Стаття 27. Вимоги до професійних учасників фондового ринку

1. Ліцензійні умови, у тому числі вимоги до розміру статутного і власного капіталу, порядку його визначення, ліквідності, кваліфікаційні вимоги до фахівців професійного учасника фондового ринку, необхідні умови договорів, які укладаються під час провадження професійної діяльності на фондовому ринку, інші вимоги та показники, що обмежують ризики професійної діяльності на фондовому ринку, встановлюються цим Законом, іншими законами України, що регулюють провадження окремих видів професійної діяльності на фондовому ринку, та нормативно-правовими актами Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку.

 

#33. Державне регулювання ринку цінних паперів.

Державне регулювання ринку цінних паперів — це здійснення державою комплексних заходів щодо упорядкування, контролю, нагляду за ринком цінних паперів та їх похідних та запобігання зловживанням і порушенням у цій сфері (ст. 1 Закону України «Про держане регулювання ринку цінних паперів»).

Державне регулювання ринку цінних паперів здійснюється з метою:

- реалізації єдиної державної політики у сфері випуску та обігу цінних паперів та їх похідних;

- створення умов для ефективної мобілізації та розміщення учасниками ринку цінних паперів фінансових ресурсів з урахуванням інтересів суспільства;

- одержання учасниками ринку цінних паперів інформації про умови випуску та обігу цінних паперів, результати фінансово-господарської діяльності емітентів, обсяги і характер угод з цінними паперами та іншої інформації, що впливає на формування цін на ринку цінних паперів;

- забезпечення рівних можливостей для доступу емітентів, інвесторів і посередників на ринок цінних паперів;

- гарантування прав власності на цінні папери;

- захисту прав учасників фондового ринку;

- інтеграції в європейський та світовий фондові ринки;

- дотримання учасниками ринку цінних паперів вимог актів законодавства;

- запобігання монополізації та створення умов розвитку добросовісної конкуренції на рин­ку цінних паперів;

- контролю за прозорістю та відкритістю ринку цінних паперів (ст. 2 Закону).

Державне регулювання ринку цінних паперів здійснює ДКЦПФР, яка є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, підпорядкованим Президентові України і підзвітним Верховній Раді України.

До системи цього органу входять ДКЦПФР, її центральний апарат і територіальні органи (управління та відділення).

ДКЦПФР здійснює повноваження через центральний апарат і свої територіальні органи. Вона може делегувати надані їй повноваження центральному апарату і територіальним орга­нам шляхом прийняття відповідного рішення, затвердженого в установленому порядку.

ДКЦПФР утворюється у складі Голови Комісії та шести членів. Голова Комісії, її члени призначаються та звільняються Президентом України за погодженням з Верховною Радою України.
Основною формою роботи ДКЦПФР є засідання, які проводяться за рішенням ГоловиКомісії у разі потреби, але не рідше одного разу на місяць. Засідання є правомочним, якщо на ньому присутні не менше п'яти осіб.

Рішення ДКЦПФР вважається прийнятим, якщо за нього подано не менше п'яти голосів.
При ДКЦПФР створюється Консультаційно-експертна рада, яка розробляє рекомендації щодо політики на ринку цінних паперів та бере участь у підготовці та обговоренні проектів актів законодавства, які розробляються та розглядаються Комісією. Склад Консультаційно - експертної ради та положення про неї затверджуються Комісією.

Форми державного регулювання ринку цінних паперів встановлені ст. З Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів». До них відносяться:

- прийняття актів законодавства з питань діяльності учасників ринку цінних паперів;
регулювання випуску та обігу цінних паперів, прав та обов'язків учасників ринку цінних паперів;
видача ліцензій на здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів та забезпечення контролю за такою діяльністю;

- заборона та зупинення на певний строк (до одного року) професійної діяльності на ринку цінних паперів у разі відсутності ліцензії на цю діяльність та притягнення до відповідальності за здійснення такої діяльності згідно з чинним законодавством;

- реєстрація випусків (емісій) цінних паперів та інформації про випуск (емісію) цінних паперів;
контроль за дотриманням емітентами порядку реєстрації випуску цінних паперів та інформації про випуск цінних паперів, умов продажу (розміщення) цінних паперів, передбаче­них такою інформацією;

- створення системи захисту прав інвесторів і контролю за дотриманням цих прав емітентамицінних паперів та особами, які здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів;

- контроль за достовірністю інформації, що надається емітентами та особами, які здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів, контролюючим органам;

- встановлення правил і стандартів здійснення операцій на ринку цінних паперів та контро­люза їх дотриманням;

- контроль за системами ціноутворення на ринку цінних паперів;

- контроль за діяльністю осіб, які обслуговують випуск та обіг цінних паперів;

- проведення інших заходів щодо державного регулювання і контролю за випуском та обігом цінних паперів.

Відповідальність суб'єктів господарювання за порушення правил професійної діяльності на ринку цінних паперів встановлена ст. 11 Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів», відповідно до якої ДКЦПФР накладає на юридичних осіб штрафи.

#34. Поняття, ознаки та основні функції господарського договору.

Відповідно до ч.1 ст. 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами – юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Звідси, господарським вважається договір, який укладається між суб’єктами господарювання або між суб’єктами господарювання і негосподарюючими суб’єктами – юридичними особами.

Правова природа господарського договору розкривається через його місце у структурі цивільно-правових договорів. З цього приводу існує щонайменше дві точки зору:

1) господарський договір є самостійним договірним інститутом і не належить до цивільно-правових договорів;

2) господарський договір не має самостійного характеру, а є різновидом цивільно-правових договорів.

Аналіз положень господарського законодавства України дає підстави вважати більш обґрунтованою другу позицію. Господарський договір слід вважати різновидом цивільно-правових договорів, який характеризується певними особливостями (ознаками).

Особливості (ознаки) господарського договору за сферою поширення можна поділити на дві групи: загальні і спеціальні.

Загальними є такі особливості (ознаки), які характерні для всіх господарських договорів. До загальних особливостей (ознак) господарського договору належать дві:

1) специфічний суб’єктний склад (сторонами господарського договору є суб’єкти господарювання або негосподарюючі суб’єкти – юридичні особи);

2) спеціальна мета (господарський договір укладається для здійснення підприємницької, або іншої діяльності, не пов’язаної із задоволенням особистих, сімейних, домашніх або інших подібних потреб).

Спеціальними вважаються такі особливості (ознаки) господарського договору, які не мають загального характеру. До них, зокрема, можна віднести:

1) особливості щодо укладення господарських договорів;

2) особливості щодо форми господарських договорів;

3) особливості щодо змісту господарських договорів;

4) особливості щодо виконання господарських договорів;

5) особливості щодо забезпечення виконання господарських договорів;

6) особливості щодо зміни та припинення господарських договорів;

7) особливості щодо санкцій за порушення господарських договорів.