Доповнення до теми 2: «грошовий оборот»

Доповнення до ТЕМИ 2: «Грошовий оборот»

4.Готівковий обіг

Таблиця 2.1.

Прогноз касових оборотів

 

НАДХОДЖЕННЯ ГОТІВКИ	N символів
Надходження торговельної виручки
Надходження виручки від усіх видів платних послуг
Надходження на рахунки за вкладами фізичних осіб
Надходження від підприємств поштового зв'язку
Надходження від продажу іноземної валюти
Інші надходження
Перерахування готівки із сховища цінностей до оборотної каси
ВИДАЧА ГОТІВКИ
Видача на виплати, пов'язані з оплатою праці
Видача на закупівлю сільськогосподарської продукції
Видача на виплату пенсій, допомоги та страхових відшкодувань
Видача на купівлю товарів, оплату послуг і за виконані роботи
Видача з рахунків за вкладами фізичних осіб
Видача за придбану іноземну валюту
Видача підкріплень підприємствам поштового зв'язку
Видача на інші цілі
Перерахування готівки з оборотної каси до сховища цінностей

Особливості організації готівкового обігу

Важливою умовою нормального функціонування господарського механізму в умовах ринку є стійкість готівкового обігу, яка базується, в основному, на збалансуванні платоспроможного попиту населення з пропозицією товарів та послуг. Тому НБУ, як єдиний емісійний банк і касовий центр держави, організовує і регулює обсяг і структуру готівкової маси в обігу на підставі основних напрямів грошово-кредитної політики і показників економічного та соціального розвитку України. Установи комерційних банків, відповідно до вказівок та вимог НБУ, здійснюють аналіз і прогнозуван­ня готівкового обігу, організовують і виконують оперативні функції з реалізації сукупної грошово-кредитної політики на території регіонів.

Виходячи з цього, основними завданнями установ банків у роботі з готівкового обігу є:

1. Безумовне виконання законів України, указів Президента України, постанов уряду України, нормативних та Інстру­ктивних актів НБУ з питання регулювання обсягів і структури готівкової маси в обігу.

2. Періодичний аналіз стану збалансування грошових і доходів і витрат населення та збалансованості платоспро­можного попиту населення з пропозиціями товарів та послуг у взаємозв'язку із загальним станом економіки України та вироблення на цій основі пропозицій і заходів щодо стабілізації готівкового обігу.

3. Прогнозування готівкового обігу за загальним обсягом і структурою з урахуванням основних напрямків грошово - кредитної політики і показників економічного й соціального розвитку країни.

4. Раціональна організація готівкового обігу, яка забезпе­чує повне і якнайшвидше залучення готівки до кас банків, своєчасну видачу готівки підприємствам, організаціям й установам на оплату праці, пенсій, допомог та інші цілі, всебічне сприяння розвитку і впровадженню нових форм безготівкових розрахунків.

5. Здійснення систематичного контролю за дотриманням касової дисципліни, за економним і цільовим витрачанням готівки в господарстві.

6. Дотримання встановленого порядку ведення касової та емісійної роботи, обмеження готівкової емі­сії економічно обґрунтованими вимогами зростання обігу готів­ки. Організація роботи з готівкового обігу.

 

Установи НБУ:

• проводять та організовують роботу з готівкового обігу так, щоб активно впливати на дотримання основних пропорцій економічного і соціального розвитку;

• систематизують показники, що характеризують стан готівкового обігу, вивчають й активізують його, контро­люють виконання прогнозів касових оборотів;

• вивчають шляхи і причини міграції грошей, терито­ріальне розміщення емісій грошей, економічні пропор­ції між грошовими доходами й витратами населення в країні, в областях, районах;

• здійснюють у встановленому порядку регулювання ка­сових ресурсів, забезпечуючи своєчасність розрахун­ків готівкою в народному господарстві, прискорення обіговості касових ресурсів;

• контролюють роботу установ комерційних банків з го­тівкового обігу.

Установи комерційних банків:

• систематично аналізують стан надходження і видачі готівки, причини відхилення фактичних надходжень і видач готівки від прогнозів касових оборотів, обсяги виробництва товарів народного споживання, роздріб­ного товарообігу, надання платних послуг населенню;

• здійснюють прийом та видачу готівки в (з) каси банку від юридичних та фізичних осіб;

• вживають заходів щодо залучення власних коштів на­селення на вклади, сприяють подальшому розвитку безготівкових розрахунків населення за товари і послу­ги, розширенню безготівкових перерахувань грошових доходів населення на вклади в установах банків;

• встановлюють підприємствам порядок і строки здавання готівкової виручки з метою забезпечення надходження готівки в банк;

• здійснюють контроль за дотриманням підприємства­ми касової дисципліни і за ощадливим, економним та цільовим витрачанням готівки, своєчасно задовольня­ють потреби народного господарства і населення у го­тівці.

 

 

Доповнення до ТЕМИ 3 «Грошовий ринок»

Сутність, характеристика грошового ринку.

Гроші

Гроші

Акції

Облігації

Зобов’язання

І. Сектор прямого фінансування

2. Канал запозичення

1. Канал капітального фінансування

%

Зобов’язання

Гроші

Гроші

Вимоги

Вимоги

Гроші

Гроші

НФКУ

Банки

ІІ. Сектор опосередкованого фінансування

 

Рис. 3.2 Інституційна модель грошового обороту.

 

І. Пряме фінансування - переміщення грошей по каналах ринку безпосередньо від їх власника до того, хто їх потребує для реального

використання.

1. Капітальне фінансування - купівля підприємством грошей в обмін на право участі у його власності (через акції).

2. Запозичення - купівля підприємством грошей в обмін на зобов'язання повернути їх у встановлений строк з оплатою % (через облігації).

II. Опосередковане фінансування - рух коштів від кредитора до позичальника по каналах ринку через фінансових посередників.

Фінансові посередники - особливі підприємства, які акумулюють кошти на грошовому ринку і передають їх позичальникам на комерційних засадах.

 

Попит на гроші.

Попит на гроші – той запас грошей, який хочуть мати в своєму розпорядженні економічні суб’єкти в певний момент.

На попит впливають такі чинники:

Md = f(P,Y,r)

P – рівень цін, Y – реальні доходи, r – норма відсотка

У більш розширеному вигляді їх можна представити таким чином:

Md = (Y,P,R,B,I,O)

 

Серед перелічених чинників, є чинники:

1) прямого впливу на попит на гроші (тобто ті, що ведуть до зростання попиту на гроші - «+»);

2) чинники оберненої дії (тобто ті, що ведуть до зниження попиту на гроші - «-»).

Y - реальний обсяг ВВП (+)

P - середній рівень цін (+)

R- рівень % ставки на альтернативні грошам активи (-)

B- накопиченнябагатства (+)

I - рівень інфляції (-)

O - очікування змін ринкової коньюнктури (погіршення (-)

 

Виділяють три групи мотивів попиту на гроші з боку економічних суб’єктів:

- трансакційний (операційний) мотив

- мотив завбачливості

- спекулятивний мотив

Трансакційний (операційний) мотив полягає в тому, що економічні суб’єкти постійно відчувають необхідність в певному запасі грошей для здійснення своїх поточних платежів, щоб підтримувати на належному рівні своє споживання.

Мотив завбачливості зводиться до того, що економічні суб’єкти бажають мати запас грошей як ресурс купівельної спроможності, для того, щоб мати можливість в певний момент задовольнити свої непередбачені потреби.

Спекулятивний мотив полягає в тому, що економічні суб’єкти бажають мати в своєму розпорядженні певну суму (запас) грошей, щоб за сприятливих умов перетворити їх на високодохідні фінансові інструменти.

Механізм спекулятивного мотиву базується на тому, що запаси грошей і запаси фінансових інструментів розглядаються як альтернативні види активів, які дають не однаковий дохід і мають неоднакові рівні ризику. Актив у формі грошей приносить мінімальний дохід. Зберігаючи гроші, індивіди втрачають доходи, які називаються альтернативною вартістю зберігання грошей. Її величина залежить від середньої норми % по фінансових активах і запасом грошей.

Активи у формі запасів фінансових інструментів можуть приносити значний дохід, але його отримання пов'язане з ризиком.

У суб'єкта постійно існує потреба в здійсненні різних платіжних операцій за товари, послуги. Це – операційний попит. Величина операційного попиту залежить від кількості товарів і послуг на ринку, від рівня цін, від величини сукупного доходу, який мають в своєму розпорядженні індивіди, від швидкості обороту грошей.

Його обчислюють по формулі:

M_d=PY /V

V – швидкість обороту грошей

P – рівень цін, Y – реальний обсяг виробництва.

Спекулятивний мотив породжує спекулятивний попит, він відображає не прагнення купити товари, а прагнення повигідніше розмістити гроші, тут суб'єкт керується коливаннями відсоткових ставок. Тобто, спекулятивний попит залежить від норми відсотка на альтернативні грошам активи.

Пропозиція грошей

Пропозиція грошей – той запас грошей, який економічні суб’єкти готові надати в тимчасове користування позичальникам за сприятливих умов.

Пропозиція грошей визначається по формулі:

Мs= m x Мб

Мs- пропозиція грошей

Мб- грошова база_;

m – грошово – кредитний мультиплікатор.

Зміна пропозиції грошей може бути викликана дією чинників, які впливають на об'єм грошової бази і коефіцієнта мультиплікації.

Чинники, що впливають на пропозицію грошей:

- Розмір грошової бази, яка знаходиться під контролем НБУ.

- Норма обов'язкового резервування

- Облікова ставка

- Стан довіри до банків

- Тінізація економіки

- Типова ринкова відсоткова ставка

- Багатство економічних суб’єктів.

Урівноваження попиту і пропозиції на ринку грошей визначає об’єктивний рівень процентної ставки, при якій досягається стабілізація коньюнктури грошового ринку.

ТЕМА 4: ГРОШОВІ СИСТЕМИ

 

1. Сутність та основні елементи грошової системи.

2. Класифікація грошових систем.

3. Грошово - кредитна політика.

 

 

1. Сутність та основні елементи грошової системи.

 

Грошова система - це встановлена державою форма організації грошового обороту в країні.

Елементи грошової системи

1. Грошова одиниця - встановлюється законодавством країни з урахуванням соціально-економічних та історичних закономірностей її розвитку та слугує для вимірювання цін товарів та послуг.

2. Масштаб цін - законодавча фіксація вагової кількості монетарного металу (золота чи срібла), що закріплюється державою за грошовою одиницею. Офіціальний масштаб цін втратив свій економічний сенс із завершення демонетизації золота. У сучасних умовах, грошова одиниця уособлює вартість загальної маси товарів та послуг, що знаходиться в обігу.

3. Види та купюрність грошових знаків - матеріалізована в певному типі загального еквівалента мінова вартість, яка забезпечує товарообіг і є стабільним платіжним засобом. Визначаються відповідними юридичними актами країни.

4. Регламентація готівкового та безготівкового обігу - визначення сфер готівкових та безготівкових розрахунків, режим використання грошей на банківських рахунках, форми розрахунків та порядок платежів.

5. Валютний курс- співвідношення між грошовими одиницями різних країн, яке використовується для обміну валют під час здійснення валютних операцій. Виступає як ціна валюти однієї країни, виражена у валюті іншої країни.

6. Державні інститути, що здійснюють регулювання грошового обороту- Організація грошового обороту покладається чинним законодавством на банки, проте його важлива роль та переплітання інтересів окремих економічних суб'єктів та суспільства в цілому вимагають державного нагляду і контролю за банками. В Україні основним державним інститутом, який здійснює регулювання грошового обороту виступає НБУ.

 

2. Класифікація грошових систем.

 

Тип грошової системи визначається змістом її елементів та їх взаємодією, які зумовлюють тенденції розвитку та закономірності функціону­вання грошової системи.

 

Розглянемо класифікацію грошових систем:

1 Залежно від форми, в якій функціонують гроші:

- Системи металевого обігу - являють собою грошові системи, за яких в обігу знаходяться повноцінні монети, що виконують усі функції грошей, а неповноцінні гроші мають змогу вільно обмінюватись на метал.

- Системи паперово-кредитного обігу - являють собою грошові системи, за яких обіг обслуговують грошові знаки, що не мають внутрішньої вартості. Такі грошові системи є регульованими, бо держава бере на себе зобов'язання щодо забезпечення сталості емітованих грошей.

2. За характером економічної системи:

- Ринкові – представляють собою грошові системи, в яких регулювання грошового обороту здійснюється шляхом використання економічних методів впливу на грошову масу.

- Неринкові - представляють собою грошові системи, для яких характерні певні обмеження щодо вільного функціонування грошей, а регулювання грошового обороту здійснюється адміністративними методами.

3. За характером регулювання валютних відносин:

- Відкриті - представляють собою грошові системи, в яких втручання держави у регулювання валютних відносин всередині країни є мінімальним, що виражається у повній конвертованості валюти і ринковому механізмі регулювання валютного ринку.

- Закриті - представляють собою грошові системи, в яких передбачається використання валютних обмежень завдяки ізоляції національної економіки від світової.

Розглядаючи еволюцію грошових систем, можна виділити два їх види:

- Саморегульовані — це грошові системи, в яких діє механізм стихійного регулювання грошового обороту.

Саморегульовані включають два різновиди: біметалізм та монометалізм.

Біметалізм - це грошова система, в якій роль загального еквівалента законодавчо закріплялася за двома металами - золотом і сріблом.

Монометалізм - це грошова система, за якої роль загального еквіваленту виконує один метал (золото або срібло), а паперові знаки вартості розмінні на грошовий метал.

- Регульовані — це грошові системи, в яких порядок регулювання грошо­вого обороту є окремим елементом грошової системи.

Регульовані представлені паперово- грошовою системою та системою кредитних грошей.

Паперово-грошова система - це грошова система, за якої емісія грошо­вих знаків здійснюється державою в особі центрального банку країни.

Система кредитних грошей - це грошова система, за якої вико­ристовується кредитний механізм емісії грошей, що створює передумови для забезпечення їх сталості шляхом регулювання пропозиції грошей відповідно до потреб обороту в платіжних засобах.

Сучасний монетаризм

 

Сучасний монетаризм - один із найвпливовіших напрямків економічної думки, який від кінця 1970-х - початку 1980-х рр. багато в чому визначає зміст економічної політики провідних країн світу. Якщо кейнсіанство в середині 1930-х рр. домінувало в системі теоретичних поглядів відносно характеру форм і ме­тодів державного регулювання економічних процесів завдяки своїм рецептам, спрямованим на подолання зростаючого безроб­іття, яке на той час вважалося найгострішою проблемою, то та­кою проблемою для монетаризму стала хронічна інфляція, махо­вик якої дедалі більше прискорював оберти.

Ідеї монетаризму як однієї з форм неокласичного напрямку західної економічно думки зародилися ще в 1920-х рр. Як цілісна сис­тема економічних поглядів, монетаризм сформувався в 1960-ті рр. Найяскравішою постаттю серед представників цієї школи є М. Фрідман - професор Чиказького університету, лауреат Нобелів­ської премії в галузі економіки за 1976 р, автор більш як 270 праць.

Вважається, що своїм відродженням монетаризм, як і в цілому неокласичний напрямок економічної думки, зобов'язаний опублі­кованій 1956 р. книзі ''Дослідження в галузі кількісної теорії гро­шей", яка вийшла під редакцією М. Фрідмана. Важливе значення у становленні монетаризму мала також книга "Історія грошей Сполучених Штатів 1868 - 1960", написана М. Фрідманом і А. Шварц та видана 1963 р. Публікацією цих книг фактично за­вершилось формування монетаризму в самостійну течію захід­ної економічної теорії. У 1990-х рр. вплив ідей монетаризму дещо послабшав. Окремі рецепти грошової політики, закладені в ньо­му, було піддано жорсткій критиці. Завдяки цьому в деякі з його позицій внесено певні корективи. Одначе загалом вплив монета­ризму як одного з провідних напрямків сучасної економічної дум­ки залишається досить суттєвим.

Різнобічність монетаризму породжує неоднозначність, що існує в економічній літературі з приводу визначення основного змісту цього напрямку економічної теорії. Найпоширенішою є концеп­ція, що в загальному (широкому) застосуванні монетаризм пред­ставляє теорію, яка вивчає вплив грошей і грошово-кредитної політики на стан економіки в цілому. Монетаризм у вузькому (конкретнішому) визначенні трактується як відповідна "систе­ма теоретичних поглядів, згідно з якою регулювання грошової маси є визначальним чинником впливу на динаміку грошових доходів". У підручнику Е. Дж. Доллана, К. Д. Кемпбелл і Р. Дж. Кемпбелл зазначено: "монетаризм - школа економічної думки, котра ак­центує увагу на змінах у кількості грошей, що перебувають в обігу, як визначальної функції цін, доходів і зайнятості".

У західній літературі широко представлена думка про те що поняття "монетаризм" не слід пов'язувати з чітко визначеною теоретичною концепцією. Мова йде про розуміння монетаризму як грошової політики держави, що може спиратися навіть на протилежні одна одній теоретичні бази. Керівник англійської школи монетаристів Д. Лейдлер з приводу цього пише: "Я трактую це поняття як певну політику, відповідно до якої робляться спроби встановити контроль над динамікою загального рівня цін через регулювання росту відповідних грошових агрегатів. Якщо ж го­ворити про специфічні різновиди цього поняття, - продовжує англійський вчений, - то необхідно зазначити, що монетаризм репрезентує політику, спрямовану, з одного боку, на зменшення темпів інфляції способом відповідного скорочення обсягів грошо­вих агрегатів, а з іншого - на підтримку стабільності цін через забезпечення постійних темнів пропозиції грошової маси".

Конкретизуючи це визначення, представник чиказької школи монетаризму, один із авторів книги "Дослідження в галузі кількісної теорії грошей" професор Селден пише, що монетаризм слід розуміти як поєднання двох основних принципів:

- гроші мають значення, іншими словами, зміни у кредитно-грошовій сфері спричиняють вирішальний вплив щ загальну гос­подарську кон'юнктуру;

- % центральні банки спроможні контролювати кількість гро­шей в обігу.

Найбільш суттєвими положеннями сучасного монетаризму є:

> Грошова сфера у монетаристів є відносно самостійною, відокремленою від сфери реальної економіки. Оскільки грошова сфера безпосередньо пов'язана з діяльністю держави (через емі­сію грошей та монетарну політику), то вона не може бути внутрішньо збалансованою і є потужним джерелом дестабілі­зації для сектора реальної економіки.

> Грошова сфера повинна бути центральним об'єктом дер­жавного регулювання, щоб створити найсприятливіші умови для повної реалізації можливостей ринкового механізму саморегулю­вання. При цьому держава повинна регулювати грошову сферу переважно економічними методами, щоб максимально виключи­ти пряме втручання в економічну діяльність суб'єктів ринку. У цю вимогу не вписуються фіскально-бюджетні методи економічного регулювання як надто жорсткі. Тому монетаристи зосере­дили основну увагу у своїх дослідженнях на методах та інстру­ментах монетарної політики.

> Як послідовні прихильники кількісної теорії монетаристи спираються у своїх дослідженнях на формулу «рівняння обміну» І. Фішера:

MV= PQ

Різниця в тому, що І. Фішер робить наголос на впливі грошо­вого фактора (кількості грошей) на ціни, а монетаристи - на впливі цього чинника на обсяг номінального валового продукту. Проте ця відмінність не заперечує принципової тотожності їх по­зицій щодо центрального положення кількісної теорії - про вплив кількості грошей на ціни. Адже величина PQ- це фактично об­сяг валового національного продукту. Тому рівняння обміну можна записати так:

MV=ВНП, де, ВНП - номінальний валовий національний продукт.

 

> Подібною до кількісної теорії є й позиція монетаристів щодо швидкості грошей та її впливу на економічні процеси. Вони стверд­жують, що величина V стабільна на коротких часових інтерва­лах і змінюється лише на довготермінових інтервалах, проте зміни ці відбуваються плавно і можуть легко передбачатися. Це дало підстави монетаристам абстрагуватися від чинника V у визначенні впливу М на рівень цін на всіх часових інтервалах, у чому вони повністю солідаризуються з представниками класич­ної кількісної теорії.

> Визнавши регулювання пропозиції грошей (М) головним на­прямом регулятивного впливу держави на економіку, монетари­сти могли, подібно до кейнсіанців, сповзти на інфляційні позиції. Адже нарощування пропозиції грошей (М),у їх трактуванні, само по собі приводить до зростали платоспроможного попиту, що "тягне" за собою розширення номінального ВНП. Останнє може бути як за рахунок збільшення виробництва реального ВНН, так і за рахунок зростання середнього рівня цін, тобто інфляції.

Щоб виключити таку можливість, М. Фрідман запропонував «грошове правило» довгострокової грошової політики, за яким держава повинна підтримувати помірне, постійне збільшення про­позиції грошей пропорційно до середньорічних темпів зростання ВНП та очікуваної інфляції. Згідно з цим правилом, приріст маси грошей в обороті визначається за формулою, яка дістала назву '"рівняння Фрідмана":

∆М = ∆Р + ∆Y, де, ∆М- середньорічний темп приросту маси грошей за тривалий період,

∆Р - середньорічний темп очікуваної інфляції,

∆Y - середньорічний темп приросту номінального ВНП.

 

Як видно з визначень, що даються безпосередньо представни­ками цієї школи економічної думки, головним змістом монетаристської політики є структурна перебудова системи державного регулювання господарських процесів, його форм і методів. У цій перебудові не змінюється кінцева мета економічної політики дер­жави - забезпечити найсприятливіші умови для дії ринкових ме­ханізмів. Змінюється лише інструментарій цієї політики. Головним об'єктом державного втручання в економічні процеси стає сфера грошових відносин.

 

Доповнення до ТЕМИ 2: «Грошовий оборот»

4.Готівковий обіг

Таблиця 2.1.

Прогноз касових оборотів