Види горіння. Зони й класи пожеж

Види горіння. Зони й класи пожеж

 

Залежно від агрегатного стану пального та окисника розрізняють три види горіння:

ГОМОГЕННЕ ГОРІННЯ газів і пароподібних горючих речовин в середовищі газоподібного окисника;

ГЕТЕРОГЕННЕ ГОРІННЯ твердих горючих речовин в середовищі газоподібного окисника;

ГОРІННЯ ВИБУХОВИХ РЕЧОВИН ТА ПОРОХІВ.

Горіння рідких горючих речовин в рідких окисниках є різновидом гетерогенного горіння.

За швидкістю поширення полум’я горіння поділяється на:

ДЕФЛАГРАЦІЙНЕ – швидкість полум’я в межах декількох м·с^-1;

ВИБУХОВЕ – швидкість полум’я до сотень м·с^-1;

ДЕТОНАЦІЙНЕ – поширюється із надзвуковими швидкостями порядку тисяч м·с^-1.

Дозвукове горіння поділяється на ламінарне та турбулентне.

ЛАМІНАРНЕ горіння характеризується пошаровим поширенням фронту полум’я по свіжій горючій суміші, ТУРБУЛЕНТНЕ – змішуванням шарів потоку.

Як нам уже відомо, в процесі горіння утворюються продукти горіння. Крім диму, до них належать:

САЖА – тонкодисперсний аморфний вуглецевий залишок, що утворюється під час неповного згоряння;

ЗОЛА – неорганічні залишки після повного згоряння;

ШЛАК (ЖУЖІЛЬ) – твердий агломерат залишків часткового або повного плавлення матеріалу як результат його повного або неповного згоряння.

Залежно від видів горіння визначаються й типи пожеж (табл. 2.1).

 

Таблиця 2.1 Типи та умови пожежі

Найменування	Температура, що спостерігається, °С
Тління Окиснюючий безполуменевий терморозклад Безполуменевий піроліз Полуменеве горіння, що розвивається Полуменеве горіння, що повністю розвинулось при низькій швидкості газообміну Розвинене полуменеве горіння при високій швидкості газообміну	100 і більше до 500 400–600   600–1000 600–1000

 

Етапи розвитку пожежі розглянемо на прикладах пожежі у звичайному приміщенні:

I етап пожежі – перетворення загоряння в пожежу, тривалість – 1–3 хв.

II етап пожежі – зростання зони горіння – 5–6 хв.

III етап пожежі – бурхливий процес горіння, температура всередині приміщення досягає 250–300 °С, починається об’ємний розвиток пожежі, коли полум’я заповнює весь об’єм приміщення і поширення полум’я проходить вже не по поверхні, а дистанційно – через розриви. Руйнування засклення. Тривалість – 6–9 хв.

IV етап – як результат руйнування засклення, приплив свіжого повітря різко сприяє розвитку пожежі. Температура всередині приміщення підвищується з 500–600 °С до 800–900 °С. Швидкість вигоряння максимальна. Тривалість – 9–12 хв.

 

 

45. Категорii примiщень за вибl,хопожежною та по)t(е,кною небезпекою згiдно з ДБНВ.03.002-2007,

 

 

 

46.

Способи і засоби пожежогасіння

Вогнегасні речовини

Пожежа припиняється тоді, коли припиняється дія будь-якого компоненту, що приймає участь у процесі горіння.

Процес горіння можна припинити шляхом:

· зниження кількості горючої речовини;

· зменшення кількості окислювача;

· збільшення процесу активації енергії в полум'ї.

До основних способів припинення процесу горіння можна віднести слідуючі методи:

· припинення надходження окислювача (кисню) до осередку горіння;

· розбавлення повітря негорючими, інертними газами;

· зниження температури горючої речовини до рівня, нижчого за температуру спалахування;

· ізоляції вогнища пожежі від доступу повітря;

· зменшення концентрації горючих речовин шляхом розбавлення їх негорючими матеріалами;

· інтенсивного гальмування швидкості хімічної реакції (інгібування);

· механічного зриву полум'я сильним струменем води, порошку, газу.

На цих методах і способах базується припинення процесу горіння за допомогою вогнегасних речовин та технічних засобів пожежогасіння.

Добір тих чи інших способів і методів гасіння пожеж, а також добір вогнегасних речовин та їх носіїв визначають у кожному конкретному випадку залежно від масштабу загоряння, особливостей горючих речовин і матеріалів, а також стадії розвитку пожежі.

До засобів гасіння пожежі належать:

· вода й водяна пара;

· хімічна й повітряно-хімічна піна;

· інертні і негорючі гази;

· галоїдні вуглекислотні сполуки;

· сухі порошки;

· пісок, щільна тканина — повсть та азбест.

Універсальних вогнегасних засобів не існує. Тому для припинення процесу горіння однієї і тієї ж речовини у ряді випадків використовують різні вогнегасні засоби. При доборі засобів пожежогасіння треба виходити з можливості отримання найкращого вогнегасного ефекту при мінімальних затратах.

Класифікація видів горіння

Залежно від швидкості хімічної реакції та утворення горючої суміші горіння може відбуватися у вигляді:

· тління – швидкість до кількох см/с;

· власного горінні – швидкість до кількох м/с;

· вибуху – швидкість кілька сотень м/с;

· детонації – швидкість до декількох тисяч м/с.

Швидкість процесу горіння залежить від кількісних і якісних показників горючої суміші та імпульсу запалювання, які в процесі горіння можуть змінюватися або залишатися постійними.

Залежно від швидкості розповсюдження полум’я горіння буває:

· дефлаграційне, що відбувається з дозвуковими швидкостями (від кількох см до декількох метрів за секунду);

· детонаційне, що має надзвукові швидкості.

Горіння буває стійким тоді, коли воно не супроводжується підвищенням тиску. Підвищення тиску призводить до вибухового горіння. Реальні вибухи носять переважно дефлаграційний характер.

У процесі горіння розповсюдження полум’я посилює стиснення газу. Стиснення відбувається у вигляді слабких ударних хвиль. Кожна ударна хвиля проходить з більшою швидкістю, ніж попередня. Перед фронтом полум’я ударні хвилі з’єднуються в одну потужну хвилю. Така ударна хвиля призводить до сильного стиснення і розігрівання газу. З підвищенням температури в ударній хвилі виникає новий стійкий режим – детонація, який характеризується різким стрибком тиску до 20-30 кПа в точці утворення ударної хвилі і надзвуковими швидкостями.

Дозвукове горіння поділяється на ламінарне та турбулентне.

Ламінарне горіння характеризується пошаровим поширенням полум’я по свіжій горючій системі, турбулентне – змішуванням шарів потоку.

Горючі системи можуть бути хімічно однорідними і неоднорідними, внаслідок чого горіння буває:

· гомогенним – це така горюча система, в якій горюча речовина рівномірно перемішана з повітрям (гази, пари, пил). Таке горіння називають ще кінетичним – це горіння заздалегідь підготовленої суміші.

· гетерогенне або дифузійне – це процес горіння, який лімітується дифузією кисню у зону полум’я, коли речовини перебувають у різних агрегатних станах (рідкі і тверді горючі речовини). Дифузія як процес протікає повільно.

Процес горіння може бути повним і неповним. При надмірній кількості кисню у повітрі горіння буде повним, при цьому утворюються продукти, які не можуть більше горіти – вуглекислий або сірчаний газ, пари води, азоту.

Неповне згорання відбувається при недостатній кількості кисню і супроводжується утворенням продуктів, які є вибухонебезпечними й токсичними – оксид вуглецю, альдегіди, пари метилового спирту, ацетону, які при зміні умов горіння можуть самі спалахувати або чинити отруйну дію на організм людини.

 

48.

Інтелектуальні спринклери

Великий набір аксесуарів для автоматичних спринклерів дозволяє застосовувати їх як у виробничих приміщеннях, так і в сучасних офісах, задовольняючи тим самим найвибагливіші потреби замовників.

Для захисту приміщень, в яких розміщене цінне обладнання або коштовні матеріали використовують інтелектуальни спринклери. Інтелектуальний спринклер складається з

• · розбризкуючої розетки,
• · легкоплавкого замка для різних температур спрацювання,

• · запірної кулі,
• · внутрішнього корпусу з різьбою,
• · зовнішнього температурного клапану для управління водяним потоком.

При досягненні температури спрацювання легкоплавкий замок вивільняє спеціальний плунжер, який пропускає воду до розбризкуючої розетки. При збільшенні температури навколишнього середовища на 4°С відкривається зовнішній температурний клапан, який і активізує робочий стан спринклера. При падінні температури до 34°С зовнішній температурний клапан автоматично закривається і перекриває доступ води до приміщення, яке перебуває під захистом. Завдяки старт-стопному режиму функціонування інтелектуального спринклера не відбувається повного затоплення водою приміщення, яке захищається.

< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

51.

 

Вогнегасник

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Вогнегасники

Вогнега́сник — технічний засіб, призначений для припинення горіння подаванням вогнегасної речовини, що міститься в ньому, під дією надмірного тиску, за масою і конструктивним виконанням придатний для транспортування і застосування однією людиною.

Вогнегасники є одним з найефективніших первинних засобів пожежогасіння.

Зміст [сховати] · 1 Типи вогнегасників · 2 Вогнегасники пінні · 3 Вогнегасники порошкові o 3.1 Використовувані вогнегасні порошки o 3.2 Типи порошкових вогнегасників § 3.2.1 Закачнi § 3.2.2 Газогенераторні § 3.2.3 Особливості застосування порошкових вогнегасників · 4 Вогнегасники газові · 5 Класи пожеж · 6 Примітки · 7 Література

[ред.]Типи вогнегасників

Вогнегасники розрізняють за способом спрацьовування:

· автоматичні — стаціонарно монтуються в місцях можливого виникнення вогню.

· ручні (приводяться в дію людиною) — розташовуються на спеціально оформлених стендах.

У залежності від акумуляторної вогнегасної речовини вогнегасники поділяються на п'ять видів:

· вуглекислотні,

· повітряно-пінні,

· порошкові,

· водні,

· аерозольні.

За обсягом корпуса:

· ручні малолітражні з обсягом корпуса до 5 л;

· промислові ручні з обсягом корпуса від 5 до 10 л;

· стаціонарні й пересувні з обсягом корпуса понад 10 л.

За способом подачі вогнегасного складу:

· під тиском газів, що утворюються в результаті хімічної реакції компонентів заряду;

· під тиском газів, що подаються зі спеціального балончика, розміщеного в корпусі вогнегасника;

· під тиском газів, закачаних у корпус вогнегасника;

· під власним тиском вогнегасного засобу.

По виду пускових обладнань:

· з вентильним затвором;

· із запірно-пусковим обладнанням пістолетного типу;

· з пуском від постійного джерела тиску.

Вогнегасники маркуються буквами, що характеризують вид вогнегасника, і цифрами, що позначають його місткість.

[ред.]Вогнегасники пінні

Призначені для гасіння пожеж вогнегасними пінами: хімічної або повітряно-механічної. Хімічну піну одержують із водних розчинів кислот і лугів, повітряно-механічну утворюють із водних розчинів і піноутворуючих речовин потоками робочого газу: повітря, азоту або вуглекислого газу. Хімічна піна складається з 80 % вуглекислого газу, 19,7 % води й 0,3 % піноутворуючої речовини, повітряно-механічна приблизно з 90 % повітря, 9,8 % води й 0,2 % Піноутворювачі.

Пінні вогнегасники застосовують для гасіння піною загорянь, що починаються, майже всіх твердих речовин, а також горючих і деяких легкозаймистих рідин на площі не більш 1 м². Гасити піною електричні установки, що загорілися, і електромережі, що перебувають під напругою, не можна, тому що вона є провідником електричного струму. Крім того, пінні вогнегасники не можна застосовувати при гасінні лужних металів натрію й калію, тому що вони, взаємодіючи з водою, що перебуває в піні, виділяють водень, який підсилює горіння, а також при гасінні спиртів, тому що вони поглинають воду, розчиняючись у ній, і при влученні на них піна швидко руйнується. Сучасні пінні вогнегасники використовують у якості газотвірного реагенту азид натрію, який легко розкладає з виділенням великої кількості азоту.

ДО недоліків пінних вогнегасників ставиться вузький температурний діапазон застосування (5-45 °C), висока корозійна активність заряду, можливість ушкодження об'єкта гасіння, необхідність щорічного перезарядження.

[ред.]Вогнегасники порошкові

Порошкові вогнегасники діляться на:

· вогнегасники з порошком загального призначення, яким можна гасити пожежа класів A,B,C,E;

· вогнегасники з порошком загального призначення, яким можна гасити пожежа класів B,C,E.^[1]

Є найбільш універсальним по області застосування й по робочому діапазоні температур (особливо із зарядом типу ABCE), якими можна успішно гасити майже всі класи пожеж, у тому числі й електроустаткування, що перебуває під напругою 1000 В. Вогнегасники не призначені для гасіння загорянь лужних і лужноземельних металів й інших матеріалів, горіння яких може відбуватися без доступу повітря.

[ред.]Використовувані вогнегасні порошки

Вогнегасні порошки — це мінеральні солі з різними добавками, що перешкоджають злежуванню й комкуваню. Як основу для вогнегасних порошків використовують фосфорноаммонійні солі (моно-, диаммонійфосфати, аммофос), карбонат і бікарбонат натрію й калію, хлориди натрію й калію й ін. Як добавки — кремнеорганічні сполуки, аеросил, біла сажа, стеарати металів, нефелин, тальк й ін.

Порошки зберігають у спеціальних упакуваннях, охороняючи їх від зволоження. Під час зберігання порошки хімічно неактивні, не мають абразивну дію. При впливі вогнегасного порошку на чорні й кольорові метали при нормальній вологості корозії не відбувається. Корозія металів протікає тільки при змочуванні (зволоженні) порошку на металевих поверхнях. Вплив порошку на лакофарбові поверхні не відзначено.

Загальний клас небезпеки вогнегасного порошку — 3, 4.

[ред.]Типи порошкових вогнегасників

Порошкові вогнегасники можна розділити на закачнi й газогенераторнi.

[ред.]Закачнi

Заряджені вогнегасним порошком й інертним газом під тиском до 16 атм. Це може бути азот, вуглекислота або повітря. Даним типом вогнегасника можливе гасіння пожеж класу А, В, З або ВР залежно від виду застосовуваного порошку. У конструкцію даного вогнегасника входить запірний пристрій, що дозволяє відкривати й закривати його простим рухом руки, не прикладаючи особливих зусиль. Перевагою даного типу вогнегасника є манометр, установлений на голівці вогнегасника, який показує ступінь його працездатності (на відміну від газогенераторного вогнегасника).

[ред.]Газогенераторні

Принцип дії полягає у використанні енергії генерованого газу для аерування викиду вогнегасної речовини.

Призначені для комплектації легкових автомобілів. Цей вид вогнегасника також може застосовуватися в побутових умовах з метою первинного засобу гасіння пожеж класу А, В, З, а також електроустановок, що перебувають під напругою до 1000 У, це вже залежить від марки вогнегасного порошку. Клас А — гасіння твердих речовин, В — горючих рідин або твердих тіл, що плавляться, З — горючих газів.

Гасіння може проводитися як на відкритому повітрі, так й у приміщеннях.

[ред.]Особливості застосування порошкових вогнегасників

· Відсутність при гасінні охолоджуючого ефекту, що може привести до повторного запалення вже погашеного пального від нагрітих елементів будівельних конструкцій або устаткування;

· Значне забруднення порошком об'єкта, не дозволяє використати порошкові вогнегасники для захисту обчислювальних залів, електронного устаткування, електричного устаткування з обертовими елементами, музейних експонатів тощо.

· У результаті утворення порошкової хмари при гасінні утвориться багато пилу і різко знижується видимість (особливо в приміщеннях невеликого розміру);

· Маючи високу дисперсність, вогнегасні порошки при зберіганні проявляють схильність до комкання й злежування, що може призвести до втрати вогнегасної здатності. Тому при використанні порошків у вогнегасниках необхідно суворо дотримуватися рекомендованого режиму зберігання.

[ред.]Вогнегасники газові

До їхнього числа відносяться вуглекислотні, у яких у якості вогнегасної речовини застосовують зріджений диоксид вуглецю (вуглекислоту), а також аерозольні й вуглекислотно-брометиловi, зарядом у яких слугує галойодованi вуглеводні, при подачі яких у зону горіння гасіння наступає при відносно високій концентрації кисню (14-18 %).

Вуглекислотні вогнегасники випускаються як ручні, так і пересувні. Ручні вогнегасники однакові по пристрої й складаються зі сталевого високоміцного балона, у горловину якого вкручене запірно-пусковий пристрій вентильного або пістолетного типу, сифонної трубки, що служить для подачі вуглекислоти з балона до запірно-пускового пристрою, і раструба. Для приведення в дію вуглекислотного вогнегасника необхідно направити раструб на вогнище пожежі й відвернути до відмови маховичок або натиснути на важіль запірно-пускового пристрою. При переході вуглекислоти з рідкого стану в газоподібне відбувається збільшення її обсягу в 400–500 разів, супроводжуване різким охолодженням до температури −72 °C і частковою кристалізацією; щоб уникнути обмороження рук не можна доторкатися до металевого розтруба. Ефект полум'ягасіння досягається подвійно: зниженням температури вогнища загоряння нижче крапки запалення, і витисненням кисню із зони горіння негорючим вуглекислим газом.

[ред.]Класи пожеж

Встановлено чотири класи пожежі, а також їх символи:

клас A — горіння твердих речовин, переважно органічного походження, горіння яких супроводжується тлінням (деревина, текстиль, папір);

клас B — горіння рідин або твердих речовин, які розтоплюються;

клас C — горіння газоподібних речовин;

клас D — горіння металів та їх сплавів.

Крім цих чотирьох класів Правилами пожежної безпеки в Україні введено ще додатковий п'ятий клас (E), прийнятий для позначення пожеж, пов'язаних з горінням електроустановок.

[ред.]Примітки

 

Види горіння. Зони й класи пожеж

 

Залежно від агрегатного стану пального та окисника розрізняють три види горіння:

ГОМОГЕННЕ ГОРІННЯ газів і пароподібних горючих речовин в середовищі газоподібного окисника;

ГЕТЕРОГЕННЕ ГОРІННЯ твердих горючих речовин в середовищі газоподібного окисника;

ГОРІННЯ ВИБУХОВИХ РЕЧОВИН ТА ПОРОХІВ.

Горіння рідких горючих речовин в рідких окисниках є різновидом гетерогенного горіння.

За швидкістю поширення полум’я горіння поділяється на:

ДЕФЛАГРАЦІЙНЕ – швидкість полум’я в межах декількох м·с^-1;

ВИБУХОВЕ – швидкість полум’я до сотень м·с^-1;

ДЕТОНАЦІЙНЕ – поширюється із надзвуковими швидкостями порядку тисяч м·с^-1.

Дозвукове горіння поділяється на ламінарне та турбулентне.

ЛАМІНАРНЕ горіння характеризується пошаровим поширенням фронту полум’я по свіжій горючій суміші, ТУРБУЛЕНТНЕ – змішуванням шарів потоку.

Як нам уже відомо, в процесі горіння утворюються продукти горіння. Крім диму, до них належать:

САЖА – тонкодисперсний аморфний вуглецевий залишок, що утворюється під час неповного згоряння;

ЗОЛА – неорганічні залишки після повного згоряння;

ШЛАК (ЖУЖІЛЬ) – твердий агломерат залишків часткового або повного плавлення матеріалу як результат його повного або неповного згоряння.

Залежно від видів горіння визначаються й типи пожеж (табл. 2.1).

 

Таблиця 2.1 Типи та умови пожежі

Найменування	Температура, що спостерігається, °С
Тління Окиснюючий безполуменевий терморозклад Безполуменевий піроліз Полуменеве горіння, що розвивається Полуменеве горіння, що повністю розвинулось при низькій швидкості газообміну Розвинене полуменеве горіння при високій швидкості газообміну	100 і більше до 500 400–600   600–1000 600–1000

 

Етапи розвитку пожежі розглянемо на прикладах пожежі у звичайному приміщенні:

I етап пожежі – перетворення загоряння в пожежу, тривалість – 1–3 хв.

II етап пожежі – зростання зони горіння – 5–6 хв.

III етап пожежі – бурхливий процес горіння, температура всередині приміщення досягає 250–300 °С, починається об’ємний розвиток пожежі, коли полум’я заповнює весь об’єм приміщення і поширення полум’я проходить вже не по поверхні, а дистанційно – через розриви. Руйнування засклення. Тривалість – 6–9 хв.

IV етап – як результат руйнування засклення, приплив свіжого повітря різко сприяє розвитку пожежі. Температура всередині приміщення підвищується з 500–600 °С до 800–900 °С. Швидкість вигоряння максимальна. Тривалість – 9–12 хв.

 

 

45. Категорii примiщень за вибl,хопожежною та по)t(е,кною небезпекою згiдно з ДБНВ.03.002-2007,

 

 

 

46.