Гетьманський переворот П.Скоропадського. Внутрішня і зовнішня політика його уряду.

Гетьманський переворот П. Скоропадського. Причини перевороту: 1) неспроможність Центральної Ради налагодити в Україні ефективне державне управління і виконати зобов'я­зання перед Центральними державами у постачанні продовольчих та сировинних ресурсів; 2) П. Скоропадський очолив несоціалістичні сили, що активізувалися в Україні, з метою не допустити поновлення більшовицької влади, усунути наростаючу загрозу перетворення України на німецьке генерал-губернаторство (а насправді в колонію), досягти необхідного рівня державного та економічного життя в Україні. Події перевороту 29 квітня 1918 p.: 1. Центральна Рада провела останнє засідання, на якому депутати без обговорення за­твердили Конституцію УНР, яка проголошувала: державну незалежність і територіальну цілісність України; рівноправність громадян; демократичні свободи; республіка мала бути парламентською, вищий законодавчий орган - Всенародні збори; широке самоврядування в усіх землях тощо. М. Грушевський був проголошений президентом УНР (хоч тільки-но затвердженою Конституцією такої посади не передбачалося). 2. Всеукраїнський хлібороб­ський з'їзд проголосив П. Скоропадського гетьманом України. Центральна Рада була розпущена, і в українських землях виникло нове державне утворення - гетьманат «Укра­їнська держава». Суть перевороту: спроба шляхом зміни демократичної парламентської форми державного правління на авторитарну, створити нову модель української держави, яка була б здатною зупинити радикалізацію, дезорганізацію і деградацію суспільства, стала б творцем і гарантом стабільного ладу, що ґрунтувався б на приватній власності та до­триманні правових норм.

Внутрішня політика гетьмана П. Скоропадського: зосередив у своїх руках усю повноту влади. Відбулося певне економічне піднесення України часів гетьманату завдяки від­новленню приватної власності, підтримці гетьманом вільного підприємництва тощо. Було налагоджено грошовий обіг, удосконалено грошову систему, створено державний бюджет, відкрито кілька українських банків, засновано нові акціонерні компанії, відроджено про­мислові підприємства і біржі. Поступово відновлено залізничний рух, реорганізовано і зміцнено державний флот.

Зовнішня політика. Україну визнали блйзько ЗО держав, 10 з них відкрили представни­цтва в Києві. Україна мала своїх представників у 23 державах світу. 14 листопада 1918 р. гетьман видає грамоту про федерацію України з небільшовицькою Росією, що було офі­ційним скасуванням незалежності України.

46. Падіння гетьманщини. Прихід до влади Директорії УНР, її діяльність, причини поразки. С.Петлюра.

Падіння гетьманату. Політичні прорахунки гетьманського уряду викликали невдоволен­ня населення, яке призвело до падіння режиму П. Скоропадського 14 грудня 1918 р. При­чини падіння гетьманату: 1) залежність гетьманського уряду від окупаційних військ німців та австро-угорців; 2) вузька соціальна база гетьманату, однобічна орієнтація на заможні верстви населення (поміщики, буржуазія, старе чиновництво), значною мірою зрусифіковані, яких насамперед цікавили стабільність та звичні норми життя, а до на­ціональної ідеї вони ставилися байдуже; 3) відсутність численної дієздатної регулярної української національної армії; 4) надання притулку представникам колишньої російської верхівки, формування вищого військового командування переважно з росіян, які впливали на державну лінію гетьмана; 5) спроби повернути поміщикам землю, обов'язкове переда­вання селянами врожаю у розпорядження держави, збільшення тривалості робочого дня, заборона страйків сприяли формуванню опозиції.

Прихід до влади Директорії. У ніч на 14 листопада 1918 р. у Києві на таємному за­сіданні опозиційних режиму П. Скоропадського сил було створено орган для керівництва повстанням проти гетьмана - Директорію (туди входило п'ять осіб: голова - В. Винничен- ко, збройні сили очолив С. Петлюра). 15 листопада Директорія звернулася до населення України із закликом до збройної боротьби проти гетьмана (народу обіцяли демократичні свободи, 8-годинний робочий день, передачу поміщицьких земель селянам). 18 листопада війська Директорії розгромили гетьманські формування під с. Мотовилівка (під Києвом). У ніч на 14 грудня 1918 р. у Києві соціалістичні партії підняли повстання проти гетьмана, але влада дісталася Директорії, війська якої зайняли у цей день Київ. П. Скоропадський вимушений був зректися влади і незабаром виїхав за кордон.

Політичний курс Директорії був непослідовним. Серед членів Директорії не було згоди щодо напряму внутрішньої і зовнішньої політики. В. Винниченко і В. Чеховський прагнули порозуміння з Москвою, а С. Петлюра стояв за зближення з Антантою. Криза по­глиблювалася особистим суперництвом між В. Винниченком і С. Петлюрою, вплив якого невпинно зростав. Влада на місцях належала виборним отаманам напівпартизанських за­гонів, з яких складалися збройні сили УНР. У випадку невдачі, загони розпорошувалися без бою. За півтора місяця чисельність військ Директорії зменшилася вп'ятеро. Соціальна політика Директорії проголошувала відданість інтересам трудящих селян, але діяла надто нерішуче. Отамани на місцях придушували страйки робітників, забороняли робітничі орга­нізації, розганяли профспілки. В атмосфері анархії і сваволі, яку назвали отаманщиною, величезних масштабів набули єврейські погроми.

 

Утворення Західно-Української Народної Республіки. Українська Галицька Армія (УГА). Акт злуки ЗУНР і УНР.

11 листопада 1918 p. у Львові Українською Національною Радою був створений виконавчий орган влади (уряд) - Державний секретаріат. Його головою став К. Левицький, членами - В. Панейко, Л. Цегельський, Д. Виговський, С. Голубович та ін.

13 листопада Українською Національною Радою був затверджений тимчасовий Основний Закон, відповідно до якого за створеною Українською державою закріплювалася назва Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР), визначалися її кордони, герб і прапор. Президентом ЗУНР було обрано Є. Петрушевича, главою уряду - Державного секретаріату - залишився К. Левицький. ЗУНР займала територію 70 тис. км кв., її населення (6 млн) на 71% було українським.

 

Проголошення об'єднання УНР І ЗУНР.

22 січня 1919 p. у Києві був проголошений «Акт об'єднання (Злуки)» Української Народної Республіки і Західноукраїнської Народної Республіки в єдину соборну Україну. ЗУНР здобула назву Західної області Української Народної Республіки (ЗО УНР) і повну автономію. Остаточне рішення про об'єднання західних і східних земель повинні були затвердити Українські Установчі збори, які так і не були скликані.

Значення об'єднання УНР і ЗУІІР:

- Сам факт проголошення об'єднання ЗУНР і УНР мав величезне морально-політичне значення, підтвердивши прагнення українського народу жити в незалежній і соборній Українській державі.

- Ця подія, за словами канадського історика українського походження О. Субтельного, свідчила про те, що «уперше західно- і східноукраїнські націоналісти, які протягом поколінь проголошували існування між ними братерських зв'язків, ввійшли в контакт між собою в масових масштабах».

- Велике значення для наступних подій мала взаємодія Української Галицької армії й армії Директорії.

- Позитивний вплив на адміністративний апарат Директорії УНР справили галицькі державні службовці.

Ці та інші приклади свідчили про можливість і необхідність об'єднання. Фактичного державного об'єднання УНР і ЗУНР не відбулося, але історичний досвід державотворення як на сході, так і на заході України був дуже цінний для українських політиків, для державотворення сучасної незалежної України. Починаючи з 2000 р. день 22 січня відзначається в Україні як національне свято.

Украї́нська Га́лицька а́рмія (УГА) — назва регулярної армії ЗУНР (ЗО УНР) після договору з Добрармією генерала Антона Денікіна (17 листопада 1919); до цієї дати відома як Галицька армія (ГА). Після злиття УГА з Червоною армією 12 лютого 1920 року отримала назву Червона Українська Галицька Армія (ЧУГА).

Зародком ГА були Легіон УСС та підрозділи австро-угорської армії, сформовані з українців, що у Львові й на провінції 1 січня 1918 року підпорядкувалися Українській Національній Раді ЗУНР.