Інноваційна складова в структурі інвестиційного ринку.

Інвестиційний ринок – це інтеграція економічних відносин, що створюється між продавцями та покупцями інвестиційних товарів та послуг. У вигляді інвестиційних товарів виступають об’єкти інвестиційної діяльності у всіх формах, засоби виробництва, які задовольняють суспільні потреби, забезпечуючи виробництво споживчих товарів. Інвестиційні послуги на інвестиційному ринку подані як послуги, що надають організації для реалізації інвестицій.

Інвестиційний ринок можна розглядати з точки зору вкладан­ня фінансових ресурсів у кінцеві інноваційні об'єкти безпосередньо на досліджуваному ринку. В цьому випадку інвестиційний ринок буде мати структуру, яка зображена на рисунку. До складу ринку об’єктів реального інвестування належать:

1) ринок нерухомості (інвестування у житлові приміщення, промислові об’єкти, об’єкти незавершеного будівництва тощо);

2) ринок прямих капіталовкладень (інвестування у нове будівництво, модернізація, розширення, реконструкція, технічне переозброєння тощо;

3) ринок приватизованих об’єктів – об’єктів державної власності, які продають згідно чинного законодавства України;

4) ринок інших об’єктів реального інвестування (ринок об’єктів тезаврації). Формою цього інвестування є предмети колекціонування, антикваріату, твори мистецтва, інші матеріальні цінності.

Рис 1. Структура інвестиційного ринку

До ринку об'єктів фінансового інвестування відносять:

1) фондовий ринок (ринок цінних паперів (ЦП)). Основним завданням ринку ЦП є розподіл грошових засобів, перелив капіталу через цінні папери: акції, облігації, опціони, ф’ючерси тощо.

2) грошовий ринок – сегмент, на якому здійснюються операції залучення вільних грошових засобів на певний термін у вигляді кредитів, іноземної валюти, вкладення в об’єкти інвестування у вигляді банківських депозитів.

Рис 2. Інноваційна складова в структурі інвестиційного ринку

Зазвичай інвестиційний ринок розглядають як елемент фінансового ринку, до якого належать ринок середньо- та довготермінових кредитів (зокрема, валютний), міжнародний ринок облігацій, ринок державних та корпоративних облігацій, ринок векселів. Якщо інвестиційні ресурси, отримані на фінансовому ринку, викори­стовуються для придбання компонентів виробництва, які, в свою чергу, вже потім будуть використані для виробництва та продажу інновацій, то структуру інвестиційного ринку можна зобразити як взаємодію фінансового ринку, ринку компонентів виробництва та ринку товарів і послуг (див. рис. 2).

 

Трансфер технологій.

На ринку інновацій може відбуватися передача (трансфер) науково-технічних знань і досвіду для надання науково-технічних послуг, нових технологій. Передача технологій відбувається в межах однієї країни, на міжнародному рівні у вигляді:

1) ліцензійної угоди про передачу одного або декількох патентів на винаходи, «ноу-хау»,

2) ліцензійної угоди про передачу прав на використання патентів без відповідного «ноу-хау»,

3) ліцензійної угоди про передачу безпатентних винаходів,

4) надання ліцензіатором інжинірингових послуг з організації ліцензійного виробництва, постачання устаткування тощо.

Ліцензійна торгівля має високу прибутковість, є менш ризикованою в порівнянні з прямим інвестуванням.

Промислові фірми для здійснення операцій з продажу ліцензій створюють ліцензійні (патентні) відділи, відділення закордонного ліцензування і дочірні компанії по закордонному ліцензуванню. Ліцензійні відділи виконують функції:

- вивчення торгівлі патентами і ліцензіями;

- збір і представлення інформації технічним службам, виробничим відділенням і відділам, економічним службам;

- виявлення фірм, що мають цікавість до купівлі ліцензій;

- забезпечують патентну охорону результатів наукових досліджень і технічних досягнень своєї фірми;

- здійснюють безпосередні операції з купівлі-продажу патентів і ліцензій.

Ліцензійні або патентні агенти, брокери – посередники в торгівлі патентами і ліцензіями. Їх послугами користуються індивідуальні патентовласники, дрібні і середні фірми, а також великі підприємства, що не здійснюють у великих масштабах науково-дослідні роботи.

Відносини між продавцем (ліцензіатором) або покупцем ліцензій (ліцензіатом), з одного боку, і агентом - з іншою, регулюються на основі ліцензійної угоди.

Ліцензійні угоди дають ліцензіату право на запатентований винахід або технологічний процес разом з технічними знаннями, досвідом, «ноу-хау», а також з правом використання товарного знаку.

Як відшкодування на використання предмету угоди ліцензіат сплачує винагороду. Розрізняють:

- ліцензійні винагороди, розмір яких визначають на основі фактичного економічного результату використання ліцензії, це можуть бути періодичні процентні відносини, участь в прибутках;

- ліцензійні винагороди, розмір яких безпосередньо не пов'язаний з фактичним використанням ліцензій, а заздалегідь встановлюється і указується в договорі, виходячи з можливого економічного ефекту і очікуваних прибутків ліцензіата на основі використання ліцензії (первинний платіж готівкою; національний платіж; передача цінних паперів ліцензіата).

Періодичні процентні відносини або поточні відносини «роялті» встановлюються у вигляді певних фіксованих ставок у відсотках і виплачуються ліцензіатом через певні проміжки часу (щорічно, щомісячно або до певної дати).

Рівень ставок поточних відрахувань в сучасній практиці коливається від 2 до 10 %. Частіше зустрічаються ставки в 3-5%. Твердо зафіксована в угоді сума ліцензійної винагороди називається паушальним платежем. Паушальний платіж може проводитися в разовому порядку і в розстрочку (наприклад, 50% – після підписання угоди; 40% - після постачання устаткування і передачі технічній документації; 10% - після пуску устаткування).

В даний час намітилася тенденція до скорочення терміну дії ліцензійних угод, що пов'язане з швидким моральним старінням машин і устаткування. Найбільш поширені угоди з терміном дії 5-10 років.

Особливості формування цін на ліцензії і («ноу-хау») полягають в такому:

- ціна не визначається витратами праці на створення технології;

- граничним значенням ціни ліцензії і «ноу-хау» є сума додаткового прибутку, отриманого ліцензіатом за період споживання технології;

- дійсна ціна ліцензії («ноу-хау») складає частину додаткового прибутку, отриманого всіма ліцензіатами;

- ціна ліцензії («ноу-хау») є монопольною ціною;

- ціна складається з щорічних відрахувань від доходу ліцензіата протягом періоду дії угоди, тобто з роялті.

Інформація про фактичний прибуток ліцензіата у зв'язку з використанням даної ліцензії або «ноу-хау» складає комерційну таємницю.

Найбільш поширений розрахунок роялті у відсотках від вартості продажів ліцензійній продукції по наступній формулі:

Rs =

де Rs – роялті в % від вартості чистих продажів; R – річна сума роялті; S – вартість чистих продажів.

Провідна роль в патентуванні винаходів належить промислово розвиненим країнам. Перше місце по числу заявок на патенти і виданих патентів займає Японія, на другому місці США. Промислово розвинені країни є привабливим ринком технологій.

Одним з важливих показників якості науково-технічних розробок є їх експортна конкурентоспроможність, яка визначається за формулою:

,

де – експортна конкурентоспроможність; – кількість заявок на патенти, поданих за кордоном; – кількість заявок на патенти, подані усередині країни.

Кількість і розподіл патентних заявок, проданих в зарубіжних країнах, свідчить про перспективні ринки для експортерів технологій. Наявність значної різниці між числом зарубіжних заявок національних фірм і заявок, поданих усередині країни свідчить про відставання рівня науково-технічних рішень в даній країні. А це виключає зарубіжне патентування частини національних винаходів.

 

 

Фінансування інновацій.