Дисидентський рух в Україні.

Дисидентський рух виник в Україні в сер. 50-х рр. і був загальноукраїнським явищем:

охоплював різні соціальні прошарки насе­лення всіх регіонів республіки.

Дисидентський рух ставив за мету вільний розвиток української культури і мови, забезпечення громадянських прав і був проявом національно-визвольного руху.

Слід підкреслити, що більшість диси­дентів не виступала проти радянської вла­ди і прагнула мирних форм діяльності. Ук­раїнські дисиденти були реформістами, а не революціонерами.

Ядро українського дисидентства склали вже відомі Вам "шістдесятники" - поети Л.Костенко, В.Симоненко, М.Вінграновсь-кий, критики І.Дзюба, І.Світличний, Є.Сверстюк, художниця А.Горська, пере­кладач М.Лукаш. Згодом до них приєдна­лися В.Стус, В.Голобородько, Ігор та Іри­на Калинці, брати Горині, генерал П.Гри-горенко та інші.

Етапи дисидентського руху

> Сер. 50-х рр. - 1968 р. - зародження дисидентства, його ідеологічне та орга­нізаційне оформлення.

На цьому етапі основним проявом диси­дентства стали протести, звернення на ад­ресу керівників країни, які стосувалися національної проблеми, репресій проти іна­кодумців, проблем демократизації. Поши­рилася безцензурна література - "самви-дав" і "тамвидав". У "самвидаві" цирку­лювали такі визначні твори, як "Інтернаціо­налізм чи русифікація "І.Дзюби, "Приєднан­ня чи возз'єднання" М.Брайчевського, "Собор у риштуванні" Є. Сверстюка, "Репор­таж із заповідника їм. Берія" В. Мороза. Самвидавча література була головним дже­релом інформації дисидентського руху, про­буджувала патріотичні почуття, національ­ну самосвідомість.

З метою переходу до організованих форм боротьби утворюються легальні групи ди­сидентів.

У1959 р. на Львівщині виникла Україн­ська робітничо-селянська спілка на чолі з Л.Лук'яненком, яка вимагала виходу Укра­їни із складу СРСР згідно з Конституцією.

Україна мала "стати абсолютно ні від кого незалежною самостійною державою з широко розвиненим соціалістичним дер­жавним устроєм".

За доносом групу заарештували. Л.Лу-к'яненка засудили до страти, а через 73 доби вирок замінили 15-річним ув'язненням.

У 1967 р. органами КДБ була викрита підпільна організація "Український націо­нальний фронт", що діяла з 1964 р. на захід­ноукраїнських землях. Учасники УНФ ста­вили за мету утвердження самостійної Укра­їнської держави, розробили програму пере­будови суспільства на демократичних за­садах.

> 1968-1976 рр. - піднесення дисидент­ського руху і тимчасовий вихід його із підпілля.

Активізації діяльності дисидентів сприя­ли:

* інтервенція радянських війську Чехо-словаччину в 1968 р., що викликала хвилю обурень і протестів;

* видання впродовж 1970-1974 рр. у Львові самвидавчого журналу "Українсь­кий вісник ", головним редактором якого був В, Чорновіл. Журнал сприяв організації і консолідації дисидентського руху;

* нарада з безпеки та співробітництва в Європі в 1975 р. Радянський Союз підпи­сав Гельсінський Акт, який передбачав га­рантію громадянських прав і свобод у кра-їнах-учасницях наради. У1976 р. в Україні для сприяння і контролю за реалізацією Гельсінського Акта була створена Україн­ська Гельсінська Група, яку очолив письмен­ник М.Руденко. Це була перша легальна дисидентська організація, її членами ста­ли 37 чоловік - усі найбільш активні диси­денти того часу: В. Чорновіл, Л.Лук 'янен-ко, В.Стус, І.Кандиба, Ю.Шухевич та ін. Влада вчинила погром групи. 23 чоловіки були заарештовані і позбавлені волі. У не­волі загинули В.Стус, О. Тихий, Ю.Литвин. Розгром групи і репресії призвели до спаду активності дисидентського руху.

> 3 середини 80-х рр. - з початком пе­ребудови - діяльність дисидентів ак­тивізується, створюються умови для на­ціонально-державного відродження. (Цей етап дисидентського руху висвітлю­ється далі - при огляді суспільно-політич­ного життя України в період перебудови).

* Завдяки самовідданій діяльності україн­ських дисидентів визрівала ідея про не­обхідність утворення власної незалежної держави, про необхідність кардинальних перетворень у всіх сферах життя радян­ського суспільства.

80.Перебудовчі процеси в СРСР. Зростання суспільно-політичної ак­тивності населення України наприкінці 80-х - початку 90-х років.

* Квітень 1985 р. - програма приско­рення соціально-економічного розвитку

країни, яка передбачала:

> до 2000 року створити виробничий по­тенціал, що дорівнював би вже створено­му за 70 років радянської влади;

> вирішити традиційні соціальні пробле­ми - продовольчу, житлову, забезпечення населення товарами повсякденного вжитку.

У результаті: програма виявилася утопіч­ною і свідчила про нерозуміння керівницт­вом глибини соціально-економічної кризи. Перш ніж проводити прискорення, необхід­но було здійснити глибоку перебудову всьо­го господарського механізму.

Замість очікуваного прискорення темпів економічного розвитку, продовжувалося їх падіння, загострювалися соціальні проблеми.

* Червень 1987 р. - реформа М.Риж-кова - Л.Абалкіна.

Сутність реформи виражена в трьох "С" - самостійність, самоокупність, самофінан­сування.

Були прийняті: "Закон про державне підприємство (об'єднання)", "Закон про кооперацію" та інші, які передбачали:

> переведення підприємств на госпроз­рахунок;

> утворення кооперативного сектора;

> тісний зв 'язок заробітної плати з ре­зультатами господарської діяльності;

> сприяння запровадженню досягнень науково-технічного прогресу та ін.

У результаті: реформа була непослідов­ною, половинчатою, проводилася невпев­нено і зазнала провалу. У 1990 р. вперше за багато років почалося скорочення об­сягів суспільного виробництва. Національ­ний дохід України скоротився на 1,5%.

Непродумана фінансова політика при­звела до сплеску інфляції в країні.

Стало зрозуміло, що тільки перехід до ринкової економіки зможе вивести країну з глибокої економічної кризи.

> Червень 1990 р. - Верховна Рада СРСР прийняла програму переходу до ре­гульованої ринкової економіки, яка з са­мого початку виявилася нежиттєздатною.

Інфляція, розбалансованість економіки, дефіцит бюджету зростали. Безсистемна перебудова вела до розвалу народного гос­подарства.

Відродження національно-визвольних процесів

Бурхливі зміни в суспільстві сприяли відродженню національно-визвольних про­цесів. Суспільно-політичний рух, що від­бувався в Україні в період перебудови, мав одночасно демократичний і національно-визвольний характер.

Розглянемо, як же розгорталася бороть­ба національно-демократичних сил, логіч­ним результатом якої стало проголошення державної незалежності України.

Пробудження та активізація суспільних сил

> 3 1985 по 1988 рр. суспільно-політич­ний рух проявлявся, в основному, в критиці існуючого ладу, у відродженні української історії та культури.

Із забуття почали повертатися твори М.Грушевського, М.Костомарова, В.Вин-ниченка та інших, здійснювалися спроби заповнити "білі плями історії" (голодомор 1933 р., сталінські репресії, ОУН-УПА, Центральна Рада...). Відбувалася реабілі­тація жертв сталінських репресій.

Неформальні організації, що почали ви­никати в Україні (Товариство Лева, Україн­ський культурологічний клуб та інші), ви­магали оновлення соціалізму, гарантуван­ня прав людини, суверенітету України на основі нового союзного договору.

> У 1988 р. населення України перехо­дить від критики до активних політичних дій, відбувається радикалізація суспільно-політичного руху.

Поява масових рухів та організацій

Упродовж 1988-1989 рр. масово виника­ють неформальні організації, які очолюють демократичний, національно-визвольний рух: Українська Гельсинська спілка (сфор­мувалася на базі відомої Вам Української Гельсинської Групи), Товариство україн­ської мови їм. Т.Г.Шевченка, екологічна організація "Зелений світ", антисталін-ське товариство "Меморіал ", студентське об'єднання "Громада" та інші.

 

85.Суспільно-політичні рухи та політичні партії в Україні в су­часних умовах.