Зародження ж-стикознавчих досліджень в україні

ЗАРОДЖЕННЯ Ж-СТИКОЗНАВЧИХ ДОСЛІДЖЕНЬ В УКРАЇНІ

УЖ і навіть Ж в Україні започатковується значно пізніше, ніж преса народів з глибокими традиціями державного будівництва, де вона виступає як частина державотворчої чи й національно будівничої діяльності цих народів. Преса зароджується не УМ.

Передж-стика. І твором, у якому була зібрана історико-політична інформація, був наш «Літопис Руський» (поділ. на 3 частини «Повість минулих літ», «Київський літопис», «Галицько-волинський літопис»)

– Усна передж-стика, якою була діяльність кобзар ського цеху укр. народних співців

– Літописна література Київської доби «Повчання» Володимира Мономаха, «Слово про закон і благодать» митрополита Іларіона

– Після появи друкарства –» полемічна література (Герасим і Мелетій Смотрицький, Стефан Зизаній, Острозький клірик, Христофор Філарет, Петро Могила, Іоаникій Галятовський, пізніше Іван Вишенський

– Козацькі літописи 18 -го століття: Самовидця, Самійла Величка, Григорія Граб’янки, а також анонімний твір «Історія Русів»

– 18 ст. творчість мандрівних дяків (побутова тема)

– Григорій Сковорода М-дологічні проблеми

Проблема періодизації. І спроба належала Осипу Маковею (1898), що за основу взяв поділ за роками періодами: (1період /1848-1861/, 2період /1862-1873/, 3період /1873-1898/)

Аркадій Животко у праці «Історія української преси» (1940) пропонується 7 періодів. У періодизації М. Ф. Нечиталюк 10 періодів на підставах хронологічно-проблемного принципу, доповненого регіональним.

Періодизація за І. Л. Михайлиним / 2 засади: врахування етапів і процесів формування національної свідомості / 4 частини: 1. До 1863 р. 2. Захід з 1848 р. до 1905 3. до 1933 р. 4. 1930-80-ті рр.

За М.М. Романюком 14 періодів:

«Історія ж-стики тотожна історії цивілізації»

Перші періодичні видання

9 липня 1749р. одноденний листок пол. м. «Kuryer Lwowski»

1газета – тижневик «Gazette de Leopol» («Львівська газета») франц. м. Протягом 1776 р. з’явилось 52 числа (формат 23 на18см). У друкарні Антона Піллера. До 15 випусків були додатки по 2-4 сторінки формату газети двох типів: «Новини», «Оголошення». Взірцем стала газета «Віденська газета» 2 половини 18 ст. «Харьковский еженедельник» 1812 р. виник з бажання задовольнити запити промисловості й торгівлі. У відповідності до своїх науко­вих інтересів К. Нельдехен вміщував у своїй газеті переважно мате­ріали з господарського життя, давав сільськогосподарські поради. 12 чисел. 600 прим.

ХАРКІВСЬКА Ж 1810-1820 РР.

«Харьковский Демокрит». У підросійській Україні ж-стика виникла в Харкові, тому що саме тут склалися найкращі передумови для цього. Це була епоха імператора Олександра І (1801-1825). Університет В.Н. Каразіна запрацю­вав з вересня 1804 року. В його уставі зазначалось: «Університет має друкарню і власну цензуру для всіх творів, що видаються його членами і в його окрузі друкують­ся, а також для книжок, що виписуються ним для власного викори­стання з чужих країв» згідно «Устава про цензуру 1804 г.».

Цезурний дозвіл на перше число журналу датований 7 січня 1816 р. Видавцем його виступив Василь Маслович, студент Харківського університету, що закінчував курс навчання. Назва журналу склалася під впливом тодішньої ж-стики. Вийшло 6 номерів, а потім у С.-Петербурзі в 1815 році видав сатиричний часопис під назвою «Демокріт».

«Харківський Демокріт» мав три розділи: «Поезія» (найбільший), «Проза», «Суміш».

«Украинский вестник»

став першим в підросійській Україні літературно-мистецьким, науковим і громадсько-політичним місячником. Почав виходити одночасно з "Харьковским Демокритом", але видання якого продовжувалося чотири роки (1816-1819). Ініціатива створення в Харкові поважного часопису загального типу для реалізації літературних талантів краю належала професорові університету Іванові Срезневському.

Редагування журналу узяли на себе Є.Філомафітський (найактивніший), Р.Ґонорський та Г.Квітка. Проте на початку 1817 року (у № 1) часопис опублікував лист Г.Квітки з відмовою вважатися надалі видавцем ''Укр.вестника" у зв'язку з обранням його Предводителем дворянства Харківського повіту.

Тираж коливався від 350 до 500 примірників. У №9 за 1816 рік редактори опублікували список передплатників свого журналу, який демонструє географію його поширення. Тут обидві столиці – С-Петербург і Москва; губернські міста – Чернігів, Іркутськ, Володимир-над-Клязьмою, Тифліс, Рига, Воронеж, Астрахань, Одеса та ін.

Потребує пояснення назва часопису, особливо під оглядом того, наскільки наполегливо й послідовно варіюється вона в харківських виданнях: ''Украинский вестник", "Украинский журнші", "Украинский альманах". Слово "Український" у назвах харківської ж-стики було виявом місцевого патріотизму, складало цілу програму часописів, декларувало орієнтацію на місцеву а) тематику, б) авторів, в) читачів. Саме така орієнтація й спричинилася до великого успіху часописів, які не передруковували інформацію з столичних джерел, а пропонували читачам, говорячи сучасною мовою, ексклюзивні місцеві повідомлення та новини.

Спочатку видавці будували журнал з шістьох розділів, назвавши їх відповідно: 1) "Науки і мистецтва", 2) "Мальовнича проза", 3) "Дитяче читання", 4) "Вірші", 5) "Харківські записки", 6) "Суміш". Через рік відмовилися від розділу "Дитяче читання". А дві рубрики "Мальовничої прози" і "Віршів" об'єднали в одну під назвою "Красне письменство" ("Изящная словесность") з підрозділами а) "Проза" і б) "Вірші". Перший розділ було перейменовано на "Наукові статті", з нього до другого розділу були перенесені всі літературно-художні матеріали.

Припинив існування через цензурні утиски. Значення «У.в.»: 1) універсальність, всехопність тем; 2) орієнтація на місцевих авторів; 3) висвітлення українського життя; 4) українська мова; 5) постійно вдоскон.

«Украинский домовод»

У 1817 році в Харкові зароджується й галузева ж-стика. її первістком став журнал "укр.домовод",що лише 2 числа його (січень і лютий) були надруковані. Видавав його професор університету Федір Пільгер, а сам часопис було присвячено проблемам ветеринарії. У 1806 році Ф. Пільгер очолив у Харківському університеті кафедру лікування тварин.

У статті «Загальна користь від скотарства та шкода від нехтування ним» уболіваючи за худобу й ратуючи за збільшення її поголів'я, що повинне забезпечити загальне піднесення держави, Ф. Пільгер, несподівано для себе, зачепив гостре актуальне політичне питання. Ці розмірковування у ветеринарному журналі вжахнули цензуру – журнал негайно було закрито.

«Украинский журнал»

Це видання сьогодні може бути кваліфіковане як літературно-мистецький, науковий і громадсько-політичний двотижневик. Цензурний дозвіл 23 листопада1823 р. Видавався він форматом 1/8 др. ар., мав обсяг до 5 др. ар. кожне число. За два роки його існування (1824-1825) вийшло 48 книжок, тобто стільки, скільки вийшло чисел "Украинского вестника" за чотири роки. Тираж часопису досяг 600 примірників. Значення: 1) демонстрація великих творчих потужностей Харкова; 2) розбудження провінції; 3) нахил до сакралізації духовного життя; 4) слід у естетиці і літературознавстві редактора Склабовського; 5) уникав цензурних нападок, не друкував українською; 6) сприяв духовному пробудженню краю.

УКРАЇНСЬКА АЛЬМОНАХОВА Ж (ЛІТЕРАТУРА) 1830-1840 рр.

Харківська школа романтиків На рубежі 1825 і 1826 року в Росії розпочалася нова епоха, зміст якої визначався страхом царського уряду перед можливими новими повстаннями. 1826 – «Цензурний устав» ( на етико-політичне відділення Харківського університету вступають разом з Ізмаїлом Срезневським чотири його давні товариші, знайомі ще з приватного пансіону Г. М. Коваленка: І. В. Розковшенко. О. Г. Шпигоцький та брати О. С. та Ф. С. Євецькі. Усі вони виявилися людьми обдарованими, енергійними, мали потяг до літературної й наукової праці і склали те середовище, той літературно-науковий осередок, у якому заклалися паростки літературного руху, що був пізніше кваліфікований як Харківська школа романтиків. У 1830-х роках на довший чи коротший час до гуртка примикають А. Хиждеу, М. І. Костомаров, А. Л. Метлинський, В. В. Пассек, І. М. Петров, О. О. Корсун, І. Є. Бецький. Об’єднав нац.свідомих літераторів і науковців.

Головна ідея, утверджувана харківськими романтиками, полягала в захисті літературного статусу української мови, у доведенні того, що вона не є наріччям російської чи польської мов, а володіє повноцінною самостійністю. Першу оду українській мові поспівав саме І. Срезневський у статті "Погляд на пам'ятки української народної словесності. Лист до професора І. М. Снєґірьова", що вперше була опублікована в "Учених записках Императорского Московского университета" (1834, № 6). Харківські романтики інтуїтивно відчували зв’язок літератури і політики. В лютому 1830 року в виникла думка створити збірник літературних та наукових праць під назвою ''Украинский альманах".

Він мав стати першим (але не останнім) творчим звітом українських авторів, своєрідним оглядом літературних сил півдня Росії. Організатором видання став І. Срезневський у Харкові. Весна і осінь пішли на збирання матеріалу, у жовтні відправлено прохання до цензурного комітету, а в листопаді отримано дозвіл. Однак через брак коштів альманах вийшов у світ у Харкові з університетської друкарні лише у вересні наступного 1831 року. Була це невеличка книжечка на 136 сторінок, якій, однак, судилося стати первістком української альманахової ж-стики. В альманасі взяли участь А. Яковлев, П. Морачевський, П. Іноземцев, О. Афанасьєв-Чужбинський. Вагомою була участь найближчого оточення І. Срезневського - тут опубліковано твори І. Розковшенка та О. Шпигоцького. І якщо перший надрукував маловиразні російські вірші, другий помістив у книзі українські твори, які привертають увагу до нього дослідників української літератури. "Украинский альманах", незважаючи на свою зовнішню скромність і непретензійність, започаткував цілу низку подібного роду видань, мав успіх, сколихнув читаючу публіку, з симпатією налаштовану до України.

«Утренняя звезда» є наступним виданням Харківської школи романтиків. Вид. на межі 1833-1834 (у 2-х книгах) Видавець – Іван Матвійович Петров. Спочатку планувалася книжка на зразок «Українського альманаху», але в міру надходження матеріалу змінювалася й загальна концепція самого видання. Друга книга – перша в Україні укр.мовою.

«Русалка Дністровая» з’явилася 1837 році у Будапешті, підготовлено до друку «Руською трійцею». Удостоїлась 4-разового перевидання: 1910 р. - Тернополі «з нагоди столітніх уродин Маркіяна Шашкевича», 1950 і 1972 рр. - Київ (фото тип.), 1961 - Філадельфія. Під однією обкладинкою були зібрані фольклорні записи й авторські твори, вірші і проза, наукові розвідки, літературна критика, переклади. У книжці знайшли відбиток усі труднощі, що виникли перед першими авторами, що прагнули писати живою народную мовою, в справі творення літератури, адже мова «Русалки Дністрової» перебуває на ще дальшій віддалі від сучасних норм, ніж мова харківських альманахів. «Ластівка» Є. Гребінки

-- Ініціатива створення укр. періодичного видання належала Г. Квітці. Робота розгорнулась у 1838-1839рр. Мали бути додатки до журналу «Отечественные записки». А.О.Краєвський не дотримується угоди і справа видання українських додатків була провалена. Обманутий Є.Гребінка залишився з цілим портфелем вже поданих до українського часопису матеріалів, видавати який не було можливості після зміни позиції «Отеч. записок». І він видав альманах «Ластівка» (1841р. у Петербурзі як видання книговидавця Василя Полякова. Тут рішуче була заявлена ідея укр. самобутності.

Харківські альманахи «Сніп» та «Молодик» -- О.Корсун, вихованець Харківського університету, син досить заможного поміщика з Таганрога, затіяв видання малоруського зб. «Сніп», наповнив його віршами, як власними, так і співробітників. Альманах «Сніп» мав підзаголовок: «Український новорічник» (книжка для читання на новорічні святки). У відповідності до образу снопа упорядник так окреслив свою роль: «Скрутив Олександр Корсун». Після заголовку багатозначно додавалося: «Рік перший», що передбачало альманаху на періодичне видання. Третина творів – Миколи Костомарова. У цілому «Сніп» у художньому відношенні виявився слабшим за «Ластівку». У ньому були представлені твори виключно харківських авторів. М.Костомаров мав намір створити збірник, наповнений статтями, написаними по-малоруськи або дотичними до Малоросії. «Молодик» Бецького став новим оглядом сил літературного Харкова. За короткий час було видано 3 томи. Вони одночасно пройшли цензуру, 4-й том вийшов пізніше.

«Києвлянин» М.Максимовича задум - вересень 1839 р. Вийшло 3 книги: у 1840, 1841 (Києв) і 1850 (Москва). Сильна особистість невдало створила особистий альманах.

Альманах «Хата».

П.Куліш готував до друку 3й том «Записок о Южной Руси». У 1858 році він звернувся з клопотанням до міністра народної освіти Є.Ковалевського про дозвіл видати замість «Записок о Южной Руси» журнал «Хата». Мотивація – потрібно сприяння передплатників. П.Куліш отримав відмову, видав їх пізніше у 25 лютого 1860 році альманахом, дав назву «Хата». Через успіх 11 травня 1860 р. випускає другий наклад. «Хата» - збірка творів провідних укр. письменників, що писали на той час укр. мовою: Марко Вовчок, Ганна Барвінок, Котляревський, Шевченко, Жемчужников.

«Основа» - кульмінація в сюжеті розвитку УЖ першого періоду. Він почав виходити в рік скасування кріпацтва. Журнал обіцяв друкувати твори красного письменства укр. мовою або такі, що відображають життя й природу України, праці з етнографії та історії тощо. Перший номер журналу вийшов з друку 12 січня 1861 року. На його обкладинці стояли слова: «Основа – южно-русский литературно-учёный вестник». Часопис проіснував майже два роки і припинився на десятому числі 1862р. Друкувався укр. і рос. мовами.

Найголовніші автори-худ.: Т.Шевченко, Марко Вовчок, О.Стороженко, П. Куліш, С. Руданський, Я. Кухаренко, Д.Мордовець, Л.Глібов. Наук.: Д.Чижевський, М.Костомаров, сам Куліш, В.Антонович.

«Черниговский листок» Леоніда Глібова

Видання щотижневої газети «Чернігівський листок» можна розглядати як приклад благотворного впливу журналу «Основа» на укр. громадянство й УЖ. Мета видання – надати можливість місцевим мешканцям мати друкований орган громадського життя і діяльності. У газеті передбачалося друкувати літературні твори невеликого розміру;новини й повідомлення з столиці губернії та повітових міст популярні статті з сільського господарства, популярні статті з сільського господарства, домоводства, промисловості, торгівлі, медицини, освіти тощо; бібліографічні повідомлення та короткі відгуки про книжки; оголошення приватних осіб та офіційних установ.

12 липня 1861 р. Леонід Глібов розпочав видання «Черниговского листка».

«Чернігівський листок» завершив перший період історії УЖ. Газета була видатним явищем укр. просвітницької преси свого часу, гідним супутником столичного журналу «Основа». Тижневик будив застояне болото провінції, виносив на суд громадськості важливі проблеми суспільного життя, був тим дзеркалом, у якому чернігівське громадянство могло бачити свій реалістичний образ. А відтак, творчий досвід Л.Глібова-ж-ста потребує свого вивчення як цікава сторінка укр. духовної культури.

МОСКВОФІЛЬСЬКА Ж-СТИКА

Історичні передумови. Після заборони Рос. урядом УЖ переноситься до формування на теренах Австро-угорської України. Галичина, що перебувала у складі Польщі наприкінці ХІХ ст. мала:

1. брак світської освіти, відсутність інтелігенції;

2. вища верства – духовенство – робила державу реакційною;

3. уніатство виокремлювало себе з широких кіл європейської спільноти;

4. українці були оточені народами, які не визнавали їхньої національної самобутності.

У 1848 р. внаслідок революційних перетворень Галичина набуває відносної самостійності. Створено ГРР (Головну Руську Раду), що увійшла в історію УЖ як перша політик. організація, що мала власний друкований орган - газету «Зоря Галицька». Перший номер – 15 травня 1848 р. в день скасування панщини. Газета друкувала відозви, ухвали ГРР, формувала громадську думку. ГРР ліквідовано у 1851 р.

Москвофільство зародилося в Галичині як суспільно-політична течія перед революцією 1848 р. як спротив проти полонізації, мадяризації тощо. Виникає панславізм (Й.Геркель, 1826 р.) – суспільно-історична і філософська доктрина, що носить ідеї: 1. поводження усіх слов’ян як братських народів; 2. різне бачення «спільного слов’янського дому» передусім як вільної федерації рівноправних народів; 3. протистояння європейській буржуазній цивілізації; 4. взаємообмін та взаємовивчення братніх культур.

За Франком москвофільство мало форми: а. хлопське (соціальне – цар); б. язикове (творення однієї мови); в. політичне (прихильність/служіння Москві). Типологія МЖ така:

1. офіційні урядові видання: «Галичо-Рускій Вестнік» (2 липня 1849 р., Львів, М.Устиянович, 78 чисел) + додатки «Отечественний сборник», «Домова школка» тощо. Низькопробні, видані старою кирилицею, призначені для інформування про поточні події.

2. загальні, суспільно-політичні якісні видання:

- «Зоря Галицька» (з 1850 р. Ставропігійний інститут)

редагували – Павенцький, Вагилевич, Головацький, Гушалевич та ін.; мала інформаційну домінанту, але друкувала і худ.твори відомих письменників. Значення: 1. перша українська газета за змістом, мовою; 2. відбила особливості існування народу; 3. формувала громадську думку; 4.еволюціонувала від політичної до науково-літературної; 5. репрезентувала молодий український рух; 6. декларувала найважливіші політичні вимоги і засади; 7.публікувала офіційні документи; 8.публікувала вперше твори Галицьких письменників; 9. формувала нац.свідомість у польськомовному середовищі; 10.п-стика, критика, наука, переклади; 11.вироблення літературної мови; 12.перші редакторські спроби на укр. ґрунті; 13.виховала читача.

- газета «Новини» (1849 р., Іван Гушалевич, 27 чисел).

- «Слово» (1861 р., Львів, Б. Дідицький)

громадсько-політична газета широко друкувала літ. твори, виходила 2-3 рази на тиждень. Редактори – Богдан Дідицький, В.Площанський. З 1876 р. – на утриманні російського уряду. Значення: 1.напочатку виражала всеукраїнську громадську позицію; 2.справжня українська політична газета; 3.розбудження галицької громадської думки; 4.співпраця з Ю.Федьковичем, дебюти Романчика, Заревича й ін.; 5.москвофільська позиція призвела д деградації; 6.занепад газети засвідчив занепад москвофільства.

- двотижневик «Русская рада» і ілюстрований журнал для селян «Наука» (1871-1912, 1871-1876, священник Іван Наумович).

- журнал «Русска правда» - «Православная Буковина» (1888-1904, Відень-Чернівці, Г.Купчанко і К.Козаркевич, В.Козарищук,68 чисел).

- двотижнева газета «Пролом» (1880, Й.Марков) - «Новий пролом» (1883-87) – «Червоная Русь» (88-91) – «Галицкая Русь» (91-92) – «Галичанин» (1893-1913)

3. літературно-наукові часописи: «Пчола» (7 травня – 3 вересня 1849 р., І. Гушалевич, 19 чисел, гражданка) «Семейная Бібліотека» (1855-56, Я.Головацький, С.Шехович, низький рівень), щотижнева літературно-наукова газета «Боян» (1 квітня-14 грудня 1867 р., В.Стебельський, Л.Михалевич, ідеалізація Росії); літературно-науковий двотижневик «Родимый листок» (1879-82, Чернівці, священник Микола Огоновський, двомовний рос.-укр.).

4. спеціалізовані часописи, фахові та призначені певній темі чи аудиторії:

педагогічні газети і журнали – «Дом и школа» (січень 1863-64, І.Гушалевич,61 номер, історія, фольклор, мова) «Школа» (1865, Львів, С.Шехович, 7 чисел); щотижнева газета «Учитель» (1869-1974, Львів, М.Клемертович, + додаток «Ластівка»); «Газета школьна» (1875-79, Львів, О.Партицький).

релігійні часописи – «Слово Боже» (1879-81, І.Наумович)

фахова наукова – щорічник «Временник Института ставропігійського с месяцословом» (1864-1939, наукові статті); «Вестник Народного Дома» (1883-1914, Львів); «Науковий сборник» - «Літературний Сборник» - «Літературно-науковий сборник» (1865-1908, Галицько-Руська Матиця)

гумористично- сатиричний журнал «Страхопуд» (1863-68, Відень, Й.Ливчак, 2 рази на місяць, відроджено 1872-1873 у Львові Стебельським, у 1880-82 – С. Лабашем, 1886-1905 – О.Мончаловським)

жіночі часописи – «Лада» (1853, С.Шехович, 15 номерів), «Русалка» (24 числа).

НАРОДОВСЬКА Ж-СТИКА

(журнали "Вечорниці", "Мета", "Нива", "Русалка"; журнал "Правда"; газети "Батьківщина" і "Діло"; журнал "Зоря").

Народовці – 2ге покоління української інтелігенції в Галичині. Т.з. «національники». Концепція:

1. галицькі русини- самостійний народ близький до «малоросів»;

2. українці – великий і могутній народ, що повинен об’єднатися;

3. внутрішня орієнтація на власні сили українства;

4.пробудження національної свідомості, культурно-освітня діяльність, творення інтелігенції, легальна діял.

5. комунікаційний канал – українська літературна мова.

6. утвердження мови через літературу і ж-стику, театр, громад. організації тощо.

7.розвиток школи і всієї освіти;

8. не можливість союзу з Росією;

9.національно-культурна автономія від Австрії.

Відділення Н від М сталося у 1860-х рр. 1861 р. – відкриття товариства «Руська бесіда», його театру.

8 грудня 1868 р. – заснування «Просвіти» у Львові. 1880 р. – газета «Діло». 11 грудня 1873 р. – Наукове Товариство імені Шевченка у Львові і друкарню при ньому, де видавали журнали «Зоря» і «Правда», «Записки НТШ». Розквіт НТШ – 1897-1913 рр. М.Грушевський.

3 періоди НЖ:

1. 1862-1866 – існування невеликих часописів «Вечорниці», «Мета», «Нива», «Русалка», «Русь»

«Вечерниці» - з 1 лютого 1862 до 2 травня 1863 рр., видавець – «Молода Русь». 600 передплатників у 1862, у 1863-му впали. Редактор – Ф. Заревич (34 числа), далі – В.Шашкевич. Друкувалися твори і критика – Шевченка, Куліша, Глібова, Костомарова, Федьковича (особливо) та ін. Значення: 1. перший для Н; 2.широко знайомив з якісною укр. літ.; 3.представив критику; 4.п-стичні зразки Танячкевич, Климкович; 5.нац. свідомість;6.нові імена.

«Мета» - вересень 1863 р., ред. – К.Климкович. Літературно-політичний вісник. Виразна антиросійська тенденція. Значення: запровадження літературно-наукової і політичної Ж, утвордила яскравих п-стів – Климковича і Заревича.

«Нива» - журнал наукового спрямування, 1865 р.(до грудня), 20 номерів. Ред. – Кость Горбаль, не надто талановитий ж-ст і письменник. Худ. політика успадкувала позиції «Мети». Друкувалися – Федькович, Марковецький (критик), переклади.

«Русалка» - літ. часопис, тижневик. 12 номерів – з 1 січня до 2 квітня 1866 р. Ред. –В. Шашкевич. Друкувалися – О.Кониський, Ф.Заревич, статті з природознавства.

2. 1867-1880 – єдиний народовський журнал «Правда».

«Правда» -1867-1898, головне видання 3х періодів: 1)1867-70 2) квітень 1872-1880 3)1888-1898.

Значення: 1. довготривале видання, орієнтоване на народну мову; 2. здатність до відродження підтверджувала життєздатність; 3. першодруки Нечуя-Левицького, Федьковича, Стороженка, Франка, Куліша та ін.; 4. першодруки критики Драгоманова, Грінченка, Білика, Кониського; 5. розвиток науки Терлецького, Навроцького, Реваковича; 6. поєднав письменство підавстрійської та підросійської України та їх читачів; 7. плюралізм думок; 8. вироблення літературної мови; 9. угодницька польська політика призвела до занепаду – історичні уроки; 10. зростання національної свідомості.

3. 1880-1900 – бурхливий розвиток НЖ: щоденні газети «Батьківщина», «Діло», «Буковина», «Правда», «Зоря».

«Батьківщина» - громадсько-політична газета-щотижневик, вперше – 1 жовтня 1879 до 1896, Львів, як опозитивна полонізації Галичини. Засновник – Юліан Романчук, співробітники – А.Дольницький, М.Дорундяк. У 1886 виходить доаток літературно-наукового спрямування. 1888-89 рр. – редактор М.Павлик. Мала велике значення для укріплення українства.

«Діло» - загальнополітична інформаційна газета для широких кіл українства. Вперше – 1 січня 1880 р. Ініціатори – Ю.Романчук і В.Барвінський. Проіснувала з 1880 до 1939 р. (5 вересня). З 1888 р. – щоденна! Редактори – В.Барвінський, А.Горбачевський, І.Белей. Значення: 1. загальнонаціональна найбільш достовірна щоденна газета; 2. видатна інформаційна функція з культурного і політичного боку; 3. п-стичне начало (історіософія Грушевського, Партицького); 4. культуро творча функція (переклади класиків і сучасників укр. літ.); 5. декларувала толерантність до інших народів; 6. співпраця з підросійськими письменниками Антоновичем, Кониським, Нечуй-Левицьким, Грушевським, що робило її загальнонаціональною; 7. вироблення літературної укр. мови та худ., публ., інформ. стилів.

«Зоря» - журнал, 1880-1897 рр., заснований і виданий Омеляном Партицьким, пізніше трансформувався в ЛНВ. Мав підзаголовок «Письмо літературно-наукове для руських родин», на рік виходило 24 номери. Тісно співпрацювали з Франком, друкувалися Леся Українка, Куліш, Кримський, Лукич, Маковей, Олена Пчілка, Щурат та ін. Значення: 1. започаткований як приватне підприємство, журнал був куплений НТШ, ставши його періодичним органом; 2. видатні ж-сти, що заклали підвалини для досягнень української преси (І.Франко і В.Лукич); 3. залучення провідних письменників, що підтримали високий рівень літератури, п-стики і критики; 4. співпраця галичан і українців; 5. перший ілюстрований часопис з високою поліграфічною культурою та літературною мовою; 6. постійна еволюція; 7. передплата в Росії, що призвело до його заборони; 8. доповнення роботі газети «Діло»; 9. достойно трансформувався у «ЛНВ».

НЖ була основною складовою української ж-стики ІІ пол.. ХІХ ст., що стала поштовхом до подальшого розвитку.

 

РАДИКАЛЬНА Ж-СТИКА

У середовищі народовців у 70-х рр. ХІХ ст. зародилася нова культурна і політична течія – радикальна (соціалістична). Радикали обстоювали соціальну рівність, різкі соціальні зміни. Батьком виступив М.Драгоманов (1841-1895), що проповідував «громадівство» на укр. грунті – еволюційну концепцію та революційні зміни. Разом із Павликом і Подолинським підписали «Програму Громади» (1880). Було сформовано гурток соціалістів, який у березні 1874 р. комітетом періодичного проекту «Бібліотека повістей» ухвалив видавати двічі на місяць літературну газету. Так з’явився журнал

"Друг " – 1 квітня 1874 р. як «письмо для белетристики і науки», об’єм – 1,5 друк.арк. Тираж спочатку – 600 прим., а з 1875 – 2 000. Редагували журнал студенти – Лабаш, Дольницький і Павлик. О.І.Дей виявляє 3 етапи у розвиту журналу:

1) з 1874 до осені 1875 р. (до початку дискусій після 1го листа Драгоманова)

2) з осені 1875 до кінця 1876 р. (процес ідейного зламу і зміни демократичних тенденцій)

3) 1877 р. – журнал виходить як революційно-демократичний.

Значення: 1. перший студентський часопис, що з москвофільства і народовства прийшов до соціалістичного напрямку; 2. став стартовим для ж-стів різних спрямувань – москвофільського (Лабаш, Марков); народовського (Лукич, Белей), радикального (Франко, Павлик); 3. орієнтація на передові європейські ідеї; 4. літературні дебюти (в т.ч. Франка); 5. виступав за галицько-українську єдність; 6. тісна співпраця з М.Драгомановим; 7. вперше опубліковано твори на робітничу тематику (Бориславський цикл); 8. прояви українського натуралізму (Франко); 9. довів невсеохопність соціалізму на укр. ґрунті.

"Громадський друг" – назва була запропонована Драгомановим по виходу Франка з тюрми у березні 1878 р. Відповідальним редактором виступив М.Павлик. У квітні вийшло 1е число накладом 600 прим. Часопис яскраво поділявся на літературну і п-стичну частини. Закрито із-за арешту редакторів. Значення: 1. підвищено професіаналізм УЖ; 2. високий рівень літературного відділу, який редагував і писав Франко; 3. п-стика була слабшою, домінували перекладні праці Шеффле, Ланге, Драгоманова, Лімановського, теоретиків соціалізму; 4. рубрики «Вісті з України» і «Вісті з Галичини» містили соціальну критику дійсності, будили громадську думку; 5. демонстрація обличчя українського соціалізму (каменярський); 6. широке коло авторів; 7. тісна співпраця з підросійською Україною; 8. незважаючи на конфіскації збірники і журнал широко читалися і формували громадську думку і піднімали рівень української журналістики.

"Дзвін" і "Молот" – літературно-п-стичні збірники, що видавалися «Г.д.», де найбільшу роль відіграв Франко.

"Світ" – у листопаді 1880 р. Радикально налаштованою гімназійською і студентською молоддю ухвалено створення журналу. Відповідальним перед цензурою став Іван Белей (24 роки). «Ілюстрована літературно-політично-наукова часопись», видавався 1 раз на місяць, 3 друк.арк. 1е число вийшло 10 січня 1881 р. Редактором белетристики був І.Франко. Закрито із-за байдужості публіки із-за використання фонетичного правопису і зайнятості Белея. Значення: 1.сила радикальної журналістики; 2. видання було помірковане; 3. відсутня була антицерковна спрямованість Павлика; 4. відсутність перекладних соціалістичних творів; 5. опубліковано роман Франка «Борислав сміється»; 6. велика частина (36 з 60 віршів) поезії Франка; літ. Дебют Б.Грінченка; 7. хороша п-стика (Терлецький, Кониський, Франко, Василевський); 8. правомірність існування радикальної журналістики в Україні; 9. засвідчив сумніви Франка у соціалізмі.

"Народ" – часопис-журнал почав виходити 1 січня 1890 р., виходив 2 рази на місяць, редктори – Павлик і Франко, матеріальне утримування – М.Драгоманов. Був друк. органом Русько-Української радикальної партії. Друкував багато літератури і критики – Леся Українка, Л.Мартович, Драгоманов, Франко, Маковей та ін.

"Хлібороб" – журнал/газета-супутник «Народу», «письмо політичне, літературне і наукове для руських селян і міщан». Перше число вийшло у Львові 25 квітня 1891 р.

"Життє і слово " - журнал Франка.

Комунікативна поведінка

Чинник зовнішності. Зовнішній вигляд людини, зазвичай, сприймається через мовні характеристики. Так, наприклад, ментальними особливостями українського народу вважаємо м’якість, неагресивність, емоційність, душевну простоту, що виявляється передусім і в її зовнішньому вигляді. Однак залежно від ситуації, характеру особистості, ці риси можуть виявлятися по-різному.

Категорія адресатності

Ж-ст як добрий знавець людської психології, а також особливостей інтерактивного спілкування, можливостей комунікативного впливу завжди повинен зважати на категорію адресатності у своєму мовленні, яким би воно не було: усним чи письмовим, науковим чи побутовим, індивідуальним чи масовим. Серед типів адресатів у ж-стиці найпомітнішим є читач, глядач або слухач – реципієнт, адресат.Чинник адресата є одним із найголовнішим у процесі спілкування, адже саме він визначає вибір жанру, композиційні прийоми, вибір мовних засобів тощо. Конструювання висловлювання значною мірою є підсвідомим і передбачає використання всіх знань мовця, включаючи модель реципієнта на цей час.

Адресати розрізняються за віком, статтю, соціальним становищем, національність, професійною належністю, рівнем освіти, об’єктивними і суб’єктивними чинниками. кожній категорії адресатів ж-ст має виробити специфічні прийоми спілкування й мислення.

На даний момент в Україні відсутній уніфікований закон України, який би регулював правовий статус засобів масової інформації та ж-стів загалом, а не в якійсь окремій сфері як то преса, телерадіомовлення та ін.

М-Д Ж-СТИКИ

"М-д" давньогр. "шлях дослідження, спосіб пізнання". М-д невіддільний від предмета пізнання. Головні м-дологічні прийоми формуються під впливом тих чи інших особливостей предмета, відбивають його провідні ознаки, служать для моделювання предмета в цілому або окре­мих його сторін. Предмет ж-стики — це саме соціальне життя без будь-яких винятків чи обмежень, узяте в усій своїй неви­черпності й розмаїтті. Цей максимально широкий предмет визначає в кінцевому підсумку й особливості м-ду ж-стики.

Як пізнавальна діяльність ж-стика спирається на загальнофілософські м-дологічні засади: об'єктивності та інтелектуальної чесності. Пошук істини як мета ж-стики спирається на: діалогічність, (діалог виступає неминучим у силу множинних підходів до способів пошуку істини; є надійним способом руху до неї, породженим внутрішньою діалогічністю людського розуму; гарантує найбільшу міру наближення до істини на кожному етапі її осягнення), ситу­ація здивування (несподіванка сприйняття звич­ного предмета в незвичному висвітленні), сумнів, критику (спосіб суджень про предме­ти і явища, за допомогою якого, вивчається внутрішня природа речей), проблематизацію. Унаслідок застосування цих засад народжується ж-стський текст, який, набуває форми розгорнутого обговорення дійсності, свідомого вичленування парадоксів і труднощів піднятої проблеми.

М-д ж-стики складається ніби з двох невіддільних одна від одної частин: м-ду вивчення дійсності й м-ду викладу наслідків цього вивчення. Перша частина, власне, тотожна м-дам збирання інфор­мації. Друга характеризується:

1) описом (дослідженням) дійсності на підставі свіжих спостережень, узятих з життя фактів і явищ;

2) широким використанням абстрактно-логічного (понятійно-наукового) способу мислення (який лишається у межах суб'єктивного бачення світу, не претендуючи на наукову повноту, точність і виразність);

3) наявністю образу автора, який об'єднує асоціативні частини тексту, упорядковує факти,

4) "лабораторністю", навмисною сконструйованістю.

Найголовніша властивість м-ду ж-стики полягає в зага­лом довільному поєднанні елементів наукового й художнього мислен­ня. Як і завжди в науці, чільне місце в побудові концепції у рухові до висновків належить доказам і аргументам.

Доказ є окремим виявом аргументації і виявляється тоді, коли в текст ж-стського твору включаються положення або твердження, істинність яких встановлена раніше і не підлягає сумніву в межах існую­чої системи знань.

Ж-стських аргументів: 1) фактично-документальш, 2) психологічні, 3) образні.

Фактично-документальні – факти життя (власні спостереження), факти науки, документальні дані (статистика)

Психологічні аргументи — це такі, що становлять собою опис по­чуттів, переживань, настроїв людей.

Типи образів у ж-стиці зустрічаються такі ж, як і в художній літературі: образ — картина дійсності; образ персонаж; образ сюжету, події; образ автора; художня деталь, мікрообраз.

Але окремо слід розглянути питання про специфіку образності в ж-стиці.

1) У ж-стиці відбувається персоніфікація ідеї, перетворення думки на живу особу; образ тут не є самодостатнім, а підпорядкованим концепції;

2) Образ у ж-стиці редукований, виражений економно, ла­конічно, ощадливою системою образотворчих засобів.