Маржиналістська та структуралістська теорії економічного зростання

Маржиналістським називають підхід неокласичної школи, який ґрунтується на ідеї граничної продуктивності різних факторів виробництва. Це дає змогу визначити граничний внесок капіталу, праці, землі у валовий внутрішній продукт. Якщо за умов незмінності інших факторів один з факторів економічного зростання збільшиться на 1%, то зміна ВВП на певний відсоток буде визначати внесок цього фактора в економічне зростання. Відома неокласична інтерпретація економічного зростання належить Едварду Денісону, який розподіляв усі фактори економічного зростання на дві групи: фізичні (праця, капітал) та всі інші, що пов'язані зі зростанням продуктивності.

Структуралістський підхід до аналізу факторів економічного зростання виник як критична реакція на інтерпретацію Денісона. Маржиналістський підхід виходить з того, що всі фактори зростання діють паралельно і в одному напрямку. Але імовірність такої дії невисока, що визнавав і сам Денісон.

Економічне зростання може бути нестабільним, що пояснюється структурою економіки. Структуралісти обґрунтували існування безпосереднього зв'язку між структурою економіки і темпами економічного зростання. Таку логіку зв'язків обґрунтував Інгмар Свеннісон, вважаючи, що зростання може бути спричинене зміною структури споживання, галузевої структури тощо.

Економічне зростання є однією з цілей макроекономічної політики. Тому його темпи залежать від ефективності заходів цієї політики.

 

Модель економічного зростання Р.Солоу.

Неокласична модель була започаткована Робертом Солоу, якому в 1987 році було присуджено Нобелівську премію за вклад в теорію економічного зростання. Його модель показує, як три основні фактори пропозиції – капітал, праця і НТП впливають на зростання обсягів виробництва.

В моделі Р.Солоу пропозиція товарів і послуг описується за допомогою відомої уже нам виробничої функції. Але беруться до уваги лише капітал і праця: У = F (K, L). Фактор землі випущений через його невелике значення в економічних системах, що характеризуються високим технічним рівнем і тому об’єм випуску залежить лише від використання трудових ресурсів і виробничих потужностей. Перевагою моделі є розмежування цих факторів і поступове дослідження впливу кожного з них. Обсяг капіталу є ключовим визначником обсягу продукції, який виробляє економіка в будь-який момент.

Економісти наголошують на потребі підвищення капіталоозброєності, що означає процес, за яким розмір капіталу на працівника з перебігом часу збільшується. Як результат, обсяг продукції на одного зайнятого різко збільшився у сільському господарстві, транспорті, банківській справі тощо. Капіталоозброєність (запаси капіталу на одного працюючого) може змінюватись з кількох причин, а саме:

- інвестиції збільшують обсяг капіталу на працівника;

- фізичне і моральне зношення капіталу зменшує його обсяг на працівника;

- збільшення чисельності працівників зменшує обсяг капіталу на одного зайнятого.

Це означає, що на обсяг капіталу впливають два чинники: інвестиції та зношення капіталу (амортизація). Якщо величина інвестицій дорівнює величині амортизації, то обсяг капіталу на працівника не змінюватиметься тому, що ці дві сили точно зрівноважують одна одну. Такий обсяг капіталу є стаціонарним. Стаціонарний обсяг капіталу означає довгострокову рівновагу економіки. Якщо обсяг капіталу менший за стаціонарний, то це означає, що інвестиції перевищують амортизацію, тому капітал зростатиме (зростатиме і обсяг виробництва) доти, доки не досягне стаціонарного стану. Якщо обсяг капіталу перевищує його стаціонарний рівень тоді інвестиції менші за амортизацію: капітал вибуває у більших розмірах, ніж відшкодовується. Обсяг капіталу зменшуватиметься і прямуватиме до свого стаціонарного рівня.

Модель Солоу показує, що ключовим визначником стаціонарного обсягу є рівень заощаджень. Якщо рівень заощаджень в країні високий, то економіка матиме високий обсяг капіталу і високий рівень виробництва і навпаки. Цей висновок проливає світло на низку запитань, пов’язаних із фіскальною політикою. Згадайте, дефіцитний державний бюджет може зменшувати національні заощадження і витісняти інвестиції. Але треба пам’ятати, що вищий рівень заощаджень прискорює економічне зростання, але не вічно, а тільки доти, доки економіка не досягне нового стаціонарного стану.

Уявімо собі і такий момент. Нехай в деякій країні рівень заощадження становить 100%. Але якщо люди всі гроші заощаджують і нічого не споживають, то що в цьому доброго? Це означає, що мають бути якісь оптимальні розміри нагромадження капіталу з позиції добробуту населення. Треба вибрати такий стаціонарний стан капіталу, який би поєднувався з найвищим рівнем споживання.

Такий стаціонарний обсяг капіталу. Який максимізує споживання називають золотим рівнем нагромадження капіталу.

Як висновок – підвищення капіталоозброєності відбувається, коли основний капітал зростає швидше, ніж робоча сила. Ріст капіталоозброєності сприяє росту продуктивності праці, але продуктивність праці як важливий фактор економічного зростання залежить від інших факторів.

За відсутності технологічних змін підвищення капіталоозброєності забезпечує зростання обсягу виробництва, граничного продукту праці та заробітної плати і одночасно призводить до падіння доходу на капітал і послідовного зменшення ставки проценту, тому єдиним джерелом довгострокового економічного зростання доходу на одного працюючого, а відповідно і рівня споживання, є науково-технічний процес.

Тепер у модель Солоу введемо НТП – третє джерело економічного зростання.

Повернемося до виробничої функції, яку записували так:

 

Y = F (K, L)

Її можна записати так:

 

Y = F (K, L х Е),

 

де Е – дещо абстрактна змінна, яку назвемо ефективність праці, яка залежить від поліпшення наявної технології та техніки і обсягу знань. Згадаймо запровадження на початку ХХ століття конвеєра, а в кінці ХХ століття – комп’ютерна революція. Член L х E визначає кількість ефективних робітників і підвищення ефективності праці (Е); за своєю суттю означає збільшення робочої сили, або ж це можна назвати трудозберігаючою технологією. Дослідження показали, що як тільки економіка досягла стаціонарного стану, темпи зростання обсягу продукції на працівника залежать лише від темпу науково-технічного прогресу. Тільки НТП може пояснити безперервне підвищення рівня життя, яке нині простежується в багатьох країнах світу.

 

Контрольні запитання

1. Що розуміється під економічним зростанням і як можна його виміряти? Яке значення має економічне зростання?

2. Які якісні зміни в економіці і суспільстві викликає економічне зростання?

3. Чому екстенсивний і інтенсивний ріст не зустрічається в чистому виді?

4. Як Ви розумієте зростання за „золотим правилом”?

5. Норма заощаджень є одним з визначальних параметрів моделей зростання. За допомогою яких інструментів економічної політики держава може впливати на норму заощаджень?

6. Чим можна пояснити існування різних теорій економічного зростання?

7. Назвіть основні фактори економічного зростання?

8. Які фактори стримують економічне зростання?

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Конституція України: Прийнята на 5 сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. – К.: Офіційне видання Верховної Ради України, 1996. – 115 с.

2. Бюджетний кодекс України від 21 червня 2001 року N 2542-III.

3. Державний бюджет на 2005 рік. Закон України № 2285 – IV від 23.12.2004.

4. Державний бюджет на 2006 рік. Закон України № 32350 – IV від 20.12.2005.

5. Державний бюджет на 2007 рік. Закон України № 489 – V від 19.12.2006.

6. Про зовнiшньоекономiчну дiяльнiсть: Закон України від 16 квiтня 1991 року

6.№ 959-XII // Вiдомостi Верховної Ради України. – 1991. - № 29. – 377 с.

7. Про систему оподаткування: Закон України від 25 червня 1991 року № 1251-XII // Вiдомостi Верховної Ради України. – 1991. - №39. – 510 с.

8. Про iнвестицiйну дiяльнiсть: Закон України від 18 вересня 1991 року № 1560-ХІІ // Вiдомостi Верховної Ради України. - 1991. - № 47. – 646 с.

9. Про Єдиний митний тариф: Закон України від 5 лютого 1992 року № 2097-XII // Вiдомостi Верховної Ради України. – 1992. - №19. – 259 с.

10. Про Нацiональний банк України: Закон України від 20 травня 1999 року N 679-XIV.

11. Про антимонопольний комітет України: Закон України // Орієнтир. – 2000. - №14.

12. Про державне прогнозування та розроблення програм економiчного i соцiального розвитку України: Закон України від 23 березня 2000 року № 602-III.

13. Про банки i банкiвську дiяльнiсть: Закон України від 7 грудня 2000 року №2121-III.

14. Про впровадження системи нацiональних рахункiв: Постанова Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 28 грудня 1992 року N 727.

15. Питання Мiнiстерства працi та соцiальної полiтики: Постанова Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 3 вересня 1997 року N 966.

16. Про складання платiжного балансу України: Постанова Кабiнету Мiнiстрiв України і Нацiонального Банку України вiд 17 березня 2000 року N 517.

17. Про заходи органiзацiї виконання актiв законодавства з питань зайнятостi населення: Постанова Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 17 серпня 2002 року N 1139.

18. Про затвердження Програми розвитку системи нацiональних рахункiв на перiод до 2010 року: Постанова Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 7 квiтня 2003 року N 475.

19. Про затвердження заходiв, спрямованих на реалiзацiю у 2003 роцi основних напрямiв соцiальної полiтики на перiод до 2004 року: Наказ Мiнiстерства економiки та з питань європейської iнтеграцiї України від 07.02.2003. - N 25.

20. Про систему валютного регулювання і валютного контролю: Декрет КМУ від 19 лютого 1993 року №15-93.

21. Щодо iндексу споживчих цiн: Повiдомлення Державного комiтету статистики України від 05.08.2003.

22. Концепцiя розвитку системи нацiональних рахункiв, схвалена розпорядженням Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 25 липня 2002 р. N 413-р.

23. Анпілогова Ж.Д. Механізм функціонування ринку праці // Держава і регіони. – 2006. - № 3. – С. 12 – 15; № 2. – С. 6 - 9.

24. Базилевич В.Д. Макроекономіка. - К.: Кондор, 2006. – 386 с.

25. Базилевич В.Д. Макроекономіка: Навч. посібник. К.: Київ. держ. торг.-екон. ун-т, 1995.

26. Базилевич В.Д. Макроекономіка: Підручник / За ред В.Д.Базилевича. – К.: Знання, 2006. - 623 с.

27. Базилевич В.Д., Баластрик Л.О. Макроекономіка: Навч. посіб. – К.: Атіка, 2002. – 368 с.

28. Базилевич В.Д., Баластрик Л.О. Макроекономіка: опорний конспект лекцій. К.: Четверта Хвиля, 1997. – 224 с.

29. Баластрик Л.О. Макроекономіка: Підр. – 2-ге вид., випр. – К.: Знання, 2005. – 851 с.

30. Бандура О.В. Про ефективність датування зворотніх точок бізнес-циклів. // Актуальні проблеми економіки.- 2005р.- № 2(44).- с.13-18.

31. Бицюра Ю. Перші кроки на шляху до економічного зростання України // Економіст. – 2005. - № 3. – С. 38-41.

32. Болюбах В.В.Соціальний захист працівників на підприємствах. // Актуальні проблеми економіки.- 2006р.- № 3(57).- с.154-158.

33. Борейко В. Про забезпечення прискореного розвитку економіки України // Економіка України. – 2005. - № 8. – С. 20-25.

34. Ватаманюк О.З. Визначники особистих заощаджень в економіці України. // Фінанси України. - 2007.–№1.– С. 75-84.

35. Вахненко Т. Оптимізація валютно-курсової політики в Україні // Економіка України. – 2005. - № 1. – С. 28-36.

36. Вініченко І.І. Макроекономіка: Навч.посібник. - К.: Кондор, 2006.

37. Вірван Л.А. Проблеми і перспективи України у міжнародній торгівлі // Фінанси України.– 2003.–№5.– С. 91-96.

38. Власюк В. Є. Трансформація фінансово-кредитних систем перехідних економік // Фінанси України. – 2005. - № 1. – С. 4-10.

39. Гальчинський А.С. Сучасна валютна система. - К.: ЛІБРА, 1998.

40. Геблер І. Макроекономіка: Навчальний посібник. За ред. Р.М.Березюка, А.Ф. Мельника. - К.: НМКВО, 1993.

41. Генеранова Ю.В. Методологія дослідження тенденцій економічного зростання // Актуальні проблеми економіки. – 2006. - № 1. – С. 3 – 10.

42. Гераклова Ю.В. Методологія дослідження тенденції економічного зростання. // Актуальні проблеми економіки.- 2006р.- № 1(55).- с.3-11.

43. Горська О.В. Структурні зрушення у ВВП України у період 1990 – 2000 рр. // Фінанси України.– 2003.–№3.– С. 112-119.

44. Денисюк О. Циклічність економічного розвитку України // Економіст. – 2005. - № 5. – С. 80-84.

45. Дідур С. В. Взаємодія попиту і пропозиції // Формування ринкових відносин в Україні. – 2005. - № 1. – С. 89.

46. Дідур С. В. Використання доходів в СНР як показника сукупного попиту в балансах національної економіки // Формування ринкових відносин в Україні. – 2005. - № 4. – С. 21.

47. Дідур С. В. Чинники досягнення макроекономічної рівноваги // Формування ринкових відносин в Україні. – 2005. - № 6. – С. 30.

48. Економічна теорія: макро- і мікроекономіка / За ред. З. Ватаманюка і С. Панчишина. – К.: Альтернативи, 2001.

49. Жибер Т. В. Бюджетна політика України // Фінанси України. – 2005. - № 8. –
С. 7-12.

50. Загуменов М.М. Макроекономічні показники та їх вплив на доходи та видатки бюджету// Фінанси України.– 2002.–№ 3.– С. 65-70.

51. Захарін С. В. Регулювання розвитку інвестиційного ринку // Фінанси України. – 2005. - № 7. – С. 98-106.

52. Злупко С.М. Макроекономіка для студентів фінансових спеціальностей// Фінанси України.– 2002.–№ 4.– С. 145-149.

53. Зовнішньоекономічна діяльність: нормативна база. Інвест - газета: Норм. база. – 2006. - № 15.

54. Кириченко М.М. Процеси транснаціоналізації банківської діяльності та перспективи їхнього розвитку в Україні. Актуальні проблеми економіки.- 2006р.- № 1(55).- с.132-140.

55. Клименко Т.В. Бюджетна система України та напрямки її розвитку// Фінанси України.– 2002.–№ 4.– С. 104-112.

56. Козюк В. Теоретичні засади формування валютних союзів в умовах глобалізації: макроекономічний аспект // Економіка України. – 2005. - № 9. – С.4 –12.

57. Конич Р. Фіскальна політика в Україні: сучасний стан та перспективи. Регіональна економіка. – 2006. - № 1. – С. 140 –147.

58. Корнійчук В. П. Методи прогнозування ВВП // Формування ринкових відносин в Україні – 2005. - № 6. – С. 14.

59. Корнус В. Щодо податкового навантаження в економіці України // Економіст. – 2005. - № 7. – С. 89-92.

60. Краснікова Н. О. Формування системи протекціонізму в умовах лібералізації економіки на прикладі ЄС // Фінанси України. – 2005. - № 5. – С. 130-140.

61. Крижанівська О.Ю. Бюджетний дефіцит у макроекономічній стабілізації// Фінанси України.– 2002.–№ 6.– С. 26-30.

62. Круш П.В., Тульчинська С.О. Макроекономіка: Навч. посібник.- Київ: Центр навч. л-ри, 2005.-400с.

63. Ксенжек О. Розподіл доходів і економічна ефективність суспільства // Економіст. – 2005. - № 7. – С. 92-95.

64. Кужель О. Економічні засади державної регуляторної політики у сфері господарювання: світовий досвід та вітчизняна практика // Економіст. – 2005. - №7. – С. 50-58.

65. Кулішов В.В. Макроекономіка. К.: Кондор, 2006. – 256 с.

66. Кучерявенко І.А. Макроекономіка: Практикум. - К.: Кондор, 2006. – 239 с.

67. Лаговський В. Динамічна модель поведінки працездатної особи на ринку праці // Економіст. – 2005. - № 3. – С. 59-63.

68. Лагутін В.Д. Монетарна і фіскальна політика у стратегії економічного зростання// Фінанси України.– 2002.–№ 8.– С. 11-19.

69. Лекарь С. Особливості розвитку податкової політики в Україні на сучасному етапі // Економіст. – 2005. - № 4. – С. 29-31.

70. Ливицький В. Макроекономічна анемія (передрецесія та дезінфляція) // Банківська справа. – 2006. - № 1. – С. 3 – 27.

71. Лютий І.О., Крикній А.С., Януль І.Є. Макроекономічні чинники грошово-кредитної політики України в сучасних умовах // Економіка і держава. – 2006. - № 1. – С. 9 – 11.

72. Лященко Г.П. Фінансові методи регуляторної політики // Фінанси України.– 2003.–№6.– С. 94-98.

73. Льовочкін С., Опарін В. Реформування фінансової моделі як основа макроекономічної стабілізації в Україні// Економіка України. – 2000. – № 10. – С. 22 - 27.

74. Мазаракі А.А. Розвиток торгівлі в системі соціальної інфраструктури регіону в умовах становлення ринкової економіки. - К.: Гравіс, 1994.

75. Макаренко І. Проблеми інноваційного розвитку України в умовах реформування економіки // Економіст. – 2005. - № 4. – С. 40-42.

76. Малиш Н.А. Макроекономіка: Навч. посібник. – К.: МАУП, 2003. – 184 с.

77. Марцин В.С. Роль заощаджень населення у трансформації економіки// Фінанси України.– 2002.–№ 4.– С. 85-94.

78. Медвідь З.В. Моніторинг стану соціального захисту малозабезпечених сімей. // Актуальні проблеми економіки.- 2006р.- № 3(57).- с.158-165.

79. Мельникова В.І., Клімова Н.І. Макроекономіка: Навч. посібник – К.: ВД “Професіонал”, 2004. – 394 с.

80. Мікроекономіка і макроекономіка. Підручник для студентів екон. спец. закл. освіти: У 2 ч. / С. Будаговська, О. Кілієвич, У. Луніна та ін.; За заг. ред. С. Будаговської. – К.: Видавництво Соломії Павличко “Основи”, 2001. – 517 с.

81. Мортіков В. Екстерналії в міжнародних економічних відносинах // Економіка України. – 2005. - № 8. – С. 50-57.

82. Муравка П.П. Оцінка стану ринку праці як чинника економічного зростання регіону. Актуальні проблеми економіки.- 2006р.- № 5(59).- с.167-173.

83. Науменко М. Нетрадиційні методи регулювання зовнішньоекономічної діяльності// Економіка України. – 2002. – № 2. – С. 80 - 86.

84. Наумова Л.Ю. Бюджетний механізм фінансової стабілізації економіки // Фінанси України.– 2003.–№4.– С. 19-29.

85. Нікіфоров П. Монетарна політика в системі економічної політики держави: теоретичні підходи та прикладні аспекти// Економіка України. – 2001. – № 10. – С. 25 - 31.

86. Новіков В., Семенов В. Актуальні питання структурного аналізу і прогнозування доходів населення // Економіка України. – 2005. - № 7. – С. 74-82.

87. Новиков Т.В. Соціально- економічна захищеність населення як об’єктивна необхідність становлення соціальної держави. Актуальні проблеми економіки.- 2006р.- № 3(57).- с.165-169.

88. Оголь Ц. Г. Доходи бюджету як домінанта фінансової стабільності держави // Фінанси України. – 2005. - № 6. – С. 19-29.

89. Онищук Я.В. Посилення ролі запозичень у доходах Державного Бюджету// Фінанси України.– 2002.–№ 4.– С. 39-44.

90. Осауленко О. Моделювання динаміки та фактори державного регулювання ВВП // Економіка України. - 2001. - № 6. - С. 10-16.

91. Осауленко О.Г. Статистичний щорічник України за 2005 рік. - К.. Техніка, 2006.

92. Остропольська Є.В. Розвиток соціально складової інноваційних процесів як чинник соціально-екномічного зростання економіки України. Актуальні проблеми економіки.- 2006р.- № 2(56).- с.127-137.

93. Отрошко О. В. Фіскальна політика як засіб стабілізації економіки // Фінанси України. – 2005. - № 6. – С. 69-76.

94. Охріменко О. А. Ринок державних цінних паперів та монетарні показники фінансового ринку // Фінанси України. – 2005. - № 7. – С. 114-119.

95. Панчишин С. Макроекономіка: навч. посіб. Вид. 2-ге, стереотинне. – К.: Либідь, 2002. – 616 с.

96. Панчишин С. Макроекономічний аналіз: Навч. посіб. – К.: КНТЕУ, 2000. – 208 с.

97. Перепьолкіна О. О. Економічне зростання в умовах перехідної економіки // Фінанси України. – 2005. - № 5. – С. 110-122.

98. Петкова Л. До питання про якість економічного зростання України // Економіка України. – 2005. - № 6. – С. 45-50.

99. Петрова І.Л. Проблеми і перспективи мінімізації безробіття // Економіка і держава. – 2006. - № 5. – С. 90 – 92.

100. Покришка Д. С. Економічне співробітництво ЄС та СОТ з країнами з перехідними економіками: обмеження та перспективи // Формування ринкових відносин в Україні. – 2005. - № 6.- С. 21.

101. Попова В., Попов В. Реалії та перспективи економічного зростання в Україні // Економіка України. – 2005. – № 6. – С. 23-30.

102. Попова В.В. Оцінка розвитку макроекономічних систем на підставі показника ВВП // Фінанси України. – 2006. - № 6. – С. 77 – 85.

103. Радіонова І.Ф. Макроекономіка та економічна політика: Підручник. - К.: Таксон, 1996.

104. Рожко О.Д. Державний борг у забезпеченні економічного зростання // Фінанси України.– 2003.–№2.– С. 82-88.

105. Романюк Т. Ф. Економічна сутність інвестицій // Формування ринкових відносин в Україні. – 2005. - № 7-8. – С. 25.

106. Рязанова Н. С. Сучасні тенденції зовнішньої заборгованості // Фінанси України. – 2005. - № 7. – С. 26-39.

107. Савицький О. В. Державне регулювання економіки: суть, місце та роль в перехідній економіці // Формування ринкових відносин в Україні. – 2005. - № 4. – С.

108. Савченко А.Г. Макроекономічна політика: Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 2001. – 166 с.

109. Савченко А.Г., Пухатаєвич Г.О., Тітьонко О.М. Макроекономіка: Підручник. - К.: Либідь, 2002.

110. Салс Дж.Д., Ларрен Ф.Е. Макроекономіка. Перекл. з англ. К.: Основи, 1995.

111. Самюельсон А., Нордгауз Вільем Д. Макроекономіка. Перекл. з англ. К.: Основи, 1995.

112. Селищев А.С., Макроекономіка. – СПб: Питер, 2001. – 448 с. (серия для ВУЗов)

113. Скаско О.І. Підвищення ролі банківської системи в економічній стабільності// Фінанси України.– 2002.–№7.– С. 133-137.

114. Сова О.Ю. Дефіцит державного бюджету: світовий досвід та українські реалії // Наукові праці НДФІ. – 2006. - № 1. – С. 86 – 94.

115. Солонінко К.С. Макроекономіка: Навчальний посібник. – К.: ЦУЛ, 2002. – 320 с.

116. Суторміна В.М., Федоров В.М., Андрушко М.П. Держава, податки, бізнес. - К.: Либідь, 1993.

117. Таршина О.С. Державна політика регулювання зайнятості. Економіка і держава. – 2006. - № 1. – С. 77 - 80.

118. Тимошенко Т.А., Федотова Т.А. Сукупна оцінка потоків робочої сили на фіксованому ринку праці. // Актуальні проблеми економіки.- 2005р.- № 2(44).- с.149-162.

119. Ульянова О.В. Проблеми безробіття і трудова міграція українців. Актуальні проблеми економіки.- 2005р.- № 8(50).- с.167-173.

120. Федоренко В.Т., Гаврилюк А.М. Інвестиції і зайнятість: механізм взаємодії // Економіка і держава. – 2006. - № 1 – С. 6 –8.

121. Філатова О.В. Фінансовий механізм зовнішньоекономічної діяльності // Фінанси України.– 2003.–№5.– С. 73-78.

122. Харламова В. О. Вплив інвестицій на економічне зростання // Фінанси України. – 2005. - № 3. – С. 57-65.

123. Хярнанюк Л.В. Макроекономіка. – К.: Кондор, 2006. – 176 с.

124. Чередниченко Ю.В. Використання кривої Лаффера в процесі розвитку економіки України. Актуальні проблеми економіки.- 2005р.- № 12(54).- с.62-68.

125. Чечетов М., Жадан І. Особливості макроекономічного трансформування в умовах перехідної економіки// Економіка України. – 2002. – № 6. – С. 4 - 9.

126. Чухно Й.А. Розвиток теорії грошей та практики регулювання грошового обігу: Спец. курс "Мін-во освіти України" КУ ім. Т.Шевченка. - К.: 1994.

127. Шандра В. Пріорітети економічного зростання України // Економіст. – 2005. - № 4. – С. 28-29.

128. Шевчук В. Взаємодія зростання ВВП і рахунків платіжного балансу – поточного і фінансового // Вісник НБУ. – 2006. - № 7. – С.32 – 38.

129. Шелудько П.М. Роль банківської системи у стимулюванні економічного зростання// Фінанси України.– 2002.–№ 3.– С. 120-129.

130. Шилинер΄ян Т.В. Управління інвестиційною діяльністю // Економіка і держава. – 2006. - № 4. – С. 32 – 33.

131. Шинкар А. М. Грошово-кредитні інструменти, як засіб економічного зростання // Формування ринкових відносин в Україні. – 2005. - № 1. – С. 81.

132. Юхименко П. Механізм і джерела монетарної економіки // Банківська справа. – 2003. - №4. – С. 52 – 61.

133. YMF, Annual Report, 2006, p.12; макроекономічна ситуація, поточні тенденції періоду [сайт www.bahk. gov,ua].

134. http://www.bank.gov.ua.

135. http://www.kmu.gov.ua.

136. http://www.rada.gov.ua.

137. http://www.ukrstat.gov.ua.

Глосарій

АВТОМАТИЧНІ (ВБУДОВАНІ) СТАБІЛІЗАТОРИ — інструменти фіскальної політики, які автоматично послаблюють вплив коливань економічної активності та зменшують реакцію ВНП на зміни сукупного попиту. До автоматичних стабілізаторів належать: а) автоматич­на зміна податкових надходжень при прогресивній си­стемі оподаткування; б) допомога на випадок безробіт­тя, соціальна допомога та інші соціальні трансферти.

АВТОНОМНІ ВИТРАТИ — витрати макроекономічних суб'єктів на купівлю кінцевих товарів та по­слуг, які не залежать від величини реального національ­ного доходу країни.

АВТОНОМНІ ІНВЕСТИЦІЇ — частина реальних інвестицій, яка не залежить від рівня та змін націо­нального доходу і здійснюється при незмінному сукуп­ному попиті на блага.

Адаптивні очікування – підхід, згідно з яким люди формують свої очікування щодо поведінки певної економічної змінної на підставі цієї змінної у найближчому минулому.

АКСЕЛЕРАТОР — коефіцієнт, який показує, скіль­ки одиниць додаткового основного капіталу необхід­но для виробництва додаткової одиниці продукції.

АКТИВ — об'єкт власності, який належить індиві­ду або фірмі і має грошову оцінку.

АКТИВНА АНТИІНФЛЯЦІЙНА ПОЛІТИКА (шо­кова терапія) — політика, яка базується на різкому уповільненні темпів зростання грошової маси, особли­во прийнятна в умовах гіперінфляції.

АКТИВНА ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА — політика уряду спрямована на поліпшення діяльності ринку шляхом виправлення недоліків ринкового механізму.

АКТИВНИЙ БЮДЖЕТНИЙ ДЕФІЦИТ характери­зується спрямуванням коштів на інвестування еконо­міки, що сприяє зростанню ВВП.

АЛЬТЕРНАТИВНА ВАРТІСТЬ (АЛЬТЕРНАТИВ­НІ ВИТРАТИ) — обсяг одного блага, від якого необ­хідно відмовитись заради виробництва (споживання) додаткової одиниці іншого блага. Якщо споживач при виборі з двох благ надає переваги одному з них, то друге благо є альтернативною вартістю першого. Наприклад, чим вищий рівень інфляції, тим вища альтернативна вартість зберігання грошей у формі активів, відмінних від готівки.

АМОРТИЗАЦІЯ — грошова оцінка обсягів реаль­ного капіталу, зношеного в процесі виробництва вало­вого національного продукту (еквівалент величини знецінення основного капіталу за рік).

АНАЛІЗ ЗАГАЛЬНОЇ РІВНОВАГИ — аналіз взає­мовідносин між секторами економіки. Аналіз загаль­ної рівноваги базується на припущенні, що події в од­ному секторі можуть суттєво впливати на інші секто­ри таким чином, що це відобразиться на функціону­ванні першого.

АНТИІНФЛЯЦІЙНА ПОЛІТИКА — сукупність заходів держави, спрямованих на встановлення відпо­відності між темпами зростання грошової маси і тем­пами зростання благ. Антиінфляційна політика може застосовуватися тільки до відкритої інфляції. Прихо­вану інфляцію необхідно спочатку перетворити на відкриту і лише потім розробляти заходи боротьби з нею.

БАЗИСНИЙ ПЕРІОД (рік) — період, стосовно яко­го здійснюється індексація.

БАНКІВСЬКА СИСТЕМА — сукупність комерцій­них і спеціалізованих банків (інвестиційних, ощадних та ін.) та банківських інститутів у їх взаємозв'язку, які діють в межах єдиного фінансово-кредитного механі­зму в країні в певний історичний період. У дворівневій банківській системі на першому рівні знаходиться центральний банк, а на другому — мережа комерцій­них банків та інших розрахунково-кредитних установ.

БЕЗРОБІТТЯ — стан ринку праці, коли пропози­ція робочої сили перевищує попит на неї.

БЕЗРОБІТТЯ ІНСТИТУЦЮНАЛЬНЕ — вид без­робіття, пов'язаний з функціонуванням самих інсти­тутів ринку праці та факторами, які впливають на по­пит та пропозицію на ньому (неповна інформація про вакансії, завищений рівень допомоги у зв'язку з без­робіттям, занижені податки на доходи та інше).

БЕЗРОБІТТЯ СТРУКТУРНЕ — вивільнення робо­чої сили під впливом структурних зрушень в економіці, які змінюють попит на окремі професії і фахи та про­позицію робочої сили щодо них.

БЕЗРОБІТТЯ ФРИКЦІЙНЕ — тимчасове безробіт­тя, яке пов'язане з добровільним чи вимушеним пошу­ком або очікуванням роботи.

Валовий внутрішній продукт (ВВП) – кінцева вартість всіх товарів і послуг вироблених в державі за рік або вартість додана всіма інституціональними секторами за певний період (рік), плюс непрямі податки.

Валовий національний продукт – це ВВП мінус сума доданих вартостей створених на території країни шляхом використання факторів, що належать іноземцям, плюс сума доданих вартостей, створених за кордоном шляхом використання факторів, що належать резидентам даної країни.

Вилучення — це будь-яке використання доходу не на закупів­лю виробленої всередині країни продукції. У відкритій економіці ми повинні враховувати додаткові вилучення на імпорт і податки.

Гранична схильність до заощаджень – відношення зміни обсягу заощаджень до зміни обсягу доходу.

Гранична схильність до споживання визначається як відношення зміни у споживанні до тієї зміни доходу після оподаткування, яка спричинила зміни в обсягу споживання.

Додана вартість – це об’єм продаж фірм за відрахуванням вартості матеріалів, куплених ними для виробництва продукції, чи надання послуги.

Економічна система – сукупність взаємопов’язаних соціальних і правових інститутів, в межах якої використовуються заходи і способи дій, що вибираються відповідно до спонукальних причин господарської діяльності і досягнення економічної рівноваги. В залежності від економічного режиму можна виділити: ринкову, централізовану колективістську, соціально-орієнтоване ринкове господарство.

Економічне моделювання – здійснення абстрактних експериментів, що дозволяють досліджувати еволюцію складних явищ, в яких діє велика кількість факторів, а також можливі деякі випадкові явища.

Ефект процентної ставки – поняття, яке виражає взаємозв’язок між рівнем процентних ставок і величиною сукупного попиту; при підвищенні відсотка дорожчає споживчий кредит і інвестиції, що понижує величину сукупного попиту і навпаки.

Ефект реального багатства – поняття, що виражає зв’язок між рівнем цін і величиною реального багатства, вираженого у фінансових активах (облігаціях, акціях, депозитах тощо); підвищення рівня цін скорочує розміри реального багатства, в результаті чого скорочується величина сукупного попиту і навпаки.

Заощадження – використання доходу для тезаврації (безприбуткового зберігання), вкладу, надання кредиту; дорівнює використовуваному доходу мінус особисті видатки на споживання.

Закон Оукена – зворотна залежність між рівнем безробіття і реальним ВВП, яка показує, що зниження безробіття на 1% збільшує реальний ВВП приблизно на 2%.

Заробітна плата – оплата одиниці праці.

Збурення в економіці – різка зміна економічних залежностей; наприклад, переміщення кривих сукупного попиту чи сукупної пропозиції внаслідок дії зовнішніх чинників.

Інвестування – придбання капіталу (засобів виробництва) з метою отримання доходу, укладення в цінні папери.

Ін'єкція — це будь-яке доповнення до споживчих видатків на продукцію, вироблену всередині країни. У відкритій економіці слід додатково враховувати ін'єкції у вигляді державних закупівель та експорту.

Інфляційний розрив — величина, на яку сукупні витрати (С + Iо)₂ перевищують рівень витрат, що забезпечують неінфляційний потенційний обсяг ЧНП.

Крива АS – крива, що відображає об’єм товарів і послуг, що виробляються і реалізуються фірмами при кожному даному рівні цін.

Крива Філіпса – обернена залежність між інфляцією і безробіттям; у її нинішньому варіанті відображає залежність між інфляцією, циклічним безробіттям, очікуваною інфляцією і збуренням пропозиції, яку виводять за допомогою короткострокової сукупної пропозиції.

Макроекономіка – термін, що визначає метод економічного аналізу, заснований на оцінці всеохоплюючих або агрегованих показників (національне виробництво, національний дохід, сукупний попит, заощадження, інвестування тощо).

Макроекономічна рівновага – стан економіки, за якого сформовані в ній кількісні пропорції забезпечують гармонійне поєднання товарних і грошових потоків, стабільність цін і задовільне функціонування економічного апарату, ситуація при якій зрівноважуються сукупний попит та сукупна пропозиція.

МУЛЬТИПЛІКАТОР ДЕРЖАВНИХ ВИТРАТ по­казує, на скільки зміняться сукупні доходи при зміні державних витрат на 1 одиницю.

МУЛЬТИПЛІКАТОР КЕЙНСА (АВТОНОМНИХ ВИТРАТ) показує, на скільки зростає рівноважний національний дохід при зростанні автономного попи­ту на 1 одиницю.

МУЛЬТИПЛІКАТОР ПОДАТКОВИЙ показує, що зростання податків на певну величину зменшує обсяг виробництва на більшу величину, і навпаки, при змен­шенні ставок оподаткування на певну величину рівно­важний обсяг виробництва зростає на більшу величину.

НАЦІОНАЛЬНА ВАЛЮТА — грошова одиниця країни.

НАЦІОНАЛЬНЕ БАГАТСТВО — сукупність при­родних ресурсів, створених засобів виробництва, мате­ріальних благ, цінностей, які є в країні.

НАЦІОНАЛЬНИЙ ДОХІД — це сума факторних доходів від праці, землі і капіталу за рік, яка визна­чається шляхом вилучення з вартості чистого націо­нального продукту непрямих податків.

НАЦІОНАЛЬНИЙ РИНОК — сукупність соціаль­но-економічних відносин у сфері обміну, за посередниц­твом яких здійснюється реалізація товарів та послуг, обіг капіталу, купівля-продаж трудових послуг.

НАЦІОНАЛЬНІ РАХУНКИ — рахунки складових та джерел національного доходу; дані про виробницт­во в різних секторах економіки, джерела доходів, ціни, витрати на придбання різних товарів та послуг.

НЕЕЛАСТИЧНА ПРОПОЗИЦІЯ — ринкова ситу­ація, за якої величина пропозиції товару слабо реагує на зміну ціни товару.

НЕЕЛАСТИЧНИЙ ПОПИТ — ринкова ситуація, за якої величина попиту на товар слабо реагує на зміну ціни товару.

Номінальна процентна ставка - ставка процента, виражена в гро­шах за поточним курсом (без по­правки на інфляцію). Номінальна процентна ставка являє собою аль­тернативні витрати або альтер­нативну вартість зберігання гро­шей.

Номінальний ВВП – об’єм виробництва товарів та послуг, виражений у поточних цінах, одночасно відзеркалює і кількість вироблених товарів і послуг і рівень їх цін.

Нормативний аналіз (нормативні твердження) – носять рекомендаційний характер, говорить про те, якою має бути економіка.

Повна зайнятість – рівень зайнятості трудових ресурсів, що характеризується відсутністю циклічного безробіття. Досягається в тому випадку, коли в економіці є лише фрикційне і структурне безробіття.

Позитивний аналіз (позитивні твердження) – носить описовий характер, аналізує економіку такою, якою вона є.

Предмет макроекономіки – наука про поведінку економіки як єдиного цілого, вивчає ефективність функціонування механізмів економічної системи, зокрема в сфері виробництва, зайнятості, ціни та зовнішньоекономічних зв’язків.

Природний рівень безробіття – стабільний рівень безробіття; рівень безробіття, до якого тяжіє національна економіка у довгостроковому періоді.

Раціональні очікування – підхід, за якого для прогнозування майбутнього люди оптимально використовують усю наявну інформацію, зокрема і інформацію про сучасну і майбутню економічну політику.

Реаль­на ставка процента — номінальна процентна ставка, що скоригована на рівень інфляції. Ця корекція ведеться відносно очікуваного темпу інфляції, оскільки фактичний майбутній рівень її невідомий.

Реальний ВВП – об’єм виробництва товарів і послуг, виражений в незмінних цінах і дозволяє судити про зміни у фізичному обсязі продукції, а отже і про стан справ у економіці.

Рецесійний розрив — величина, на яку сукупні витрати менші того рівня, що забезпечує рівень ЧНП при повній зайнятості.

Рівень безробіття – відсоток учасників робочої сили, які не мають роботи.

Рівень цін – середньовиважена величина цін, що виплачується за товари і послуги, які продаються в державі.

Рівноважний ВНП – ВНП, за якого загальна кількість вироблених товарів і послуг (внутрішній обсяг продукції) дорівнює загальній кількості куплених товарів і послуг (сукупні видатки).

Робоча сила – та частина дорослого населення, яка має роботу або шукає її.

Середня схильність до заощаджень визначається як відношення обсягу заощаджень до обсягу доходу.

Середня схильність до споживання означає психологічну схильність людей купувати споживчі товари.