Інноваційна діяльність інноваційного кластеру.

Інноваційний кластер – це мережа географічно наближених й інтеграційно взаємодіючих та взаємодоповнюючих організацій, які функціонують в певній галузевій (багатогалузевій) сфері, діяльність яких спрямована на створення сукупного інноваційного продукту. Інноваційний кластер є однією з форм стратегічного альянсу, локальна форма інтеграції виробничих структур.

Характерні риси:

· особливою рисою кластера є його інноваційна орієнтованість та рівень його інновативності,що забезпечує конкурентні позиції на регіональному, національному та світовому ринках,

· синергетичний ефект взаємодії обумовлює додаткову ефективність діяльності інноваційних кластерів як на рівні окремих його компонентів (суб"єктів господарювання), так і на рівні економіки регіону,

· концентра­ція зусиль на вузькоспеціалізованому секторі виробництва та збуту, гнучкість у зміні виробничих програм, можливість доповнення ви­робничого профілю великих компаній,

· полегшення доступу до капіталу, оскільки концентрація організацій-учасниць кластеру формує сприятливий клімат для виникнення сукупних внутрішніх кредитних ресурсів, а також залучає венчурний капітал, прямі іноземні інвестиції й нові технології,

· позитивні ефекти кластерної взаємодії: зростання продуктивності; зниження витрат на впровадження інновацій; збільшення гнучкості і конкурентоспроможності при створенні інновацій; підвищенння сприйнятливості до можливостей інновації та високої спеціалізації, стандартизації; скорочення вартості трансакцій; розширення доступу до ринків збуту, спеціалізованих постачальників, послуг, кваліфікованої робочої сили, технологічних знань; формування єдиних фінансових відносин; підвищення рівня формування нових підприємств та їх інформаційних можливостей,

· небезпеки: можливість втрати самостійності;недоліки фізичної інфраструктури; нестача доступного капіталу; слабка структура технологічних інститутів; регіональна ізольованість і замкнутість; недолік кваліфікованої робочої сили; ієрархія кластерів - труднощі для постачальників “нижнього” рівня; можливість неконкурентоспроможні для «несвоєчасних» кластерів.

 

 

Фінансово-промислові групи.

Фінансово-промислові групи (ФПГ) – це самостійна організація з|із| правами юридичної особи, яка об’єднує, промислові, фінансові, торговельно-збутові організації, науково-технічні та вузівські інститути.

Класифікація ФПГ і критерії їх утворення:

· спосіб формування: з ініціативи учасників, за рішенням державних органів, на основі міжурядових угод,

· тип організаційного створення: горизонтальна, вертикальна, конгломератні,

· форма власності: приватні, державні, змішані,

· спосіб внутрішньо групового управління: холдинг, трастова компанія, збори акціонерів,

· територіальні межі здійснення виробничої діяльності: транснаціональні (міждержавні), міжрегіональні (державні), регіональні

Характерні риси:

- принципи створення ФПГ: цілеспрямоване формування на базі технологічно і кооперативно зв'язаних промислових організацій, що забезпечує поліпшення керованості, зниження витрат виробництва, солідарну відповідальність по контрактах і стабільність постачань,

- діяльність відзначається широкою диверсифікацією, може оплювати до сотні напрямів промислової діяльності,

- існує перспектива спільної реалізації пріоритетних державних і регіональних програм, отримання необхідної державної підтримки, ресурсів на поновлення оборотних засобів і технічне переозброєння виробництва, освоєння довгострокових і перспективних інвестиційних проектів, протидіючи спаду виробництва та сприяють грошовій стабілізації.

- основні джерела фінансування: інвестиційні кредити банків-учасниць, фінансування з бюджету по цільових програмах, кредити і прямі інвестиції банків, що не є учасниками ФПГ, власні засоби організацій, інвестування з венчурних фондів.

 

Технопарки.

Технологічний парк - це організація, що здійснює формування інноваційного середовища|середа| з метою розвитку підприємництва в науково-технічній сфері шляхом створення|створіння| підтримки і підготовки до самостійної діяльності малих інноваційних підприємств і фірм, виробничого освоєння наукових знань і наукоємних|наукоємний,наукомісткий| технологій.

Виділяються три основних шляхи виникнення ТП:

У якості малих і середніх підприємців часто виступають співробітники університетських і науково-дослідних центрів, що прагнуть комерціалізувати результати власних наукових розробок.

Створення власних спеціалізованих малих фірм науково-технічним персоналом великих промислових об'єднань, що залишають свою фірму, щоб відкрити власну справу (іноді разом з колегами по лабораторії). Як правило, великі фірми не перешкоджають, а навпроти, сприяють розвитку цього процесу, оскільки вони одержують можливість згодом підключатися до виробництва новітньої продукції, якщо вона виявиться перспективною.

Малі та середні фірми в ТП виникають у результаті перетворення вже діючих підприємств, що вирішили скористатися пільговими умовами, які існують для ТП відповідно до державного законодавства.

Основними компонентами технопарку є:

· територія і будинки;

· науково-дослідний центр (вищий навчальний заклад) із його кадро­вим і науковим потенціалом;

· інноваційний бізнес-інкубатор;

· про­мислові підприємства і фірми, які перетворюють науковий потенціал дослідницького центру на ринкову продукцію;

· адміністративно-уп­равлінська структура, що забезпечує функціонування всього комп­лексу як єдиного цілого;

· установи інфраструктури підтримки — ви­робничої й побутової.

 

 

Технополіси.

Технополіси («місто техніки») – це науково-виробничий комплекс з розвиненою інфраструктурою сфери обслуговування і житловим комплексом, що охоплює територію окремого міста.

Кожен технополіс повинен складатися з таких основних компонентів:

1. великих підприємств як мінімум 2-3 самих передових галузей промисловості (виробництво оптичних волокон, інтегральних схем, медичної електроніки, інформаційних систем і ін.);

2. групи державних або приватних університетів, НДІ, лабораторій;

3. житлової зони із сучасними будинками, розвинутою мережею доріг, шкіл, спортивних, торгових, культурних центрів, мати залізничний вузлом чи аеропорт.

Різновидом технополісівєрегіональні чи науково-промислові агломерації, які виникають в тому випадку, коли науково-виробничий комплекс виходить за межі міста і охоплює регіон, відзначається комплексністю, процесами, що не піддаються регулюванню, активізацією венчурного капіталу (наприклад, Силіконова долина в Каліфорнії, куди входять Стенфордський науковий парк і 12 дослідних центрів).

 

 

27. Сутність інноваційних стратегій.

 

Інноваційна стратегія — один із засобів досягнення цілей організації (корпорації, фірми), що відрізняється від інших засобів своєю новизною, насамперед для даної організації і, можливо, для галузі, ринку, споживачів.

 

Інноваційна стратегія є одним з елементів загальногосподарської стратегії підприємства

Інноваційними стратегіями можуть бути:

інноваційна діяльність організації, спрямована на одержання нових продуктів, технологій і послуг; застосування нових методів у науково-дослідних та дослідно-конструкторських роботах, виробництві, маркетингу та управлінні; перехід до нових організаційних структур; застосування нових видів ресурсів і нових підходів до використання традиційних ресурсів.

28. Наступальна та захисна інноваційна стратегія.

 

Стратегія наступу. Ця стратегія притаманна організаціям, що будують свою діяльність на принципах конкуренції і пов’язана з прагненням організації досягти технічного й ринкового лідерства завдяки створенню та впровадженню інновацій (зокрема базових). Завдяки потужним науково-технічним відділам, дослідним підрозділам здатні створювати нові ідеї, виробляти і впроваджувати нову продукцію (не боячись підвищеного ризику), запатентовувати її, диктувати нові віяння на ринку. При виборі цієї стратегії «піонерська» організація змушена відслідковувати новітні досягнення науки й техніки, швидко реагувати та пристосовуватись до нових технологічних можливостей, щоб реалізовувати власті наукові розробки, фінансування яких найчастіше

здійснюється самою організацією. Цю стратегію можуть обирати як і малі фірми, так і потужні

високотехнологічні підприємства, що володіють значним науково-технічним потенціалом.

Стратегія захисту (оборонна). Ця стратегія притаманна організаціям, що бажають втримати свої конкурентні позиції вже на сформованих ринках, уникають надмірного ризику і впроваджують інновацію, коли впевнені у її реалізації в майбутньому. Такі фірми аналізують помилки та переваги впровадження інновацій організаціями, що першими вийшли на ринок з такою продукцією. Вносять істотні покращення до інновації, а не просто її імітують, що сприяє розширенню сфер впровадження новації, використання за іншим призначенням чи перенесення на інші ринки збуту. І лише вдосконаливши новацію і юридично захистивши цей новий зразок, розпочинають власне виробництво. Цю стратегію також обирають як і малі фірми, так і потужні високотехнологічні підприємства, що володіють значним науково-технічним потенціалом.

 

 

29. Імітаційна та традиційна інноваційна стратегія.

 

Імітаційна стратегія. Цю стратегію підтримують організації, що не є лідерами на ринку, однак завдяки придбанню ліцензій у фірми-лідера, налагоджують масштабне виробництво певних видів нововведень. Інколи імітація може відбуватись й без дозволу фірми-лідерів, тобто піратським методом. Фірма-імітатор копіює основні споживчі властивості новацій, й досить часто досягає значних переваг (зниження вартості через залучення дешевої робочої сили чи місцевих ресурсів, використання вже наявних виробничих потужностей за

новим призначенням тощо) у виробництві цієї інновації.

Традиційна стратегія. Такій стратегії притаманні лише незначні інноваційні риси, оскільки вона передбачає, що організація зосереджує увагу на вдосконаленні форм обслуговування традиційної продукції, а не на створенні та випуску інновації. Прикладом може бути готельний та ресторанний бізнес, форма і якість

цих послуг постійно вдосконалюється, незважаючи на традиційність задоволення попиту.

 

 

30. Залежна інноваційна стратегія та стратегія “за нагодою”.

Залежна стратегія. Ця стратегія притаманна організаціям, діяльність та характер технологічних змін яких залежить від політики «батьківських» організацій. Ці фірми виконують швидше субпідрядні роботи, не спроможні змінювати свою продукцію, оскільки вимоги щодо її виробництва виставляє головна організація (наприклад, виробництво комплектуючих матеріалів). Фірми, що підтримують залежну стратегію, не здійснюють самостійних інноваційних пошуків, їх ринковий успіх залежить від успіху у споживачів основного продукту головної фірми, але вони забезпечують високі критерії якості роботи та гнучкість пристосування до

вимог нових технологій та ринків збуту.

Стратегія «за нагодою» або «ніші». Інноваційна діяльність організації полягає у розкритті своїх нових можливостей, потенціалу та пошуку інформації щодо знаходження особливих ніш на наявних ринках товарів і

послуг, що мають споживача з нетиповим, однак суттєвим різновидом потреб.