Соціальний устрій І суспільні стани

Подібність і ріжниця у суспільних станах Гетьманщини і Сло­божанщини. Тодішні стани — посполіти, цехові, козаки — ком-панейці й підпомошники, державські піддані. Одбутки підда­них. Соціальні реформи центрального уряду за часи цариці Анни. Соціальна реформа цариці Катерини II.

Подібність і ріжниця у суспільних станах Гетьманщини і Слобожанщини. Соціальний устрій слободсько-українського суспільства нагадує нам Гетьманщину. І се не дивно, бо була загальна основа утворення суспіль­них станів у всього народу. А слобожане не звідки як з Гетьманщини принесли на нові місця основи свого національного життя — свої стародавні українські звичаї. У Слобожанщину, як ми бачили, приходили вже з почат­ком розділення на стани. У Харків прийшла ватага козаків, але воєвода Офросимов про них казав, що се були «мужики деревенскіе»; очевисто, ба­гато, їх справді належало до поспільства. У другі городи теж разом з коза­ками приходили «пашенные мужики», як їх обзивають по-свойому мос­ковські приказні люди. Бачимо ми серед переселенців і міщан. Не бачимо тільки шляхти — родового дворянства, але маємо козацьку старшину, їз котрої потім виробилося і шляхетство і котра з самого початку стала заселяти свої маєтності посполітими людьми. Ріжниця між Гетьманщи­ною і Слобожанщиною була в тім, що на землях Лівобережної України до повстання Богдана Хмельницького жило чимало шляхти і були вже шляхетські маєтності, а в дикому московському полі їх зовсім не було. Там, як ми знаємо, не було ні шляхти, ні московського боярства, і тільки московський уряд видав грамоти Бєлгородській церкві та деяким служилим людям на те, щоб займатися промислами у сих просторих, хоч і без­людних місцях. Але й се право було скасоване, коли явилися сюди справжні поселенці-українці. Повстання Богдана Хмельницького козацькою шаблею скасувало соціальну неправду, яка царювала у Польщі і в її українських землях. На чолі повстання стали козаки, а їх підтримували й другі стани українського народа — міщане, посполіти. Головна мета повстання й була в тім, щоб знести привілеї станів, щоб не було тієї безодні, котра отді-ляла тоді шляхту од посполітих, панів од кріпаків. І ось тоді всім захотілося попасти у козаки, бо козак був вільний чоловік, доволі заможний і забезпечений землею. Таким побитом до козаків наближалися і міщане, й поспільство, бо усі ті три стани займалися й хліборобством і промисла­ми, а міщане теж несли військову службу по містах. Ріжниця була між ними не в юридичних правах, а головне у кріпацтві, котре викувала шляхта і котре було скасоване разом з другими привілеями і разом навіть із самим шляхетським станом Богданом Хмельницьким Па дикому ЙОЛІ слобожане могли спочатку виконати свій соціальний ідеал, себто скасувати привілеї станів. І вони справді тоді немов злилися у козач­чині всі — до неї прилучилося і міщанство, і поспільство.

Тодішні стани — міщане, козаки — компанейці і підпомошники, державсь-кі піддані. Але коли і у Гетьманщині дуже швидко почали виділятися і складатися рїжні стани, у козаки іаписувалися заможні, а біднота залиша­лася у поспільстві, то теж саме ми бачимо і у Слобожанщині І тут деякі міста, як. наприклад Харків. Зробилися центрами торгівлі та промис­лів, і тут було немало міщан та цехових, але значна частина слобожан Залишалася у поспільстві, бо землеробами вони були колись і в своїй рідній країні. їх і Тут записали у стан «пашенныхъ крестьянъ». У Харкові В 60-х роках XVII ст. воевода Ситін знайшов 4 сотні козаків, (і сотен міщанських, 18 міщан і 1 сотню «пашенныхъ креетьянъ». У 1670 році «пашенныхъ черкась» у Харкові було 1423 чоловік та родичів їх 678 чол. Іще згадують московські документи про «пьшихь пашенныхъ черкасъ городовой Службы»; се й були козаки городової служби, або міщане. промисловці та землероби. На великий жаль, ми маємо тільки московські назвиська ріжних етанів українського населення. Тільки слово «міщане»

Мал. 6. Українські типи

Гравюри '[Т. Калинського) (70-іі роки XVIII ст.): справа — посполитий козак; зліва — селянка

нагадує нам про сей стан українського народу. Населення Харкова і інших міст ділилося на козаків полкової служби (харківців полкової служби по реєстру полковника Донця було 1402 чол:) і міщан: до міщан при­лучалися ще цехові і «пашенные крестьяне». Із виданого мною документа 1685 р. видко, що харківці городської служби ділилися на міщан, на чолі котрих стояв війт, і цехових, над котрими стояли цехмістри: «Бьють чоломъ,— писали царям харківці,— харківці городової служби українці — війт Мусій Ільїн та сотники Іван Погребняк. Яків Захарновський, Данило Ма­линка. Василь Сліпченко, Васильєв, та цехмістри — Василь Помазин, Леон Здоровець, Мартин Іванов, Лаврін Васильєв, Гораська Іванов усім городом до одного чоловіка». Цехи були і в Правобережній Україні, і в Гетьманщині — звідтіля слобожане перенесли їх і в Слободську Украї­ну, склавши їх на зразок тамошніх. Ми маємо дуже цікаву установчу грамоту бєлгородського воєводи на цехи у Слобожанщині. Ось її зміст: по указу царя Олексія Михайловича воєвода бєлгородський Гр. Гр. Ромо-дановський звелів харківським градодержцям — воєводі Г. Ц. Грецову і полковнику Григ. Донцеві для загального спокою, для усякого мійського порядку, для государської служби, для поширення у цехах церемоній, для величньої краси у церквах Божих, для здобуття ладону, свічок, образів, дзвонів і усього потрібного для церкви усім городським і повітовим мешкан­цям заложити цехи і обрати для них старшину. Тоді ж по указу государя дозволено було городським і повітовим ремесникам кравецького ремесла (кравцям і кушнірям І37) заложити спільно укупі цех і бути у ньому цехмістром харківському обивателю Дем'яну Давидову з тим, щоб він із своєю цеховою братією мав суд у ділах сього ремесла по стародавніх звичаях, як се бувало у них вже й раніше. Судитися вони повинні були на підставі тих артикулів, котрі у них раніше були написані, і ні в чому од них не одхилятися. Але суд їх не міг торкатися до карних діл. Більш усього ж вони повинні піклуватися про прикрасу церков Божих. А в погон­щики їх не велено було висилати до царського указа. Ся грамота була написана у Харкові у 1671 р. і на неї воєвода зробив такий припис: «Бути в цеху до указа, усяку городову государеву службу служити, податки платити справно, цехмістру в суди і розправу (по карних ділах) не входи­ти, а про усякі діла давати звістки воєводі». З сієї грамоти видко, що: 1) цехи Слобожанщини були міцно зв'язані, як се було і в Гетьманщині, з брацтвами, 2) вони були як в містах, так і по повітах, себто містечках і по селах, 3) цехмістр разом із цеховими братчиками мав право судити в цехових справах свого ремесла, окрім діл карних, 4) сей суд (а значить, і цехи) існував вже давно,— куди раніше 1671 р.— на підставі стародавніх звичаїв або, як то кажуть, «звичаєвого права» і 5) судити вони мусили по писаних артикулах, можливо, по екстрактах з міського магдебурського права І39, котрі примінювалися у Гетьманщині. Се моя гадка, але вона має під собою деяку основу. У 1685 р. у Харкові було 5 цехів з цехмістрами, імення котрих ми тільки що зазначили. У цехах дуже яскраво виявилася «старочеркасская обыкность» слобожан, бо й вони три­малися більш усього на стародавніх звичаях, а не на писаному установ­чому праві, і та грамота, котру ми тільки що виложили, стверджує те, що було вже у народньому житті.

Але головним станом були все ж таки козаки. Вони поділялися на виборних козаків, або компанейців, і на підпомошників їх. У початку XVIII ст. вийшов приказ набрати козаків-компанейців, а у поміч їм підпо­мошників їх. Перші повинні були самі нести військову службу, а другі — допомагати їм грішми чи харчем; таких було по 2, 3, 4 чол. або 5, 6, 7 і 8 бідніших з ин.х, Старшина теж мала ПО Б:.!9 або 20 чол Виборним козакам підпомошники допомагали провіант ом га грішми на покупку коней, амуні­ції, одежі (убрання), рушниць і на усяку військову потребу, але тільки для дальньої служби і не на кожний рік. Окрім того, підномопшикн давали провіант і фураж армейським полкам, достача.ти хури і приймали участь у роботах задля держави; інші замість грошової підпомоги й провіанта працювали на старшину — возили їй сіно та дрова і були у неї погонича­ми. З підпомошніків вибірали і компанейців. Так було установ.темо по документу 1726 р. Надрукований мною «Екстракт о Слободських полках» підтримує сю звістку і відносить сю установу на 1700 р В 1700 р. говориться там. по жалованних грамотах з Рогряду велено 8 Слободських полках бути: у Сумському 1230, в Охтирському 820. в Харківському 850. в ізюмському 250. в Острогозькому 350. всього 3500 козаків, і вони вибрані з козаків і з міщан і записані в книгах, котрі потім були одіслані в Розряд з Бєлгорода в 1700 [і князем Я. Ф. Долгоруким. А решті козаків велено помагати отим виборним козакам в службі і положено на них підпомогу но їх українському звичаю, так щоб ті виборні козаки тією підпомогою були озброєні і в походах запасами забезпечені і недостат­ків у них ніяких не було. А грошей, що було положено в 1697 р. по карбованцю на чоловіка, не брати і окрім тієї кінної служби нікуди їх на служби не посилати і тягарів і хур у них беї указу і без грамот З Розряду нікому не брати. Далі в «Екстракті» говориться, що немає

Мал. 7. Українські типи.

Гравюри Т. Калмицького (70-ті роки XVII] гт. І: міщанка і міщанин

звісток про те, скільки було у кожному полку козаків-компанейців до 1700 р. Тут маємо цікаву звістку про український звичай в улаштуванню козачої служби; звертає на себе нашу увагу й те, що у 1697 р. був поло­жений, але у 1700 р. скасований оклад в один карбованець з кожного. Підпомошників повинно було брати вп'ятеро-шестеро разів більше, ніж компанейцев. Компанейці, або виборні козаки, нагадують нам реєстрових українських козаків за часів Польщі. Се була немов козацька аристо­кратія. І справді, хоч усякий з підпомошників і міщан міг зробитися ком-панейцем, бо компанейці й комплектувалися з сих двох станів, але для того, щоб служити у конних компанейцях і виступати у походи, треба було мати деякий достаток. Харківський полковник Хведір Донець у 1705 р. записав усіх міщан міста Харкова у козаки — одних у компанейці, других у їх підпомошники. Воєвода подав звістку про се в Розряд і додавав, що тепер нікому буде виповняти тих відбутків, які колись несли «черкасы городовой службы», себто міщане. Що міщане охоче перейшли в козаки — се свід­чить, що їх міщанські відбутки справді були тяжкі. З другого боку, міщане таким побитом визволялися від воєводського присуду, котрий для них був завжди тяжким. Воєвода ж через те лишився майже зовсім без підлеглих йому людей, бо у Харкові тоді було усього 177 великоросійських служилих людей (39 рейтарів, 46 солдатів і 92 чол. дітей боярських городової служби), і то частина їх була вибрана у драгуни, інші розійшлися, а деякі поумирали. Не дивно, що при таких обставинах можливо було поставити питання про скасування воєводської влади у Харкові, що й було зроблено у 1706 р.

Поспільство яко окремий стан у Слобожанщині ми бачимо з самого початку її заселення. У Суджу, наприклад, прийшли разом козаки (62 чол., дітей їх, родичів 66, усього 128 чол.), міщане (105, дітей і родичів 114, усього 219) і «пашенные мужики» — себто посполіти (533 чол., дітей і родичів 50, усього 1043). І вони із 102 місць — Правобережної, Ліво­бережної і Слободської України — більш усього з Прилук, Ніженя, Коно­топа, Ічні, Ромен, Гадяча. Вони оселилися у Суджі яко вільне поспіль­ство, незалежне ні од яких державців. Так було і в інших місцях, се були вільні посполіти. Але частіше поспільство селилося на землях державців — і тоді се були їх піддані. Походження таких панських сіл, деревень та хуторів зв'язано з заселенням Слобожанщини. Панами-державцями були, з одного боку, козацькі старшини, а з другого пізніше — російське та чужоземне дворянство. Треба, одначе, до сього додати, що такі слободи з підданими були і у козаків, але у них було більш хуторів, з котрих потім виросли слободи. З першого погляду, здається дивно, як то могли з'яви­тися панські слободи з підданими, коли кожний переселенець міг зробитися зовсім вільним козаком і земельним власником. Але се залежало від того, що козацький стан, особливо козаків-компанейців, потребував великого достат­ку. З другого боку, державці давали своїм слобожанам усякі вільготи на якийсь там час — на так звані урочні літа, тобто робити теж саме, що і центральний уряд, котрий давав вільготи на 10—15 років. В козаки трудно було вписатися безсемейному або малосемейному переселенцеві, котрий прийшов у Слобожанщину без худоби і грошей. Ті, що були посполітами у Правобережжі, йшли на сі панські слободи, бо не хтіли міняти плуга на шаблю, свого звичайного діла на нове трудне і одпові-дальне. Державці ж, особливо спочатку, не вимагали дуже великих зборів та податків з підданих і давали їм за їх послушенство багато земель та угодів, бо був тоді безмірний земельний простір, і земля була дешева, а робочих рук, щоб її обробляти, було дуже мало.

От декілька звісток про походження державських слобід. Слобідка Артемівка була осажена відомим нам полковником Іваном Сірком в дачах мерехвянської сотні на р. Мерехві на полковій землі в двох верстах од Мерехви; він поселив тут 20 дворів вільних «черкас», зайнявши ліса версти на 3. Сю слобідку Сірко отдав свойому зятеві мерехвянському сотнику І. І. Сербину у віно140 за дочкою. Харківський полковник Г. Донець мав на р. Удах деревню з державським подвір'ям, хазяйством, челядью — себто прислужниками і підданими; була у нього ще слобідка Водолажка теж з українським населенням. Мурахвянський мешканець Микита Ума-нець мав у 6 верстах од Мурахви село Микитівку, де було до 100 дворів. У Охтирському ж полку було дуже велике село Рясне, або Давидове, у котрому було більше 400 дворів. Воно належало до полковника Мико-лая Матвієва (його було вбито під Чигирином), а потім воно перейшло до жінки його, котра проживала в Богодухові. От сі всі оселі були засновані у XVII ст. Небіж гетьмана Самойловича гадяцький полковник Михайло Васильєв осадив у Сумському полку на землях лебединських слободу Михайлівку, і за неї була дуже довга позва між полковником і лебединцями. Лебединці про се писали так: «А він, Михайло, утім селі город збудував без государева указу, і в тому селі у нього. Михайла, поселено чоловік 800 і більше, і на государеву службу нікуди не ходять, окрім того що на нього, полковника, працюють і тим селом їм, лебединцям, у землях і в лісах і у всяких угодах тісноту й розор роблять великий, а вони, лебединці, на його государевій службі в полках бувають повсяк­часно з переміною, а жити їм нічим. А озерами, де ловили вони рибу, він, Михайло, заволодів і ліси повирубав, і з тих риболовлей і з усяких угод їх виганяють і бьють і грабують неводи і коней пооднімали і воло­діти їм у тих урочищах нічим не дають; щоб великий гоеударь пожа­лував їх — полковникові гадяцькому земель їх і сінних покосів однімати у них заборонив». Сей документ дуже гарно пояснює нам, через що поспільство йшло на слободи у підданство козацьких старшин, а не запи­сувалося у козаки — за таким вельможним паном, як гадяцький полковник та ще й гетьманський небіж, їм жилося, звісно, спочатку, поки ще не вийшли урочні літа, безпечніше, ніж лебединським козакам, котрим вони не давали користуватися їх козацькими угодами, хоч права їх стверджені були царськими грамотами. Цікаво, що тут державцею являється полковник гетьманського регименту. Старшина у Гетьманщині давно вже почала заселяти прихожими підданими свої слободи. Гадяцький полковник зробив тільки спробу заселення у Слобожанщині і, як бачимо, вельми удачливу, щасливу, бо слободсько-українська старшина робила теж саме, і трудно було найти лебединцям справедливу управу на гадяцького полковника серед своєї козацької старшини, особливо на небожа гетьманового. Гетьман і сам, нівроку, широко займався придбанням грунтів та послуговував у сьому ділі й родичам. Сам пан полковник гадяцький казав, що дістав у Лебединському повіті собі «помістьє» од царя Олексія у 1676 р., призвав туди українських слобожан і населив ними Михайлівку. А лебединський сотник Супрун заняв ліс і угоди. Далі, одначе, виявилося, що до нього перейшли українські переселенці з Задніпрянщини, котрі раніше жили у тутешніх пушкарів без дозволу царя. Гетьман Самойлович заступився за свого небожа перед центральним московським урядом і писав, що його небіж поселився двором на своїй «помістній» землі і осадив село з дозволу бєлгородського воєводи князя Г. Г. Ромодановського і його, гетьмана, і заселив його українськими поселенцями; тепер він прохав у царя для свого небожа жалованної «вотчинної» грамоти. Вотчина гра­мота на вікі вічнії ствердила би володіння гадяцького полковника, і про такі грамоти завжди побивалися українські старшини. Гетьман хоч і зробив вказівку на те, що й він дав дозвіл на осаду села, але він ніякої влади у Слобожанщині не мав і такого дозволу давати не міг; тим-то і хотів він усе покрити царською вотчинною грамотою, хоча се «помістьс» не було ні дідівщиною, ні навіть батьківщиною сього пана власника, бо його батько й мати тільки проживали у Лебедині, але сієї маєтності там не мали. У XVIII ст. вийшов указ мати дозвіл на осажування слобід, і без сього й володіння не почиталося правним. Очевисто, що явилася потреба уладнати се діло по закону. І справді, у білопольській сотні Сумського полка у дер. Павлівні, у селах Кризі та Ворожбі поселилося без дозволу 10 великоросійських поміщиків і призвали на свої землі і поселили 53 двора українців-слобожан; українці мали тоді вільний перехід з одного місця на друге, якого не мало великоросійське поспільство (крестьянство). Сі слобожане прийшли у Сумський полк з малоросійських і задніпрянських міст та містечок, записалися у козаки, але по убожеству свойому не могли нести козачої служби і пішли у кріпаки до білопольських поміщиків. І як виявилося, що поміщики були «великоросійської породи» і не мали права ні на землі, ні на їх заселення, їх виселено, а кріпаків-українців у них одібрано і повернуто у козаки та міщане. Се діялося у 1682 р, У XVIII ст. державці, щоб затвердити за собою землі й підданих, брали

Мал. 8. Українські типи. Гравюри Т. Критського (70-ті роки Х^ІІІ ст.):

селянка і селянин

листи на дозвіл їх осажувати. У 1737 р. капітан Бульський прохав установчу комісію Слободських пол­ків дозволити йому поселити на своїх землях і угодах слобідку у 100 чол. українцїв, «щоб повнити службу і мати робочих для млина і винниці». Се було дозволено йому, аби тільки у нього не вийшло з-за сього з ким суперечки. Ціка­во, що слобідка заселялася не тіль­ки для того, щоб підтримати служ­бу, але й задля того, щоб підтри­мати хазяйство — не хліборобство, а промисли — млин та винницю. Цікаво, що се був капітан, зна­чить, служба його була не в Сло­бодських козацьких полках, а в ар­мійських. Як появилися у Слобо­жанщині слободи з підданими українцями не у слободської україн­ської старшини, а у великоросійських штатських та військових урядників, може показати закликання на сло­боду сенатора і генерал-майора Та­раканова. Він писав, що йому незабаром одведуть землю і на сю землю запрошував слобожан у підданство. «Вільні черкаси,— Мал. 9. Українські типи. Гравюра Т. Ка- писав він,— можуть приходити ту-линського (70-ті роки XVIII ст.). Дворянин ди без усякої опэски заздалегідь і

на річці Калитві, де була станиця Дьогтева, в надійному місці, в гирлі річки Липової за лугом і лісом селитися містечком гарними прямими вулицями і меж річок у самому кутку залишати місця, де б можливо було зробити кріпость, а перед кріпостю щоб залишили місце по. обидва боки сажнів по 100, де повинна бути збудована церква і комори задля торгу; а подвір'я щоб займали не великі — довжиною по 20, а впоперек по 15 сажнів, бо в степах треба жити тісніше; а вільготи дається на 3 роки; а як людей збереться доволі, тоді за порадою кращих і взагалі за згодою усіх тієї слободи людей буде положений легкий чинш, як і у інших слобожан ведеться, а панщини ніякої не буде; усі млини мусять бути панськими, а займати їх й поправляти їх треба буде усією слободою; шинкам бути посполітих людей й панським; суди судити отаману з кращими людьми по українському звичаю; осадчому бути Михайлу Ти-мохвієву Семенцову, Якову Романову і Бакаю, а як осадчим, так і отаманам і осавулам і усім посполітим людям захожих людей розпитувати, щоб вони були вільні українці, щоб під личиною українця великоросіяне не проскочили, а великоруських людей і донських козаків без пашпорта жадного не приймати і ні одного дня не держати; також хто з українців явиться злочинцем, тих за се жорстоко карати і, обібравши, із слободи висилати; а як в слободі являться великоросійські біглі люди або хоча і з українців, але злодії, за таких усією слободою платити штраф. Слободу сю наймену­вати Олексієвською». Сей призивний лист дуже цікавий, бо на таких більш-менш умовинах заселялися, очевисто, усі тодішні панські слободи. Відзначимо в ньому те, що сказано про три урочні літа і про дальший легкий чинш, як і в інших слободах і про свій власний суд і обіцянку, що панщини й потім не буде. Тараканів хотів поселити велику слободу, а що вона повинна була стати на дикому полі, він замірився збудувати там кріпость. Одначе слобода недовго існувала, бо валуйський приказний Селіванов нарізав землі Тараканову по 3000 четвертей у всіх трьох змінах без указу, за що його одшмагали канчуками й зіслали з семейством у Оренбург. Слободу скасовано, а підданих розпущено. Той же Тараканов здобув собі якось землю у стрільців міста Усерда, заснував слобідку Миколаївську і, знаючи, що козаків і підпомошників у підданстві мати не можливо, скупив землі козаків і підпомошників деревні на Гридякі-ному колодязю (40 дворів), вигнав селян, а потім на їх землі і порожні подвір'я викликав переселенців — українців, котрі й жили у підданстві за його сином і володіли сією козацькою землею; козаки ж мусили розійтися по усіх усюдах, а частиною — в Бірюч (Острогозького полка). Бірючинських козаків він примусив силоміць поступитися сими землями і дати йому на них лист. Земля лишалася за ним, а потім перейшла і до його сина. Окрім Тараканова багато ще й інших великоросійських офіцерів та поміщи­ків оселили собі слободи на землях, котрі були нарізані козацьким товари­ствам. Сі землі були здобуті ріжними способами — спадщиною, куплею, проміном, грабунком. На сьому питанню ми спинимося далі в розділі про володіння землею.

Тепер же на зразок приведемо реєстр поміщиків-державців Харківсь­кого полка за 1722 р.: за харківським полковником Квіткою було 171 подвір'я і 986 душ підданих, за полковим суддею Квіткою— 117 і 479, за полковим обозним Ковалевським — 65 і 397, за полковим осавулом Руба-ном — 62 і 344, за колишнім ізюмським полковником Захаржевським (Дон­цем) — 13 і 63, за значним товаришом Охтирського полка Осіповим — 40 і 223, за удовою полковника Куликовського — 60 і 210, за городничим Голу-ховичем — 23 і 141, за полковим отаманом Смородським — 4 і 8, за сотни­ками — 230 і 1078, за підпрапорними— 127 і 602, за козаками — 8 і 24, за монастирями — 116 і 511, за попами — 27 і 156 і всього — 1063 подвір'я і 5222 підданних. За великоросійськими і волоськими поміщиками у тому ж Харківському полку було у тім же 1722 році: за генералом Дашковим — 681 подвір'я і 1797 душ, за полковником Абазою — 22 і 83, за полков-, ником Шидловським — 156 і 775, за капітаном Чорноглазовим—9 і 18,' за поручиком Крапоткиним — 308 і 1884, поручиком Стахоновим — 19 душ, поручиком Биревим — 5 і 21, ротмістром Дуніним — 220 і 1141, ротмістром Жикничером — 16 і 55, ротмістром Стамбулом — 27 і 223, усього 1444 подвір'я і 6010 душ. З сих реєстрів видко, що за українською старшиною було вже менше підданих, ніж за великоросійськими та волоськими поміщи­ками, але державців-українців було більше, ніж великоросіян та волохів. Між сими послідніми було 4 чоловіка магнатів, у котрих була велика сила підданих — се були: поручик князь Крапоткин, генерал Дашков, рот­містр Дунін і полковник Шидловський; за сими 4 персонами було 5599 душ і 6010. Серед слободсько-української старшини таких великих та багатих державців не було, і серед них тільки визначалися двоє Квіток, Ковалевсь-кий, Рубан, Осипов, Куликовська, але з них еден тільки Квітка мав біля 1000 (986), а остатні менш 500. У козаків було завсім мало під­даних — тільки 24 чол. Куди більше було підданих у попів, а за монасти­рями їх було тільки трохи менше, ніж за підпрапорними, й на половину менше, ніж за сотниками. На жаль, ми не знаємо, скільки підданих було тоді у інших полках, а коли у одному Харківському було 11232 чол. тоді в усіх п'яти полках їх буде, мабуть, уп'ятеро або учетверо більше — себто од 45 до 56 тисяч чоловік. Значить, стан підданих посполітих у першій четверті XVIII ст. вже доволі поширився: збільшилося й число державців-старшин та інших панів-поміщиків.

Тепер ми звернемо увагу на другу четверть XVIII ст. і подивимося, яка була численність ріжних станів у Слобожанщині у 1732 році. Беремо, сей рік через те, що маємо за сей рік перепис 4-х Слободських полків Хрущова. Він дає нам повний документальний матеріал про тодішнє соціальне становище Слободської України. З сього матеріалу, мною вида­ного, досі ще ніхто не користувався, окрім тільки тієї частини його, котра належить до міста Харкова. Усіх мешканців у Харківському полку тоді було 37756 чол. мужського пола; в тому числі українців 36258 і великоросіян 1498; у Охтирському — 41186, у тому числі великоросів тільки 22 чол.; у Ізюмському — 31183 (115 великоросів); у Сумському — 42931 (14 великоросів); у 4-х полках 153056 чол. мужського пола. Українці поділялися на такі стани: 1) козаки виборні, або компанейці, і їх підпомошники, 2) козачі підсусідки, 3) козача старшина, 4) поспільство, або піддані, 5) цехові люди, або ремесники, 6) духовенство, 7) великоросіяне та чужо­земці.

Подивимося тепер, які стани були в тодішніх головних містах, містеч­ках, селах та хуторах. Минемо поки що Харків, бо він виділявся серед інших міст складом свого населення, і про сей склад ми будемо опові­дати у послідньому розділі. У Охтирці було 4684 чол. Вони поділялися на такі стани: полкової старшини з дітьми і робітниками 84 чол., рядових виборних козаків 1251, козачих підпомошників 2827, сусідів і робітників у козаків 94, робітників на подвір'ях 39, шинкарів з дітьми 8, робітників на подвір'ях 193, підданих з дітьми і робітниками, попів, причта 132, учителів 4, в шпиталях 4, на табачній фабриці майстрів, українців і великоросіян, 43. У Сумах було 3818 чол. мужського пола: полкової старши­ни з дітьми і робітниками 115, козаків 610, сусідів у них 190, підпомош­ників 2704, попів з причетниками 37, учителів 12, старців 13, шинкарів 26, робітників на подвір'ях 98, великоросіян у своїх будинках 14. У Ізюмі було 1465 чол.: козацької старшини з дітьми і робітниками 84, козаків 249, сусідів у них 13, робітників 175, підпомошників 782, попів з при­четниками та робітниками 63, робітників на подвір'ях козацької старшини 69, мельників 3, шинкарів 9, учителів 13, старців в шпиталях 13, ченців Святогорського і Зміївського монастирів 9, великоросіян, котрі переписані з козаків в ландміліцію М|, 83. Чомусь ми не бачимо у жадному з сих полкових міст цехових ремесників, але вони були, мабуть, у стані ко­зачих підпомошників і у інших станах, наприклад, робітників.

Звернемо тапер увагу на склад населення тодішніх сотенних міст, містечок та інших осель. Ось, наприклад, містечко Вовче Харківської сотні (тепер Вовчанськ): усього 221 чол.; сотенної старшини (сотник, підпрапорний, писар) з дітьми і робітниками 14, рядових козаків 114, сусідів у них 6, робітників 5, підданих сотника 51, попів з причетниками. 10, шинкарів 2, двірників, робітників, стадників, винників, мельників при хуторах 19. Підпомошників тут не було — були тільки у козаків сусіди та робітники. Другу значну частину населення складали піддані сотника. Далі бачимо звичайні невеличкі стани робітників на хуторах і таке інше.

Сотенне містечко Соколов: сотенної старшини 15, козаків 174, сусідів у них 8, робітників 19, підпомошників 548, великоросіян, котрі служать по грамотах 14, мельників 5, попів з причетниками і з робітниками 35, учителів 4, убогих у шпиталю 2, на хуторі хуторян 15, усього 839, Салтів (сотенне містечко): козаків 83, сусідів у них 3, робітників 21, підпомош­ників 409, робітників 4, попів з дяками 4, усього 524; се чисто українське сотенне містечко по складу своїх станів. А ось біля самого Харкова село Основа: козацьких підпомошників 31, подвір'я полковника Квітки — з 4 двірниками підданих його 263, попів з причетниками 8, мельник 1, шинкарів 8 (у одному шинку). Тут одна половина села козацька, а друга — панська, старшинська. А окрім козаків та поспільства тут жив тільки піп з церковним причтом та був панський будинок. Село Гаври-лівка: там було 43 козака, 103 підпомошника і троє з церковного причту,— се чисто козацьке село. А ось деревня Березівка сотника Ондрія Голухо-вича — в ній панський двір та 154 чол. підданих; се чисто панська поміщи-ча оселя. Слобідка Троїцька Аркадіївської пустині: монастирських двір­ників 3, підданих 120; се монастирська державська оселя з підданими українцями: Хутір Протопопівка підпрапорного Ос. Зашелевського—під­даних 54, мельників і скотарів 7. Слобідка Єрошевка полкового обоз­ного Ковалевського — підданих 119. Маленький хутір Тарасівський пере-січанського сотника Ф. Ковалевського — 9 підданих у 3 дворах і 3 мель­ників у 1 дворі. От такими були по соціальному складу населення оселі на Слобожанщині.

Виданий мною перепис слободських полків дає змогу обрахувати, скілько було у кожному полку усякого стану людей. Я обрахував числа по усіх полках і ось що вийшло: у Харківському полку козаків 17644, із котрих 5871 виборних і 11773 їх підпомошників (не включаючи сюди їх сусідів та робітників), великоросіян, котрі служили по грамотах в ко­заках, 186; великоросіян, котрі служили в козаках, але були перечислені у ландміліцію у подушний оклад, 1761, а підданих усяких державців 15322, не включаючи сюди робітників на хуторах та подвір'ях. У Харкові були ще цехові та великоросійські купці й разночинці. У Охтирському полку було 7373 козака, 18195 підпомошників, 9162 підданих і 14 велико­росіян, котрі служили в козаках. У Ізюмському полку — 3550 козаків, -11423 підпомошника і 9280 підданих, 104 великоросіянина, котрі служили у козаках, і 11 переведених у ландміліцію. У Сумському поЛку — 3695 козаків, 13918 підпомошників і 18476 підданих. Усього в чотирьох полках було 20489 козаків, 55309 підпомошників і 52240 підданих. Більш усього виборних козаків було у Охтирському полку, найменш — у Ізюмському; більш усього підпомошників було у Охтирському полку, найменш — у Ізюмсь­кому, більш усього підданих — у Сумському, найменш — у Охтирському. Підданих у всіх 4-х полках — трохи менше, ніж підпомошників, але Далеко більше, ніж козаків. На кожний полк приходилося середнім ліком по 5122 козака, по 13825 підпомошників і по 13060 підданих. Сі числа дуже цікаві. Вони виявляють нам, чим була Слободська Україна з соціального боку у другій четверті XVIII ст. Се була наполовину козацька країна, а. наполовину вже поспільська, бо підданих у ній було тільки трішки менше, ніж козаків. У одних оселях козаки жили разом з поспільством, у других — осібно. Панських сіл, слобід та хуторів було вже дуже багато. Значить, вже в ті часи зложився стан державців-панів, котрі володіли землями і підданими і являли з себе той соціальний стан, з котрого витворилося потім слободсько-українське дворянство. Володіла підданими, одначе, не одна українська старшина, духовенство і дехто з козаків (зовсім мало), а й великоросійські поміщики й волохи, і вони, як ми бачимо, у 1723 р. набрали дуже багато маєтностей. Найбагатшими державцями й земельними власниками у Слобожанщині із слободсько-українських старшин були Квітки, Донці-Захаржевські, Кондратьєви, Шидловські, Осипови, Голуховичи, Нестерови, Ковалевські,- Черняки, Защелевські, Куликовські, Лесевицькі, Надаржинські, Єфімови, Перекрестови, Карпови, Поливоди, Бугаєвські, Боярські, Федорови, Бистрицькі, Данилевські, Лесе-невичи, Капустянські, Пештичі, Двигубські, Сошальські, Картаві, Семи-чеві. З великоросіян та волохів: кн. Крапоткін, Дунін, Дашкови, Безобра-зови, Матюшкини, Кантемири, Реткини, кн. Голіцин, кн. Юсупови, Киги-чи; особливе місце займає харківська поміщиця велика княгиня Лизаве-та Петрівна (потім цариця); з Гетьманщини — Полуботки, Лизогуби, Чар-ниші.

Сей список дуже неповний, бо я брав тільки тих державців, котрі володіли не менш, як сотнею підданих. Окрім того, тут зовсім немає панів, котрі володіли підданими в Острогозькому полку, бо нема пере­пису сього полка Хрущова у 1732 р. (може, він і є, але його не знайшлося в архиві Харківської Казенної Палати; а цікаво було б його десь роз­шукати).

Я видав реєстри колишньої слободсько-української старшини й інших осіб, котрі мали підданих, по всій Слободсько-Українській губернії у 1767 р., коли прийшлося слободсько-українському дворянству вибірати представ­ників у Катеринську комісію для утворення нового уложення. Тоді й злаштували реєстр, у котрому показано, скільки хто мав за собою підданих. Слободсько-українська губернія поділялася тоді на п'ять провін­цій, як колись було п'ять Слободських полків; кожна провінція ділилася на комісарства, як колись полк на сотні. Сей реєстр показує нам, скільки з Слободських полків у новій губернії залишилося власників землі і підда­них, скільки сі власники мали підданих. Із сих власників і утворилося слободсько-українське дворянство. Треба до сього додати, що декотрі з старшин зовсім не мали підданих, але яко старшини приймали участь у сих дворянських виборах, хоча вони ще не були такими дворянами; якими були їх російські товариші, і змагалися тільки, щоб їх записано було у російські дворянські книги.

Я не буду перелічувати усіх сих дворянських фамілій — вони надруко­вані в моїх «Матеріалах», я тільки визначу серед них тих, котрі мали не менш сотні підданих. У Харківській провінції їх було 33 чол.*; в Ізюмсь-кій — 40 **; у Охтирській — 27 ***; в Сумській — 46 ****; у Острогозь­

* Це були: підпрапорний Картавий, секунд-майор Логачев, полковий осавул Ковалевський, абшитований суддя Ковалевський, пшірапорний Ковалевський, ад'ютант Ольховський, ад'ю­тант Харківського гусарського полка Ковалевський, абшитований поручик Авксентьев, пору­чик і комісар Черняки, генерал граф Гендриков, жінка бригадира Капниста, полковниця фон Циглерова, полковник Куликовський, полковий квартирмистр і підпрапорний Боро-даєвський, сотник Авксентьев, удова осавула Карпова, підполковниця Полтева, майорша Шидловська, генерал граф Девіер, жінка генерала князя Кантемира, удова дійсного статського радника Спичинська, генерал князь Кильдяшов, полковниця Квіткина, абшитований секунд-майор П. Щербінін, абшитований секунд-майор Дунін, абшитований капітан Земборський, поручик Яків Квітка, прапорщик Гр. Квітка, полковий писар Романовський, удова сотника Голуховичева, підпрапорний Квітка, Григорій Квітка.

** Абшитований генерал Мейер, майори: Заруднев, Кирилов, поручик В. Шидловський, Данилевський, Андреев, прапорщик Скерлет, на службі майор Мечников, Заруднев, із слободсь­ко-українських старшин — поручики Лисиневич, Сошальський, Капустянський, Купчинов, вахмистр Зайцов, капрал Богуславський, полковий писар Любицький, комісар Капустянський, сотники Бистрицький, Зимборський, суддя Капустянський, полковий хорунжий Адамов, під­прапорний Дацький, абшитований ротмистр Горожан, сотники Іван Пештич, Височин з братом підпрапорний, Ол. Сошальський, Іван Ляшенко, Д. Купчинов, удови бригадира Ванческула, полковника Мерескула, підполковника Капустянського, вахмистра О. Пештича,