на одиниції продукту. Методика здійснення попроцесного калькулювання показана на рис. 4.2.

 

Процес А		Процес Би
Матеріали Праця ВНВ	1000 1000 1000	Передано на процес Б	3000	З процесу А Матеріали Праця	3000 1000 2000	Передано на процес В
				ВНВ

 

Процес В		Готова продукція
З процесу Б Матеріали	6500 2000	Передано на склад		Передано з процесу В 12000
Праця		готової
ВНВ		продукції

 

Рис. 4.2 Методика обліку витрат при попроцесному калькулюванні

 

У попроцесному калькулюванні всі понесені виробничі витрати і кількість виготовлених одиниць продукції акумулюють у виробничому звіті, приклад якого наведено нижче.

 

Виробничий звіт

Кількість одиниць
Віднесено на підрозділ:
Знаходиться у процесі на початок періоду	5 000 од.
Введено в процес	20 000 од.
Всього одиниць	25 000од.
Всього враховано одиниць:
Передано на інший процес	15 000 од.
Знаходиться у процесі на кінець періоду	10 000 од.
Всього одиниць	25 000 од.
Витрати
Віднесено на підрозділ:
Вартість напівфабрикатів на початок періоду	12 000 грн. 85 000
Понесено протягом періоду	85 000 грн.
Всього витрат	97 000 грн.
Всього враховано витрат:
Вартість напівфабрикатів, переданих в інший процес	60 000 грн.
Вартість напівфабрикатів, що знаходяться у процесі на кінець періоду	37 000 грн.
Всього витрат	97 000 грн.

 

Для обліку незавершеного виробництва при попроцесному калькулюванні в міжнародній практиці використовують еквівалентні одиниці, які є кількісним вимірником продукції, що знаходиться у виробництві, виходячи із ступеня їх завершеності.

Підрахунок еквівалентних одиниць. Для визначення витрат на одиницю продукту необхідно всі понесені виробничі витрати розділити на кількість вироблених одиниць. Витрати на одиницю продукту є базою для віднесення витрат на продукцію, передану на інший процес (підрозділ), і на продукцію, що знаходиться в запасах у процесі (у даному підрозділі) на кінець періоду.

Розрахунки були б нескладними у разі відсутності незавершеного виробництва, тобто якби всі одиниці, введені в процес, були б завершені обробкою за певний період. На практиці на початок (кінець) періоду завжди є частково завершені обробкою одиниці продукту.

Оскільки витрати повинні бути віднесені як на завершені одиниці, так і на незавершені одиниці продукції, необхідно здійснювати розрахунки з використанням еквівалентних одиниць.

Підрахунок еквівалентних одиниць є розрахунком кількості одиниць, яка була б вироблена, якби все виробництво привело тільки до завершених одиниць.

Наприклад,якщо 1000 одиниць знаходилися в незавершеному виробництві на кінець періоду, які на 80 % завершені обробкою, то еквівалентне виробництво складе 800 од. (1000 х 80 %).

 

Еквівалентне виробництво підраховують окремо за матеріалами і доданими витратами.

 

Наприклад,якщо 1000 одиниць знаходилися в незавершеному виробництві на кінець періоду, які на 90 % завершені за матеріалами і на 50 % за доданими витратами, то еквівалентне виробництво за матеріалами складе 900 од. (1000 х 90 %), а за доданими витратами - 500 од. (1000 х 50 %).

Виробничі витрати відносять на незавершене виробництво, готову продукцію і собівартість реалізованої продукції з використанням одного з двох методів: методу середньої зваженої або методу ФІФО.

Метод середньої зваженої усереднює виробничі витрати за період з витратами незавершеного виробництва на початок періоду. Еквівалентне виробництво визначається підсумовуванням одиниць завершених протягом періоду з еквівалентними одиницями в незавершеному виробництві. Потім загальні витрати (витрати незавершеного виробництва на початок періоду і поточні витрати) ділять на еквівалентні одиниці для отримання витрат на одиницю.

Згідно з методом ФІФО запаси на кінець періоду оцінюються по виробничих витратах понесеним протягом періоду. Даний підхід спричиняє за собою розподіли поточних витрат, що виникли в результаті виробництва еквівалентних одиниць протягом періоду. В цьому випадку еквівалентне виробництво складається з трьох елементів:

– завершені одиниці з незавершеного виробництва на початок періоду;

– одиниці, розпочаті й завершені обробкою;

– одиниці, частково завершені обробкою на кінець періоду.

 

Таблиця 4.1 – Порівняння методу средньозваженої з методом ФІФО