Політика у сфері земельних відносин

До суб'єктивних передумов реформування земельних відносин належить діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування, які реалізують свої функції і повноваження у сфері земельних відносин в межах, визначених Конституцією та іншими законами України. Державне і самоврядне регулювання земельних реформаційних правовідносин є складовою частиною зміни і утвердження нового земельного ладу.

Серед суб'єктивних чинників, які безпосередньо впливають на проведення земельної реформи, важливого значення набуває юридична база, яка має бути адекватною конкретним історичним та іншим умовам розвитку суспільства в Україні. Саме через призму законів можна проаналізувати основні тенденції, перешкоди і перспективи реформування земельних відносин у кожній країні.

У законодавчому забезпеченні здійснення земельної та аграрної реформи і регулювання земельних відносин в Україні виділяються чотири основні етапи:

• перший етап (з 1990 р. до 1992 p.) – у земельному законодавстві переважали норми і принципи, які перейшли у спадок від законів радянського періоду;

• другий етап (з 1992 р. до 1996 р.) – прийняті законодавчі акти, які внесли суттєві зміни у реформування земельних відносин, які сприяли прискореному проведенню земельної реформи, наближенню земельного законодавства до аналогічних законів інших держав з розвинутою ринковою економікою та ринками землі;

• третій етап (з 1996 р. до 2001 р.) – прийняття Конституції України 28 червня 1996 р. сформувало базу для формування та удосконалення нового земельного законодавства відповідно до сучасних умов реформування земельних відносин та визначило структуру земельного законодавства та основні засади регулювання земельних відносин;

• четвертий етап (з 2001 р. і дотепер) – початок повноцінного розвитку земельних відносин на засадах визнання приватної власності.

На кожному з цих етапів приймаються законодавчі та нормативно-правові акти, спрямовані на юридичне забезпечення зміни сутності та характеру відносин власності на землю як об'єкту права власності народу України, реформування суспільних відносин у сфері використання і охорони земель, створення гарантій захисту прав на землю громадян і юридичних осіб, визначення основних функцій державного управління земельним фондом України тощо.

В Україні в основу земельної реформи покладено денаціоналізацію землі шляхом її роздержавлення і приватизації.

Суб'єктами земельних реформаційних правовідносин є Український народ, держава, територіальні громади, органи державної влади та місцевого самоврядування, фізичні і юридичні особи, об'єднання громадян, релігійні організації. Правове становище цих суб'єктів визначається Конституцією України, а також іншими нормативно-правовими актами.

Особливість змісту земельних реформаційних правовідносин полягає у тому, що права і обов'язки різних суб'єктів обумовлені необхідністю здійснення основних напрямів і виконання завдань земельної реформи на національному, регіональному і місцевому рівні, а також на рівні окремої земельної ділянки.

Відповідно до Указу Президента України від 30 травня 2001 р. щодо основних напрямів земельної реформи забезпечення дальшого розвитку відносин власності на землю передбачає:

• розмежування земель державної і комунальної власності, визначення механізмів управління ними та порядку придбання земельних ділянок для державних потреб і потреб територіальних громад сіл, селищ і міст;

• приватизацію громадянами і юридичними особами України земельних ділянок різного функціонального призначення, за винятком тих, які відповідно до закону не можуть передаватися у приватну власність;

• задоволення потреб громадян у земельних ділянках для ведення особистого підсобного господарства, селянського (фермерського) господарства, сінокосіння і випасання худоби, садівництва і городництва, індивідуального житлового будівництва;

• задоволення потреб працівників соціальної сфери села в земельних ділянках; забезпечення ефективного використання земельних ділянок, що перебувають у державній та комунальній власності, шляхом передачі цих ділянок у довгострокову оренду громадянам та юридичним особам, як правило, на конкурентних засадах (аукціонах і конкурсах) та ін.

Створення нової системи земельних відносин на основі приватної власності на землю, забезпечення рівності прав на цю власність громадян, юридичних осіб, територіальних громад і держави та гарантії прав на землю стали ключовим моментом аграрної реформи. Земельна реформа є важливою умовою як аграрної так й усієї економічної реформи, без її здійснення неможливий перехід до ринкових відносин.

Під час здійснення державою довгострокової земельної політики найважливішими завданнями є:

1. Забезпечення подальшого розвитку відносин власності на землю.

2. Удосконалення земельних відносин у сільськогосподарському виробництві.

3. Подальше реформування земельних відносин в населених пунктах, перш за все – у містах.

4. Розвиток ринку земель та створення його інфраструктури.

5. Розвиток кредитування під заставу землі, в тому числі – іпотечного.

6. Удосконалення порядку справляння плати за землю.

7. Удосконалення моніторингу земель, порядку ведення державного земельного кадастру та системи оцінки землі.

8. Землевпорядне забезпечення проведення земельної реформи.

9. Забезпечення видачі всім суб'єктам права власності на землю належних правовстановлюючих документів на неї.

10. Одним із найголовніших чинників ведення високопродуктивного конкурентоспроможного сільськогосподарського виробництва є збереження та підвищення родючості ґрунтів, запобігання деградаційним процесам. Саме тому в Україні вкрай необхідно впровадити систему заходів щодо контролю за використанням та охороною земель, оптимізації розораності за рахунок вилучення з активного сільськогосподарського використання 4,8 млн. га деградованих схилових земель, застосування ґрунтозахисних систем землеробства. Основна проблема у галузі охорони земель — незадовільне фінансування робіт із запобігання й захисту земельних ресурсів країни від шкідливого природного та антропогенного впливу.

11. Створення належної законодавчої бази щодо забезпечення гарантій державного права власності та інших прав на землю, вдосконалення нормативно-правової й методичної баз розвитку земельних відносин.

12. Удосконалення системи державного управління у сфері земельних відносин, розмежування земель публічної форми власності (державна, комунальна) та підпорядкування безпосередньо Уряду центрального органу виконавчої влади по земельних ресурсах. Покладання на центральний орган виконавчої влади по земельних ресурсах функцій загальнодержавного координатора здійснення державними і місцевими органами влади заходів щодо реформування земельних відносин та наділення його для цього повноваженнями в повному обсязі. Віднесення у відання центрального органу виконавчої влади по земельних ресурсах відповідних виробничих і наукових установ.

13. Фінансове забезпечення заходів земельної реформи у повному обсязі.

 

Земельний кадастр

Земельним кадастр - багаторівнева інформаційна система, яка містить відомості і документи про правовий, природний та господарський стан земельного фонду. В ньому наводяться дані про землевласників і землекористувачів, відомості про використання земель, їхні якісні і кількісні характеристики та економічні оцінки. Державний земельний кадастр створюється для забезпечення органів влади, фізичних І юридичних осіб відомостями про стан земель з метою регулювання земельних відносин та раціонального використання земельного фонду.

Земельно-кадастрову документацію представляють у вигляді кадастрових планів та карт, окремих схем та графіків, а також текстовою і цифровою Інформацією. Дана документація включає в себе також відомості про права власності на окремі земельні ділянки. Вся документація створюється відповідно до існуючих нормативних вимог ведення державного земельного кадастру.

Об'єктами земельного кадастру є земельний фонд нашої держави, включаючи землі, покриті лісом та водою. Весь земельний фонд поділяють на сім основних категорій залежно від його цільового призначеним Ці категорії складають[12]:

· землі сільськогосподарського призначення;

· землі населених пунктів;

· землі промисловості, транспорту, зв'язку, оборони та іншого призначення;

· землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення

· землі лісового фонду;

· землі водного фонду;

· землі запасу.

До земель сільськогосподарського призначення відносять землі, які надані для потреб виробництва сільськогосподарської продукції, або які призначені для цієї мети. Землі сільськогосподарського призначення можуть бути передані у власність або в постійне чи тимчасове користування. Основними землевласниками чи землекористувачами можуть бути окремі громадяни, селянські спілки, кооперативи, різні асоціації; організації та установи.

Землі, надані для розміщення виробничих, адміністративних, соціально-побутових та допоміжних будівель і споруд, а також транспортних та інженерних мереж об'єктів промисловості відносять до земель промисловості. Навколо промислових підприємств можуть бути створені санітарно-захисні зони.

Основними земельно-кадастровими даними є відомості про правовий, природний та господарський стан земель. Реєстрація Інформації земельного кадастру складає цілу низку систематизованих даних про права власності та користування землею, угод на її оренду, обліку кількості та якості земель, їх бонітування, зонування території населених пунктів за різним природними й соціально-економічними факторами і економічну оцінку земель.

Оперативність і точність даних земельного кадастру забезпечується проведенням топографо-геодезичних, ґрунтових, екологічних та інших спеціальних робіт, а також встановленню прав власності на землю чи користування нею. проведенням бонітування ґрунтів і економічною оцінкою земель, а також зонуванням територій населених пунктів.

Правовий режим земель характеризують розподілом земельного фонду за землевласниками і землекористувачами, передачею земель в оренду. Відповідно до цього основними кадастровими одиницями є землеволодіння та землекористування.

Землеволодіння - це земельні ділянки, надані у власність на постійне володіння, а землекористування - земельні ділянки, надані в постійне або тимчасове користування.

Відповідно до діючого законодавства України власність на землю має такі три форми: державну, комунальну, приватну

Облік кількості земель ведуть по власниках та землекористувачах, а також орендарях. При обліку кількості земель зазначають:

· землі в межах населених пунктів;

· землі за межами населених пунктів;

· категорії земель;

· зрошувані та осушені землі;

· оподатковані землі;

· землі, які не оподатковуються.

Якісна оцінка земель включає

· класифікацію земель за їхнім призначенням та цільовим використанням;

· природну характеристику земельного фонду, включаючи вміст і товщину гумусового шару, вміст поживних речовин, фізико-механічний склад ґрунтів, крутизну схилів, еродованість, кислотність, заболоченість, солонцюватість, засоленість, кам'янистість, перезволоженість та екологічну забрудненість, викликану як хімічними продуктами сільськогосподарського виробництва, так і техногенними факторами;

· культуртехнічну характеристику природних кормових угідь;

· лісотипологічну характеристику лісових угідь;

· класифікацію земель за їхнім функціональним призначенням відповідно до містобудівної документації населених пунктів;

· характеристику земель за їхнім місцезнаходженням, включаючи зональні та локальні фактори, інженерію - геологічні, історико-культурні, природно-ландшафтні та санітарно-гігієнічні умови, а також облаштування територій соціально-економічною інфраструктурою.