Розділ XV. Правова охорона атмосферного повітря

суміші цих речовин, який визначається у місці його виходу з устат­кування.

Згідно зі ст. 6 Закону України «Про охорону атмосферного повітря» для курортних, лікувально-оздоровчих, рекреаційних та інших окремих районів можуть встановлюватися більш суворі нор­мативи екологічної безпеки атмосферного повітря.

Державна екологічна та санітарно-гігієнічна експертиза прово­дяться у порядку, визначеному Законом України «Про екологічну експертизу». Метою здійснення експертизи є визначення безпеки для здоров'я людини та навколишнього середовища під час проек­тування, розміщення, будівництва нових і реконструкції діючих підприємств та інших об'єктів.

Запобігання негативному впливу на стан атмосферного повітря регулюється заходами, які передбачають державний облік у галузі охорони атмосферного повітря. Згідно зі ст. 31 Закону України «Про охорону атмосферного повітря» державному обліку підлягають: а) об'єкти, які справляють або можуть справити шкідливий вплив на здоров'я людей та на стан атмосферного повітря; б) види та об­сяги забруднюючих речовин, що викидаються в атмосферне повітря; в) види і ступені впливу фізичних та біологічних факторів на стан атмосферного повітря.

Державний облік у галузі охорони атмосферного повітря ведеться з метою: забезпечення державного контролю в галузі охорони ат­мосферного повітря та прогнозування зміни його стану; розроб­лення державних, регіональних, місцевих екологічних програм та програм у галузі охорони здоров'я, здійснення інших заходів щодо зменшення ступеня забруднення атмосферного повітря; регулю­вання викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря із стаціонарних та пересувних джерел, ступенів впливу на його стан фізичних та біологічних факторів.

Державний облік — це: взяття на облік об'єктів, які справляють шкідливий вплив; ведення на об'єктах первинного обліку стаціонарних джерел, які справляють шкідливий вплив; складення державної статистичної звітності в галузі охорони атмосферного повітря за стаціонарними та пересувними джерелами, які справля­ють шкідливий вплив; проведення інвентаризації викидів та об­сягів забруднюючих речовин на зазначених об'єктах.

Взяття на державний облік об'єктів, які справляють шкідливий вплив, здійснює Мінприроди України. Цей облік здійснюється за

§ 3. Управління і контроль у галузі охорони атмосферного повітря

єдиною системою у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України (постанова «Про затвердження Порядку ведення держав­ного обліку в галузі охорони атмосферного повітря» від 13 грудня 2001 р.).

Моніторинг у галузі охорони атмосферного повітря проводиться з метою отримання, збирання, оброблення, збереження та аналізу інформації про рівень забруднення атмосферного повітря, оцінки та прогнозування його змін і ступеня небезпечності та розроблен­ня науково обгрунтованих рекомендацій для прийняття рішень у галузі охорони атмосферного повітря (ст. 32 Закону України «Про охорону атмосферного повітря»). Він є складовою частиною дер­жавної системи моніторингу довкілля України.

До об'єктів моніторингу атмосферного повітря належить: атмо­сферне повітря, у тому числі атмосферні опади; викиди забрудню­ючих речовин в атмосферне повітря.

Суб'єктами, які здійснюють моніторинг атмосферного повітря, є: Мінприроди України, МНС України, Державна санітарно-епідеміологічна служба МОЗ України, їх органи на місцях, підприємства, установи, організації, діяльність яких призводить або може призвести до погіршення стану атмосферного повітря.

Проведення моніторингу атмосферного повітря має на меті от­римання: первинних даних контролю за викидами та спостережень за станом забруднення; узагальнених даних про рівень забруднен­ня на певній території за певний проміжок часу; узагальнених да­них про склад та обсяги викидів забруднюючих речовин; оцінки рівня та ступеня небезпечності забруднення для довкілля та життєдіяльності населення; оцінки складу та обсягів викидів за­бруднюючих речовин.

Порядок організації та проведення моніторингу в галузі охоро­ни атмосферного повітря затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 9 березня 1999 р. зі змінами, внесеними по­становою Кабінету Міністрів від 24 вересня 1999 р.

Відповідно до ст. 27 Закону України «Про охорону атмосферно­го повітря» контроль у галузі охорони атмосферного повітря здійс­нюється з метою забезпечення дотримання вимог законодавства про охорону атмосферного повітря. Виділяються такі його види: державний, виробничий, громадський.

Державний контроль у галузі охорони атмосферного повітря має забезпечити дотримання: умов, встановлених дозволами на викиди

17 5-200 513

Розділ XV. Правова охорона атмосферного повітря

шкідливих (забруднюючих) речовин в атмосферне повітря і на шкідливі фізичні фактори впливу на нього; стандартів, нормативів, правил та інших вимог охорони атмосферного повітря, в тому числі здійснення виробничого контролю в зазначеній галузі; режи­му санітарно-захисних зон об'єктів, які мають стаціонарні джерела викидів шкідливих (забруднюючих) речовин в атмосферне повітря, виконання державних цільових та регіональних програм охорони атмосферного повітря, виконання заходів по його охороні та інших вимог.

Державний контроль у галузі охорони атмосферного повітря здійснюється Департаментом гідрометеорологічної служби і моніторингу та Держекоінспекцією Міприроди України. Ці органи займаються: а) спостереженням за станом атмосферного повітря за хімічними, радіаційними, фізичними і біологічними показниками; б) збиранням, зберіганням, пошуком і обробкою інформації про стан атмосферного повітря; в) прогнозуванням і виявленням тен­денцій зміни цього стану. Ці органи зобов'язані надавати зацікав­леним державним і громадським органам, підприємствам, устано­вам і організаціям систематичну інформацію і прогнози про рівні забруднення атмосфери під впливом господарської діяльності і ме­теорологічних умов.

Мінприроди України здійснює свою діяльність у галузі охорони атмосферного повітря спільно з санітарно-епідеміологічною служ­бою МОЗ України та його органами на місцях у частині додержан­ня нормативів екологічної безпеки та інших правил і нормативів, спрямованих на запобігання негативному впливу на здоров'я лю­дей; Державною автомобільною інспекцією МВС України та її ор­ганами на місцях у частині додержання нормативів вмісту забруд­нюючих речовин у відпрацьованих газах та шкідливого впливу фізичних факторів, встановлених для відповідного типу авто­мобільного транспорту та сільськогосподарської техніки; іншими державними органами, а також органами місцевого самоврядуван­ня відповідно до законодавства України.

Місцеві органи державної виконавчої влади контролюють, як виконуються і дотримуються правила по оздоровленню навколиш­нього середовища, як здійснюється санітарна охорона атмосферно­го повітря. Вони забезпечують проведення заходів щодо охорони навколишнього середовища, запобігання, зниження інтенсивності й усунення шуму у виробничих, жилих і громадських приміщен­нях, у дворах, на вулицях і площах населених пунктів.

§ 4. Юридична відповідальність за порушення атмосферного... законодавства

Згідно зі ст. 29 Закону України «Про охорону атмосферного повітря» виробничий контроль у галузі охорони атмосферного повітря здійснюють суб'єкти господарювання, які в своїй діяль­ності використовують джерела шкідливих хімічних, біологічних і фізичних впливів на атмосферне повітря і які призначають осіб, що відповідають за проведення виробничого контролю в галузі охорони атмосферного повітря.

Громадський контроль у галузі охорони атмосферного повітря здійснюється громадськими інспекторами охорони навколишнього природного середовища відповідно до Закону України «Про охоро­ну навколишнього природного середовища».

$ 4. Юридична відповідальність за порушення атмосферного охоронного законодавства

Підставою для притягнення особи до юридичної відповідаль­ності у цій сфері є порушення законодавства про охорону атмо­сферного повітря (правопорушення). Залежно від його виду засто­совуються адміністративна, кримінальна, цивільно-правова та дис­циплінарна відповідальність.

Загальний перелік правопорушень у галузі охорони атмосферного повітря закріплений ст. 33 Закону України «Про охорону атмо­сферного повітря». До нього включені: порушення прав громадян на безпечне для життя і здоров'я навколишнє природне середови­ще; перевищення нормативів допустимих викидів забруднюючих речовин стаціонарних джерел в атмосферне повітря та нормативів гранично допустимого впливу фізичних та біологічних факторів стаціонарних джерел; перевищення нормативів вмісту забруднюю­чих речовин у відпрацьованих газах пересувних джерел; викиди за­бруднюючих речовин в атмосферне повітря без дозволу спеціально уповноважених органів виконавчої влади відповідно до закону; пе­ревищення обсягів викидів забруднюючих речовин, встановлених у дозволах на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря; недотримання вимог, передбачених дозволом на викиди забрудню­ючих речовин в атмосферне повітря; провадження незаконної діяльності, що негативно впливає на погоду і клімат; впроваджен­ня відкриттів, винаходів, раціоналізаторських пропозицій, нових технічних систем, речовин і матеріалів, а також закупівля в інших

Розділ XV. Правова охорона атмосферного повітря

державах та експлуатація технологічного устаткування, транспорт­них засобів та інших об'єктів, які не відповідають вимогам, вста­новленим законодавством про охорону атмосферного повітря; по­рушення встановлених законодавством правил складування та утилізації промислових і побутових відходів, транспортування, зберігання і застосування пестицидів і агрохімікатів, що спричини­ло забруднення атмосферного повітря; проектування і будівництво об'єктів з порушенням встановлених законодавством норм та ви­мог до охорони атмосферного повітря; невиконання розпоряджень та приписів органів, які здійснюють державний контроль у галузі охорони атмосферного повітря; ненадання передбаченої законо­давством своєчасної, повної та достовірної інформації про стан ат­мосферного повітря, викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря, джерела забруднення, а також приховування або перекру­чування відомостей про стан атмосферного повітря, викиди за­бруднюючих речовин в атмосферне повітря, екологічну обстанов­ку, яка склалася внаслідок забруднення атмосферного повітря; не­дотримання норм екологічної безпеки, державних санітарних норм при проектуванні, розміщенні, будівництві та введенні в експлуа­тацію нових і реконструйованих підприємств, споруд на інших об'єктів, удосконаленні. існуючих і впровадженні нових техно­логічних процесів та устаткування.

Конкретні склади порушень законодавства про охорону атмо­сферного повітря передбачені відповідними кодексами.

Адміністративна відповідальність у галузі охорони атмосферно­го повітря регулюється КпАП. Ним передбачені такі види адміністративних правопорушень у галузі охорони атмосферного повітря, як: самовільне випалювання сухої рослинності або її за­лишків (ст. 77^і); порушення порядку здійснення викиду забрудню­ючих речовин в атмосферу або шкідливого впливу на неї фізичних та біологічних факторів (ст. 78); порушення порядку здійснення діяльності, спрямованої на штучні зміни стану атмосфери і атмо­сферних явищ (ст. 78^і); недодержання вимог щодо охорони атмо­сферного повітря при введенні в експлуатацію і експлуатації підприємств і споруд (ст. 79); недодержання екологічних вимог під час проектування, розміщення, будівництва, реконструкції та прийняття в експлуатацію об'єктів або споруд (ст. 79^і); випуск в експлуатацію транспортних та інших пересувних засобів з переви­щенням нормативів вмісту забруднюючих речовин у викидах

§ 4. Юридична відповідальність за порушення атмосферного... законодавства

(ст. 80); експлуатація автотранспортних та інших пересувних за­собів з перевищенням нормативів вмісту забруднюючих речовин у викидах (ст. 81); порушення правил складування, зберігання, розміщення, транспортування, утилізації, ліквідації та використан­ня промислових і побутових відходів (ст. 82); порушення правил застосування, зберігання, транспортування, знешкодження, ліквідації та захоронення пестицидів і агрохімікатів, токсичних хімічних речовин та інших препаратів (ст. 83); невиконання вимог екологічної безпеки у процесі впровадження відкриттів, винаходів, корисних моделей, промислових зразків, раціоналізаторських про­позицій, нової техніки, технологій і систем, речовин і матеріалів (ст. 91^і); перевищення лімітів та нормативів використання природ­них ресурсів (ст. 91²); порушення тиші в громадських місцях (ст. 182); невиконання законних розпоряджень чи приписів поса­дових осіб органів, які здійснюють державний контроль у галузі охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів, радіаційної та ядерної безпеки або охорону природних ресурсів (ст. 188⁵).

Кримінальна відповідальність у галузі охорони атмосферного повітря передбачена ст. 241 КК України — забруднення атмосфер­ного повітря. Об'єктом злочинного посягання є суспільні відноси­ни, щодо раціонального використання, відновлення, поліпшення і охорони атмосферного повітря як сприятливого середовища існу­вання людини, тваринного і рослинного світу.

Предметом злочину є атмосферне повітря, яке знаходиться у відкритому просторі в межах території України.

Забруднення повітря всередині приміщення не може бути кваліфіковане за ст. 241 КК. У КК України є окремий склад зло­чину — «порушення вимог законодавства про охорону праці», який може виражатися, зокрема, в недотриманні правил промислової санітарії.

Цивільно-правова відповідальність за порушення атмосфероохо-ронного законодавства настає за певних умов і підстав. До умов та­кої відповідальності віднесено: наявність шкоди; протиправну по­ведінку особи, яка заподіяла шкоду; причинний зв'язок між про­типравною поведінкою такої особи і шкодою, що настала; винну поведінку особи, що заподіяла шкоду.

Особи, винні в порушенні законодавства про охорону атмо­сферного повітря, зобов'язані відшкодувати заподіяну шкоду неза-

Розділ XV. Правова охорона атмосферного повітря

лежно від притягнення їх до кримінальної, адміністративної чи дисциплінарної відповідальності.

Відомо, що через забруднення атмосферного повітря може бути заподіяна шкода тваринам, сільськогосподарським посівам, лісам та іншій рослинності, знижена працездатність людей, забруднені водні ресурси та інше. З метою визначення розмірів шкоди, яка підлягає стягненню у випадках, коли порушено атмосфероохорон-не законодавство, Мінекобезпеки України (нині — Мінприроди України) 18 травня 1995 р. затвердило Методику розрахунку розмірів відшкодування збитків, які заподіяні державі в результаті наднормативних викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря.

Порядок визначення і стягнення збитків встановлений цивільним і цивільно-процесуальним законодавством. Тому в кож­ному конкретному випадку вимагається диференційоване застосу­вання спеціального законодавства про порядок визначення шкоди, яка виникла в тій чи іншій сфері діяльності в результаті порушен­ня атмосфероохоронного законодавства. При цьому на практиці часто застосовується сукупність нормативних актів. У частині виз­начення збитків спеціальне законодавство застосовується в поряд­ку субсидіарності, тобто додатково до основного.

Рекомендована література

1. Бринчук М. М. Правовая охрана атмосферного воздуха. — М.,
1986.

2. Габитов Р. X Воздухоохранное право. — Уфа, 1999.

3. Габитов Р. X. Теоретические проблеми организации правовой
охраньї атмосфери Земли в современньїх условиях. — Уфа, 2000.

4. Екологічне право: Особлива частина: Підруч. для студ. юрид.
вузів і фак.: Повний акад. курс / В. І. Андрейцев, Г. І. Балюк,
М. В. Краснова та ін.; За ред. акад. АПрН України В. І. Андрейце-
ва. - К., 2001.

5. Екологічне право України: Підруч. для студ. юрид. вищ. навч.
закладів / В. К. Попов, А. П. Гетьман, С. В. Разметаєв та ін.; За
ред. В. К. Попова та А. П. Гетьмана. — X., 2001.

6. Кузнецова О. Н., Радник О. Л. Загрязнение окружающей сре-
дьі отходами и опасньїми веществами. — М., 2001.

Рекомендована література

7. Люббе-Вольф Г. Право охраньї атмосферного воздуха в Герма-
нии // Современное зкологическое право в России и за рубежом /
Под. ред. О. Л. Дубовик. — М., 2001.

8. Роун Ш. Озоновьш кризис. Пятнадцатилетняя зволюция нео-
жиданной глобальной опасности. — М., 1993.

9. Фомин Г. С, Фомина С. Н. Воздух: контроль загрязнений по
международньїм стандартам. — М., 1993.

10. Шемшученко Ю. С. Правовьіе проблеми зкологии. — К.,
1989.

Розділ XVI

Правова охорона і використання лісів

§ 1. Ліси як об'єкт правової охорони та використання

Ліси є національним надбанням України. Площу земель лісово­го фонду держави становлять близько 10,8 млн. гектарів, з них 9,4 млн. гектарів вкрито лісовою рослинністю. Лісистість площі країни становить 15,6%. Загальний запас лісів оцінюється в 1,7 млрд. кубометрів. Водночас внаслідок аварійних викидів на ЧА-ЕС в Україні забруднено понад 4 млн. гектарів лісів, у тому числі 157 тис. гектарів виведено із господарського обороту внаслідок ви­соких рівнів радіоактивного забруднення¹.

Ліси є основною складовою навколишнього природного середо­вища і як будь-який природний об'єкт характеризуються відпо­відними ознаками: біологічними, екологічними, економічними та юридичними.

За своїми біологічними ознаками ліси — це унікальне природне явище, яке являє собою сукупність дерев, чагарників, іншої лісо­вої рослинності (трави, мохи, лишайники тощо), ґрунтового по­криву, що взаємопов'язані і впливають одне на одного та на на­вколишнє природне середовище. У цьому значенні поняття лісів є складовою поняття рослинного світу.

Важлива особливість лісів полягає в тому, що вони є відтворю­ваним природним ресурсом, а процес відтворення пов'язаний із значним строком вирощування (кілька десятиліть).

¹ Національна доповідь про стан навколишнього природного середовища в Україні. - К.., 1998. - С. 39.

 

§ 1. Ліси як об'єкт правової охорони та використання

Ліси — це також середовище проживання диких тварин у всьо­му їх видовому і популяційному різноманітті. Лісам належить ваго­ма роль у підтриманні гідрологічного режиму рік, запобіганні ерозії та забрудненню грунтів, у боротьбі з суховіями, регулюванні кис­лотного балансу в атмосфері, а також у створенні необхідних умов життя на Землі.

Таким чином, екологічними ознаками лісів є виконання ними кліматорегулюючих, середовищезахисних, ґрунтозахисних, водо-охороних, санітарно-гігієнічних, оздоровчих, рекреаційних та інших екологічних функцій.

У цьому значенні закон вживає й термін «корисні властивості лісів», які полягають у їх здатності зменшувати вплив негативних природних явищ, захищати грунти від ерозії, регулювати стік води, запобігати забрудненню навколишнього природного середовища і очищати його, сприяти оздоровленню населення та його естетич­ному вихованню.

За таких умов ліси мають велике естетичне, виховне, науково-пізнавальне та інше значення (ст. З Лісового кодексу України) та використовуються для цих суспільних потреб.

Економічне значення лісів полягає у тому, що вони є основним джерелом лісових ресурсів, тобто деревини, технічної й лікарської сировини, кормових, харчових та інших лісових продуктів, що ви­користовуються для задоволення потреб населення і виробництва. Зокрема, ліси — це основа кормової бази для тваринництва, веден­ня мисливського господарства, основа паперової, меблевої, фарма­цевтичної та інших видів промисловості.

З урахуванням паритету екологічних і економічних ознак ліси України за своїм економічним і господарським значенням поділя­ють на дві групи (статті 36—41 Лісового кодексу України). Так, до першої групи належать ліси, що виконують переважно природо­охоронні функції. Залежно від переваг виконуваних ними функцій ліси першої групи належать до водоохоронних, захисних, санітар­но-гігієнічних та оздоровчих категорій захищеності. До першої групи належать також ліси на територіях природно-заповідного фонду, лісоплодові насадження і субальпійські деревні та чагарни­кові угруповання.

До другої групи належать ліси, що поряд з екологічним мають експлуатаційне значення, і для збереження їх захисних функцій, безперервності та невиснажливості їх використання встанов­люється режим обмеженого лісокористування.

Розділ XVI. Правова охорона і використання лісів

Юридичне поняття лісів пов'язане з формуванням лісового фон­ду, який становлять усі ліси на території України (ст. 4 Лісового кодексу України). Особливістю лісового фонду України є віднесен­ня до нього, крім лісів, земельних ділянок, не вкритих лісовою рослинністю, але наданих для потреб лісового господарства.

До лісового фонду не належать: усі види зелених насаджень у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремі дерева і групи дерев, чагарники на сільськогосподарських угіддях, садибах, присадибних ділянках, дачних і садових ділянках. На цю рослинність не поширюється правовий режим, встановлений для лісів.

Землі, зайняті лісом, не включаються до складу лісового фонду, оскільки вони включаються до складу земель лісового фонду. До земель лісового фонду належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства (частина перша ст. 55 ЗК України).

У складі земель лісового фонду виділяють а): лісові площі: вкриті лісовою (деревною і чагарниковою) рослинністю; не вкриті лісо­вою рослинністю, які підлягають залісненню (зруби, згарища, рідколісся, пустирі тощо), зайняті лісовим шляхами, просіками, протипожежними розривами; б) нелісові площі: зайняті спорудами, пов'язаними з веденням лісового господарства, трасами ліній еле­ктропередач, продуктопроводів та підземними комунікаціями то­що; зайняті сільськогосподарськими угіддями (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища, надані для потреб лісового госпо­дарства); зайняті болотами і водоймами в межах земельних ділянок лісового фонду, наданих для потреб лісового господарства (ст. 5 Лісового кодексу України). Межі земель лісового фонду можуть розширюватися за рахунок відводу під лісорозведення земель із інших категорій земельного фонду, а також скорочуватися в ре­зультаті вилучення земель із цього фонду для інших державних та громадських потреб. Віднесення земельних ділянок до складу зе­мель лісового фонду, визначення їх меж провадиться в порядку, встановленому земельним законодавством.

Уся сукупність дерев, чагарників, іншої лісової рослинності визначається об'єктом права власності. Отже, наступною юридич­ною ознакою лісів є те, що це не лише самостійний і відособлений об'єкт природи, а й об'єкт права власності.

§ 1. Ліси як об'єкт правової охорони та використання

Право власності на ліси — це центральний інститут лісового пра­ва, котрий включає в себе сукупність правових норм, спрямованих на регулювання відносин власності на ліси з метою захисту, розвитку, охорони цих відносин та раціонального використання і відтворення лісів.

В об'єктивному значенні право власності на ліси — це така су­купність правових норм, яка закріплює володіння, користування і розпорядження лісами, а також забезпечує охорону і захист права власності від протиправних дій третіх осіб. Право власності на ліси в суб'єктивному значенні — це закріплені у відповідних нормах лісового права юридичні можливості конкретного власника во­лодіти, користуватися і розпоряджатися належними йому лісами на свій розсуд у межах закону. Це суб'єктивне право має абсолют­ний характер: правомочному суб'єкту протистоїть необмежена кількість зобов'язаних осіб, які не повинні своїми діями порушу­вати це право.

Відповідно до ст. 6 Лісового кодексу України всі ліси в Україні є власністю держави. Право державної власності на ліси є юридич­ним вираженням націоналізації лісів. Державна власність на ліси є головною умовою забезпечення підвищення продуктивності, охо­рони та відтворення лісів, посилення їх корисних властивостей, за­доволення потреб суспільства у лісових ресурсах на основі науко­во обгрунтованого раціонального використання. Держава як єди­ний власник визначає порядок і умови користування лісами, сис­тему органів управління у галузі використання лісових ресурсів, способи охорони та захисту лісових багатств.

З огляду на зазначене суб'єктом права власності на ліси є дер­жава. Водночас ст. 13 Конституції України, ст. 4 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» визнача­ють, що природні ресурси України, у тому числі ліси, є власністю українського народу, який має право на володіння, використання та розпорядження природними багатствами держави.

На відміну від лісів землі лісового фонду можуть перебувати як у державній, так і в комунальній та приватній власності. Громадя­нам і юридичним особам за рішенням органів місцевого самовря­дування та виконавчої влади можуть безоплатно або за плату пере­даватись у власність замкнені земельні ділянки лісового фонду за­гальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерсь­ких та інших господарств. Громадяни та юридичні особи в уста-

Розділ XVI. Правова охорона і використання лісів

новленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для заліснення (ст. 56 ЗК України).

За своїм змістом право власності на ліси включає в себе су­купність повноважень власників щодо права володіння, права ко­ристування та права розпорядження лісами. Держава як основний власник лісів реалізує свої повноваження через відповідні державні органи управління, підприємства, установи, організації та грома­дян, за якими ліси закріплюються як об'єкт управління, охорони та використання.

Об'єктом права власності на ліси є усі ліси України, які станов­лять її лісовий фонд. Уся сукупність дерев, чагарників, іншої лісо­вої рослинності, які віднесені до поняття лісу, визначаються об'єк­тами права державної власності доти, поки вони ростуть на землі. Зрубані дерева, чагарники та інші лісові ресурси не є частиною лісу, вони перетворюються в його продукцію, яка є самостійним об'єктом права власності. Якщо власником лісу є держава, то пра­вомірно заготовлені лісові ресурси можуть належати на праві влас­ності не лише державі, а й колективу та окремим громадянам¹.

Право державної власності не поширюється також на усі види зелених насаджень, які не.віднесенні до категорії лісів і знаходять­ся у межах населених пунктів: окремі дерева і групи дерев, чагар­ники на сільськогосподарських угіддях, садибах, присадибних, дач­них і садових ділянках. Відповідно до положень законодавства такі насадження можуть бути віднесені до комунальної, колективної чи приватної форми власності. Таке положення, зокрема, міститься у ст. 13 Закону України «Про власність», відповідно до якої насад­ження на земельній ділянці, наданій громадянину, є об'єктом йо­го приватної власності.

На забезпечення захисту права державної власності на ліси спрямована вся система правових норм лісового та іншого законо­давства.

За загальним принципом будь-які угоди або інші дії, які в прямій або прихованій формі порушують право державної влас­ності на ліси, визначаються законодавством недійсними. Особи, винні у скоєнні зазначених угод, несуть кримінальну, адміністра­тивну або іншу відповідальність відповідно до чинного законодав-

¹ Мунтян В. Л. Правова охорона природи УРСР. — К., 1982. — С. 149-150. 524

§ 1. Ліси як об'єкт правової охорони та використання

ства. Незаконно добута деревина та інші лісові ресурси підлягають вилученню. У разі неможливості вилучення незаконно добутої де­ревини та інших лісових ресурсів стягується їх вартість.

Однією з головних юридичних ознак лісів є їх державний облік та охорона. Реєстрація лісів у державних облікових документах як об'єкт права власності, управління, використання та охорони по­лягає у тому, що вона дає можливість відмежувати ліси від інших природних ресурсів, встановити знаходження їх на спеціально виділених землях, визначити власників, користувачів, органи, що здійснюють управління в галузі раціонального використання та охорони лісів.

Отже, ліси — це самостійний і відтворюваний об'єкт природи і складова навколишнього природного середовища; об'єкт рослинного світу; об'єкт державної власності у вигляді сукупності дерев, чагар­ників, іншої лісової рослинності, ґрунтового покрову; джерело одер­жання деревини та іншої лісової продукції, що є базою для ведення різних галузей господарювання; об'єкт природи, який виконує кліма-торегулюючі, захисні, водоохоронні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні та інші функції та який впливає на навколишнє природне середовище; розміщений на спеціально виділених землях і зареєстрований у державних лісооблікових документах як ліс, об'єкт власності, управління, використання та охорони.

З метою здійснення комплексу заходів, спрямованих на збере­ження лісів України від знищення, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу, спрямованих на захист від шкідників і хвороб, на раціональне використання і відтворення, в державі за­безпечується правова охорона лісів, яка полягає в нормативному регулюванні суспільних відносин у цій сфері. Система правових норм, які регулюють суспільні лісові відносини на основі права дер­жавної власності на ліси і особливих принципах, становить са­мостійну галузь права — лісове право України.

Предметом лісового права у загальному вигляді є суспільні відносини по використанню лісів, їх відтворенню і охороні. Проте лісові відносини мають і відповідну специфіку. Так, використання лісів включає в себе відносини як лісокористування, так і держав­ного управління у цій сфері. Перші зумовлені економічною роллю лісів, необхідністю задовольнити потреби суспільства в лісових ре­сурсах (заготівля деревини, живиці, другорядних лісових матері­алів, збір грибів, горіхів, ягід, лікарських рослин тощо). Водночас

Розділ XVI. Правова охорона і використання лісів

такі суспільні відносини зумовлені захисними, санітарно-ппєніч-ними, водоохоронними, оздоровчими, рекреаційними функціями лісу, необхідністю використовувати його в культурно-оздоровчих, науково-дослідних цілях тощо.

Відносини державного управління в цій галузі виникають у сфе­рах планування, прогнозування, обліку і ведення лісового кадаст­ру, контролю, надання лісів у користування тощо й базуються на праві власності держави на ліси.

До предмета лісового права належать суспільні відносини по відтворенню, охороні та захисту лісів. Відтворення — це природна властивість лісів, яка в умовах її інтенсивного використання має велике державне значення. Тому в державі за допомогою правових та інших заходів забезпечується підвищення продуктивності лісів, лісорозведення, догляд за лісами, їх штучне і природне відновлен­ня, регулюються спеціальні види рубок. Охорона лісів — необхідна форма взаємодії суспільства і природи, що включає в себе відно­сини по охороні лісів від пожеж, незаконних рубок, порушення порядку користування. Захист лісів здійснюється з метою бороть­би зі шкідниками, хворобами лісів тощо.

Відповідну самостійність у предметі правового регулювання лісовим правом становлять відносини, пов'язані з веденням лісо­вого господарства. Лісове господарство — це самостійна галузь на­родного господарства, метою якої є вирощування, зберігання, раціональне використання лісів. Воно пов'язане не лише з різни­ми видами використання лісів, а й з використанням земель лісово­го фонду. До структури лісового господарства належать лісгоспи, які здійснюють відпуск деревини, облік лісового фонду, лісовідновлення, догляд за лісом тощо; лісгоспзаги, ліспромгоспи, лісокомбінати, які виступають як користувачі лісових ресурсів.

Не належать до предмета лісового права відносини по наданню земель лісового фонду в користування (для лісовідновлення, лісо­розведення, насадження лісових культур, організації розсадників, будівництва різних споруд, влаштування доріг, службових наділів, городів тощо), по веденню мисливських господарств, осушенню і меліорації лісів, догляду за грунтами, по реалізації лісової про­дукції. Це вже відносини інших галузей права (земельного, фа­уністичного, господарського тощо).

Отже, предмет лісового права становлять суспільні відносини права державної власності на ліси, управлінські лісові відносини, відносини лісокористування, відтворення, охорони та захисту лісів.

§ 1. Ліси як об'єкт правової охорони та використання

Лісове право керується відповідною системою принципів, у яких відображені найбільш суттєві риси суспільних відносин та ви­мог, що встановлюються до правового регулювання, реалізації пра­вових норм.

Лісове право входить також до системи природоресурсного пра­ва як комплексної галузі права, яке у свою чергу складається із відповідних галузей, спрямованих на регулювання суспільних відносин щодо використання та охорони земель, вод, надр, тва­ринного світу, атмосферного повітря, в тому числі лісів.

Систему лісового права України становлять такі правові інсти­тути, як: право власності на ліси; право лісокористування; правові засади управління в сфері використання та охорони лісів; правова охорона лісів; відповідальність за порушення лісового законо­давства.

Правові норми лісового права містяться у відповідних джерелах, що формують систему лісового законодавства. Юридичними заса­дами лісового законодавства є Конституція України, Закон Ук­раїни «Про охорону навколишнього природного середовища», Лісовий кодекс України, Закон України «Про рослинний світ», інші нормативні акти. Лісовий кодекс України розроблений відповідно до Закону «Про охорону навколишнього природного се­редовища», і тому таке співвідношення їх, як частини до цілого спонукає визначити лісове законодавство як складову загальної галузі екологічного права.