Розподіл сук. доходу сусп-ва. Показники вимірювання нерівності розподілу доходу. Крива Лоренца

Створений у процесі в-ва нац. дохід розпод-ся відповідно до 2 форм розподілу:

1) Функціональний розподіл – кожний із вл-ків ф-рів в-ва отримує свій первинний дохід (наймані роб-ки – з/п, підприємці – пр-к, вл-ки кап-лу – %, вл-ки землі – ренту).

2) Особистий розподіл – нац. доход досягає окр. домогосп-в, викор-ся на спож-ня і на заощ-ня – наявний дохід Di.

В рез. особистого розподілу виникає нерівність у доходах між різними верствами нас-ня. Причини:

1) Відмінність у прир. здібностях людей

2) Відм-ті у освіті

3) Неоднакова кваліфікація

4) Статеві і вікові відм-ті

5) Міжрег. і міждерж. відм-ті

6) Відм-ть у схильності до накопичення баг-ва

Для вимір-ня нерівності в доходах викор-ть такі пок-ки:

1) Порівняння децильних груп. Сутність: для вимір-ня нерівності доходів співвідносять 10% заможних родин і 10% малозабезпечених. Чим більшим є зн-ня, тим вищою буде нерівність розподілу доходів в даному сусп-ві.

2) Крива Лоренца – крива, на основі якої роблять висновки щодо нерівності у сусп-ві.

Групи родин	Частка сук. доходу, Ni
Перші 20% (найбідніші)	4,6 %
Другі 20% (бідні)	10,8 %
Треті 20% (сер. достатку)	16,9 %
Четверті 20% (багаті)	24,0 %
Останні 20% (найбагатші)	43,7 %

Лінія ОЕ – бісектриса – сук-ть точок, що дає інф-цію про рівномірний розподіл доходів в даному сусп-ві.

Крива Лоренца – сук-ть точок, що показує факт. розподіл доходів в даному сусп-ві. Чим рівномірніший розподлі,тим ближче крива Лоренца наближається до бісектриси. При рівномірному розподілі доходів збігається з бісектрисою.

3) Коеф-т Джині – кільк. вимірник нерівності розподілу доходів: Кдж = Sm / S∆OEF₅

S∆OEF₅ = ½ *100*100 = 5000

Sm=S∆OEF₅ - (S_∆+4S_трап)

S_трап = ½ (a+b)h

Sm=5000-(46+3126) = 1828

Кдж = 1828/5000 = 0.3635

31. Взаємо зв'язок доходу, споживання і заощаджень. Функції заощаджень і споживання та їх аналіз

Та частина доходу, яка залишилася після сплати всіх податків (Y-T), називається використовуваним доходом. Люди поділяють свій використовуваний доход на споживання (С) та заощадження (S). З кожної сотні додатк. одиниць наявного доходу відносно менша частина його споживається, а відносно більша – заощаджується.

Заощадження - частина використовуваного доходу, яка не споживається.

Залежність між обсягом споживання і використовуваним доходом має назву функції споживання: C = C(Y-T). Це поняття, запроваджене Кейнсом, ґрунтується на припущенні, що доход є основним, визначальним фактором споживання, а процентна ставка не відіграє в цьому значної ролі.

Детальніше функцію споживання Дж.Кейнса можна показати у вигляді: C = C’ + MPC*D_i, D_i = Y-T, де C’ - автономне споживання, тобто обсяг споживання, який не залежить від використовуваного доходу (напр., проживання в борг, за рах. заощаджень, субсидій. У довгостр. періоді для економіки в цілому автономне споживання має тенденцію наближатися до нуля); MPC – гран. схильність до споживання - величина, яка показує, наскільки зміниться обсяг споживання при зміні використовуваного доходу на одну одиницю: MPC = ∆C/∆ D_i, де ∆C - приріст спож. витрат; ∆D_i - приріст використовуваного доходу.

В межах тривалого проміжку часу (певного періоду) за Кейнсом МРС є const.

MPC набуває значення в інтервалі від 0 до 1, тобто одна додаткова одиниця використовуваного доходу збільшує обсяг споживання, але на величину меншу від 1. Це пояснюється тим, що кожна гривня доходу, яка не споживається, - заощаджується. І кожна гривня додаткового доходу витрачається або на додаткове споживання, або на додаткове заощадження. З геометричної точки зору МРС - це кут нахилу кривої споживання:

Бісектриса – кожна точка дає інф-цію про рівність спож-ня і доходу

Зн-ня доходу – рівноважний дохід

Di^E – ввесь дохід в даній ек-ці буде використаний на спож-ня

Існує поняття середньої схильності до споживання: АРС = C/D_i - частка споживання у наявному доході доходу:

Функція заощадження має вигляд: S = S’ + MPS*D_i, де S’ – обсяг заощаджень за нульового рівня доходу.

Гранична схильність до заощадження (MPS) - величина додаткового заощадження, яке виникає із додаткової гривні використовуваного доходу: MPS = ∆S/∆ D_i.

При зростання доходу вистачає все більше на заощ-ня.

Оскільки частина кожної гривні, яка не споживається, обов'язково заощаджується, то: MPC+MPS=1.

Середня схильність до заощадження (APS) - це частина використовуваного доходу, яку домогоспо-ва заощаджують, тобто: APS=S/D_i.

У кор/стр. перспективі із збільшенням доходу зростає частка споживання так званих "люксових благ", серед яких найбільшим "люксовим благом" є заощадження (про це стверджують закони, або "якісні схеми поведінки", Ернста Енґеля), а тому APC має тенденцію до зменшення, а APS зростає. Проте в довгостр. перспективі APC стабілізується.

APC+APS=1

|C’|=|S’|

32. Інвестиції. Чинники, що визначають динаміку інвестицій

Інвестиції – це витрати, що безпосередньо сприяють зб загальної величини нагромадженого в економіці капіталу.

Інвестиції складаються з 2 компонентів:

· Інвестиції в основний капітал, тобто придбання новостворених виробничих благ: виробничого обладнання, будівлі виробничого призначення.

· Інвестиції у товарно-матеріальний запаси – кошти на нагромадження запасів сировини для подальшого використання у процесі виробництва, нагромадження запасів нереалізованої продукції.

Розрізняють також інвестиції валові та чисті.

Першопричина інвестиційного процесу – власниками факторів в-цтва є споживачі, вони отримують доходи у вигляді факторних доходів (з\п, %, рента, прибуток).

Джерелом інвестицій є заощадження (Dⁱ _e + 1 – можна сподіватись на заощадження). Джерелом заощаджень є одні економічні суб’єкти, а джерелом інвестицій – інші. Тобто в процес включені різні економічні суб’єкти.

Споживчий сектор прагне отримати більші вигоди від заощаджень, а підприємницький сектор прагне витратити менше на інвестиційні ресурси, бо хоче збільшити свої вигоди. З іншого боку, підприємницький сектор може здійснювати інвестиції, не звертаючись до «послуг» споживчого сектору.

Під інвестиційним попитом розуміють попит підприємців на блага для відновлення зношеного і приросту реального капіталу. Графік інвестиційного попиту – модель, яка показує таку закономірність: чим вища ставка процента (r), тим менша кількість інвестиційних проектів (I) буде прибутковою. Іншими словами, прибутковість інвестицій перебуває в оберненій залежності від ціни капіталу, і вища процентна ставка змушує фірми анулювати певні інвестиційні проекти.

Відповідно розрізняють валові і чисті інвестиції.

Валові (брутто) інвес-ї - це заг обсяг інвестицій за певний період незалежно від джерел фінан-ня.

Чисті (нетто) інвестиції - це сума валових інвестицій без суми аморт. відрахувань у певному періоді.

Динаміка чистих інвестицій характеризує економічний розвиток підприємства, галузі, держави. Якщо сума чистих інвестицій від'ємна, тобто обсяг валових інвестицій менший, ніж сума амортизаційних відрахувань, це свідчить про зменшення випуску продукції. Якщо сума чистих інвестицій дорівнює нулю, це означає відсутність економічного зростання, а якщо сума валових інвестицій перевищує суму амортизаційних відрахувань, то це означає, що економіка розвивається.

Особливість інвестиційного процесу полягає в тому, що інвестиції являють собою потік ресурсів у поточному періоді з метою збільшення запасу капіталу в майбутньому. Івестиції – це довгострокове вкладення економічних ресурсів із метою створення й одержання чистих вигод у майбутньому.

Надзвичайно важливо виявити мотиви, на підставі яких підприємці приймають рішення про інвестування, і з'ясувати чинники, через котрі ці мотиви можуть бути формалізовані у відповідних моделях.

Обсяг інвестицій визначається декількома чинниками:

• ставка відсотка. Збільшення ставки відсотка збільшує витрати, тому обсяг інвестицій скорочується;

•фінансові обмеження.

• податкова система. Оподатковування впливає на накопичення капіталу і, отже, на інвестиції.

• ринок цінних паперів. Фірми покривають видатки на інвестиції не тільки за рахунок кредитів і поточних прибутків. Інвестиції є найбільш мінливим компонентом сукупних витрат. Фактори, які впливають на мінливість інвестицій:

• тривалість строку служби інвестиційних товарів.

• нерегулярність інновацій.

• поточні прибутки є дуже мінливими.

• мінливість очікування.

З метою макроекономічного аналізу розрізняють індуційовані й автономні інвестиції.

Індуційовані інвестиції – інвестиції, що викликаються стійким ростом сукупного попиту (національного доходу).

Автономні інвестиції – інвестиції, що не пов'язані з ростом сукупного попиту, а здійснювані підприємцями з метою поліпшити своє становище на ринку.

Із зростанням сукупного доходу автономні інвестиції доповнюються індуційованими, величина яких зростає в міру зростання ВВП. Так як інвестиції фінансуються з підприємницького прибутку, а останній збільшується із зростанням сукупного доходу Y, то й інвестиції збільшуються із зростанням Y. При цьому зі зростанням сукупного доходу зростають не тільки власне виробничі інвестиції, але й інвестиції в товарно-матеріальні запаси і в житлове будівництво.