Види професійного спілкування.

Види спілкування:

1. За специфікою суб’єктів:

- міжособистісне – спілкування між 2 особами;

- між групове – спілкування між особистістю та групою;

- міжсоціумне – спілкування суспільства.

2. За кількістю учасників:

- само спілкування;

- міжособистісне (2 людини);

- групове (від 2 до 5);

- публічне (від 20 осіб);

- спілкування масове.

3. За тривалістю:

- постійне;

- періодичне;

- короткотривале;

- довготривале.

 

 

Типи і форми професійного спілкування.

Типи спілкування:

- вербальне (усне, словесне);

- невербальне (обмін інформацією між людьми за допомогою тіла).

Залежно від способу сприймання інформації, кількості учасників, форми спілкування можна поділити на такі види: контактне (безпосереднє), дистанційне (телефонне, селекторне), діалогічне (з одним співрозмовником), монологічне (доповідь, промова), міжперсональне (нарада, колоквіум), масове (збори, мітинг), офіційне, або функціональне (пов’язане зі службовою діяльністю), приватне, або інтимно-сімейне (у невимушеній, неформальній обстановці), анонімне (між незнайомими – вулиця, транспорт)..

 

 

Етапи спілкування

Перший етап - підготовка до спілкування – підбір та збирання матеріалу, схема та план.

Другий етап - орієнтація в ситуації і встановлення контакту. Це початок спілкування. Якщо проігнорувати цей етап, зустріч може закінчитися і не розпочавшись (через образу, брак часу тощо).

Третій етап - обговорення проблеми. Цей етап передбачає аргументацію своєї позиції та контраргументацію позиції співрозмовника.

Четвертий етап - прийняття рішення.

П'ятий етап - вихід із контакту. Вихід із контакту не менш важливий, ніж його початок, бо від цього може залежати продовження співробітництва у майбутньому.

 

Ораторське мистецтво, його функції та закони

Ораторське мистецтво — це мистецтво впливу на слухачів. Оратор впливає на людину всебічно: на її розум, почуття, орієнтацію, настрої, бажання, вчинки та дії.

Ораторська мова – це систематизована сукупність мовних засобів граматичного, лексичного та фонетико-орфоепічного рівнів, дібраних відповідно до потреб стилю, підстилю, жанру і організованих у живий (промову) або писаний текст за законами риторики.

Ознаками ораторської мови є наявність у ній: логосу. етосу,пафосу.

Ораторська мова характеризується такими особливостями:

– за тематикою вона є суспільно важливою і проблемною;

– за формою реалізації – писемно-усною;

– за відношенням до форми – книжно-розмовною;

– за функціональним типом мовлення – синтезом усіх елементів розповіді, опису, роздуму, доказу, спростування;

– за характером реалізації – підготовчо-імпровізаційною.

Предмет ораторського мистецтва розкривається через низку законів: аудиторії, стратегії, тактики, мовного (мовленнєвого), ефективної комунікації (динаміки діяльності оратора) та контрольно-аналітичного (рефлексії).

Сутність закону аудиторії є наступна: не існує безадресних промов. Тобто, кожна промова має свого певного, конкретного адресата, аудиторію, і чим краще оратор знає свою аудиторію, чим ретельніше він окреслить її портрет, тим ефективнішою буде його промова.

Закон стратегії своїм змістом має розробку основних напрямків промови програми діяльності з урахуванням характеристики аудиторії.

Під тактикою оратора розуміється сукупність принципів, способів і засобів (прийомів) реалізації стратегії, тобто розгортання й доведення тези.

Мовний закон має змістом положення про те, що не можна говорити однаково в різних аудиторіях. Кожна аудиторія потребує як певної лексики і певного стилю.

Етикет службової телефонної розмови

Телефонна розмова є одним із різновидів усного мовлення, для якого характерні специфічні ознаки, зумовлені екстрамовними причинами:

– співрозмовники не бачать один одного й не можуть скористатися невербальними засобами спілкування, тобто передати інформацію за допомогою міміки, жестів, відповідного виразу обличчя, сигналів очима тощо (відсутність візуального контакту між співрозмовниками);

– обмеженість у часі (телефонна бесіда не може бути надто тривалою);

– наявність технічних перешкод (втручання сторонніх абонентів, погана чутність).

Основою проведення успішної телефонної розмови є компетентність, тактовність, доброзичливість, володіння прийомами ведення бесіди, бажання швидко й ефективно вирішити проблему або надати допомогу для її вирішення.

Якщо телефонуєте Ви:

– насамперед привітайтеся, назвіть організацію, яку ви представляєте, а також своє прізвище, ім’я та по батькові. Зазвичай перші слова телефонної розмови сприймаються погано, а тому називайте своє прізвище та ім’я останнім – принаймні це буде почуто;

– якщо телефонуєте в установу чи незнайомій людині, слід запитати прізвище, ім’я та по батькові свого співрозмовника. Можете також повідомити, з ким саме ви хотіли б поговорити;

– якщо телефонуєте у важливій справі, запитайте спочатку, чи є у вашого співрозмовника достатньо часу для бесіди;

– попередньо напишіть перелік питань, котрі необхідно з’ясувати, і тримайте цей перелік перед очима упродовж усієї бесіди:

– не закінчуйте розмову першим: завжди закінчує розмову той, хто телефонує. Завершуючи розмову, неодмінно попрощайтеся, нетактовно класти слухавку, не дочекавшись останніх слів Вашого співрозмовника;

– у разі досягнення важливих домовленостей згодом надішліть підтвердження листом або факсовим повідомленням.

Якщо телефонують Вам:

– спробуйте якомога швидше зняти слухавку й назвіть організацію, яку Ви представляєте;

– у разі потреби занотуйте ім’я, прізвище та контактний телефон співрозмовника;

– розмовляйте тактовно, ввічливо: демонструйте розуміння сутності проблем того, хто телефонує;

– не кладіть несподівано слухавку, навіть якщо розмова є нецікавою, нудною та надто тривалою для Вас.

 

Збори, як форма прийняття колективного рішення

Поширеною формою колективного обговорення ділових проблем є збори, що проводяться з метою спільного осмислення певного питання, яке хвилює громадськість. На обговорення збираються люди, яких об’єднує спільний інтерес (збори акціонерів, партійні збори, збори громадян для висунення кандидата в депутати та ін.).

Збори готуються заздалегідь, як і інші форми спілкування, збори складаються з кількох етапів:

– підготовка зборів;

– висвітлення проблеми та її обґрунтування;

– обговорення проблеми;

– ухвалення рішення.

На першому етапі треба чітко визначити проблему для розгляду та коло учасників обговорення. Проблему необхідно глибоко проаналізувати і на цій основі підготувати відповідний матеріал для викладення на зборах. Як правило, у підготовці зборів беруть участь спеціалісти, а доповідачем призначається найкваліфікованіша і найавторитетніша людина.

Промовець, тобто особа, яка виступає на зборах з якоюсь інформацією чи основною доповіддю, має зважати на обставини і середовище, в якому виступатиме. Потрібно визначити, що варто сказати у вступі, що – в основній частині, а що – наприкінці виступу.

Пам’ятаючи про регламент, доцільно розподілити час для виступу з доповіддю. Рекомендують приблизно 10-12% загального часу відводити вступу, 4-5% – висновкам, а решту – основній частині.

Умови вдалого виступу:

– не вживати надто довгі речення, бо їх важко зрозуміти;

– не переобтяжувати мову словами іншомовного походження, професійними термінами, абстрактними поняттями;

– не зловживати зайвими подробицями, в яких губиться головна думка;

– надмірна лаконічність також може зашкодити слухачам зрозуміти інформацію та основну ідею;

– пам’ятати про етику свого виступу. Неповага до слухачів обернеться, зрештою, проти того, хто виступає.

Як правило, обговорення припиняється тоді, коли на запитання “Чи є ще пропозиції щодо обговорюваної проблеми?” – відповіді немає. Тоді внесені пропозиції систематизуються. Збори є однією з форм прийняття колективного рішення.