Особистість: поняття, структура

Соціальне буття людини є складним і багатогранним, пов'язаним з усвідомленням, реалізацією соціальних потреб, цінностей, розвитком (деградацією) і використанням соціальних якостей на різних життєвих етапах, пізнанням світу і себе в ньому. Саме в соціальному вимірі людина реалізує себе як особистість. При вивченні особистості слід взяти до уваги те, що людина сама по собі являє систему зі складною структурою. Але соціологію найбільш цікавить суспільне виявлення природи людини як продукту суспільства, як надзвичайно пластичну істоту, здатну до значних соціальних адоптацій та генерацій.

Вивчаючи особу, слід розділити поняття “людина”, “індивід”, “індивідуальність”, “особистість”, які часто ототожнюються.

Людина – найбільш узагальнене поняття, яке характеризує принципову різницю (біологічну) між людиною та твариною.

Індивід розуміється як окрема конкретна людина, як одиничний представник людського роду. Він є основою формування особистості. Тобто особистість є результатом розвитку індивіда, найбільш повним втіленням його людських властивостей.

Індивідуальність – це успадковані й набуті, особливі й специфічні якості (природні, фізіологічні, психологічні, соціальні і т.п.), які відрізняють одну людину від інших.

Поняття особистість – різноманітне. Воно характеризує “надприродну”, соціальну властивість людини. З одного боку, цим визначається конкретний індивід як суб'єкт діяльності, з іншого – розуміється соціальна властивість індивіда як сукупність соціальних рис, характеристик, які інтегрувалися в процесі суспільної взаємодії.

Особистість – усталений комплекс якостей людини, набутих під впливом відповідної культури суспільства, конкретних соціальних груп і спільнот, до яких вона належить і до життєдіяльності яких залучена.

Соціологію цікавлять фактори соціальної поведінки особистості. До них, перш за все, належать: потреби, інтереси, цінності. Люди у своїй життєдіяльності прагнуть забезпечити умови, засоби існування, реалізацію потреб, інтересів, цінностей.

Коли нам чогось не вистачає, ми відчуваємо потребу в чомусь, але водночас перебуваємо у залежності від цього чогось. Саме тому вважається, що потреба – стан живої істоти, який виражає його залежність від того, що і становить умову його існування. Задоволення потреби – процес повернення організму в стан рівноваги.

Потреби – це ті форми взаємодії людини зі світом (духовні чи матеріальні), необхідність яких обумовлена особливостями відтворення і розвитку її біологічної, психологічної, соціальної визначеності, і які тою чи іншою мірою відчуваються, усвідомлюються людиною.

Потреби демонструють протиріччя між необхідним і наявним. Це – рухома сила людської активності, причина багатьох наших дій. Першим, хто розглянув структуру потреб, виявив їх роль та значення, був американський психолог А. Маслоу. Послідовність і задоволення потреб та їх ієрархію можна відтворити в такій схемі: на самому нижчому (першому) знаходяться фізіологічні (природні) потреби, далі (на другому рівні) йдуть потреби безпеки життя, третій рівень складають соціальні потреби (колективність, приналежність, спілкування), на четвертому рівні знаходяться потреби престижу і, нарешті, п'ятий рівень складають потреби, пов'язані з самореалізацією особистості.

Кожна група потреб по-своєму виявляється у людини, з різною силою та інтенсивністю. Якщо природні потреби (нижчі) притаманні всім людям у рівній мірі, то вищі (штучні) – в неоднаковій. У цілому, вищі потреби сильніше диференціюють людей, розрізняють одного від іншого, ніж нижчі, природні. Де починаються вищі потреби, там, починається формування особистості. В результаті виникає двоспрямований процес: потреби керують людиною, а вона формує їх зміст. Чим вищі запити особи, тим складніший процес формування потреб.

Наступний елемент, що виявляє сутність природи особистості, є інтерес.

Інтерес – це усвідомлення потреб особистості.

Це спрямованість дій індивіда залежно від можливості задоволення тієї чи іншої потреби, одна із рушійних сил поведінки та діяльності особи. Соціологія виділяє, а також застосовує кілька типів інтересів особистості:

– інтерес-ставлення (тобто усна заява індивіда про інтерес до того або іншого об'єкта);

– інтерес-дія (як практичний вияв інтересу шляхом участі людини у певному виді діяльності);

– інтерес-установка (сформоване при довготривалій дії спрямоване ставлення);

– інтерес-орієнтація (виділення одного інтересу як головного із ряду інших).

Потреби й інтереси є основою ціннісного ставлення особистості до навколишнього світу, регуляторами її соціальної поведінки. Узгодження соціальної поведінки особистості із соціальними нормами груп, спільнот, суспільства відбувається завдяки цінностям.

Цінність – суспільне ставлення особистості, яке переносить її потреби та інтереси на матеріальні та духовні явища, надає їм визначальних соціальних ознак.

Індивід оцінює явища крізь призму існуючих у суспільстві ціннісних критеріїв, уявлень про справедливе, прекрасне, корисне тощо. Сукупність індивідуальних і загальних, особистих, групових цінностей формує систему ціннісних орієнтацій особистості, якими вона керується у житті.

Ми характеризуємо людину як особистість, залежно від того, на які цінності вона зорієнтована і чи збігаються вони із суспільно-визнаними. Але цінності відображають не просто дефіцит, потребу людини в чомусь, але і процес соціального порівняння. У процесі суспільного життя люди порівнюють себе з іншими. Все це виражає прагнення до самореалізації та самоствердження. Система цінностей виступає як механізм, і як результат соціального порівняння, способу упорядкування елементів культури.

Ми живемо у стратифікованому суспільстві, тобто у суспільстві, де має місце соціальна нерівність. Окремі члени суспільства і соціальні групи різняться між собою за рівнем багатства й доходів, обсягом владних повноважень і доступом до політичної влади, за рівнем освіченості й престижністю професії, і завдяки цьому – вони займають неоднакове місце у соціальній ієрархії.

Соціальний статус – це становище індивіда (або групи людей) у системі соціальних зв'язків і відносин, що обумовлюються її приналежністю до певної соціальної спільноти та визначає сукупність її прав та обов'язків.

Статус людини формується різноманітними ознаками, серед яких є ті, які успадковуються – стать, етнічна приналежність, соціальне походження, а також ті, які людина здобуває завдяки власним зусиллям – освіта, професія, доходи тощо. Відповідно до цього розрізняють статус аскриптивний (приписаний) і статус здобутий.

Якщо соціальний статус визначає місце індивіда в суспільстві, то особистий – його позицію в середовищі безпосередньо до оточуючих.

Особистий статус – це становище людини в малій (первинній) групі, що обумовлюється тим, як ставляться до нього оточуючі.

У сучасному суспільстві кожна людина виконує низку ролей, скажімо, студента, громадянина держави, сина, покупця та інші. Уся сукупність соціальних ролей, що виконується однією особистістю, називається рольовим набором. Людина не є абсолютно вільною у виборі та виконанні ролей. Набір ролей визначається її соціальним положенням у конкретній соціальній структурі – демографічній, сімейно-родовій, економічній, політичній, професійній тощо.

Соціальні ролі – це певні способи дій, поведінки індивіда (або групи), які відповідають прийнятим у суспільстві нормам та здійснюються залежно від соціального статусу.

Якщо сам статус визначає позицію людини в суспільстві (учень, студент, військовий, дружина), то соціальна роль – функція яка виконується нею в даній позиції. Функції (рольові дії) в кожному суспільстві визначаються загальноприйнятими в ньому нормами і часто закріплюються в різних документах (законах, правилах, інструкціях, статутах і т.п.).

Розглянуто далеко не всі елементи особистості як соціальної системи, а лише основні, які певною мірою характеризують особистісну природу. Соціологічний аналіз особистості – це погляд на її духовний і життєвий шлях через призму способу мислення та способу життя конкретного суспільства та його складових, соціальних груп.