Структура сучасних екологічних знань.

Структура сучасних екологічних знань.

. Структура сучасних екологічних знань

Загальна екологія:

- біоекологія

- техноекологія

- соціекологія

- геоекологія

- екологія космосу

Біоекологія – це розділ екології що вивчає взаємозв’язки живих істот між собою та з неорганічною природою

Основні підрозділи:

- аутекологія

- демекологія

- синекологія

- екологія рослин

- екологія тварин

- біосферика

Техноекологія – вивчає взаємодію природних і техногенних процесів

- енергетики

- ТЕС

- АЕС

- ГЕС

- нетрадиційних джерел енергії

- транспорту

- промисловості

- АПК

Соціекологія – вивчає взаємовідносини суспільства і НПС

- екологічне право

- урбоекологія

- екологія людини

- психоекологія

- екопедагогіка

Геоекологія – вивчає взаємовідносини живих організмів з точки зору їх географічної приналежності

- екологія атмосфери

- гідросфери

- літосфери

Екологія космосу – вивчає екологічний стан планет сонячної системи та космічних об’єктів

Нині екологія переживає дуже складний і суперечливий період свого розвитку. Не викликає сумнівів необхідність "повороту" до проблем довкілля всіх природничих і гуманітарних наук. Проте не можна перетворювати екологію на метод або ж тему для балачок. Буде помилкою "розчинення" її в безлічі спеціалізованих наукових напрямків. Пора відмовитися від фінансування теоретичних і практичних екологічних досліджень у межах "старих" наук.

Важливо, але вочевидь недостатньо писати тільки статті чи кни-ги-"страшилки" про негаразди, сміття, хвороби, загрози. Це корисно для формування виваженіших дій і поведінки людей, для глобалізації і застосування ними такого простого і важливого положення, як "чисто не там, де безперервно підмітають, а там, де ніхто й ніколи не розкидає сміття". Однак цього надто мало для відвернення загрози втрати озону, забруднення питної води, зниження родючості ґрунтів, винищення лісів. Тут потрібні гроші, і чималі.

4.Екосистеми:визначення, складові, типи, види і стани екосистем. Екосистема (бiоценоз) — основна одиниця бiосфери, яка є об’єктом вивчення екологiї. Цей термiн запровадив англiйський бiолог А. Тенслi у 1935 роцi. Екосистема — складний природний комплекс живих iстот, що взаемодiють з неорганiчним середовищем та знаходяться в матерiально-енергетичнiй залежностi вiд неї. для зручностi вченi розглядають екосистему як iзольовану одиницю (рiлля, озеро, пасовище, струмок тощо), проте фактично рiзнi компоненти постiйно перемiщуються з однiєї екосистеми в iншу. По своїй сутi це динамiчно урiвноважена система, що склалася в результатi тривалої та глибокої адаптацiї складових компонентiв, в якiй здiйснюсться кругообiг речовин.

Кожна екосистема складасться з бiоценозу та бiотопу.

Бiотоп — це дiлянка поверхнi землi з бiльш-менш однотипними умовами iснування (грунтом, мiкроклiматом тощо).

Бiоценоз — це iсторично сформована сукупнiсть рослин, тварин та мiкроорганiзмiв, що населяс бiотоп. Вiдповiдно до цього кожний бiоценоз складасться з фiтоценозу (угрупування рослин), зооценозу (угрутiування тварин) та мiкроценозу (угрупування мiкроорганiзмiв).

Крiм природних екосистем, iснують також штучнi екосистеми:

космiчна станцiя, акварiум, вазон iз кiмнатною рослиною тощо.

В сруктурi кожної екосистеми можна видiлити чотири функцiональнi омпоненти:

1) абiотичне оточення, тобто весь комплекс неживої природи, звiдки бiоценоз черпас засоби для iснування i куди видiляс продукти обмiну;

2) комплекс автотрофних органiзмiв, що забезпечують органiчними речовинами, а отже, й енергiсю всi iншi органiзми, це первиннi продуценти органiчної речовини, якi асимiлюють сонячну енергiю (фототрофнi рослини, фотосинтезуючi бактерiї);

З) комплекс гетеротрофних органiзмiв — консументiв, якi живугь за рахунок поживних речовин, створених первинними продуцентами. Консументами с тварини та безхлорофiльнi рослини;

4) комплекс органiзмiв, якi роэкладають органiчнi сполуки до мiнерального стану. Це редуценти, представленi мiкроорганiзмами — бактерiями, грибами, найпростiшими, а також органiзмами, якi живляться мертними органiчними речовинами.

За ступенем трансформацiї людської дiяльностi екосистеми подiляються на природнi, антропогеннi та антропогенно-природнi.

Форми взаємодії біотичних факторів.

Форми взаємодії між біотичними факторами:

- нейтралізм

- конкуренція

- хижацтво (паразитизм)-така форма взаємодії, коли один вид організмів використовує інший, як трофічний ресурс.

- мутуалізм – співробітництво – живі організми допомагають один одному в розвитку.

- аменсалізм(односторонній характер) – Для одного виду цей взаємозв’язок життєво-важливий, а для іншого – байдужим.

Характеристика абіотичних факторів.

Світло. Серед багатьох абіотичних факторів світло відіграє надзвичайно важливу роль, оскільки без нього неможлива фотосинтезуюча діяльність зелених (фототрофних) рослин.

Сонячна енергія, яку зелені рослини поглинають і використовують у процесі фотосинтезу, називається фізіологічно-активною радіацією (ФАР).. Рослини на нашій планеті ростуть у різних світлових умовах: від надмірно освітлених гір, пустель, степів до напівтемних печер та морських глибин. Тому в рослин у процесі природного добору виникли численні пристосування до життя відповідно до того чи іншого світлового режиму. За відношенням до світла рослини поділяються на три основні групи: світлолюбні, або геліофіти (гр. helios – сонце і phyton), тінелюбні, або сціофіти (гр. skia – тінь і phyton), та тіневитривалі.

Вода є регулюючим фактором, що впливає на розподіл рослин як у широкому географічному масштабі, так і в межах невеликих територій, що мають тотожні кліматичні умови, але різну топографію. Для процесу обміну речовин з середовищем, що є основою життя, необхідна участь води як розчинника і метаболіту.

Повітря як кліматичний фактор постійно впливає на рослини. Цей вплив викликаний рухом повітря (вітром). Крім того, повітря є одним із джерел живлення рослин. Повітряне живлення зеленої рослини – фотосинтез – тісно пов’язане з використанням вуглецю. Майже половина сухої маси рослини припадає на вуглець, засвоєний нею з повітря.

Хімічний склад повітря в різних зонах земної кулі досить одноманітний. Його основні складові частини – азот (78,08%), кисень (20.95%), аргон (0,93%), і оксид вуглецю (IV) (0,03%). Зустрічаються також у невеликій кількості й інші гази. Екологічно важливим для рослин є наявність чистого повітря без різних домішок, багато з яких згубно впливають на рослину. Це оксид сірки (IV), вихлопні гази, різні оксиди, похідні ацетилену, свинцеві сполуки тощо.

Ґрунт є одним із компонентів наземних екосистем і природною основою їх функціонування, а рослинність – важливим фактором ґрунтоутворення, проте ґрунт визначає досить часто тип рослинності. Всі рослини залежно від наявності в ґрунтах поживних речовин ділять на три групи: еутрофи, мезотрофи і оліготрофи.

Рельєф не здійснює прямого впливу на життя рослин, проте впливає на ґрунтотворення, а характер рельєфу, місцеположення в ньому рослин або рослинного угруповання значно впливає на життя рослин, регулює їх співвідношення і дію прямих екологічних факторів. Із зміною рельєфу змінюються кліматичні і ґрунтові умови. Таким чином, за рахунок рельєфу збільшується різноманітність умов зростання і відповідно урізноманітнюється флористичний склад.

Екологічна валентність

Екологічна валентність – це здатність живих організмів пристосовуватись до змін умов навколишнього природного середовища.

За ековалентністю живі організми поділяються на стенобіонти(мало пристосовні) та еврибіонти(велике пристосування). За температурою: стенотермні та евро терні. За освітленістю: стенофоти та еврофоти. За зміною солоності: стеногалінні та еврогалінні.

Екологічні піраміди.

В основі існування харчових ланцюгів лежать розмірні закономірності організмів, що споживаються.

У трофічний оборот екосистеми включається в середньому 1% енергії, що надходить від Сонця. На кожному наступному трофічному рівні зберігається лише приблизно 10% енергії, що засвоюється організмами попереднього трофічного рівня, а 80-90% її розсіюється в екосистемі у вигляді тепла. Тому, чим вище рівень консумента, тим менше сумарна біомаса його особин.

Співвідношення між продуцентами, консументами та редуцентами в екосистемі може бути виражено через один з видів екологічних пірамід.

Розрізняють три види екологічних пірамід:

Піраміда чисел Елтона – відображає співвідношення кількості особин у харчовому ланцюгу.

Піраміда біомас – відображає співвідношення мас живої речовини кожного кільця трофічного ланцюга.

Піраміда енергій – відображає співвідношення енергетичних еквівалентів на одиницю часу кожного кільця трофічного ланцюга.

Піраміди чисел та біомас відображають статику системи (кількість організмів в даний момент). Піраміда енергій відображає швидкість проходження маси їжі крізь харчовий ланцюг (динаміку системи). Якщо враховані усі джерела енергії, піраміда завжди буде мати типовий вигляд, як це диктується другим законом термодинаміки.

Екологічні піраміди дозволяють ілюструвати кількісні стосунки в окремих, особливо цікавих випадках, наприклад, у зв`язках "жертва-хижак" чи "хазяїн-паразит".

Антропогенні впливи призводять до перерозподілу потоків енергії по харчових ланцюгах екосистем чи заміни одного харчового ланцюга іншим. Ці зміни широко розповсюджені та передують вимиранню видів.

 

Характеристика біосфери.

Біосфера є найбільш великою (глобальною) екосистемою Землі.

Це складна за складом, будовою й органісті оболонка, що охоплює нижню частину атмосфери, всю гідросферу та верхню частину літосфери, що населені живими організмами, "область існування живої речовини" (В.І.Вернадський).

Термін БІОСФЕРА введений в 1875 р. австрійським ученим геологом Е. Зюсом.

Учення про біосферу, як про активну оболонку Землі, в якій сукупна діяльність живих організмів (у тому числі й людини) проявляється як геохімічний фактор планетарного масштабу та значення, створено В.І.Вернадським (1926).

"Межі біосфери зумовлені, передусім, полем існування життя" (Вернадський В.І. "Біосфера"). Це "поле існування життя", особливо активного, за новітніми даними, обмежено в прямовисній межі, головним чином, висотою майже 6 км над рівнем моря, до якої зберігаються позитивні температури у атмосфері і можуть жити хлорофілоносні рослини-продуценти (6.2 км у Гімалаях).

Вище мешкають лише павуки, ногохвістки і деякі кліщі, які споживають зерна рослинної пилки, спори рослин, мікроорганізми та ін. органічні частки, що заносяться вітром. Ще вище живі організми потрапляють лише випадково.

Нижня межа існування активного життя традиційно обмежується дном океану та ізотермою 100° С в літосфері, розташованими відповідно на відмітках майже 11 км та, за даними надглибокого буріння на Кольському півострові, майже 6 км (фактично життя розповсюджено в літосфері до глибини 3-4 км). Таким чином, прямовисна потужність біосфери в океанічній області Землі досягає понад 17 км, а в суходольній – 12 км.

Біосфера включає в себе всі живі організми (живу речовину), біогенні, біокосні і косні речовини, таким чином є областю системної взаємодії живої і косної речовини на планеті. До біосфери відноситься і людське суспільство з його виробництвом. ЖИВА РЕЧОВИНА – сукупність тіл живих організмів, що населяють Землю поза залежністю від їх систематичної належності. Загальна маса живої речовини оцінюється величиною 2,4*10 т (в сухій масі).

За різними оцінками, в наш час на Землі існує майже 2 млн. видів організмів, з них на частку рослин припадає майже 500 тис. видів, а на частку тварин – 1,5 млн. видів.

Маса рослин – фото синтетиків на Землі складає 2,4*10 т, а вторинних організмів (тваринних) – 0,023*10 т. Біомаса мікроорганізмів не оцінена належним чином, але припускається, що вона значно менше біомаси вищих організмів.

В.І.Вернадський неодноразово зазначав, що жива речовина невіддільна від біосфери, є її функцією і, одночасно, "однією з самих могутніх геохімічних сил нашої планети". Жива речовина являє собою нерозривну молекулярно-біохімічну єдність, системне ціле з характерними для кожної геологічної епохи рисами. Знищення багатьох видів живої речовини людиною може порушити цю єдність, що призведе до різкої зміни молекулярно-біохімічних властивостей живої речовини і можливості існування багатьох високоорганізованих видів, що процвітають, і в тому числі, надто певно, і самої людини. Звідси випливає важливість збереження видів і в цілому живої речовини сучасного геологічного періоду.

Еволюція біосфери.

Геохімічний розвиток нашої планети починає змінюватися з моменту появи на ній живої речовини (4 млрд. років тому). За цей період (а це шість сьомих історії земної кори) відбувається стрункий процес ускладнення живих систем.

Згідно із законом БІОГЕННОЇ МІГРАЦІЇ АТОМІВ (закон Вернадського) міграція елементів на земній поверхні і в біосфері в цілому відбувається під переважним впливом живої речовини, організмів. Так було і в геологічному минулому, мільйоні років тому, таке і є в сучасних умовах. Жива істота або приймає участь в біохімічних процесах безпосередньо, або утворює відповідне, багате киснем, вуглекислими газом, воднєм, азотом, фосфором та іншими речовинами, середовище. 2,3 млрд. років тому з гідросфери в атмосферу починає проникати вільний кисень (дякуючи життєдіяльності рослин – фото синтетиків). Первісна атмосфера Землі, що складалася з водяної пари, аміаку, метану і водню – продуктів дегазації мантії Землі, змінюється: в ній з`являється кисень (О), вуглекислий газ (СО), аміак (NH) перетворюється на азот (N). Атмосфера стає біогенною – забезпечує життєдіяльність на нашій планеті.

В протерозойську еру величезного масштабу набула діяльність феробактерій (утворення залежів залізних руд) і синє-зелених водоростей (утворення карбонатних порід). Відбувається утворення та накопичення біогенної та біокосної речовин.

Жива речовина, біомаса якої складає майже 0,0001% від маси біосфери, стає однією з найпотужніших сил нашої планети. Цей етап еволюції біосфери називають БІОГЕНЕЗОМ (від грецької bio – життя і genesis – походження).

Поява людини, людського суспільства, перетворення його на потужну силу, що свідомо, цілеспрямовано, закономірно і неповоротно змінює все навколишнє середовище, знаменує поступовий перехід біосфери на новий етап еволюції: етап розвитку життя БІОГЕНЕЗ замінюється етапом розвитку розуму – НООГЕНЕЗОМ (від грецької ноо – розум), тобто НООСФЕРА закономірно приходить на зміну БІОСФЕРІ..

Сучасне розуміння ноосфери було розроблено у 1930-1940 р.р. В.І.Вернадським, який зазначав, що "ноосфера знаходиться не над біосферою, не поза нею, а є закономірним і неминучим етапом розвитку самої біосфери, етапом розумного регулювання взаємовідносин людини і природи".

"Ноосфера це нове геологічне явище на нашій планеті. В ній вперше людина стає найбільшою геологічною силою". Розумна людська діяльність стає головним фактором, який визначає розвиток на Землі. А так як людина може мислити і діяти тільки у поясі життя – біосфері, стає зрозумілим її відповідальність за екологічне благополуччя на Землі. Треба так керувати процесами взаємовідносин між людиною і біосферою, щоб вони були взаємовигідні, і щоб розвиток суспільства не призвів до деградації біосфери. В ноосфері розум людини - міра екологічного добробуту на планеті.

Атмосфера

Атмосфера — газообразная оболочка Земли. К ней относятся: атмосферный

воздух; газы, растворенные в поверхностных и подземных водах; газовая

составляющая почв, а также газы, выделяющиеся из горного массива, которые

прямо или косвенно влияют на жизнедеятельность живых организмов. Атмосфера

распространяется над Землей до 2 000 км; это [pic] от радиуса Земли.

Функции атмосферы:

1) Регулирование климата Земли.

2) Поглощение солнечной радиации.

3) Пропускает тепловое излучение Солнца.

4) Сохраняет тепло.

5) Является средой распространения звука.

6) Источник кислородного дыхания.

7) Формирование влагооборота, связанного с образованием облаков и

выпадением осадков.

8) Формирующий фактор литосферы (выветривание).

Атмосфера физически, химически и механически воздействует на

литосферу, регулируя распределение тепла и влаги. Погода и климат на Земле

зависят от распределения тепла, давления и содержания водяного пара в

атмосфере. Водяной пар поглощает солнечную радиацию, увеличивает плотность

воздуха и является источником всех осадков. Атмосфера поддерживает

различные формы жизни на Земле. Атмосферные процессы тесно связаны с

процессами, происходящими в литосфере и в водной оболочке.

К атмосферным осадкам относятся: осадки, облака, туман, гроза,

гололед, пыльная (песчаная) буря, шквал, метель, изморозь, роса, иней,

обледенение, полярное сияние и др.

Атмосфера делится на:

1) Тропосфера — граница до 10 – 12 км.

2) Стратосфера — граница до 55 км от тропосферы.

3) Мезосфера — граница до 85 – 90 км от стратосферы.

4) Термосфера — граница до 150 км от мезосферы.

5) Экзосфера — граница до 800 – 2 000 км от термосферы

18.

- атмосфера – це повітряна оболонка земної поверхні яка складається з: тропосфери, стратосфери, іоносфери, екзосфери.

Функції атмосфери в біосфері: дихальна, терморегулююча, звукова, обмінна, захисна, зберігаюча.

Атмосфера — повітряна оболонка, яка оточує Землю. Нижня межа атмосфери — поверхня Землі. Верхню межу умовно проводять на висоті 2000-3000 км від земної поверхні.

До складу атмосфери входять азот (близько 78%), кисень (близько 21%) та інші гази (всі вони складають ледве більше 1%). На частку вуглекислого газу припадає 0,033%.

Кожний газ виконує свою функцію. Кисень забезпечує дихання і горін­ня. Азот входить до складу білків — речовин, з яких складаються всі живі організми. Вуглекислий газ — одна з основ фотосинтезу рослин. Озон — газ, що поглинає основну частину ультрафіолетового випромінювання Сонця.

По вертикалі атмосфера ділиться на шари — тропосферу, страто­сферу, мезосферу, термосферу (іоносферу) та екзосферу.

Тропосфера — найнижчий і найщільніший шар атмосфери (80% її маси). Простягається на висоту від 7-9 км (над полюсами) до 16-18 км (над екватором). У тропосфері зосереджена майже вся водяна пара, тут відбуваються найважливіші для географічної оболонки атмосферні проце­си. У тропосфері температура повітря з висотою знижується (в середньо­му на 6,5 С на 1 км). Тиск повітря на рівні моря складає 760 мм рт. ст. Цей тиск прийнято за нормальний. У нижніх шарах тропосфери тиск падає з висотою — в середньому на 10 мм рт. ст. на кожні 100 м підйому.

Стратосфера простягається від верхніх меж тропосфери до висоти 50 км. У стратосфері на висоті 21-29 км розташований озоновий шар. Вище стратосфери знаходяться верхні шари атмосфери.

Атмосфера регулює теплообмін планети з космічним простором, впли­ває на її радіаційний і водний баланси, захищає Землю від метеоритів. Повітря підтримує різні форми життя на Землі.

У зв'язку з інтенсивною господарською діяльністю людини виникла проблема охорони атмосфери від забруднення. У повітря викидається величезна кількість сполук, здатних зруйнувати озоновий екран, викли­кати парниковий ефект, смоги, кислотні дощі. Згорання палива, вирубу­вання лісів призводять до зменшення кількості кисню в атмосфері.

Шляхами розв'язання цих проблем є створення безвідхідних вироб­ництв, надійних газо- і пиловловлювачів, використання екологічно чи­стих джерел енергії, озеленіння міст, відновлення площі лісів тощо.

19. Гідросфера, або водяна оболонка Землі,- це її моря й океани, крижані шапки приполярних районів, річки, озера й підземні води.
Вода і життя - поняття нероздільні. Серед природних ресурсів вода займає особливе місце. На протязі довгої геологічної історії вона створила на нашій планеті сприятливе середовище для виникнення всього живого, у тому числі й людини. Запаси води на Землі (об’єм біосфери) за сучасними підрахунками становлять близько 14 млрд. км3.
Більше 96% із цього об’єму припадає на солоні води світового океану. Запаси прісної води невеликі: з урахуванням частини підземних вод вони становлять біля 35 млн. км3. Причому 85% прісної води сконцентровано в льодових Антарктиди Гренландії і гірських вершинах. Прісні водяні ресурси існують завдяки вічному круговороту води. У результаті випару утворюється гігантський обсяг води, який досягає 525 тис.км3 у рік. 86% цієї кількості приходиться на солоні води Світового океану і внутрішніх морів Каспійського, Аральського й ін.; інше випаровується на суші, причому половина завдяки транспірації вологи рослинами.
Щороку випаровується шар води товщиною приблизно 1250 мм. Частина її знову випадає з опадами в океан, а частина переноситься вітрами на сушу і тут живить ріки й озера, льодовики і підземні води. Природний дистилятор харчується енергією Сонця і відбирає приблизно 20% цієї енергії.
Всього 2% гідросфери приходиться на прісні води, але вони постійно відновляються. Швидкість поновлення і визначає доступні людству ресурси. Швидкість водообміну льодовиків менше, ніж у океані, і складає 8000 років. Поверхневі води суші обновляються приблизно в 500 разів швидше, ніж в океані. Ще швидше, приблизно за 10-12 доби, обновляються води рік. Найбільше практичне значення для людства мають прісні води рік. Близько 30% світових запасів прісних вод становить підземні, з яких доступними є невелика частина. Води рік і озер становлять незначну частину гідросфери – близько 200 тис. км3.
Потреба людини у воді постійно зростає, якщо в давні часи витрати води на людину становили 12- 18 л. на добу, то розвинених країнах вона сягає 200 – 400л. Особливо зросло використання води на виробництві, де вона застосовується практично у всіх технологічних процесах, є джерелом дешевої енергії, сприяє транспортування необхідних матеріалів та інше. На початку ХХ ст. Загальне водоспоживання у світі зросло приблизно у 7 разів, а на промислові потреби – у 21 раз.
Важливий резерв водопостачання – це підземні води. Найціннішими з них є прісні підземні води. Резервом у забезпеченні водою може стати також солонуваті і солоні підземні води при використанні їх у суміші з прісними або після штучного їх опріснення.

Підземні води – це води джерел, артезіанських колодязів, гейзерів, копалень. Склад їх залежить від ґрунтів, через які вони просочуються. У більшості випадків це прозорі й позбавлені мікроорганізмів води. Солі кольорових і рідкісних металів, бром, сірководень тощо, часто містять води копалень. Підземні води є унікальною сировиною для хімічної промисловості так, вода з розчиненим у ній хлористим натрієм використовується для отримання хлору, їдкого натру, водню. Деякі з цих вод мають лікувальні властивості – води Трускавця, Миргородська, Сатанова.

 

20. Основні положення вчення В. Вернадського про ноосферу

Принципові положення теорії В.І.Вернадського

І. Вернадський виділяв рівні (основні структурні компоненти) речовин біосфери. Кожна з цих складових характеризується специфічною, динамічною структурою та організацією.

1)жива речовина (сукупність організмів різних видів).

“Я називатиму живою речовиною сукупність живих організмів, виражену в вазі, хімічному складі, у мірах енергії та характері простору”(В.І.Вернадський).

Жива речовина характеризується також різноманітністю видів і їх чисельністю, а також тенденцією росту їх кількості в процесі еволюції живої природи.

Форми життя дуже різноманітні. Нараховується біля 500 тис видів рослин і біля 1.5млн видів тварин. При всій різноманітності видів, маса живої речовини на Землі відносно невелика 105-106 км3. якщо цю величину прийняти за 1, то маса атмосфери 10, гідросфери 10000, літосфери 100000, а маса всієї Землі 100 млн.

2) біогенна речовина - органо-мінеральні та органічні продукти, створені

організмами (всі форми дендриту, кам'яне вугілля, нафта, газ тощо);

3) нежива (косна, кістякова речовина) - неживі неорганічні сполуки, речовини, в утворенні яких живі організми участі не брали (гірські вивержені породи, мінерали, опади);

4) біокістякова речовина - неорганічні продукти, що утворюються в результаті взаємодії живої і кістякової речовин, (кисень, створений зеленими рослинами; основним видом біокістякової речовини є вода, а основним біокістяковим тілом - грунт; до суміші біогенних речовин з мінеральними породами небіогенного походження відносяться мул, природні води, газо- та нафтоносні сланці, частина осадових карбонатів, ландшафти); сама біосфера є біокістяковою системою.

5) радіоактивні речовини;

6) розсіяні атоми;

7) речовини космічного походження (метеорити).

 

 

23.

Основні джерела забруднення довкілля.

- паливно-енергетичний комплекс

- промислові підприємства

- агропромисловий комплекс

- транспортні засоби

- військовий комплекс

- гірнича промисловість

- урбанізація

25. Гiрничо-промисловий комплекс, як один iз видiв економiчної діяльностi, вистуає серйозним забруднювачем навколишнього природного середовища, що проявляється в трьох основних напрямках; порушення земної поверхнi, викиди в атмосферне повiтря газових та пилових шкiдливих речовин, забруднення водних ресурсiв рiдкими відходами гiрничих пiдприємств.

Найбiльшим фактором негативного впливу на довкiлля є порушення земної поверхнi при розробцi родовищ корисних копалин, що призводить до змiни структури i погiршення якостi, або взагалi зникнення родючого шару, до змiни форм рельєфу, ландшафтних порушень. Це викликає, в свою чергу, загибель або деградацiю рослинного та тваринного свiту.

Значні порушення земноi поверхнi вiдбуваються при проведеннi вiдкритих гiрничих та розкривних робiт i видобуваннi корисних копалин в кар’єрах.
Окрiм перерахованих порушень земноі поверхнi, зумовлених вiдкритими гiрничими роботами, значнi земельнi дiлянки займаються вiдвалами i сухих хвостiв збагачення i хвостосховищами. Результатом таких розробок є появи западин та виїмок на земнiй поверхнi, що призводить до змiни водного режиму i, як наслiдок, заболочування мiсцевостi.

Викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря підприємствами гірничо-металургійного комплексу у 2008 році склали понад 1,5 млн. тонн, або майже 32% від загальних у державі викидів забруднюючих речовин у атмосферне повітря,

26. Вплив підприємств нафтохімічного та хімічного комплексу на стан навколишнього природного середовища характеризується викидами в атмосферу вуглеводнів, сірчаної кислоти, сірковуглецю, ртуті, фтористих та інших шкідливих сполук. У ряді регіонів України висока концентрація хімічних та нафтохімічних виробництв призвела до занадто високого рівня забруднення джерел водопостачання.

Хімічні забруднення - тверді, газоподібні й рідкі речовини, хімічні елементи й сполуки штучного походження, які надходять - у біосферу, порушуючи встановлені природою процеси кругообігу речовин і енергії. Найпоширенішими шкідливими газовими забруднювачами є: оксиди сульфуру (сірки) – SO2, SO3; сірководень (Н2S); сірковуглець (СS2); аміак; сполуки хлору; сполуки фтору; сірководень та ін.

У відкриті водойми хімічні підприємства скидають щорічно 70 млн. куб. метрів неочищених або недостатньо очищених стоків. Хімічна промисловість – одна з основних галузей, де утворюються у великих обсягах відходи, значна кількість яких – токсичні.

Підприємства нафтохімічного комплексу за рівнем шкідливого впливу на довкілля вважаються об’єктами підвищеного екологічного ризику. Вони є потенційними джерелами забруднення довкілля, що може статися у разі порушення технологічних режимів роботи устаткування чи аварійної ситуації. Деякі об’єкти забруднюють довкілля і за нормальних умов роботи, що зумовлено існуючими технологічними процесами.

27. У наш час у сільському господарстві все ширше використовуються хімічні засоби для знищення шкідників, пестициди, світове виробництво яких досягає 200 000 тон на рік. Це все негативно впливає на НПС. Великогабаритна важка техніка кардинально трансформує рельєфі структуру ґрунту, поверхневий та підземний стоки вод, видозмінює гідрографічну мережу. Великої шкоди ґрунту завдають кислотні дощі та інші фактори підкислення. У таких ґрунтах пригнічується мікрофлора і, як наслідок, погано розвиваються культури (особливо бобові та олійні), у лісах гинуть дуби. У рослинах накопичуються кислоти, які потрапляють з їжею в організм людини чи тварини.

Надмірна хімізація с\г призвела до забруднення як самих гвинтів так і продуктів харчування нітратами, пестицидами. Основні джерела забруднення ґрунту – це вихлопів гази, викиди промислових підприємств. В ґрунт вони потрапляють з атмосфери разом із пиловими частками. Особливо великим джерелом забруднення ґрунтів є промислові відходи і викиди. Великої актуальності набули останнім часом забруднення радіоактивними елементами, зокрема стронцієм та цезієм, які швидко засвоюються рослинами. Поглинаючи їх через корневу систему вони накопичуються у продуктах. Часто концентрація органічних пестицидів у моркві більша, ніж у ґрунті, на якому вона виросла. Пестициди забруднюють увесь харчовий ланцюг, потрапляючи разом з біомасою до харчового раціону тварин, а далі через м’ясо і молоко – і в людей.

Слід зважати на шкідливий вплив відходів тваринницьких ферм на довкілля. Особливу небезпеку для довкілля становлять великі промислові тваринницькі комплекси. Відходи тваринництва окремо можуть бути джерелом небезпечного забруднення урожаю та ґрунтових вод нітратами, що швидко утворюються з аміачних солей.

Встановлено великий екологічний тиск тваринницьких комплексів на повітря. Чим більше комплекси, тим більше зона забруднення атмосфери аміаком, сірководнем і органічними речовинами, в тому числі. У населення, яке проживає неподалік від таких підприємств, медики консультують головний біль.

28. Транспорт — автомобільний, залізничний, водний і повітряний — іще одне джерело забруднення природи України. Викиди забруднювальних речовин автомобільним транспортом у середньому за рік становлять близько 5,5 млн. т (39 % усього обсягу викидів в Україні).

Транспортна мережа в Україні доволі густа, кількість та активність автотранспорту в містах великі, й шкоду довкіллю він завдає дуже відчутну. Основні причини цього — застарілі конструкції двигунів, використовуване паливо (бензин, а не газ чи інші, менш токсичні речовини) та погана організація руху, особливо в містах, на перехрестях. У відпрацьованих газах, що їх викидають наші автомобілі, виявлено близько 280 різних шкідливих речовин, серед яких особливу небезпеку становлять оксиди азоту, свинець, ртуть, альдегіди, оксиди вуглецю й сірки, сажа, вуглеводні. В Україні експлуатується понад 1 млн. вантажних автомобілів і далеко за 2,5 млн. легкових. Відпрацьовані гази наших дизельних двигунів значно токсичніші, ніж карбюраторних, бо містять багато оксидів вуглецю, діоксидів азоту й сірки, а також сажі. Від транспортних газів і шуму потерпають усі міста України, особливо великі.

Залізничний транспорт екологічно чистіший, особливо електричний. Та проблемою стало сильне забруднення залізниць нечистотами, що викидаються з вагонних туалетів. Забруднюється смуга завширшки в кілька метрів обабіч колій. У всіх цивілізованих країнах туалети поїздів обладнано спеціальними місткостями, й нечистоти не викидаються назовні. В результаті екологічних і медичних досліджень з'ясувалося, що забруднення залізничних колій нечистотами та продуктами їхнього розкладання, особливо в теплі сезони року, спричинило захворювання шлунка й легень у багатьох пасажирів і залізничників.

Водне середовище дуже забруднюють великотоннажні вантажні судна, особливо нафтові танкери. Аварії таких танкерів уже призводили не до однієї екологічної катастрофи

Зростання обсягів перекачування нафти, нафтопродуктів, природного газу тощо системами трубопровідного транспорту пов'язане зі збільшенням діаметра труб і застосуванням дедалі більших тисків при перекачуванні, що загрожує великомасштабними аваріями

29. До небезпечних забруднювачів довкілля належать об'єкти, які генерують потужні фізичні поля, зокрема електромагнітні. Концентрація цих об'єктів в Україні також дуже висока, особливо в промислових районах і великих містах.

Найбiльш потужними забруднювачами атмосферного повiтря серед електроенергетичних об’єктiв є тепловi електростанцiї на органiчному паливi, якi викидають 30% загального обсягу ви кидiв газiв i пилу в Українi.

Електроенергетичнi об’єкти мають значний вплив на довкiлля. Характерними рисами такого впливу є постiйна та всезростаюча iнтенсивнiсть, багатоплановiсть (одночасний вплив на рiзнi компоненти довкiлля: атмосферу, гiдросферу, лiтосферу, бiосферу), рiзноманiтнiсть (вiдчуження територiй, порушення природних ландшафтiв, хiмiчне та радiоактивне забруднення, тепловi, радiацiйнi, акустичнi та iншi фiзичнi впливи) та масштабнiсть (прояв не лише в локальному i регiональному, а й у глобальному масштабi).

Екологiчний вплив на довкiлля електроенергетичних об’єктiв можна розподiлити за такими категорiями:

– забруднення повiтря шкiдливими речовинами i сполуками, включаючи дiоксид сiрки, окислиазоту, твердi частинки та важкi метали, за їх впливом на людське здоров’я, флору, фауну тощо;

– викиди парникових газiв, включаючи вуглекислий газ, метан, закис азоту, що сприяють глобальним змiнам клiмату;

– змiна природного режиму водовикористання та негативний вплив на якiсть води через теплове i хiмiчне забруднення та вплив гiдроелектростанцiй;

– змiна природного режиму землевикористання через розмiщення електростанцiй та електричних мереж, вивезення та складування вiдходiв, включаючи твердi, рiдкi та ядернi вiдходи.

30. Негативно впливає на довкілля військово-промисловий комплекс. Це стосується насамперед районів базування і великої концентрації ракетних, авіаційних, танкових та інших військових частин (Причорномор'я, Крим, акваторія Чорного моря тощо). Так, вміст нафтопродуктів у Севастопольській бухті у 180 раз більший за їх граничне допустимі концентрації, а Чорноморський флот здатний скидати в море 9 тис. кубічних метрів неочищених стоків за добу. В окремих районах військових розташувань навколишнє середовище і люди надто терплять від забруднення ґрунтів і ґрунтових вод нафтопродуктами (Біла Церква, Васильків, Узин, Дубно, Велика Круча, Озерне, Чугуїв). Негативний вплив на здоров'я людей має випромінювання від потужних радіолокаційних станцій. У процесі навчання, військових маневрів істотно змінюються ландшафти, відведені під полігони, стрільбища, навчальні центри, танкодроми та ін.

Екологічний стан може ще більше погіршитися у ході проведення широкомасштабної військової реформи, конверсії оборонної промисловості, ліквідації зброї, що залишилася з другої світової війни, продовження утилізації (знешкодження) застарілих видів військової продукції та боєприпасів, відходів військового виробництва, якщо тут і надалі не дотримуватися екологічних вимог.