Розкрийте поняття діяльності з доказування в адміністративному процесуальному праві.

Вирішальним із завдань адміністративних проваджень є всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, встановлення наявності або відсутності фактичних даних, які мають значення для справи і за допомогою яких встановлюється істина. На основі фактичних даних у визначеному законом порядку суд, орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення суб'єкта звернення, заінтересованої особи, осіб, які беруть участь у справі про наявність чи відсутність адміністративного спору чи спору про право або порушення норм права. Порядок і умови встановлення фактичних даних регламентуються нормами адміністративного процесуального права.
Доказування є різновидом практичної діяльності, метою якого є пізнання всіх істотних обставин, що мають значення для прийняття правильного рішення.
Доказуванням в адміністративному процесі є виявлення, збирання, закріплення, перевірка та оцінка інформації про фактичні дані, на підставі яких суд, орган владних повноважень, уповноважена посадова особа встановлюють наявність або відсутність обставин, що мають значення для всебічного, повного і об'єктивного розгляду і вирішення адміністративної справи.
Значення інституту доказування є важливим в умовах змагальності судочинства. Питання про те, хто і в який спосіб бере участь у процесі доказування, які засоби використовуються в доказуванні, який порядок доказування, який наслідок матиме пасивність учасників процесу і недостатності доказів – ключові й у теорії доказування, і в судовій практиці.
У процесі пізнання як елемента доказування виконуються розумові завдання, що сприяють одержанню інформації про публічно-правовий спір. Пізнавальна діяльність має такі особливості: 1) ретроспективний характер (здійснюється після виникнення правового спору); 2) пізнання провадиться у формі доказування (за допомогою процесуальних засобів); 3) така діяльність здійснюється спеціальними суб’єктами (суд, сторони, треті особи, процесуальні представники); 4) пізнання має на меті одержання інформації, що впливає на встановлення істини у справі; 5) засоби здійснення діяльності, визначені у процесуальному законі. Суб’єкт пізнання є спеціальним, тобто його коло чітко визначено процесуальним кодексом і розширенню не підлягає. Основним суб’єктом пізнання в адміністративному процесі виступає суддя. Розумова пізнавальна діяльність судді має специфіку обумовлену предметом пізнання – публічно-правовим спором.
Об’єкт пізнання в адміністративному процесі утворюють: власне публічно-правовий спір, з приводу якого позивач звернувся до суду та порушено адміністративну справу; особливості й обставини публічно-правового спору (наприклад, час, місце, підстави виникнення).
Доказова діяльність здійснюється у певній послідовності. Зазвичай виділяють такі етапи доказування: формування предмета доказування, у тому числі посилання на фактичні обставини справи, збір та подання доказів, їх дослідження й оцінка.

1. Поняття процесуальних строків, їх види та значення

 

1.1. Поняття процесуальних строків та їх ознаки

 

1.2. Види процесуальних строків

 

1.3. Значення процесуальних строків

 

1.4. Обчислення, зупинення, поновлення і продовження цивільних

процесуальних строків

 

2. Виправлення недоліків рішення судом, що його ухвалив

 

2.1. Поняття недоліків рішення суду

 

2.2. Виправлення описки чи явної арифметичної помилки

 

2.3. Ухвалення додаткового рішення

 

2.4. Роз'яснення рішення суду

 

3. Задача

 

1. Поняття процесуальних строків, їх види та значення

 

1.1 Поняття процесуальних строків та їх ознаки

 

У сучасному цивільному процесуальному праві відсутні фундаментальні

дослідження законодавчих основ інституту процесуальних строків.

Найдетальніше інститут термінів розглянутий в науці цивільного права.

Тому ряд висновків про значення і суть строків в цивільному праві ми

можемо використовувати і для характеристики строків в цивільному

процесуальному праві.

 

Здійснюючи свою діяльність, людина активно використовує час. Люди можуть

приурочити здійснення тієї чи іншої діяльності до визначеного моменту в

часі або до визначеного відрізку часу, вони можуть установлювати

визначені строки для здійснення тих або інших дій.

 

У зв’язку з цим необхідно розрізняти час і строк. Строк є лише момент у

часі або визначений період часу. Співвідношення між часом та строком – є

співвідношення загального та окремого. Разом з тим співвідношення часу

та строку є також у звісній мірі співвідношення об’єктивного і

суб’єктивного.

 

Строки, які пов’язані з здійсненням цивільних прав і обов’язків

встановлюються людьми. Вони передбачені або безпосередньо нормами

цивільного права, або самими учасниками цивільних правовідносин, або

органами, які розглядають цивільно – правові спори. В законі, в договорі

або в рішенні компетентного органу може бути точно встановлені початок і

закінчення певного строку. Самі строки можуть бути більшими або меншими

в залежності від різних обставин. А з цього випливає, що строк як

юридичний факт у своєму виникненні носить вольовий характер.

 

Встановлені законом строки є особливого роду процесуальні юридичні

факти, які забезпечують єдність і процесуальний розвиток процесу по

конкретній цивільній справі. Професор В.В. Ярков відносить процесуальні

строки до „своєрідних юридичних фактів”, які визначають основні етапи

1.2. Види процесуальних строків

 

Важливим питанням є видова класифікація цивільних процесуальних строків.

Залежно від критеріїв, покладених в її основу можна виділити такі

різновиди.

 

З огляду на те, яким чином легітимований строк, виділяють: строки,

встановлені законом, та строки, встановлені судом. При цьому пріоритет

мають ті, що встановлені законом, і лише у випадку, коли цивільний

процесуальний строк не визначений законом, він може бути встановлений

судом.

 

Згідно ст. 67 ЦПК строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії,

встановлюються законом, а якщо не визначені законом, — встановлюються

судом.

 

Законні строки – це ті строки, вказівка на які міститься в нормах ЦПК і

які не можуть бути змінені по волі суб’єктів цивільного судочинства. До

них відносяться: строк проведення попереднього судового засідання

(ст.129 ЦПК); строки розгляду справи (ст. 157 ЦПК); строк подання заяви

про перегляд заочного рішення(ч.2 ст. 228 ЦПК); строки апеляційного

оскарження(ст.294 ЦПК); строк на касаційне оскарження(ст. 325 ЦПК);

строк подання заяви про перегляд у зв’язку з нововиявленими обставинами

(ст. 362 ЦПК) тощо.

 

Судовий строк – строк, встановлений на розсуд суду. До даного виду

відносяться строки:

 

а) не встановлені законом;

 

б) які визначаються виходячи з конкретних обставин справи;

 

в) які визначаються судом або суддею.

 

Встановлюючи строк, впродовж якого повинна бути здійснена визначена

процесуальна дія, суд повинен виходити з конкретних обставин діла. Цей

строк повинен бути достатнім для здійснення процесуальної дії і зараз з

тим не занадто довгим, щоб не створювати умов для затримки кінцевого

розв’язання спору, який надійшов до суду. До судових строків

1.3.Значення процесуальних строків

 

Для виконання завдань цивільного судочинства істотним є не тільки

встановлення порядку відправлення правосуддя у цивільних справах, а й

темпоральні межі здійснення судочинства та його етапів (стадій), в тому

числі щодо вчинення процесуальних дій учасниками цивільного процесу.

Адже надзвичайно важливо, щоб цивільне Судочинство здійснювалось не лише

правильно, а й своєчасно. Саме задля досягнення цієї мети і

встановлюються цивільні процесуальні строки. При цьому існування та

чітке їх дотримання є не лише гарантією здійснення учасниками процесу їх

суб’єктивних процесуальних прав, а й запорукою ефективності здійснення

цивільного судочинства.

 

Призначення процесуальних строків полягає в тому, що вони створюють

оптимальний часовий режим для відправлення правосуддя: з одного боку

прискорюють провадження по справі, а з іншого – протидіють поспіху в

реалізації процесуальних прав та обов’язків. Ціллю правосуддя є

своєчасність, а не швидкість розгляду та розв’язання справи.

 

Значення процесуальних строків полягає у тому, що вони забезпечують не

тільки правильний, а й своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з

тим, щоб порушене цивільне право було з мінімальною витратою часу

поновлене, але з додержанням норм цивільного процесуального права,

забезпеченням гарантій у здійсненні особами, які беруть участь у справі,

іншими учасниками процесу суб’єктивних процесуальних прав і виконанні

покладених на них цивільних процесуальних обов’язків.

Щодо закінчення цивільного процесуального строку, то відповідно до ст.

70 ЦПК строк, обчислюваний роками, закінчується у відповідні місяць і

число останнього року строку. Коли ж строк обчислюється місяцями, то він

закінчується у відповідне число останнього місяця строку. Однак бувають

випадки, коли закінчення строку, що обчислюється місяцями, припадає на

такий місяць, що відповідного числа не має. Тоді цивільний процесуальний

строк закінчується в останній день цього місяця. Якщо закінчення строку

припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем

строку є перший після нього робочий день. У разі встановлення зв’язку

строку із настанням певної події, яка повинна неминуче настати, то він

закінчується наступного дня після настання події.

 

Конкретним терміном завершення строку є 24 година його останнього дня.

Однак велика кількість процесуальних дій напряму пов’язані із

завершенням робочого часу, наприклад, із робочими годинами суду. В цьому

випадку строк закінчується у момент закінчення останнього часу робочого

дня. При цьому строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення

заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здано на

пошту чи передано іншими відповідними засобами зв’язку.

 

Правовими наслідками пропущення цивільних процесуальних строків є те, що

право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку,

встановленого законом або судом, а документи, подані після закінчення

процесуальних строків, залишаються без розгляду, якщо суд за клопотанням

особи, що їх подала, не знайде підстав для поновлення або продовження

строку.

 

Однак перебіг цивільних процесуальних строків може бути не безперервним.

За певних обставин в нього можуть втрутитись різноманітні обставини, з

якими закон пов’язує його зупинення. Підставою для зупинення перебігу

процесуальних строків відповідно до ст. 71 ЦПК є зупинення провадження у

справі. Початок такого зупинення пов’язується з моментом настання тієї

події, внаслідок якої суд зупинив провадження.