Назвіть фактори, які впливають на розвиток туризму

Назвіть фактори, які впливають на розвиток туризму

Міжнародний туризм став феноменом XX ст. Він перетворився на масове захоплення мільйонів людей завдяки тому, що бажання подорожувати поєдналося з доступністю туристичних регіонів і збільшеними матеріальними можливостями.

Безліч туристичних регіонів наблизились до нас і стали доступними завдяки розвиткові пасажирського транспорту, особливо авіаційного, створенню надійних і комфортабельних реактивних повітряних лайнерів, які можуть переміщувати великі групи людей на далекі відстані.

У XXI ст. міжнародний туризм розвивається під впливом факторів, властивих саме індустрії гостинності та туризму, а також таких факторів зовнішнього середовища, як політика і право, економіка і фінанси, культура, соціодемографічні зміни, розвиток торгівлі, транспорту, інфраструктури та науково-технічного прогресу.

Назвіть формальності, які впливають на міжнародні туристичні потоки.

Туристи, які перетинають державний кордон, обов'язково відбувають туристичні формальності — процедури перевірки прикордонними службами правильності оформлення виїзних документів, дотримання митних, валютних, медико-санітарних правил. Туристичні формальності, пов'язані з перетином державних кордонів, є невід'ємною частиною міжнародного туризму, його головною особливістю. Чим більше відрізняються грошові системи держав, чим більше перешкод постає на шляху вільного пересування людей, чим значніші мовні бар'єри (хоч вони і не належать до туристичних формальностей, але, розділяючи народи, впливають на розвиток туристських контактів), тим суттєвішими є відмінності міжнародного і внутрішнього туризму. Туристичні формальності можна поділити на такі види:поліцейські; паспортні та візові; сплата мита і валютний контроль; медико-санітарні; формальності безпеки і страхові.

Під поліцейськими формальностями розуміють процедури, пов'язані з перевіркою дотримання громадянами, які перетинають державний кордон при в'їзді і виїзді з країни, паспортно-візового режиму, з'ясуванням мети їхнього прибуття в країну, місцезнаходження і термінів перебування.

Паспорт є офіційним документом, який засвідчує особу громадянина при виїзді за межі країни, перебуванні за її межами і в'їзді у свою країну. Це основна функція паспорта.

Для в'їзду в іншу державу і тимчасового проживання на її території туристу, як правило, потрібна віза.

Віза (від лат. visum — проглинуте) — дозвіл конкретній особі на в'їзд в іншу країну, виїзд з її території, транзитний проїзд через неї. Виходячи з цього, візи бувають в'їзними (entry visa), виїзними (exit visa) і транзитними (transit visa).

Митні формальності та валютний контроль здійснюються при перетині державного кордону і передбачають заповнення митної декларації встановленої форми для кожної особи, яка досягла 16-літнього віку. Митна декларація застосовується при митному контролі за товарами і предметами, що належать фізичним особам. Турист зобов'язаний відповісти на всі запитання митної декларації точно і без виправлень, спотворення інформації спричиняє відповідальність згідно з законодавством країни.

Під медико-санітарними формальностями розуміють процедури, пов'язані з перевіркою дотримання особами, які перетинають кордон, вимог з вакцинації, щеплення та інших спеціальних вимог (медико-санітарних, епідеміологічних, ветеринарних тощо).

безпека міжнародного туризму — це гарантія не лише особистої безпеки, а й збереженості майна туристів, поваги до їхніх прав і свободи, надійності туристичних об'єктів і сприятливого навколишнього середовища, особливо в районах визначних туристичних пам'яток. Безпека міжнародного туризму повинна забезпечуватися з моменту перетину кордону при використанні транспорту, розміщенні в готелі, відвідуванні рекреаційних і туристичних об'єктів та ін.

Страхування — це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій).

Для чого потрібна сертифікація туристських послуг і послуг готелів? Якими нормативними документами визначається правова основа сертифікації?

Сертифікація послуг проводиться з метою захисту прав і законних інтересів громадян — споживачів цих послуг.

Сертифікація — процедура, яка підтверджує відповідність об'єкта сертифікації, в нашому випадку — туристичної послуги, нормам і правилам, встановленим державою для таких послуг. Сертифікації в туризмі підлягають або туристичні послуги, або послуги готелів (як у більшості європейських країн). Процедуру підтвердження відповідності здійснює орган сертифікації — незалежна від споживача й виконавця уповноважена на це організація.

Законодавством різних країн передбачені два види сертифікації: обов'язкова та добровільна.

Завданнями сертифікації є:

— створення умов для діяльності підприємців на національному товарному ринку, а також для участі в міжнародній економічній співпраці й міжнародній торгівлі послугами;

— сприяння споживачам у компетентному виборі продукції (товарів, робіт, послуг);

— захист споживача від недобросовісності виробника (продавця, виконавця);

— контроль безпеки продукції (товарів і послуг) для навколишнього середовища, життя й здоров'я споживача, а також його майна;

— підтвердження показників якості продукції, встановлених виробником.

В україні сертифікація і стандартизація визначається: Декретом Кабінету Міністрів України «Про державний нагляд за до­триманням стандартів, норм і правил та відповідальність за їх порушення» від 08.04.1993 р. трактує якість продукціїяк сукупність властивостей, що відображають безпеку, новизну, довговічність, на­дійність, економічність, ергономічність, естетичність, екологічність продукції і т. ін., що надають їй здатності задовольняти споживача відповідно до її призначення.

Основними формами державного регулювання якості є органі­заційна (контроль якості), економічна і правова (стандартизація, сертифікація, ліцензування і система забезпечення єдності вимі­рювань).

Перелічіть статті витрат, які необхідно витратити країні, щоб прийняти іноземних туристів.

Витрати на імпорт:Менш розвинені країни чи країни з невеликими матеріальними ресурсами вимушені імпортувати товари, необхідні для туристів, оплачуючи їх іноземною валютою.

Витрати на модернізацію сфери обслуговування:Збільшення кількості відвідуваних туристами місць, розвиток мережі готелів та інших складових інфраструктури може створити напругу в роботі сфери обслуговування та інших сфер, наприклад, водо- та енергопостачання, каналізаційної системи, доріг, системи зв'язку, служби безпеки. Деякі країни для забезпечення напливу туристів повинні витратити величезні суми на модернізацію аеропортів, морських портів або на будівництво нових. Витрати на оплату іноземних спеціалістівРозвиток туризму в країні часто вимагає залучення на короткий або тривалий час іноземних спеціалістів. Частину заробітної плати вони переказують у свою країну.

Виплата кредитів:Розвиток туризму в країні вимагає використанню капіталів інших країн (іноземні інвестиції). Відсотки переважно виплачуються валютою. Крім того, коли в розвитку туризму беруть участі іноземні фірми, частину отриманого доходу вони змушені повертати в свою країну.Для країни важливо збалансувати дохід від туризму з витратами т його розвиток (включаючи повернення інвестицій, довгострокові витрат на будівництво та благоустрій готелів, доріг, аеропортів та інші проекти, створення комфортних умов для іноземних туристів тощо), щоб у підсумку мати прибутки.Туризм для країни — це, насамперед, генератор додаткових прибутків населення, органів місцевого самоврядування та регіонів. Це ефективний швидкий інструмент соціально-економічного розвитку, який не потребує занадто обтяжливих витрат.

Вік

Для туризму важливим є віковий фактор. Сегмент старшого віку має у своєму розпорядженні більші можливості витрачати гроші на подорожі порівняно зі сегментом молодих мандрівників. Для сегмента старшого віку характерні тривалі подорожі на дальні відстані та з більшою частотою виїздів. Туристи старшого віку прагнуть до спілкування, надають перевагу організованому дозвіллю і фізичним вправам під спостереженням фахівців. їх, насамперед, цікавлять туристичні місця, де є умови для зміцнення здоров'я, інтелектуального та культурного збагачення.

Туристи віком до ЗО років подорожують із метою пізнати світ і становлять основну масу тих, хто мандрує. Вони зазвичай зупиняються в недорогих готелях, але витрачають багато грошей на дозвілля, екскурсії. Сумарні витрати на подорожі цього контингенту перевищують середньостатистичні витрати туристів, які відпочивають за більш високим класом, але з меншою тривалістю перебування.

Стать

При сегментації туристського ринку за статевою ознакою звичайно звертають увагу на жіночий сегмент, оскільки жінки більше зазнають впливу фактора особистої мотивації. Часто вони вирушають у подорожі через зміни в особистому житті: розлучення, втрату близьких, бажаючи продемонструвати свою незалежність, шукаючи пригод чи навіть небезпечних ситуацій. Жінки часто супроводжують у подорожі чоловіків, батьків, дітей.

Жінки відіграють дедалі помітнішу роль у сегменті ділового туризму. У США, наприклад, на жінок припадає ЗО % ділового туризму. Особливі вимоги ділові жінки у готелях висувають здебільшого до безпеки, зручного дзеркала на повен зріст, фена і можливості швидко попрасувати одяг.

 

 

Освіта

Рівень освіти є другим після рівня доходів фактором, який впливає на схильність до подорожей. Особливо це стосується молодих мандрівників, які найчастіше здійснюють поїздки в межах освітніх программ

Інші ознаки

Термін "життєвий цикл сім'ї" запозичений із соціології. Залежність споживання туристичних послуг від життєвого циклу сім'ї ілюструє табл. 5.5.

Сімейний життєвий цикл не варто плутати зі стилем життя, що має на увазі сегментацію за ознакою звичок, переваг у покупках, орієнтації на здоровий спосіб життя і спорт (психографічна сегментація).

Таблиця 5.5. Залежність споживання туристичних послуг від життєвого циклу сім'ї
Стадія
Характеристика
Ставлення до подорожей

Неодружений
Молодий, удома не живе
Фінансові труднощі, рідко подорожує, орієнтація на відпочинок

Молодята
Дітей нема
На початковій стадії фінансове благополуччя, часто подорожують

Повна родина (стадія 1)
Молодшій дитині менше 6 років
Обмежені в подорожах

Повна родина (стадія 2)
Молодшій дитині більше 6 років
Поліпшення фінансового становища, подорожі

Повна родина (стадія 3)
Старший одружується, інші діти підростають
Робиться багато покупок, серед них можуть бути і подорожі

Неповна родина (стадія 1)
Діти мають свої родини, вдома тільки батьки, що працюють
Оптимальні фінансові можливості, найчастіше здійснюються подорожі

Неповна родина (стадія 2)
Один із членів сім'ї іде на пенсію
Подорожі скорочуються залежно від фінансових можливостей

Самотній
Продовжує роботу
Висока купівельна спроможність, може подорожувати

Психографічні ознаки

Ці ознаки (спосіб життя, ціннісні орієнтації, мотивація, захоплення тощо) є додатковими стосовно соціально-економічних, демографічних і географічних ознак сегментації. Вивчаючи вплив демографії на поведінку споживачів, фахівці звернули увагу на те, що деякі особливості поведінки споживачів виходили за межі звичних демографічних ознак, скоріше, їх можна було пояснити з позиції людської психологи. У середині 60-х років XX ст. з'явилася психографіка, яка вивчає інтереси покупців, їхній спосіб життя, хобі, уявлення про себе ставлення до життєвих цінностей.

Вивчення мотивації мандрівників дає змогу отримати відомості про особисті мотиви і цілі подорожі. При цьому можуть використовуватися різні підходи і моделі.

Джерелами вивчення мотивації слугують:

— історія розвитку туризму та спостереження соціологів щодо мотивації;

— галузь психології, яка вивчає мотивацію поведінки та вчинків;

— маркетингові дослідження.

Щоб не помилитися у визначенні мотивації подорожі, необхідно розрізняти фактори приваблювання до визначеного місця відпочинку і фактори, які підштовхують індивідуума подорожувати в силу його власних бажань, звичок, характеру, що і є справжньою мотивацією.

Дослідження, проведене на замовлення американської і канадської туристичних адміністрацій організацією "Pleasure Travel Market Survey" на основі опитування домогосподарств, містить цікаві дані для оцінки мотивації виїзного туризму. Оцінку давали респонденти за чотирибальною системою. Найвищі бали одержали такі мотиви:

— знайомство з різними людьми — 3,11;

— можливість розширити свій світогляд — 3,10;

— міркування особистої безпеки — 3,01;

— можливість випробувати інший спосіб життя — 2,97;

— участь в організованих чи неформальних розвагах — 2,92;

— релаксація — 2,85;

— можливість побути разом усією родиною — 2,84;

— можливість поговорити про подорож після повернення — 2,55;

— зустріч із людьми, що мають однакові інтереси, — 2,55;

— можливість відволіктися від щоденної роботи — 2,47;

— можливість відволіктися від домашніх турбот — 2,36;

— можливість отримати насолоду і набратись нових сил — 2,33;

— можливість купатися в розкоші — 2,20;

— можливість випробувати більш примітивний спосіб життя — 1,91;

— можливість нічого не робити — 1,83.

Відомі дослідники індустрії гостинності Ф. Котлер, Дж. Боуен і Дж. Мей-кенз відзначають такі психологічні детермінанти попиту:

— престиж — здійснені подорожі піднімають певний рівень престижу туриста, нехай навіть у власних очах;

— утеча — бажання втекти від щоденного ритму життя — одна з основних людських потреб;

— сексуальні можливості — можливості зав'язати нові знайомства під час подорожі;

— освіта — можливість розширення світогляду завдяки подорожі;

— соціальна взаємодія — можливість спілкування з незнайомими людьми;

— сімейні зв'язки — возз'єднання родин;

— розслаблення — можливість погратися, повернутися в дитинство, особливо під час круїзів;

— самовідкриття — можливість відкрити себе, пішовши в гори, у ліс, у пустелю тощо.

Психологічні детермінанти попиту становлять особливий інтерес для організаторів дозвілля гостей у місцях відпочинку. Однак варто враховувати і мінливість людських настроїв, їхню залежність від навколишнього середовища. Один і той же респондент може по-різному відповісти на запитання про те, що його спонукає до подорожі, залежно від того, де вій знаходиться — вдома чи на курорті. Вдома в нього може бути тільки одне бажання — відірватися від щоденної рутини, але в місці відпочинку, щойно відпочивши від переїзду, він уже прагне розваг, знайомства тощо.

Теоретично попит можна розбити на дрібні сегменти, але в сегментації необхідно дотримуватися головного принципу — вона повинна бути корисною і практичною. Щоб сегмент залишався зручним маркетинговим інструментом, він повинен мати такі характеристики:

— перебувати в межах змінних, які його характеризують;

— бути доступним для впливу на нього сучасними засобами стимулювання через засоби комунікації і канали дистрибуції;

— бути досить великим і потенційно прибутковим для виробника;

— мати стійкі властивості для вибору маркетингового інструментарію впливу на нього на відміну від інструментарію конкурента;

— забезпечувати конкурентні переваги на туристичному ринку.

 

9.У чому полягає сутність державного регулювання туристичних формальностей? Держава виконує відносно туризму такі функції:

— регламентування туристичної діяльності шляхом розробки законодавства, покликаного забезпечити умови для чесної конкуренції на ринку туристичних послуг і захист прав споживача, а також визначення податкових меж функціонування туристичної галузі;

— координація розвитку туризму, яка включає внутрішню координацію різних учасників туристичної діяльності в межах галузі й забезпечення гармонійного включення туризму в загальний господарський механізм, що можна розглядати як зовнішню координацію;

— стимулювання міжнародних обмінів шляхом спрощення туристичних формальностей, а також створення сприятливих умов для розвитку внутрішнього туризму;

— гарантування безпеки туристичної діяльності й туризму, включаючи захист навколишнього середовища, в межах національної території;

— інформаційне забезпечення туристичної діяльності, що припускає збір і обробку статистичних відомостей, випуск і поширення рекламно-інформаційних матеріалів, які характеризують стан галузі в національному масштабі, а також проведення наукових досліджень у сфері туризму;

— просування національного туристичного продукту на міжнародному ринку;

— підготовка кадрів.

Управління туристичною галуззю здійснюється, як правило, через спеціальний адміністративний орган — Національну туристичну адміністрацію (HTA), роль якої в різних державах неоднакова. Темпи розвитку туризму зазвичай тісною мірою залежать від позиції HTA в структурі органів державної влади й ступеня втручання держави в просування туристичного продукту.

У національному законодавстві різних країн передбачені особливі умови, які визначають можливість створення й регламентують подальшу діяльність туристичних фірм. Законодавчі обмеження в цій сфері ділової активності встановлюються передусім для захисту інтересів туристів як споживачів специфічних послуг, а також для розвитку цивілізованих ринкових відносин у сфері туризму, у тому числі для збереження навколишнього середовища.

11.Що розуміється під безпекою міжнародного туризму? Які умови роблять туризм небезпечним? Розкажіть про міжнародні заходи з безпеки і захисту туризму. Із зростанням туристського потоку у світі, вдосконаленням транспортних перевезень, розширенням географії турпоїздок питання особистої безпеки туристів набувають особливого значення. Однак безпека міжнародного туризму — це гарантія не лише особистої безпеки, а й збереженості майна туристів, поваги до їхніх прав і свободи, надійності туристичних об'єктів і сприятливого навколишнього середовища, особливо в районах визначних туристичних пам'яток. Безпека міжнародного туризму повинна забезпечуватися з моменту перетину кордону при використанні транспорту, розміщенні в готелі, відвідуванні рекреаційних і туристичних об'єктів та ін.

Міжнародний досвід розробки заходів безпеки і захисту туристів вивчає й узагальнює UNWTO.

Безпеку і захист туристів у міжнародних подорожах декларують різні міжнародні документи, зокрема такі:

— Хартія туризму і Кодекс туриста, прийняті Генеральною асамблеєю UNWTO (Софія, 1986 p.);

— документи Гаазької міжпарламентської конференції (Нідерланди, 1989 p.);

— документи 9-ї Генеральної асамблеї UNWTO (Буенос-Айрес, 1991 p.);

— Глобальний етичний кодекс туриста, прийнятий Генеральною асамблеєю UNWTO в Сантьяго (Чилі, 1999 p.).

У 1994 р. при Виконавчій раді UNWTO створений Комітет з якості туристського обслуговування, який відповідає за питання безпеки подорожей. Того ж року було обстежено 73 країни світу з питань безпеки і захисту мандрівників, туристів, туристичних об'єктів.

У 1995 р. з ініціативи UNWTO відбулася 1-ша Міжнародна конференція з безпеки туризму і зменшення ризиків у подорожах.

У декларації Гаазької міжпарламентської конференції 1989 р. заявлено; "Безпека і захист туристів і повага до їхнього достоїнства є основними умовами розвитку туризму, тому всім державам, які співпрацюють у межах UNWTO, необхідно:

а) щоб заходи для спрощення туристичних подорожей, поїздок і перебувань супроводжувалися заходами для гарантування безпеки і захисту туристів і туристичних об'єктів та достоїнства туристів;

б) щоб з цією метою була сформована ефективна політика, спрямована на гарантування безпеки і захист туристів і туристичних об'єктів, а також поваги до достоїнства туристів;

в) точно визначати туристичні товари, об'єкти й устаткування, які через те, що використовуються туристами, вимагають особливої уваги;

г) готувати відповідну документацію й інформацію і забезпечувати доступ до неї у разі загрози туристичним об'єктам і (чи) туристичним визначним пам'яткам;

ґ) дотримуватись, відповідно до процедур, специфічних для систем законодавства в кожній окремій країні, юридичних положень у сфері захисту туристів, включаючи, зокрема, право туристів домагатися ефективного судового захисту в національних судах у разі дій, які завдають шкоди особисто їм чи їхньому майну, особливо за таких найбільш небезпечних актів, як тероризм".

У рекомендаціях Конференції особливу увагу приділено захисту туристів від терористичних актів. Оскільки тероризм становить реальну загрозу туризму і пересуванням туристів, до терористів необхідно ставитися як до будь-яких інших карних елементів, їх потрібно переслідувати і карати; тільки тоді жодна країна не стане для терористів безпечним притулком.

Держава, що приймає, і держава, з якої турист прибув, повинні вживати всіх заходів, щоб:

— законодавство країн було спрямоване на боротьбу з насильством і злочинністю, а також на захист і збереження навколишнього середовища, особливо в районі визначних туристичних центрів;

— у кожній державі був створений спеціалізований центральний орган із гарантування безпеки туристів у разі епідемій і загрози терактів, а також у разі вчинення серйозних і систематичних злочинів проти туристів і їхнього майна;

— забезпечити базове страхування туристів на випадок основних ризиків, з якими вони зіштовхуються (хвороба, крадіжка);

— розвивати тісну взаємодію державних органів з компетентними органами на всіх рівнях, а також з туристичними і готельними асоціаціями, агентствами, авіакомпаніями і будь-якими іншими органами, зацікавленими в безпеці туризму;

— інфраструктура місць туристичного призначення могла прийняти і розмістити потоки туристів, які виникають епізодично під час сезону, з урахуванням можливості здійснення заходів, спрямованих на охорону їхнього здоров'я в сфері суспільного харчування й обмеження негативних наслідків для навколишнього середовища;

— спростити й прискорити позасудові суперечки між туристами і турфірмами, для чого повинен бути створений відповідний орган, наприклад, служба захисту споживачів;

— надавати взаємну технічну допомогу, в разі необхідності, шляхом обміну досвідом у галузі безпеки і захисту туристів; на підставі міжнародних угод сприяти обміну фахівцями з безпеки туристів.

Держава і приватний сектор повинні:

— підвищувати рівень поінформованості з питань безпеки і захисту туристів як працівників сфери туризму, так і громадськості;

— сприяти всіма необхідними способами підготовці представників різних професій, які прямо чи опосередковано відповідають за безпеку і захист туристів;

— у разі терористичних актів надавати в розпорядження інших держав усю необхідну інформацію про обставини, які виникли;

— надавати туристам, які зазнали зазіхань чи потрапили у скруту, право на одержання невідкладної медичної допомоги, можливості повідомити свою родину, використовуючи при цьому найбільш оперативні засоби зв'язку, право без внесення будь-якої застави почати судову справу проти осіб, які вчинили зазіхання, й одержати з цією метою потрібну юридичну допомогу;

— вживати всіх необхідних заходів, щоб викрадену і згодом знайдену власність повернути в країну, з якої прибув турист.

В Естерунді (Швеція) 9—11 червня 1995 р. відбулася 1-ша Міжнародна конференція з безпеки туризму і зменшення ризиків у подорожах. У Конференції взяли участь представники США, Канади, Франції, Великої Британії, ФРН, Австрії, Іспанії, Росії, Ізраїлю і ще 20 держав, а також представники Інтерполу, Європейського туристичного дослідницького центру, туристичної й авіаційної поліції, служби безпеки і міністерств внутрішніх справ кількох країн. На Конференції відзначалося, що безпека туризму і зменшення ризиків у подорожах — це надзвичайно широкий спектр питань: тероризм, військові ускладнення і перевороти, піратство,

криміногенні ситуації і злочинність, епідемії, хвороби, у тому числі ВІЛ-інфекція, нещасні випадки, поширення наркотиків, вандалізм та інші форми насильства, проституція. Обговорювалися питання своєчасного і постійного обміну інформацією між країнами, національними туристичними адміністраціями й іншими установами сфери туризму, координації їхніх дій і взаємодопомоги.

Відповідно до рекомендацій UNWTO, багато країн створили національні програми гарантування безпеки і захисту туристів. У Мексиці 1996 р. ухвалено державну програму безпеки туризму, якою передбачені такі заходи: створення в аеропортах, морських терміналах й інших місцях перетину кордонів інформаційних пунктів для надання консультаційної й іншої допомоги іноземним туристам; створення під егідою Міністерства туризму інформаційно-довідкових матеріалів про Мексику, включаючи перелік небезпечних для відвідування туристами місць із криміногенною ситуацією; ухвалення законодавчих актів, які визначають покарання за обман туристів водіями таксі, працівниками готелів, ресторанів, магазинів й інших підприємств сфери обслуговування; створення "туристичної поліції" для надання термінової допомоги туристам із врученням номерів телефонів поліції кожному туристу при в'їзді в країну. У США була створена Рада з посилення безпеки повітряних перевезень, яка розробила такі заходи: проведення силами поліції особливих перевірок працівників аеропортів, які мають доступ у "зони безпеки" повітряних терміналів, із метою виявлення їх можливого негативного минулого; ретельне оформлення і вивіряння списків пасажирів, які вилітають на міжнародних рейсах із зазначенням паспортних даних кожного пасажира, назви країни, яка видала паспорт, і телефонів будь-кого з родичів чи друзів на випадок надзвичайних подій; створення в аеропортах США єдиної комп'ютерної системи для виявлення й ідентифікації можливих терористів і встановлення новітнього обладнання для виявлення вибухових пристроїв.

За даними UNWTO, щорічно по всьому світі подорожує понад 800 млн туристів, очікується, що саме туризм стане найбільшою світовою індустрією. Незважаючи на те, що кількість країн, до яких вирушають туристи, з кожним роком зростає і більшість із них є безпечними для туризму, все ж деякі країни варто відвідувати з великою обережністю, а від відвідування інших варто тимчасово утриматися. Звичайний тур Центральною Америкою, наприклад, включає тільки дві чи три країни, такі, як Коста-Рика, Гватемала і Панама. Інші виключаються через політичну нестабільність чи нерозвиненість інфраструктури.

До безпечних для туризму умов належать: спокійна політична ситуація в країні, відсутність надзвичайних ситуацій і стихійних явищ, низька криміногенвість чи її відсутність, чітка взаємодія державних органів і туристичних організацій з охорони туристичних об'єктів, дружелюбність і відкритість громадян. За таких умов не повинні порушуватися права і свобода як самих туристів, так і жителів країни перебування.

Найпоширеніший туристичний центр може втратити свою привабливість через небезпечні для туризму умови; політичну нестабільність, природні катастрофи, епідемії, небезпечні для життя метеорологічні умови, несприятливу екологію, криміногенну ситуацію, злочинність тощо.

Політична нестабільність (військові й етнічні конфлікти, терористичні акти, народні хвилювання, масові безладдя) становить серйозну загрозу для особистої безпеки туристів. Наприклад, у період, коли плани індійського уряду провести "Рік відвідування Індії" було зірвано насильством сектантів і боротьбою каст, країни Європи, а також Сполучені Штати та Японія оголосили Індію небезпечною зоною. Під час терактів в Єрусалимі й унаслідок конфліктів між Ізраїлем і палестинськими бойовиками 2002 р. постраждали й туристи. Через це Єрусалим й деякі інші міста Святої Землі були виключені з туристичних маршрутів. Після терористичних актів проти іноземних туристів у Луксорі (Єгипет) 1997 р. багато держав оголосили Єгипет небезпечним для відвідування туристами. З таких же причин іноземним туристам, за висновками їхніх урядів, не рекомендується відвідувати такі країни Африки, Азії та Океанії, як Афганістан, Палестина, Алжир, Ангола, Бурунді, Конго, Нігерія, Сомалі, Руанда, Судан, Гвінея-Бісау, Ліберія, Центрально-Африканська Республіка, південь Філіппін, Соломонові острови, Фіджі й ін. Щорічно до переліку небезпечних для відвідування туристами включають близько ЗО держав.

За надзвичайних ситуацій страхові поліси звичайно не передбачають відшкодування збитків, заподіяних здоров'ю туристів. Тому у разі серйозної загрози безпеці й неможливості продовжувати подорож туристичні організації зобов'язані негайно поінформувати органи виконавчої влади і зацікавлених осіб про необхідність надання туристам невідкладної допомоги.

Природні катастрофи (повені, землетруси, виверження вулканів) й інші стихійні лиха, які стаються найчастіше зненацька, становлять реальну загрозу для життя, здоров'я і майна туристів. Нерідко державні органи попереджають своїх громадян і турфірми про настання природних катастроф і небезпеку відвідування деяких районів чи країн. У разі виникнення надзвичайних ситуацій спеціальні національні й міжнародні служби швидкого реагування вживають екстрених заходів з вивезення туристів із небезпечних районів і районів катастроф.

Епідемії (чума, холера та ін.), карантини. Туристи, які мають намір здійснити поїздку в країну, де існує підвищений ризик епідеміологічних та інфекційних захворювань, зобов'язані пройти профілактичні заходи, відповідно до міжнародних медичних вимог, чи утриматися від поїздки до ліквідації епідемії.

Небезпечні для життя метеорологічні умови (шторми, зливи, урагани, сніжні лавини). Ризик одержання травми, захворювання чи загроза життю з найбільшою вірогідністю виникають за несприятливих атмосферних Й інших природних явищ. Обов'язком турфірм є попереджувальне інформування туристів, які вирушають у морські круїзи, про можливу небезпеку і правила поводження під час шторму, урагану тощо, а туристів-гірськолижників — про правила поведінки на гірських схилах. Особам похилого віку, дітям і туристам із послабленим здоров'ям варто порадитися з лікарем і, можливо, відмовитися від участі в подібних подорожах. Про туристів, які потрапили на гірськолижному курорті в сніжну лавину, туроператори і турагенти зобов'язані негайно інформувати органи виконавчої влади, консульські представництва і зацікавлені страхові та туристичні організації.

Несприятлива екологія (радіоактивне випромінювання, забруднення місцевості, води) становить загрозу безпеці як туристів, так і туристичних об'єктів. Багато туристів, особливо з Японії, мають при собі мініатюрні датчики рівня радіації і можуть вимагати припинити поїздку за наявності підвищеного радіаційного фону. Турфірми, розробляючи туристичні програми та екскурсійні маршрути, зобов'язані прокладати їх поза зонами, відвідування яких може зашкодити здоров'ю туристів. У своїй діяльності вони повинні передбачати заходи, спрямовані на збереження визначних природних пам'яток і умов життя місцевого населення.

Туристів, які вирушають у країни спекотного пояса (Єгипет, Туреччина, Індія, Таїланд), варто інформувати про небезпеку ультрафіолетового опромінення, підвищеного рівня радіоактивності й рекомендувати їм, щоб уникнути сонячного опіку чи теплового удару, використовувати захисні креми, сонячні окуляри, відповідний одяг. Варто звертати увагу на наявність шкідливих для здоров'я речовин у питній воді, продуктах харчування, ґрунті, на небезпеку вживання сирих продуктів і фруктів, куплених на місцевих ринках поза підприємствами громадського харчування, через можливість харчового отруєння.

Криміногенна ситуація і злочинність, поширення наркотиків, проституція, вандалізм й інші форми насильства можуть зробити обрану туристами країну небезпечною для відвідування. Дуже часто саме туристи стають жертвами шахраїв, грабіжників, хуліганів, терористів. У деяких столицях світу з підвищеною криміногенною обстановкою, наприклад, у Йоганнесбурзі (ПАР), Найробі (Кенія), Ріо-де-Жанейро (Бразилія), для туристів видають проспекти, в яких не рекомендується гуляти поодинці, виходити на вулицю у вечірній час, носити дорогі прикраси, фото- і відеоапаратуру, великі суми грошей, залишати гроші в номері готелю та ін.

12. У чому полягає сутність і якими є структура й інструменти державного регулювання міжнародної туристичної діяльності? В останні десятиліття XX ст. спостерігалося значне зростання обсягу туристичної діяльності, що стало наслідком демографічного вибуху 50-х років у країнах Європи й Північної Америки, які мають найвищий життєвий рівень. До початку 70-х років XX ст. люди, народжені в роки демографічного стрибка, досягли віку, який дозволяє активно подорожувати. У поєднанні з чинними на той час соціальними й економічними факторами це призвело до зростання попиту на поїздки.

Отже, до початку 70-х років XX ст. туризм розглядався як важливий фактор розвитку більшості закордонних держав. Для цього були всі підстави: туристична галузь розвивалася швидшими темпами, ніж будь-яка інша галузь економіки. Звернувши увагу на туристичну галузь, державні органи в країнах, де потенціал туризму зростав, вдавалися до заходів, здатних збільшити обсяги туристичної діяльності. Позитивну роль у збільшенні туристичних потоків відіграв, наприклад, той факт, що після закінчення Другої світової війни політика урядів європейських країн була орієнтована на спрощення візових формальностей при перетині кордонів. Це було фактично першим втручанням держави в розвиток туристичної галузі.

Однак необхідність участі держави в регулюванні туристичної сфери не визначає сама по собі ступінь цієї участі. У країнах з розвиненою ринковою економікою, налагодженим господарським механізмом і досконалим законодавством, яке враховує інтереси як суспільства загалом, так і окремих його груп (у нашому випадку — виробників і споживачів туристичного продукту), втручання державних органів може бути мінімальним.

У країнах з нестійкою економікою необхідна підвищена увага з боку держави до туристичної сфери, оскільки це частково допоможе нейтралізувати негативні впливи. Усунення держави від участі в регулюванні діяльності туристичної галузі порушує рівновагу у взаєминах між виробником і споживачем туристичного продукту, при цьому страждають здебільшого споживачі.

Отже, першочерговим завданням є визначення ролі держави й її адміністративних органів і установ у розвитку туристичної діяльності та просуванні національного туристичного продукту. Це не стільки конкретні заходи туристичної політики, скільки управлінські важелі, за допомогою яких можна ефективно вирішувати конкретні завдання, які стоять перед галуззю.

Основними важелями державного втручання в туристичній сфері є:

— розробка законодавчої бази, яка регламентує основні питання розвитку туристичної сфери, включаючи економічне стимулювання розвитку перспективних видів туризму (зазвичай, це досягається запровадженням податкових пільг і особливих умов інвестування), а також розробку правил функціонування туристичних підприємств;