Організація безпечної роботи з джерелами

Випромінювання

При роботі з джерелами іонізуючих випромінювань важливого значення набуває правильна організація праці, яка забезпечує радіаційну безпеку обслуговуючого персоналу і всього населення в цілому. У цьому випадку дозові навантаження для осіб відповідних категорій опромінення і груп критичних органів від джерел зовнішнього і внутрішнього опромінення не будуть перевищувати регламентованих значень.

Керівним документом з радіаційної безпеки при організації робіт з джерелами іонізуючих випромінювань є санітарні правила.

Джерела іонізуючого випромінювання, конструкція яких виключає попадання радіоактивних речовин в навколишнє середовище, називають закритими. Отже, у цьому випадку персонал може зазнавати тільки зовнішнього опромінення. Такі джерела використовуються, наприклад, у приладах контролю технологічних процесів, в установках радіаційної технології, радіаційної терапії і діагностики. Як джерела в цих приладах застосовуються радіонуклідні закриті джерела, а також рентгенівські апарати і прискорювачі.

Основною вимогою до забезпечення радіаційної безпеки при роботі із закритими джерелами є спорудження захисту від випромінювання для зниження зовнішніх потоків випромінювання на робочих місцях і в сусідніх приміщеннях до допустимих рівней.

Потужність еквівалентної дози випромінювання від дефектоскопічних, терапевтичних та інших апаратів не повинна перевищувати 30 мк Зв/год, а для радіонуклідних приладів -3 мк Зв/год на відстані 1,0 м від поверхні блоку захисту апарату чи приладу із джерелом. Для радіонуклідних приладів щільно до поверхні блоку з джерелом потужність еквівалентної дози не повинна перевищувати 100 мк Зв/год.

Спеціальні вимоги до приміщень і розміщення установок чи апаратів не ставлять, якщо при їх використанні потужність дози випромінювання в робочому стані і при зберіганні джерела не перевищує 3 мк Зв/год на відстані 1,0 м від доступних частин поверхні установки.

Комплекс захисних заходів при роботі з відкритими джерелами повинен забезпечувати захист людей не тільки від зовнішнього, але й від внутрішнього опромінення, запобігати радіоактивному забрудненню повітря і поверхні робочого приміщення, шкірних покровів і одежі персоналу, а також об'єктів зовнішнього середовища: повітря, води, грунту, рослинності та ін.

До основних профілактичних заходів при роботі з відкритими джерелами відносяться правильний вибір планування приміщень, обладнання, опорядження приміщень, технологічних режимів, раціональна організація робочих місць і дотримання правил особистої гігієни працюючих, раціональні режими вентиляції, організація захисту від внутрішнього і зовнішнього опромінення, збирання і видалення радіоактивних відходів

Вимоги до виконання вказаних заходів залежать від характеру робіт, активності і складу радіонуклідів, що використовувалися

При роботі з радіоактивними речовинами у відкритому виді необхідно застосовувати засоби індивідуального захисту (ЗІЗ).

ЗІЗ - це одяг, взуття, різні прилади і пристрої (респіратори, пневмокостюми, протигази); які використовуються індивідуально і забезпечують захист працюючого від шкідливих факторів зовнішнього середовища. При роботі з радіоактивними речовинами ЗІЗ оберігають людину від їх проникнення в органи дихання, шлунок і безпосередньо на шкіру.

Небезпечні і шкідливі виробничі фактори набувають особливого значення при виконанні ремонтних і аварійних робіт, коли відбувається розгерметизація технологічного обладнання.

ЗІЗ можна поділити на такі основні види:

а) ізолюючі костюми - пневмокостюми, гідро ізолюючі костюми;

б) засоби захисту органів дихання - протигази, респіратори, пневмошоломи;

в) спеціальний одяг - комбінезони, напівкомбінезони, куртки, штани, халати, фартухи;

г) спеціальне взуття - чоботи, ботинки;

д) засоби захисту рук - рукавиці, рукавички;

е) засоби захисту очей - захисні окуляри;

ж) запобіжні пристрої - ручні захоплювачі, маніпулятори.

Вибір ЗІЗ визначається умовами роботи і радіаційною обстановкою, характером і об'ємом робіт і рівнем забруднення повітря і робочих поверхонь радіоактивними матеріалами.

Роботи з джерелами іонізуючих випромінювань без чіткої організації радіоактивного контролю створюють небезпеку для працюючих і для навколишнього середовища.

Мета служби радіаційної безпеки забезпечення безпечних умов праці, систематичний контроль за рівнем радіації на установках, в лабораторіях і робочих зонах і нагляд за радіаційною обстановкою навколишнього середовища.

Основні задачі служби радіаційної безпеки можуть бути сформульовані таким чином:

1. Контроль, за дотриманням норм радіаційної безпеки і санітарних правил і інструкцій при роботі з джерелами іонізуючих випромінювань на установках, з лабораторіях, на робочих місцях; організація проведення курсів для підготовки і підвищення кваліфікації персоналу в галузі радіаційної безпеки. Щорічна перевірка знань з цих питань; забезпечення проходження медичного обстеження.

2. Контроль за радіаційною обстановкою на робочих місцях, в суміжних приміщеннях, на території підприємства із використанням спеціальних і переносних засобів.

3. Індивідуальний контроль опромінення персоналу.

4. Контроль за рівнем радіаційного забруднення об'єктів зовнішнього середовища за межами підприємства здійснюється групою "зовнішньої дозиметрії".

5. Перевірка, калібровка і ремонт засобів контролю радіаційної обстановки.

6. Прийняття і розробка необхідних заходів щодо попередження виникнення можливих аварійних ситуацій.

7. Проведення науково-дослідних робіт.

Організоване й чітке виконання службою радіаційної безпеки своїх задач є запорукою безпечного використання джерел іонізуючих випромінювань.

Розділ 3

ОСНОВИ ТЕХНІКИ БЕЗПЕКИ

Глава 14. Основи електробезпеки

Дія електричного струму на організм людини

Та електротравматмзм

Для персоналу електрогосподарств найважливішими питаннями охорони праці є електробезпека, яка являє собою систему організаційних, технічних заходів та засобів, що забезпечують захист людей від шкідливого та небезпечного впливу електричного струму, електричної дуги, електромагнітного поля і статичної електрики.

До небезпечних і шкідливих виробничих факторів відносять підвищене значення напруги в електричному колі, замкнення якого може відбутися через тіло людини, підвищений рівень статичної електрики, електромагнітних випромінювань, підвищену напруженість електричного та магнітного полів.

Електричне обладнання становить велику потенційну небезпеку для людини, особливо у зв'язку з тим, що органи почуттів не відчувають на відстані електричну напругу на відміну від теплоти, світла, елементів, що рухаються, запаху та інших шкідливих і небезпечних виробничих факторів. Тому, коли струм впливає на людину, її закисна реакція проявляється тільки після безпосереднього контакту з частинами обладнання, що є під напругою.

Дія електричного струму на живу тканину, на відміну від інших фізичних факторів, носить своєрідний і різнобічний характер.

Механізм ураження людини електричним струмом надзвичайно складний і супроводжується термітним, електролітичним та біологічнім впливами. При цьому можливі незворотні порушення функціональної діяльності життєво важливих органів людини.

Термічний вплив характеризується нагріванням тканин тіла, кров'яних судин, нервів, серця та інших органів, які знаходяться на шляху струму.

Електролітичний вплив розкладає кров, лімфу та плазму, порушує їх фізико-хімічний склад. Біологічний вплив виявляється у порушенні біологічних процесів, які відбуваються в організмі, що супроводжуються подразненням або руйнуванням нервових та інших тканин та опіками, аж до повного припинення діяльності органів дихання та кровообігу. За наслідками електротравми поділяються на місцеві, що супроводжуються явно визначеними місцевими ушкодженнями організму, та загальні, або електричні удари, які призводять до ураження всього організму через порушення функцій життєдіяльності найважливіших органів та систем. Більшість елоктроуражень (-55%) це сукупність місцевих електротравм та електричних ударів.

Небезпека місцевих електротравм і складність їх лікування залежить від характеру і ушкодження тканини, реакції організму на це ушкодження. Як правило, місцеві електротравми виліковуються і працездатність потерпілого відновлюється повністю або частково. Інколи (частіше при тяжких опіках) людина гине. У цьому разі безпосередньою причиною смерті є не електричний струм (або дуга), а місцеве ушкодження організму, викликане струмом (або електричною дугою). Характерні види місцевих електротравм: електричні опіки, електричні знаки, металізація шкіри, електрофтальмія і механічні пошкодження.

Електричний опік - найбільш поширена електротравма, що зустрічається у 60...65% потерпілих від електричного струму, більшість з яких складає оперативний персонал, що обслуговує діючі електроустановки.

Електричні опіки виникають в місцях контакту поверхні тіла людини з електродом (контактний або струмовий опік) або під впливом електричної дуги (дуговий опік).

При виділенні великої кількості теплоти опіки можуть уражати не тільки шкіру, але й підшкірний жировий прошарок, м'язи, нерви і кістки. Такі опіки називаються глибинними і заживають досить довго.

Електричні знаки, або електричні позначки, виникають на шкірі людини в місцях її щільного контакту із струмопровідними частинами. Це затверділі плями сірого або блідо-жовтого кольору, як правило, округлої або овальної форми. На відміну від опіків, знаки не викликають больових відчуттів і лікування їх закінчується добре.

Металізація шкіри - проникнення в поверхневі шари шкіри найдрібніших частинок металу, що розплавляється та розпорошується під дією електричної дуги. Це може відбутися під час коротких замикань, відключення роз'єднувачів та рубильників під напругою і та ін. Цей вид електротравми зустрічається у -10% потерпілих. Металізації шкіри можна уникнути, застосовуючи спецодяг Г захисні окуляри,

Електрофтальмія - запалення роговиці зовнішніх оболонок очей, що виникають внаслідок впливу потужного потоку ультрафіолетових променів, які негайно поглинаються клітинами організму і викликають в них хімічні зміни.-Таке опромінення можливе при наявності електричної дути (що виникає, наприклад, при короткому замиканні), яка є джерелом інтенсивного випромінення не тільки видимого електросвітла, але й ультрафіолетових та інфрачервоних променів. Застосування захисних окулярів з безбарвним склом, яке майже не пропускає ультрафіолетове випромінювання, сприяє попередженню захворювання очей.

Механічні пошкодження виникають внаслідок різких мимовільних судомних скорочень м'язів під дією струму, що проходить через людину. В результаті можуть відбутися розриви шкіри, кров'яних судин і нервової тканини, а також вивихи суглобів, навіть переломи кісток. Механічні пошкодження, як правило, є суттєвими травмами, що потребують довгочасного лікування, вони бувають дуже рідко. Механічні пошкодження, викликані, наприклад тим, що людина падає з висоти внаслідок дії струму, до електротравм не відносяться.

Електричний удар - найбільш небезпечний вид електротравми, що супроводжується ураженням організму, при якому спостерігається параліч м'язів опорно-рушійного апарата, м’язів грудної клітини (дихальних), м'язів шлуночків серця. В першому випадку судомні скорочення м'язів не дозволяють людині самостійно звільнитися від контакту з електроустановкою. При паралічі дихання припиняється газообмін та постачання організму кисню, внаслідок чого виникає задуха. При паралічі м'язів серця його робота або припиняється повністю, або деякий час супроводжується тремтінням (фібриляцією).

Фібриляція - це хаотично-швидкі та різночасні скорочення волокнин серцевого м'язу (фібрил), при яких серце перестає працювати як насос, тобто воно неспроможне забезпечувати рух крові по судинах. Внаслідок цього припиняється кровообіг, зупиняється постачання кисню до тканин та органів, що й викликає загибель організму.

Медичною практикою встановлено, що після припинення роботи серця та дихання в результаті кисневого голоду через 5...6 хвилин гинуть клітини центральної нервової системи, від чого настає втрата свідомості та припинення управління функціями усіх органів тіла. Цей стан носить назву "клінічної (уявної) смерті", оскільки клітини інших органів тіла ще живі. Але при тривалій відсутності дихання та кровообігу відбувається припинення життєдіяльності решти клітин та органів і наступає незворотна біологічна смерть. Тому необхідно зразу після вивільнення людини від дії електричного струму, не пізніше перших 5...6 хвилин, надати долікарську допомогу шляхом штучного дихання та непрямого масажу серця, що дасть можливість запобігти смертельному випадку.