Кріп пахучий, к. городній – Anethum graveolens

Культивується як однорічник, іноді дичавіє і росте як бур’ян.Стебло заввишки 30–80 см, прямостояче, циліндричне, тонкоборозенчасте, голе. Перисті листки багаторазово-розсічені до лінійно-шиловидних, майже нитковидних кінцевих сегментів. Нижні – черешкові, верхні – сидячі, з білооблямованою піхвою. Зонтики 20–50-променеві, великі, без обгорток і обгорточок. Квітки дрібні, жовті, актиноморфні.

Плоди довжиною 3–5 мм, шириною 1,5–4мм, розпадаються. Мерикарпії плоскі, яйцевидні, овальні або

овально-видовжені, з тонкими солом’яно-жовтими краями та 5 жовтувато-бурими реберцями, з яких два

бічних значно ширші трьох середніх. Запах характерний, кроповий, смак ледь солодкуватий, пряний.

Використовують плоди, кропову олію, кропову воду, свіже листя.

Хімічний склад: плоди містять жирну та ефірну олії,

флавоноїди, каротин; листя містить ефірну олію,

флавоноїди, вітамін С, каротин, фолієву, нікоти-

нову і пантотенову кислоти, солі калію, кальцію,

фосфору, заліза тощо.

Дія: відхаркувальна, спазмолітична, гіпотензивна,

апетитна, жовчо-, сечо- і вітрогінна.

Застосування: настій плодів при метеоризмі,

захворюваннях дихальних шляхів. У народній

медицині настій і порошок насіння – при стенокар-

дії, гіпертонії, хронічній серцевій недостатності,

безсонні, спазмах м’язів, алергічних дерматитах,

сверблячці, геморої, порушення травлення, коль-

ках. Плоди входять до складу відхаркувальних,

жовчогінних, вітрогінних, апетитних чаїв та зборів.

Свіже листя – при анемії й серцевій астмі. При-

мочки – при хворобах очей, гноячкових уражен-

нях шкіри. Молода трава – ароматична приправа

до страв, спеції при солінні огірків і помідорів. З

плодів отримують кропову ефірну олію, яку ви-

користовують у парфумерній, кондитерській і

консервній галузях промисловості.

Фенхель звичайний – Foeniculum vulgare

(F. officinale) (рис. 2. 114)

Батьківщина – Середземномор’я; росте в Криму,

Середній Азії, на Кавказі. Культивується як озимий

одно- або дворічник. Корінь веретеновидний. Стебла

висотою 1–2 м, голі, сизо-зелені, з тонкими реберцями,

дуже галузисті. Листки черешкові, багаторазово-пе-

ристорозсічені на вузькі лінійні та нитковидні сегмен-

ти. Піхви листків вгорі плівчасті, розширені. Суцвіття

без обгорток і обгорточок. Квітки жовті.

Плоди довжиною 5–10 мм, шириною 1,5–4 мм,

яйцевидно-довгасті, сірувато-зелені або бурі, легко

розпадаються на трохи зігнуті мерикарпії. Опло-

день з п’ятьма випнутими реберцями і елінтичними

ефірноолійними вмістищами (рис. 2114). Смак со-

лодкувато-пряний, запах специфічний. Плоди і трава

застосовуються при консервації.

Використовують достиглі плоди, фенхельну ефірну

олію.

Хімічний склад: органічні кислоти, пектинові ре-

човини, жирна і ефірна олії, флавоноїди, кумарин,

каротиноїди, аскорбінова кислота, цукри тощо.

Дія: відхаркувальна, секретолітична, вітро- та сечо-

гінна, апетитна, травна, спазмолітична, фунгіцидна.

Застосування: настій плодів, олія фенхелева,

кропова вода – при метеоризмі, кольках, жовчо- та

нирковокам’яній хворобах, статевому інфантилізмі,

бронхітах, мікозах. Плоди входять до складу

вітрогінного і заспокійливого чаїв.

Родина ХВОЩОВІ –

EQUISETACEAE

Відносяться сучасні хвощі до порядку хвощові –

Equisetales. Родина представлена одним родом

хвощ – Eqisetum, що об’єднує 20–25 видів (з яких

9 зустрічаються в Україні). Поширені в Північній

півкулі, дуже поліморфні, мають ознаки гігрофітів і

ксерофітів.

Редуковане покоління – гаметофіт. Це одно- або

дводомні, недовговічні, дуже маленькі, зелені плас-

тинчасті рослинки. Сперматозоїди багатоджгутикові.

Зигота не має періоду спокою.

Домінуюче покоління – спорофіт. Це трав’янисті

рівноспорові рослини з кореневищем, додатковими

коренями і часто з бульбочками. Надземні пагони

більшості видів однорічні, на зиму відмирають і тільки

у х. зимуючого (Е. hyemale), х. рябого (Е. variegatum)

та в деяких тропічних видів вони вічнозелені.

Пагони галузяться моноподіально, стебла членисто,

оскільки чітко виражені вузли і міжвузля.

Пагони бувають або однотипні – зелені,

вегетативно-репродуктивні, або двох типів

(диморфні) – спороносні і вегетативні.

Весняні спороносні пагони безхлорофільні,

не розгалужені. Спорангії зі спорами зна-

ходяться на спорангіофорах, які розташовані

кільчасто і утворюють на пагоні спороносні

зони або верхівкові стробіли. Спори морфо-

логічно однакові, але іноді вони фізіологічно

протилежні – (+) і (-), і тоді з них утворю-

ються різностатеві заростки. Спори мають

стрічковидні вирости – елатери, які здатні

спірально скручуватися і розкручуватися

залежно від вологості середовища. Це забез-

печує об’єднання спор у грудочки, і у подаль-

шому – проростання жіночих і чоловічих

екземплярів у безпосередній близькості, що

уможливлює запліднення.

Літні вегетативні пагони зелені, розга-

лужені. Їх стебла в міжвузлях борознисто-

ребристі, порожні, мінералізовані кремнеземом, тен-

дітні і легко ламаються на членики. Листки розміщені

кільцями, дрібні, редуковані, мають вигляд зубчастої

піхви, що охоплює стебло. Бічні зелені гілочки роз-

ташовані кільчасто.

Анатомічна будова асимілюючих стебел має харак-

терні особливості (рис. 2.210). Зовні стебло вкрите

епідермою, складеною із витягнутих базисних клітин

з дуже потовщеними, мінералізованими кремнеземом

стінками. Продихи численні, розміщені по схилах

ребер поздовжніми, заглибленими рядами. Під епідер-

мою на виступах ребер і в борозенках залягає склерен-

хіма, а під нею у ребрах – хлоренхіма. У центральному

циліндрі розташоване кільце колатеральних судинних

пучків. Вони розміщені проти ребер, складаються із

флоеми та слабко розвиненої ксилеми (артростела),

оточені перициклом, мають невеликі кардинальні по-

рожнини. У середині стебла міститься велика цен-

тральна порожнина. Проти борозенок у паренхімі

кори розміщені валекулярні порожнини.

У флорі України, особливо на Поліссі, в Карпа-

тах і районах Лісостепу, на болотах, уздовж озер, по

берегах річок і на вологих луках часто зустрічаються

хвощ болотний (Е. palustre) і х. річковий (Е. fluviatile)

(рис. 2.210). У тінистих лісах і на узліссях

росте х. лісовий (Е. sylvaticum), у якого стерильні

пагони несуть мутовки двічі-, тричірозгалужених

гілок (рис. 2.210. 4). Хвощ зимуючий має товстуваті

сіро-зелені, зовсім не розгалужені цупкі стебла до 1

м заввишки і більше. Росте в соснових та мішаних

лісах і по узліссях, здебільшого на легких піщаних і

супіщаних ґрунтах. Лазячий х. гігантський (Е. giganteum)

росте в тропічних лісах Південної Америки і

досягає 10–12 м у висоту при товщині стебла 0,5–2 см.

Реліктом Криму і Карпат х. великий (Е. telmateia)

висотою 80–100 см. У рівнинній частині України він

зустрічається рідше. На Поліссі і в північних районах

Лісостепу України у великій кількості по берегах

водойм, на луках і як злісний польовий бур’ян росте

хвощ польовий (Е. arvense).

Деякі види хвощів використовуються як лікарська

сировина, інші – для забарвлення вовни в сіро-жовтий

колір. Висушені тверді стебла літніх пагонів викорис-

товують для чищення посуду, шліфування виробів із

деревини, кісток і металу. Бульби з крохмалем, а також

молоді спороносні пагони окремих хвощів вживають

у їжу. Але є отруйні для людини і тварин види (хвощі

болотний, дібровний, річковий). Порівняльна характе-

ристика лікарського виду – хвоща польового і інших

видів, що ростуть в Україні, надана у таблиці 2.8.

Хвощ польовий – Eqisetum arvense (рис. 2.209,

2.210, табл. 2.8)

Багаторічна рослина з бурувато-чорним корене-

вищем і кулястими бульбочками, які зимують і дають

поживні речовини новим рослинам. Спороносні пагони,

що з’являються напровесні, дов жиною 4–40 см, роже-

во-бурі, соковиті, зазвичай нерозгалужені, членисті,

закінчуються яйцевидно-циліндричним спороносним

колоском. Листкові піхви трубчасті, темно-коричневі,

з 8–12 чорно-бурими зубцями, що часто зростаються

попарно верхівками. Після дозрівання і розсіювання

спор весняні пагони відмирають, а з кореневища ви-

ростають однорічні неплідні літні вегетативні пагони.

Стебло довжиною 15–50 см, світло-зелене, членисте,

9–12-гранне, із широкою порожниною, несе кільця

нерозгалужених гілочок. Листкові піхви циліндричні,

зелені; зубчики трикутно-ланцетні, з темною об-

лямівкою, звичайно зростаються або злипаються по

2–3 верхівками. Бічні гілочки з гострими ребрами і

глибокими борозенками (рис. 2.210. 1.д), листові піх-

ви циліндричні, з 4–5 довгими, вузькими, гострими,

відігнутими назовні зубчиками, щільно прилягають

до гілочок.

Використовують вегетативні пагони.

Стан природних ресурсів та їх охорона. Запаси

сировини великі, щорічно можлива заготівля десят-

ків тонн хвоща. Основні заготівлі можна проводити

в усіх лісових і лісостепових областях України.

Внаслідок осушення надмірно зволожених земель

можливе поступове зменшення запасів. Потреби

в лімітуванні обсягу заготівлі сировини в Україні

поки немає.

Хімічний склад: сапоніни, флавоноїди, кремнієва

кислота і її солі, алкалоїди, дубильні, гіркі та смолисті

речовини, стероли, каротин, вітамін С, органічні кисло-

ти, молібден, селен, тощо.

Дія: сечогінна, в’яжуча, кровоспинна, ранозагоювальна,

антисептична, антигельмінтна, відхаркувальна.

Застосування: відвар трави при набряках, за-

пальних процесах сечового міхура та сечовивідних

шляхів. Трава входить до складу збору за прописом

М. Н. Здренко, а екстракт – у комплексні препарати

марелін і фітолізин. У ветеринарії – для загоювання

ран. Молоді соковиті весняні пагони вживають у їжу

в свіжому та переробленому вигляді.

Застереження. Отруйна рослина! Застосування

потребує обережності у дозуванні. Тривале вживан-

ня викликає подразнення паренхіми нирок. Прийом

препаратів протипоказаний при запаленні нирок.