Розкриття правди громадянської війни в Романі Ю.Яновського «Вершники»

Поетична творчість П.Тичини

Павло Тичина народився в селі Піски на Чернігівщині 23 січня 1891 р., був сьомою дитиною сільського дяка Григорія. Те, що батько був дяком, означало не тільки серйозне релігійне виховання в родині, але й — насамперед! — виховання музичне. Мати та усі діти також мали хист до пісні.

У 1901 —1907 pp. він навчався в Чернігівському духовному училищі, потім у 1907—1913 pp. — в семінарії. У 1913р. Тичина вступив до Київського комерційного інституту, працював обліковцем Чернігівського губернського земства, підробляв помічником хормейстера в театрі М.Садовського, завідувачем відділу хроніки газети «Нова рада», редактором журналу «Світло».
З 1912 р. Тичина починає друкуватися в журналах «Літературно-науковий вісник», «Рідний край», «Українська хата», «Основа» та ін. Протягом 1913— 1914 pp. він публікує оповідання «Вавилонський полон», «Богословіє».
Восени 1916р. повертається до Києва, працює помічником хормейстера в театрі М. Садовського. У 1918р. Тичина став членом редколегії газети «Рада». У 1923р. він переїздить до Харкова, стає членом редколегії щойно організованого місячника «для широких кіл інтелігенції» — «Червоний шлях», бере активну участь у громадсько-культурному житті. У 1924р. виходить його збірка «Вітер з України».
У роки Великої Вітчизняної війни П. Тичина під час евакуації перебував в Уфі. Одним з найвизначних творів поета цього періоду була поема «Похорон друга» (1942). Численні збірки поета виходили й у повоєнні роки («І рости, і діяти», «Ми — свідомість людства», «Комунізму далі видні»), хоча жодна з них уже не набула такого широкого звучання, як попередні.
Серед поем П. Тичини найфундаментальнішою можна вважати симфонію «Сковорода», видану посмертно книгою досить значного обсягу. Писалась вона протягом мало не всього творчого життя поета.

у 1923-1934 і 1939—1940 pp., а збирання матеріалів тривало до 50-х років). Така надмірна увага до постаті Сковороди — не випадкова, адже Григорій Сковорода — духовний батько Тичини періоду «Сонячних кларнетів». З 1929 р. поет є дійсним членом Академії наук України. Протягом 1943—1948 pp. Тичина очолював Міністерство освіти України.
Помер поет 16 вересня 1967р.
Ще з юності властиве поетові глибоке відчуття природи почало набувати своєрідних космічних вимірів — можливо, під впливом новітніх науково-філософських віянь часу, що характерне для літератури модернізму. Мальовничою, сповненою ніжної й чуйної душі постає у віршах П. Тичини українська природа — така рідна, близька й водночас наче побачена з іншої висоти. Перші твори Тичини дуже схвально були прийняті критикою, зокрема збірка «Сонячні кларнети». Під впливом вірша М. Вороного «Блакитна панна» з'явилася поезія «Арфами, арфами...», І все ж є багато відмінного між цими творами. Ритмомелодична структура вірша «Арфами, арфами...» легка й граційна, як сонячна музика Моцарта, проте яскраво відчувається передчуття автором змін у соціальному житті. Шедевром інтимної лірики П. Тичини постає твір «Ви знаєте, як липа шелестить...», де важливу роль відіграє паралелізм каротин природи і людських переживань. Помітне місце в творчості Павла Тичини займає вірш «Пам'яті тридцяти», вперше опублікований у газеті «Нова Рада» в березні 1918р. Прикро, але цей поетичний реквієм після 1918р. аж до нашого часу ніколи більше не друкувався.
Сьогодні, на щастя, поет повертається до читачів неушкодженим, незнівеченим, повертається до нас той, кому доступно було пізнати божественну красу гармонійності світу, відчути весь трагізм епохи, зіткнення сил світлих, творчих і чорних, руйнівних в їх вічнім борінні.

 

Інтимна лірика В.Сосюри

Натхненні пісні Володимира Сосюри лишилися нам, вони назавжди увійшли до скарбниці культури українського народу і стали свідченням високого таланту поета, його безмежної віри у щастя людей на землі. Сила мелодійного слова Сосюри — у простоті і щирості, духовній наснаженості та художній довершеності. Вірші Сосюри продовжують полонити серця читачів: і юних, і дорослих.

Інтимна лірика Сосюри — це найбільша частина його поетичної спадщини. Хоч, бувало, сам лірик не міг розібратися у цьому. Так, у ранній поемі «Залізниця» він писав:

Поезія «Так ніхто не кохав» написана 1922 року і в збірках стоїть поряд із «Червоною зимою».

Поет не соромиться своїх високих почуттів, зірвати для коханої навіть сузір’я цілком по силі його ліричному герою.

Поезія реально розкриває емоційний світ людей. Згадки про зустрічі і розлуки — це хвилюючі сторінки життя кожної людини.

Солодко плачуть в садах солов’ї, так, як і завжди, незмінно… В тебе і губи, і брови твої, як у моєї Вкраїни… Яке незвичайне порівняння! Та воно притаманне творчості Сосюри. Під впливом відомої однойменної народної пісні написана подія «Васильки». Це невеличка, в дванадцять рядків мініатюра — роздум про вічну красу життя. Порівнюючи очі коханої з квітками, ліричний герой роздумує. Автор оптимістично, філософськи дивиться на прийдешнє, коли інший далекий поет, «сповнений привіту, з рідними очима порівняє нас». Така діалектика життя.

Відчуваючи «красу творення» Володимир Сосюра відкривав її всюди у житті. Він знаходив красу у людях, у їх думах, почуттях, прагненнях, праці. Він усе життя присвятив тому, щоб написати про цю красу у своїх віршах. Й інтимна лірика поета — яскраве свідчення цього.

Розкриття правди громадянської війни в Романі Ю.Яновського «Вершники»

II. Жахливі сторінки історії України на сторінках роману "Вершники".
Своєрідність і оригінальність роману. ("Вершники" - роман у новелах, кожна з яких є розповіддю про громадянську війну, про ті політичні сили, які були в ті буремні роки. Те, що новели не пов'язані одним сюжетом, дало змогу авторові сказати все, що було на серці і не відійти від історичної правди. Сказати те, що не міг сказати вголос.)
2. Роман "Вершники" - це болючі роздуми митця про непростий час нашої історії. (У своєму творі Ю. Яновський показує трагедію українського народу 20-х років XX століття, яка полягала в зміні родинних і народних цінностей заради якихось нових, невідомих, трагедію братовбивчої війни. Ця війна, наголошує автор, пройшла не лише територією України, а й по людських долях.)
3. Політичні настрої у 20-ті роки XX століття - на сторінках роману "Вершники". (Роман "Вершники", відображаючи події громадянської війни в Україні, розкриває політичні платформи різних партій та їх ставлення до описуваних подій. Народ мусив орієнтуватися у політичних концепціях денікінців, петлюрівців, махновців, більшовиків. Це було непросто!)

 

Улюблені сторінки «Вишневих творів»

Остап Вишня увійшов в літературу як талановитий гуморист та спостережливий художник слова. Крім того, письменник створив принципово новий жанр в українській літературі — усмішку. Усмішка як жанр — прозовий твір невеликого обсягу, в якому з добрим гумором та іронією зображено певну ситуацію або життєве явище. Мене здивував великий цикл «Мисливські усмішки», описи картин із народного життя. Звертається Остап Вишня і до опису національного характеру.

Цикл «Мисливські усмішки» Остапа Вишні зображує картини полювання, змальовує природу рідного краю. Зі щоденникових записів Остапа Вишні дізнаємось, що у «Мисливських усмішках» нема нічого вигаданого — усе з реального життя, — але яка спостережливість, який тонкий доброзичливий гумор, яка оригінальна манера викладу звичайних, на перший погляд, подій!

Читаючи «Мисливські усмішки» Остапа Вишні, я зауважив, наскільки письменник любив природу.

«Такими теплими й доброзичливими інтонаціями сповнена гумореска Остапа Вишні «Зенітка». Вона побудована як діалог авгора-опо-відача з головним героєм - дідом Свиридом, якому, як він сам каже, «чи сімдесят дев’ять чи вісімдесят дев’ять років. У цьому образі втілено ікращі риси українського народу - безмежну відданість і любов до рідної.землі, кмітливість, винахідливість, щирість і дотепність. Недаремно письменник акцентує увагу читача на вікові героя, тим самим стверджуючи думку про героїзм і непереможність народу, який від малого до старого піднявся на боротьбу з ворогом.

 

Поетична творчість П.Тичини

Павло Тичина народився в селі Піски на Чернігівщині 23 січня 1891 р., був сьомою дитиною сільського дяка Григорія. Те, що батько був дяком, означало не тільки серйозне релігійне виховання в родині, але й — насамперед! — виховання музичне. Мати та усі діти також мали хист до пісні.

У 1901 —1907 pp. він навчався в Чернігівському духовному училищі, потім у 1907—1913 pp. — в семінарії. У 1913р. Тичина вступив до Київського комерційного інституту, працював обліковцем Чернігівського губернського земства, підробляв помічником хормейстера в театрі М.Садовського, завідувачем відділу хроніки газети «Нова рада», редактором журналу «Світло».
З 1912 р. Тичина починає друкуватися в журналах «Літературно-науковий вісник», «Рідний край», «Українська хата», «Основа» та ін. Протягом 1913— 1914 pp. він публікує оповідання «Вавилонський полон», «Богословіє».
Восени 1916р. повертається до Києва, працює помічником хормейстера в театрі М. Садовського. У 1918р. Тичина став членом редколегії газети «Рада». У 1923р. він переїздить до Харкова, стає членом редколегії щойно організованого місячника «для широких кіл інтелігенції» — «Червоний шлях», бере активну участь у громадсько-культурному житті. У 1924р. виходить його збірка «Вітер з України».
У роки Великої Вітчизняної війни П. Тичина під час евакуації перебував в Уфі. Одним з найвизначних творів поета цього періоду була поема «Похорон друга» (1942). Численні збірки поета виходили й у повоєнні роки («І рости, і діяти», «Ми — свідомість людства», «Комунізму далі видні»), хоча жодна з них уже не набула такого широкого звучання, як попередні.
Серед поем П. Тичини найфундаментальнішою можна вважати симфонію «Сковорода», видану посмертно книгою досить значного обсягу. Писалась вона протягом мало не всього творчого життя поета.

у 1923-1934 і 1939—1940 pp., а збирання матеріалів тривало до 50-х років). Така надмірна увага до постаті Сковороди — не випадкова, адже Григорій Сковорода — духовний батько Тичини періоду «Сонячних кларнетів». З 1929 р. поет є дійсним членом Академії наук України. Протягом 1943—1948 pp. Тичина очолював Міністерство освіти України.
Помер поет 16 вересня 1967р.
Ще з юності властиве поетові глибоке відчуття природи почало набувати своєрідних космічних вимірів — можливо, під впливом новітніх науково-філософських віянь часу, що характерне для літератури модернізму. Мальовничою, сповненою ніжної й чуйної душі постає у віршах П. Тичини українська природа — така рідна, близька й водночас наче побачена з іншої висоти. Перші твори Тичини дуже схвально були прийняті критикою, зокрема збірка «Сонячні кларнети». Під впливом вірша М. Вороного «Блакитна панна» з'явилася поезія «Арфами, арфами...», І все ж є багато відмінного між цими творами. Ритмомелодична структура вірша «Арфами, арфами...» легка й граційна, як сонячна музика Моцарта, проте яскраво відчувається передчуття автором змін у соціальному житті. Шедевром інтимної лірики П. Тичини постає твір «Ви знаєте, як липа шелестить...», де важливу роль відіграє паралелізм каротин природи і людських переживань. Помітне місце в творчості Павла Тичини займає вірш «Пам'яті тридцяти», вперше опублікований у газеті «Нова Рада» в березні 1918р. Прикро, але цей поетичний реквієм після 1918р. аж до нашого часу ніколи більше не друкувався.
Сьогодні, на щастя, поет повертається до читачів неушкодженим, незнівеченим, повертається до нас той, кому доступно було пізнати божественну красу гармонійності світу, відчути весь трагізм епохи, зіткнення сил світлих, творчих і чорних, руйнівних в їх вічнім борінні.

 

Інтимна лірика В.Сосюри

Натхненні пісні Володимира Сосюри лишилися нам, вони назавжди увійшли до скарбниці культури українського народу і стали свідченням високого таланту поета, його безмежної віри у щастя людей на землі. Сила мелодійного слова Сосюри — у простоті і щирості, духовній наснаженості та художній довершеності. Вірші Сосюри продовжують полонити серця читачів: і юних, і дорослих.

Інтимна лірика Сосюри — це найбільша частина його поетичної спадщини. Хоч, бувало, сам лірик не міг розібратися у цьому. Так, у ранній поемі «Залізниця» він писав:

Поезія «Так ніхто не кохав» написана 1922 року і в збірках стоїть поряд із «Червоною зимою».

Поет не соромиться своїх високих почуттів, зірвати для коханої навіть сузір’я цілком по силі його ліричному герою.

Поезія реально розкриває емоційний світ людей. Згадки про зустрічі і розлуки — це хвилюючі сторінки життя кожної людини.

Солодко плачуть в садах солов’ї, так, як і завжди, незмінно… В тебе і губи, і брови твої, як у моєї Вкраїни… Яке незвичайне порівняння! Та воно притаманне творчості Сосюри. Під впливом відомої однойменної народної пісні написана подія «Васильки». Це невеличка, в дванадцять рядків мініатюра — роздум про вічну красу життя. Порівнюючи очі коханої з квітками, ліричний герой роздумує. Автор оптимістично, філософськи дивиться на прийдешнє, коли інший далекий поет, «сповнений привіту, з рідними очима порівняє нас». Така діалектика життя.

Відчуваючи «красу творення» Володимир Сосюра відкривав її всюди у житті. Він знаходив красу у людях, у їх думах, почуттях, прагненнях, праці. Він усе життя присвятив тому, щоб написати про цю красу у своїх віршах. Й інтимна лірика поета — яскраве свідчення цього.

Розкриття правди громадянської війни в Романі Ю.Яновського «Вершники»

II. Жахливі сторінки історії України на сторінках роману "Вершники".
Своєрідність і оригінальність роману. ("Вершники" - роман у новелах, кожна з яких є розповіддю про громадянську війну, про ті політичні сили, які були в ті буремні роки. Те, що новели не пов'язані одним сюжетом, дало змогу авторові сказати все, що було на серці і не відійти від історичної правди. Сказати те, що не міг сказати вголос.)
2. Роман "Вершники" - це болючі роздуми митця про непростий час нашої історії. (У своєму творі Ю. Яновський показує трагедію українського народу 20-х років XX століття, яка полягала в зміні родинних і народних цінностей заради якихось нових, невідомих, трагедію братовбивчої війни. Ця війна, наголошує автор, пройшла не лише територією України, а й по людських долях.)
3. Політичні настрої у 20-ті роки XX століття - на сторінках роману "Вершники". (Роман "Вершники", відображаючи події громадянської війни в Україні, розкриває політичні платформи різних партій та їх ставлення до описуваних подій. Народ мусив орієнтуватися у політичних концепціях денікінців, петлюрівців, махновців, більшовиків. Це було непросто!)