Характеристика організаційних типів виробництва 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Характеристика організаційних типів виробництва



Параметри Виробництво
Одиничне Серійне Масове
Спеціалізація робочих місць За кожним робочим місцем не закріплені певні операції За кожним робочим місцем закріплено від 3 до 20 періодично повто­рювальних операцій За кожним робочим місцем закріплені 1—2 постійні операції
Постійність номенклатури Неповторювана Повторюється періодично Постійний випуск однакової продук­ції
Номенклатура продукції Широка, різноманітна, неповторю­вана Малостійка, обме­жена серіями — періодично повто­рюється випуск ви­робів Вузька, постійна, один або кілька однотипних виробів
Тип устаткування Універсальне Спеціалізоване Спеціальне
Розташування устаткування Технологічний принцип (за групами) Предметно-замк­нений принцип Предметний принцип
Оснащення Універсальне Уніфіковане Спеціальне
Рівень використання устаткування Низький Середній Високий
Методи організації виробництва Групові, одиночні Поточні, партіонні, групові Поточні
Частка ручної праці Висока Середня Низька
Кваліфікація персоналу Висока Середня Низька
Коефіцієнт закріплення операцій К зо ≥ 40 20 ≤ К зо ≤ 40 10 ≤ К зо ≤ 20 1 ≤ К зо ≤ 10 К зо = 1
Характер виробництва Постійно змінюється Змінюється періодично Сталий, незмінний
Вид руху пред­метів праці між операціями Послідовний Паралельно-послідовний Паралельний
Тривалість виробничого циклу Велика Середня Мала
Продуктивність праці Низька Середня Висока
Собівартість продукції Висока Середня Низька

Залежно від різноманітності номенклатури продукції, величини партії виробів, періодичності її запуску, рівня спеціалізації робочих місць виробництворозрізняють дрібно-, середьо- і велико­серійне,для кожного з якихвстановлені певні числові значення коефіцієнта закріплення операції.

Для дрібносерійного виробництва, що характеризується випус­ком продукції в невеликій кількості та різноманітної номенклатури, коефіцієнт закріплення операцій становить 20 £ К зо £ 40.

Средньосерійний тип виробництва характеризується тим, що предмети праці обробляються стабільними партіями з певною періодичністю, застосовується спеціальне й універсальне устаткування, коефіцієнт закріплення операції обмежується діапазоном 10 £ К зо £ 20.

Великосерійне виробництво спеціалізується на випуску порівняно вузької номенклатури виробів у великій кількості, вироби обробляються великими партіями, застосовується спеціальне і спеціалізоване устаткування, тому коефіцієнт закріплення дорівнює 1 £ К зо £ 10. Таке виробництво характерне для багатьох процесів у машинобудуванні, для взуттєвих і швейних підприємств.

33. Фактори, які впливають та формують типи виробництва

Можливості розвитку виробничої системи, удосконалення процесів виробництва, їх спеціалізація та кооперування, ефективність використання живої праці та устаткування значною мірою залежать від структури та обсягів продукції, що випускається, широти та сталості її номенклатури. Залежно від цих чинників робочі місця, дільниці, цехи та промислові підприємства поділяються на кілька організаційних типів. Основоположною ознакою поділу виробництва на організаційні типи є рівень спеціалізації робочих місць, який кількісно вимірюється за допомогою коефіцієнта закріплення операцій.

Для типів факторів виробництва характерною є визначеність. Вони представлені засобами виробництва і безпосередніми виробниками, наділеними здатністю до праці, яка реалізується у поєднанні з засобами праці.

Індивідуальні фактори, як і індивідуальне виробництво, певною мірою є абстракцією. Індивідуальні фактори обох типів (засоби виробництва і робоча сила) в суспільному вигляді - це сукупна робоча сила та сукупні засоби виробництва, сукупний фактор виробництва - однотипний але багатовидовий. Зростання різноманітності видів фактора не змінює його типу, але означає розвиток його суспільного характеру, оскільки примножує й ускладнює зв'язки між різновидовими факторами виробництва одного типу. Між індивідуальним та сукупним факторами виробництва виникають відносини і єдності, і відчуження.

При розгляді розвитку функцій факторів виробництва їхній взаємозалежності та взаємовпливу слід приділяти першочергову увагу. Недооцінка значення соціальної сфери, залишковий принцип виділення ресурсів для її розвитку, приниження ролі всього того, що пов'язане із забезпеченням високого рівня розвитку особистого фактора виробництва, зумовлені неправильним розумінням пріо-ритетів у функціональній взаємодії факторів виробництва.

34. Характеристика роб. місць у різних типах в-цтва

Робоче місце — це частина виробничої площі, яка оснащена всім необхідним устаткуванням, інструментом, пристроями і призначена для виконання трудових операцій певної частини виробничого процесу.

КЛАСИФІКАЦІЯ ТИПІВ РОБОЧИХ МІСЦЬ

Класифікаційні групи Типи робочих місць
За типом виробництва Одиничне (універсальне),Серійне (спеціалізоване) Масове (спеціальне)
За числом виконавців Індивідуальне,Колективне (бригадне)
За рівнем механізації та автоматизації Ручне, Механізоване, Напівмеханізоване Автоматизоване
За місцем розташування У приміщенні, На відкритій місцевості На висоті, Під землею
За кількістю змін Однозмінне, Багатозмінне
За часом функціонування Постійне, Тимчасове
За кількістю обладнання, що обслуговується Одно верстатне, Багатоверстатне
За видом операцій Основне, Допоміжне
За ступенем спеціалізації Універсальне, Спеціалізоване, Спеціальне
За ступенем рухомості Рухоме, Стаціонарне
За основною робочою позою Сидячи, Стоячи, Змінна поза

Основні напрями в організації робочих місць такі: раціональна спеціалізація; ефективне розміщення устаткування, оснащення, предметів праці; освітлення робочої площі; обслуговування; умови безпечної і високопродуктивної праці.

Робоча зона або простір, де розташоване робоче місце, визначається розрахунками. Простору має бути достатньо для виконання всіх необхідних рухів і переміщень працівників під час виконання певних виробничих операцій. У процесі організації робочих місць обов’язково враховуються санітарні норми, включаючи освітлення, інструкції з експлуатації устаткування, техніки безпеки та інші параметри, що забезпечують високопродуктивну і якісну працю. Передбачається також відповідна система сигналізації і зв’язку, що забезпечує обмін інформацією між робітниками і майстром або іншими лінійними керівниками, а також службами внутрішньоцехового обслуговування.

З огляду на роботу, яка виконується, тип і характер виробництва, технологічного процесу робоче місце комплектується:

1) основним технологічним устаткуванням;

2) предметами праці;

3) допоміжним устаткуванням та оснащенням;

4) організаційним оснащенням.

35. Розрахункові показники типів в-цтва, їх використання в управл. в-цтвом

Коефіцієнт закріплення операцій відношення кількостівсіхтехнологічних операцій, що виконуються або мають виконуватися протягом місяця на даному робочому місці, до кількості робочих місць:
де п — кількість найменувань деталей, що обробляються на робочому місці, дільниці, у цеху; mi — кількість операцій, що проходить i-та деталь у процесі обробки на робочому місці, дільниці, у цеху; РМmj — кількість робочих місць на даній j-йоперації, дільниці, у цеху.

рівень серійності (Кс):
Показник рівня серійності обернений коефіцієнту закріплення операцій. Для масового виробництва його розмір становить 0,8…1, для серійного — 0,2…0,8 і для одиничного — < 0,2.

Коефіцієнт серійності

Кс = t / Тшт ср, де t — такт випуску виробів, хв/шт.; t = Феф: Nj; Феф — ефективний фонд часу роботи робочого місця, дільниці, цеху за певний період, хв/міс.; Nj — обсяг випуску деталей j-ї номенклатури за відповідний період; Тшт ср — середній штучний час по операціях технологічного процесу, хв;

де — штучний час на і-й операції технологічного процесу;
m — кількість операцій;

· коефіцієнт масовості

 

36. Організація технічної підготовки в-цтва на п-стві

У результаті розроблення техноло­гічної документації, випробування дослідних зразків, виготовлення технологічного оснащення та нестандартного обладнання, перепланування виробничих дільниць створюються передумови для організації стабільного випуску нового виробу.

Освоєння виробництва розглядається як початковий етап промислового виробництва нової продукції, протягом якого досягаються заплановані обсяги виробництва, намічені економічні показники та проектні техніко-економічні параметри продукції, що випускається. Період освоєння нової продукції починається з виготовлення дослідного зразка й завершується серійним виробництвом продукції.

Стадія освоєння виробництва нової продукції характерна тільки для масового й серійного виробництва. У період освоєння триває конструкторсько-технологічне доопрацювання нового виробу та пристосування самого виробництва до випуску нової продукції.

На тривалість періоду освоєння впливають послідовно-системні зміни проектних та організаційних рішень: уточнення конструкції виробу — зміни в конструкторській документації — перегляд технологічних процесів — перепроектування й виготовлення оснащення — перегляд матеріальних і трудових норм — перепланування розташування устаткування — навчання робітників.

37. Сутність та задачі технічної підготовки в-цтва

Під технічною підготовкою виробництва розуміють сукупність процесів наукового, технічного і організаційно – економічного характеру, які направлені на розробку, освоєння нових видів продукції, які здійснюються від початку наукових досліджень до введення виробу в експлуатацію і визначабть технічний рівень, якість і ефективність нової продукції як у виробництві (на підприємстві) так і в експлуатації (у споживача). В законодавчих актах про підприємство сказано, що діяльність підприємства в НТП повинна бути підпорядкована випуску продукції високої якості, кокурентно – спроможної на світовому ринку, своєчасне її оновлення, найбільш повне задоволеня споживачів.

Основні завдання технічної підготовки виробництва -формування прогресивної технічної політики, спрямованої на створення найбільш досконалих видів продукції та технологій їх виготовлення; створення умов для високопродуктивної, ритмічної і рентабельної роботи підприємства; скорочення тривалості технічної підготовки виробництва з одночасним підвищенням якості всіх видів робіт. Основними завданнями технічної підготовки виробництва (ТПВ) являється забезпечення безперервного технологічного прогресу в усіх галузях народного господарства шляхом максимального задоволення потреб населення.

38. Головні етапи технічної підготовки, їх зміст та спрямованість

Під технічною підготовкою виробництва розуміють сукупність процесів наукового, технічного і організаційно – економічного характеру, які направлені на розробку, освоєння нових видів продукції, які здійснюються від початку наукових досліджень до введення виробу в експлуатацію і визначабть технічний рівень, якіст і ефективність нової продукції як у виробництві (на підприємстві) так і в експлуатації (у споживача). В законодавчих актах про підприємство сказано, що діяльність підприємства в НТП повинна бути підпорядкована випуску продукції високої якості, кокурентно – спроможної на світовому ринку, своєчасне її оновлення, найбільш повне задоволеня споживачів.

Планомірне і своєчасне оновлення продукції на підприємствах стало постійно діючим фактором. На сучасному ринку створенню товарів ринкової новизни повинні допомагати нові відкриття і винаходи, що дає змогу тісно взаємодіяти з роцесом наукових досліджень з технологічною підготовкою виробництва.

Основними завданнями технічної підготовки виробництва (ТПВ) являється забезпечення безперервного технологічного прогресу в усіх галузях народного господарства шляхом максимального задоволення потреб населення.

 

39.Склад та етапи конструкторської підготовки в-цтвом

Під конструкторською підготовкою виробництва розуміють сукупність взаємопов’язаних процесів оптимізації номенклатури та конструювання об’єктів виробництва, реалізація яких послідовно підвищує ймовірність досягнення кінцевої мети підготовки виробництва до норм, достатніх для розробки та використання найраціональнішої технології їх виготовлення.

Залежно від конкретних виробничих умов процес конструкторської підготовки можна умовно поділити на декілька послідовних етапів:

- розробку та складання технічного завдання на проектування, що визначає технічні, експлуатаційні та виробничі вимоги до продукції. Технічне завдання включає призначення виробу, принципи його роботи, основні технічні характеристики, конструктивні особливості тощо;

- ескізне проектування. Даний документ включає принципові конструктивні рішення, які дають загальне уявлення про будову та принципи роботи виробу, а також основні параметри і габаритні розміри;

- технічне проектування, в якому приймаються остаточні технічні рішення, які дають повну уяву про будову розроблюваного виробу, та вихідні дані для розробки робочої документації. На даному етапі уточнюються загальні креслення, креслення окремих вузлів та найвідповідальніших деталей, а за необхідності можуть створюватись і макети виробів;

- розробка робочої документації щодо виготовлення, складання та експлуатації виробу. В процесі розробки робочої конструкторської документації розвиваються та конкретизуються дані технічного проекту, визначаються форми, розміри та матеріали всіх деталей, виготовляються робочі, складальні та монтажні креслення, розробляються інструкції щодо випробування виробу, його монтажу та експлуатації.

 

40. Експерементальна база конструкторської підготовки

Конструкторська підготовка виробництва – це сукупність взаємопов’язаних процесів по створенню нових і вдосконаленню діючих конструкцій виробу, її об’єм на про­мисловому підприємстві залежить від:

– виду виробів;

– складності;

– передбачуваних об’ємів;

– строків випуску нового виробу;

— рівня участі підприємства в проектуванні нових виробів.

Великі підприємства з розвинутою конструкторською службою, як правило, самостійно проектують нові вироби. Інші підприємства тільки беруть участь у проектуванні, вико­нуючи заключні стадії розробки конструкторської докумен­тації, а попередні стадії виконують спеціальні проектно-кон­структорські організації.

Конструкторська підготовка виробництва базується на єдиній системі конструкторської документації (ЄСКД)Т що складається з 5 етапів:

1) складання технічного завдання;

2) технічної пропозиції;

3) розробка ескізного проекту;

4) розробка технічного проекту;

5) підготовка робочої документації.

Формула циклу (конструкторської підготовки виробництва):

КПВ = ТЗ + ТП + ЕП+ ТП + РД

На базі конструкторської документації починається технологічна підготовка виробництва, яка складається з такої послідовності технологічних робіт:

1) вибір заготовки;

2) розрахунок матеріалу, який знімається при обробці заготовки, тобто йде в стружку;

3) встановлення структури технологічного процесу (розділення на технологічні операції та встановлення їх послідовності і переходів);

4) вибір і розрахунок кількості обладнання (тип, модель, потужність, продуктивність, завод-виробник та інші ТЕП, включаючи ціни);

5) вибір оснащення;

6) вибір засобів вимірювання і контролю.

Види обладнання визначаються типом виробництва. При виборі необхідно враховувати: відповідність розмірів обладнання розміру оброблюваних деталей; відповідність продук­тивності обладнання кількості деталей, що підлягає обробці.

41. Технологічність конструкторської машини. Показники технологічної конструкції.

Технологічність конструкції виробу, сукупність властивостей конструкції вироби, які забезпечують його виготовлення, ремонт і технічне обслуговування по найбільш ефективною технології в порівнянні з однотипними конструкціями того ж призначення за однакових умов їх виготовлення і експлуатації і при одних і тих же показниках якості. Умови виготовлення, які визначаються типом виробництва, його організацією, спеціалізацією, програмою і повторюваністю випуску, пов'язані з відробітком і направленій на зниження трудомісткості виготовлення (ремонту) виробу і його собівартості.

Для оцінки певних конструкцій користуються базовими показниками технологічності виробу, що є представником групи виробів, що володіють загальними конструктивними ознаками. При порівняльній кількісній оцінці варіантів конструкції одного і того ж вироби користуються однаковими показниками Т. до. і. і одними і тими ж методами їх визначення.

Технологічність конструкції виробу характеризує можливість його виготовлення, експлуатації та зберігання за умов використання наявних у виготовлювача та споживача виробу трудових, матеріальних, енергетичних та інших ресурсів. Будь який виріб повинен бути технологічно раціональним для заданих конкретних умов підготовлення його виробництва, виготовлення, експлуатації та ремонту. Ці вимоги слід знати конструктору до початку розробки конструкції виробу.

Рекомендовані показники технологічності конструкції виробів наступні: трудомісткість виготовлення виробу, питома матеріаломісткість (енергоємність) вироби, технологічна собівартість, питома трудомісткість монтажу, коефіцієнти застосованості матеріалів, уніфікація конструктивних елементів і сборность.

 

42. Склад та етапи технлогічно підготовки

Технологічна підготовка виробництва, сукупність методів організації, управління і вирішення технологічних завдань на основі вживання комплексною стандартизації, автоматизації, економіко-математичних моделей і засобів технічного оснащення.

Важливим етапом технологічної підготовки виробництва є проектування та виготовлення технологічного оснащення. До нього входять: 1) технологічне обладнання, 2) оснастка, 3) інструменти,

4) засоби механізації та автоматизації виробничих процесів.

Їх вибір здійснюється з урахуванням конструктивно-технологічних особливостей виробу, типу виробництва, об’ємів випуску нової продукції. Чим більший об’єм випуску продукції, тим економічніше використання спеціальної оснастки, тому що витрати швидко скуповуються за рахунок зниження трудоемкості виконання операцій.

Опрацювання і впровадження запроектованих технологічних процесів на великих підприємствах масового виробництва здійснюється поетапно в технологічних лабораторіях, експериментальних цехах, а остаточно — в цехах основного виробництва в міру готовності технологічної документації і спеціального оснащення. Технологічний процес уважають запровадженим (освоєним), коли виготовлення деталей, складання вузлів і виробу в цілому здійснюється відповідно до встановлених регламенту і вимог.

43. Типізація технологічних процесів

Типізація технологічних процесів – система розробки раціональної технології, яка базується на створенні груп конструктивно-технологічно подібних деталей. Типізація складається з 2-х етапів: класифікація деталей по групах конструктнвно-технологічної подібності та вибір так званого типового представника групи.

За типовим представником розробляється типова технологія для всієї групи деталей, тобто одна технологічна карта й одна технологія.

Врахування особливостей конкретної деталі в типовій групі здійснюється за допомогою поправочних і проектувальних коефіцієнтів. Типізація є ефективним шляхом зниження технологічної собівартості й скорочення життєвого циклу виробу.

На відміну від типової технології, метод групової технології полягає в тому, що технологічний процес розробляється не на конкретну базову деталь, а на так звану умовно-комплексну деталь – умовно створену на папері деталь, що має всі ознаки даної класифікаційної групи деталей.

Обробка даної групи здійснюється за допомогою групового оснащення і групової інструментальної наладки тобто обробки деталей шляхом визначеного порядку заміни інструментів і операцій.

Основні вимоги до групової технології:

1) прийнята послідовність технологічних операцій повинна забезпечити обробку будь-яких деталей даної класифікаційної групи,

2) технологічне оснащення повинно бути груповим або універсально-переналагоджуваним, тобто придатним для обробки всієї групи деталей.

Типiзацiя технологiчних процесiв має велике значення для систематизацi узагальнення i поширеняя передових високопродуктивних технологiчних процесiв. Типiзацiя технологiчних процесiв скорочус трудомiсткiсть технологiчного пiдготування у 2—З рази, а обсяг технологiчної документацiї у 8 - 10 разiв. Типовi технологiчнi процеси широко застосовуються, головним чином, при механiчнiй та термiчнiй обробцi деталей в умовах дрiбносерiйного i одиничного виробництв.

Подальшим розвитком типiзацiї технологiчних процесiв є розроблення групової технології, що найефективнiша при невеликих партiях оброблюваних деталей i частому переналагодженнi устаткування.

Груповий технологiчний процес призначений для спiльного виготовлення або ремонту групи виробiв рiзноманiтної конфігурації. Вiн має складатися з комплексу групових технологiчних операцiй, що виконуються на спецiалiзованих робочих мiсцях у послiдовностi технологiчного маршруту виготовлення визначеної групи виробiв. У процесi розроблення групових технологiчних операцiй варто передбачати достатню величину iх сумарної трудомiсткостi для роботи без переналагодження технологiчного оснащення (допускасться тiльки часткове пiдналагодження).

44. Оцінка ефективності нових технологічних процесів

Технологічний процес — це сукупність операцій з добування, перероблення сировини і матеріалів у напівфабрикати та виготовлення готової продукції. Кожен технологічний процес може бути розчленований на певну кількість типових технологічних ланцюгів або операцій і поданий як технологічна схема.

Будь-який технологічний процес можна розглядати як систему, яка має входи і виходи. Для виявлення закономірностей розвитку технологічних процесів у загальному вигляді, що необхідно для вивчення динаміки розвитку виробничих систем і техніко-технологічного розвитку в цілому, використовуються параметри третьої групи, які мають найбільше спільного — це жива і минула праця, що витрачається під час технологічного процесу. Будь-який технологічний процес удосконалюється шляхом підвищення ефективності використання минулої праці і зниження затрат живої праці. Для характеристики технологічного процесу необхідно знати співвідношення живої і матеріалізованої праці в даному процесі. Доцільність цих параметрів пояснюється і тим, що вони пов’язані з такою основною характеристикою, як продуктивність праці.

До груп технічних новин і нововведень, стосовно і яких визначаються й оцінюються економічна та інші види ефективності, належать створення, виробництво та використання нових або модернізація існуючих засобів праці, предметів праці і споживання, технологічних процесів, включаючи винаходи й раціоналізаторські пропозиції.

Єдиним узагальнюючим показником економічної ефективності будь-якої групи технічних нововведень служить економічний ефект, що характеризує абсолютну величину перевищення вартісної оцінки очікуваних результатів над сумарними витратами ресурсів за певний розрахунковий період.

Залежно від кола вирішуваних завдань величину економічного ефекту можна і треба обчислювати в одній із двох форм – народногосподарській і внутр.госп.

Народногосподарський економічний ефект визначається через порівнювання результатів від застосування технічних нововведень і всіх витрат на їхню розробку, виробництво і споживання; він відбиває ефективність тієї чи тієї групи технічних нововведень з погляду їхнього впливу на кінцеві показники розвитку економіки країни.

Внутрішньогосподарський економічний ефект, що обчислюється на окремих стадіях відтворювального циклу "наука-виробництво-експлуатація споживання", дає змогу оцінювати ефективність певних технічних новин і нововведень з огляду на ринкові економічні інтереси окремих науково-дослідних організацій, підприємств-продуцентів і підприємств-споживачів. Перша форма економічного ефекту як оцінний показник використовується на стадіях обґрунтування доцільності розробки та наступної реалізації нових технічних рішень і вибору найліпшого варіанта таких, а друга – у процесі реалізації новин, коли вже відомі ціни на нову науково-технічну продукцію та обсяги її виробництва. Незважаючи на відмінності між двома формами виразу економічного ефекту способи їхнього обчислення є ідентичними; вони визначаються як різниця між результатами і витратами на досягнення таких за певний розрахунковий період Т, тобто

Оскільки розрахунковий період має значну тривалість, то результати й витрати за кожний його рік треба визначати з урахуванням чинника часу, тобто приводити до одного моменту часу – розрахункового року за допомогою спеці­аль­ного коефіцієнта приведення αt що обчислюється за формулою: де Ен – норматив приведення різночасних витрат і результатів (Ен = 0,1); tp – розрахунковий рік; t – рік, за який витрати і результати приводяться до розрахункового року.

З урахуванням чинника часу народногосподарський економічний ефект від технічних нововведень дорівнює: де Р t – В t – вартісна оцінка відповідно результатів і витрат у t -му році розрахункового періоду; t – відповідно початковий і кінцевий роки розрахункового періоду.

Загальні результати технічних нововведень визначаються як сума основних() і супровідних () результатів:

Основні результати обчислюються за формулами:

• для засобів тривалого користування –

• для нових предметів праці – де Ц t – ціна одиниці продукції (з урахуванням ефективності її застосування), що її виробляють за допомогою нових засобів праці або предметів праці в році t; V t обсяг застосування нових засобів праці або предметів праці в році t; W – продуктивність засобів праці в році t; Dt – витрата предметів праці на одиницю продукції, що виготовляється з використанням цих предметів у році t.

Сумарні витрати на реалізацію технічного нововведення за розрахунковий період включають витрати на виробництво та використання продукції, тобто

При цьому витрати як на виробництво, так і на використання продукції обчислюються однаково:

де Сt – поточні витрати на виробництво (використання) продукції в році t без урахування амортизаційних відрахувань на реновацію; Кt – одночасні витрати на виробництво (використання) продукції у році t; Лt – залишкова вартість основних фондів, що вибувають у році t.

 



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-08-12; просмотров: 249; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.117.103.205 (0.091 с.)