Українські землі у складі Великого князівства Литовського, Угорщини, Молдавського князівства, Московської держави, Угорщини.

Українські землі У середині ХІV ст. українські землі, ослаблені монголо-татарами і політично роз’єднані, стали об’єктом захоплення Польщею та Литвою. У складі Польщі опинилася Галичина, у складі Великого князівства Литовсько-го — Волинь, Київщина, Чернігово-Сіверщина, Переяславщина, Поділля. Польща проводила політику полонізації щодо українських земель, спрямовану на поширення польської мови та католицького віросповідання. Велике князівство Литовське, 90% земель якого складали східнослов’янські землі, не порушувало суспільно-політичного ладу на українських землях і переймало судову систему, військову організацію, запровадило руську мову як державну і християнство за православним зразком. Велике князівство Литовське повело боротьбу з золотоординським пануванням на українських землях, розбивши у 1363 р. монголо-татар поблизу Синіх Вод.
• У 1385 р. між Польщею та Литвою була підписана Кревська унія, яка передбачала об’єднання Литви і Польщі в одну державу шляхом шлюбу польської королеви Ядвіги з литовським князем Ягайлом. Кревська унія значно укріпила позиції Польщі й Литви у боротьбі з Тевтонським орденом, який було розбито у 1410 р. у Грюнвальдській битві.
• У 1413 р. між Польщею та Литвою було підписано Городельську унію, за якою Велике князівство Литовське визнавалося незалежною державою, хоча зверхність Польщі над ним залишалася.

Політична роздробленість і сусідство могутніх держав спричинили загарбання українських земель. Закарпаття в ХІ–ХІІ ст. потрапило під владу Угорщини. Буковина в ХІV ст. увійшла до складу Молдавського князівства, яке захоплювали то угорські, то польські королі, а з початку ХVІ ст. воно потрапило в залежність від Османської імперії. Північне Причорномор’я і Крим у середині ХV ст. увійшли до складу Кримського ханства, яке відокремилося від Золотої Орди. Чернігово-Сіверщина наприкінці ХV — на початку ХVІ ст. внаслідок московсько-литовських війн потрапила під владу Московської держави. Таким чином, у ХІV — першій половині ХVІ ст. українські землі
були поділені між сусідніми державами:
• Литвою (Волинь, Київщина, східне Поділля, середнє Подніпров’я);
• Польщею (Галичина, Холмщина, західне Поділля);
• Угорщиною (Закарпаття);
• Молдавським князівством, що перебувало під Османським протек-
торатом (Буковина);
• Московською державою (Чернігово-Сіверщина).

Господарство залишалося натуральним. Основними галузями економіки були: сільське господарство (землеробство, скотарство, садівництво, городництво), промисли (рибальство, мисливство, бджільництво, млинар-
ство), ремесла (близько 200 ремісничих спеціальностей), торгівля (щотижневі торги, ярмарки).
Міста поділялися на великокнязівські та приватновласницькі, залежно від того, на чиїй землі вони стояли. Деякі міста (Львів, Кам’янець-Подільський, Луцьк, Київ) отримали Магдебурзьке право (право на самоврядування), що звільняло їх від управління та суду феодалів.

Культура України розвивалася в складних умовах втрати державності, встановлення іноземного володарювання, поширення католицизму, спустошливих турецько-татарських нападів. Однак це не припинило процес формування української народності, її мови та культури.
• Усна народна творчість представлена легендами, казками, обрядовими піснями, історичними думами («Сестра і брат», «Бідна вдова і три сини»), баладами («Пісня про Байду»).
• Пам’ятками літописання стали Короткий Київський та Короткий Волинський літописи (ХV–ХVІ ст.).
• Найвидатнішими літературними творами є «Євангеліє» та «Київський Псалтир» (ХІV ст.) диякона Спиридонія.
• Освіта надавалася в школах при церквах, монастирях, у маєтках деяких магнатів, у середньовічних університетах Західної Європи (Краківський університет у Польщі, Болонський університет в Італії).
• В архітектурі переважало оборонно-замкове будівництво (замки у Львові, Луцьку, Кам’янець-Подільському, фортеця у Хотині, церква-твердиня в Острозі).
• У живописі панував іконопис (розпис Ягеллонської каплиці в Любліні), виник український іконостас (стіна з іконами, що відокрем-
лює вівтар від центрального приміщення в церкві).
• Основою музичної культури були народні пісні, які складали й виконували кобзарі та бандуристи.
• Основу театру становили народні ігри та виступи скоморохів (співаків, музикантів, клоунів, танцюристів, фокусників, акробатів).
Полонізація та покатоличення ускладнили релігійне життя на українських землях у складі Польщі й Литві і призвели до занепаду православної церкви, яка вже не могла зберігати українську мову та культуру.

15. Наступ Польщі на українські землі. Кревська та Люблінська унії.

З припиненням княжої династії в Галицько-Волинській державі Польща посилила свою експансію на українські землі. Внаслідок цієї експансії у 1366 р. під польською владою опинилася уся Галичина і частина Волині, що збільшило територію польської держави у півтори рази. Польська влада відразу взяла курс на перетворення українських земель у звичайну провінцію з польським правом і адміністративною системою. Одночасно з цим Польський уряд силою насаджував католицизм та перешкоджав розвитку православної релігії. По смерті Казимира III “Королівство Галицьке” стало васально залежним від Угорщини. Після смерті Людовіка у 1387 р. Польща знов хотіла захопити Галичину. Сприяло загарбанню те, що королевою Польщі було обрано молодшу дочку Людовіка Ядвігу. Чоловіком Ядвіги і королем Польщі став, за умовою Кревської унії (1385 p.), литовський князь Ягайло. Підписуючи унію, Ягайло зобов’язувався “навік приєднати всі свої землі, литовські і руські, до “Корони Польської”. Пропольська політика великого князя литовського спричинила появу опозиції, яку очолив його двоюрідний брат Вітовт.

Захопивши у XIV-XV ст. Галичину, Західну Волинь і Поділля, Польща прагнула оволодіти й українськими землями, які входили до складу Великого князівства Литовського. Але, окрім бажання Польщі, визрівали ще й об’єктивні умови для унії між Польським королівством і Литвою.

Депутати Великого князівства Литовського підписали акт про державну унію і склали присягу на вірність їй. Це означало створення держави Річ Посполита (дослівно з польської мови – спільна справа).

Люблінська унія 1569 р. відіграла, безумовно, велику історичну роль у долі України. При цьому вона мала досить суперечливі наслідки. Передусім вона сприяла посиленню польської соціальної, національної, релігійної, культурної експансії. Але вона ж возз’єднала українські землі, забезпечила зростання культурно-освітнього руху.

Після 1569 р. більшість українських земель було зайнято найбільшими польськими магнатськими родинами, які стали там необмеженими власниками. Посилюється кріпацтво. Литовський статут 1588 р., який діяв у Речі Посполитій разом із польським феодальним правом, остаточно закріпачував селян, які прожили на землі феодала 10 років.

Розвиваються міста – і державні, і ті, які перебували у приватному володінні. Мешканці міст боролися за введення Магдебурзького права – виборного місцевого самоврядування, – з тим щоби вийти з-під влади феодала. Тоді ці міста ставали опертям королівської влади у боротьбі проти свавілля магнатів.

У 1590 р. львівський єпископ Г. Балабан виступив за підписання унії. Його підтримали єпископи холмський, пінський та луцький. Вони подають заяву королеві Сигізмунду III, і той у 1592 р. відповідає згодою. У 1595 р. у Кракові папський нунцій схвалює умови унії, і 25 грудня того ж року в присутності папи римського Климента VIII вона була проголошена. Юридичне оформлення унії мало відбутися у 1596 р. в Бересті. Але собор одразу ж розколовся на дві частини – уніатську та православну.

Уніатська частина затвердила греко-католицьку церкву, підпорядковану папі римському. Визнавалися основні догмати католицької церкви, але мова богослужіння залишалася церковнослов’янською, а обряди православними. Уніатське духовенство урівнювалося з католицьким. Але православний собор, що проходив водночас, не визнав правомірність рішення уніатів. Замість консолідації українське суспільство ще більше розкололося.

Отож Берестейська унія не сприяла об’єднанню православних і католиків, але в історії України ці дві церкви міцно пов’язані між собою.