Заходи економічного стимулювання.

Постановка проблеми в загальному вигляді. У сучасних умовах економічної та фінансової нестабільності розвитку України охорона НПС та раціональне використання природних ресурсів залишаються вагомими чинниками (орієнтирами) у прийнятті ефективних господарських рішень на всіх рівнях національної економіки (державному, регіональному, локальному) з метою забезпечення сталого розвитку.

Раціональне природокористування вимагає науково обґрунтованого розроблення та виваженого застосування сучасних інструментів стимулювання, недосконалість яких не дозволяє у повній мірі реалізувати основні напрями реформування економіки України та її регіонів з урахуванням екологічного фактору.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. В економічній літературі питанням збалансування еколого-економічних інтересів у сфері раціонального природокористування присвячено багато наукових робіт. Значний вклад в дослідження еколого-економічних проблем з інвестування зробили Н.М. Андрєєва [1], І.О.Александров, Б.В. Буркинський [2], О.Ф. Балацький, В.В. Горлачук, Т.П. Галушкіна, І.Г.Гречановська, О.М. Громова, Б.М. Данилишин, В.Г. Ковальов, Н.Г. Ковальова, О.О. Лапко, Л.Г. Мельник, Є.В. Мішенін, В.А. Паламарчук, В.М. Степанов, О.В. Садченко, В.М. Трегобчук, С.К. Харічков та ін. Проте, при всій значимості отриманих наукових положень, недостатньо уваги приділено застосуванню сучасних економічних інструментів, які спонукають до раціонального та заощадливого природокористування.

Метою роботи є дослідження особливостей застосування економічних інструментів стимулювання, спрямованих на узгодження еколого-економічних інтересів суб’єктів господарювання у сфері інвестиційної діяльності.

Виклад основного матеріалу. Питання сучасного розвитку України та її регіонів, у тому числі у сфері природокористування, нерозривно пов’язані з підвищенням рівня інвестиційної активності. У зв’язку з тим, що запобігання негативних наслідків обходиться набагато дешевше, ніж їхня компенсація, інвестиційна діяльність, завдяки своїй високій еколого-економічній ефективності, є одним із дієвих важелів стимулювання природокористування, використання яких, на нашу думку, призводить до узгодження еколого-економічних інтересів.

Інвестиційне забезпечення охорони НПС та раціонального використання природних ресурсів в Україні знаходиться на низькому рівні/ Не дивлячись на те, що спостерігається синхронність динаміки питомої ваги капітальних вкладень на охорону НПС та раціональне природокористування у складі виробленого ВВП та темпу їхнього зростання за роками досліджуваного періоду, фактичний рівень перших залишається на вкрай низькому рівні. Для порівняння: в розвинених країнах світу цей показник становить в середньому 1 – 3,6 % від загального обсягу ВВП (наприклад, у Болгарії – 1,5%, в Австрії – 3,6%, у Франції – 0,8% від загального обсягу ВВП). Спад обсягів інвестицій у природоохоронні заходи в порівнянні зі спадом валового внутрішнього продукту відбувався швидшими темпами.

Отримані результати дають змогу стверджувати, що обсяги капітальних вкладень у майбутньому також будуть залежати від темпів соціально-економічного піднесення, повноцінного розвитку господарського комплексу регіонів України та підприємств-природокористувачів.

Основними джерелами інвестицій на охорону НПС та раціональне природокористування виступають власні кошти підприємств, адже безпосередньо на підприємствах відбувається залучення (використання) природних ресурсів у господарський оборот, що спонукає до запровадження екологічно безпечних та ресурсозберігаючих технологій (рис. 2).

До основних причини недостатнього інвестиційного забезпечення охорони НПС та раціонального природокористування, на нашу думку, належать:

- недосконала законодавча та нормативна база країни у сфері природокористування;

- недостатня екологічна спрямованість податкової системи країни;

- неефективна робота контролюючих органів у сфері природокористування;

- недостатнє фінансування природоохоронних заходів, що призводить до зростання показників забруднення довкілля,

- великий рівень морального та фізичного зносу основних фондів природоохоронного призначення;

- низький рівень вітчизняних технологій, висока матеріало- та енергоємність національного продукту;

- обмежене використання вітчизняними виробниками світових досягнень у сфері забезпечення охорони НПС та раціонального природокористування.

Таким чином, кошти, отримані від природокористувачів-забруднювачів, акумулюються в спеціальному фонді Державного бюджету та фондах охорони НПС місцевих рівнів (обласного та міського), а потім витрачаються на природоохоронні заходи, перелік яких затверджено постановою Кабінету Міністрів України [6]. Проте, надмірна централізованість управління природокористуванням викликає неузгодженість екологічної політики, перешкоджає ефективній природоохоронній діяльності та не стимулює розвиток природоохоронного інвестування на регіональному рівні.

Однією з проблем, які блокують вирішення питань інвестиційного забезпечення раціонального використання та охорони природних ресурсів, є недосконалість застосування сучасних економічних інструментів стимулювання інвестиційної діяльності.

Механізм реалізації екологічної політики інвестиційного забезпечення охорони НПС та раціонального використання природних ресурсів включає три підходи [7]:

- пряме регулювання, пов’язане з заходами державного впливу (нормативно-правові, адміністративно-контрольні заходи, пряме регулювання ті ін.);

- економічне стимулювання, пов’язане з розвитком ринкових механізмів

- змішані механізмі, які поєднують перші два підходи.

Необхідно відмітити, що економічний механізм регулювання узгодження еколого-економічних інтересів у сфері раціонального природокористування включає як ринкове саморегулювання, так і державне регулювання, яке домінує. Значну роль у стимулюванні інвестиційної діяльності має державний рівень, на якому формується законодавча база, тому питання щодо економічних інструментів стимулювання інвестиційної діяльності на регіональному рівні необхідно розглядати у взаємозалежності з державним рівнем регулювання природокористування.

Необхідно зауважити, що реалізація інвестиційних проектів може по-різному впливати на стан навколишнього природного середовища, що є підставою для класифікації інвестиційних проектів залежно від ступеню й напряму впливу їх реалізації на навколишнє природне середовище на наступні групи:

– екодеструктивні інвестиційні проекти, які спрямовані на досягнення економічних результатів за рахунок, з одного боку, збільшення обсягів споживання первинних природних ресурсів, а з іншого – техногенного забруднення навколишнього середовища;

– екоконструктивні інвестиційні проекти, реалізація яких спрямована на скорочення або абсолютне запобігання техногенних забруднень навколишнього середовища й економію первинних природних ресурсів;

– екологічно нейтральні інвестиційні проекти, під час реалізації яких відсутнє споживання первинних природних ресурсів та вплив на навколишнє природне середовище.

Гальмування реалізації екоконструктивних проектів, які мають вагоме еколого-економічне та соціальне значення для розвитку суспільства, зумовлене відсутністю потужних джерел інвестиційного забезпечення (вітчизняних і закордонних), з одного боку, та стимулювання раціонального природокористування, з іншого.

Правова охорона вод.

Правова охорона вод включає в себе сукупність правових, економічних, організаційних та інших заходів, спрямованих на недопущення, попередження забруднення вод, їх засмічення і вичерпання, знищення навколоводних рослин і тварин тощо.

Усі води (водні об'єкти) підлягають охороні від забруднення, засмічення, вичерпання та інших дій, які можуть погіршити умови водопостачання, завдати шкоди здоров'ю людей, спричинити зменшення рибних запасів та інших об'єктів водного промислу, погіршення умов існування диких тварин, знищення родючості земель та спричинити інші несприятливі явища внаслідок зміни фізичних і хімічних властивостей вод, зниження їх здатності до природного очищення, порушення гідрологічного і гідрогео­логічного режиму вод (ст. 95 ВК України).

З метою охорони вод встановлюється спеціальний порядок надання земель водного фонду у користування та припинення права користування ними (ст.ст. 85, 86 ВК України) відповідно до вимог земельного законодавства2.

Важливими засобами охорони вод є встановлення водоохоронних зон, прибережних захисних смуг навколо водних об'єктів, смуг відведення на річках, греблях, водоймах, берегових смуг на судноплавних водних шляхах, зон санітарної охорони

Водоохоронні зони встановлюються з метою створення сприятливого режиму водних об'єктів, попередження їх забруднення, засмічення, вичерпання, знищення навколоводних рослин і тварин, зменшення коливань стоку вздовж річок, морів, навколо озер та інших водоймів.

Водоохоронна зона є природоохоронною територією господарської діяльності. У цій зоні забороняється: використання стійких та сильнодіючих пестицидів; влаштування кладовищ, скотомогильників, звалищ, полів фільтрації; скидання неочищених стічних вод, використовуючи рельєф місцевості (балки, пониззя, кар'єри тощо), а також у потічки.

Зовнішні межі водоохоронних зон визначаються за спеціально розробленими проектами. Порядок визначення розмірів і меж во­доохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них встановлені постановою Кабінету Міністрів України від 8 травня? 1996 р. № 486'.

ї 3 метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення, засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги (ст. 88 ВК України).