Основні закони часової логіки

1. Gр⊃Fр

(«Якщо після зими завжди наступатиме весна то, так воно і буде».)

2. Hр⊃Pр

(«Якщо завжди гіпотеза, яка підтверджувалася практично, перетворювалася в теорію, то так воно і було».)

3.  (Fр∧Fр)

(«Невірно, що буде ясна погода і хмарна».)

4.  (Pр∧Pр)

(«Невірно, що вирок був обгрунтованим і необгрунтова-

ним».)

5. FFр⊃Fр

(«Якщо буде, що буде позитивний результат, то він буде».)

6.  HGр⊃ р

7. FPр ≡ р ∨Fр∨Pр

(«Буде так, що був успіх «київського Динамо», тільки

якщо він є, або буде, або уже був».)

8. HGр ≡ р ∧Hр∧Gр

(«Завжди було, що завжди в цю пору року, в цій місцевості настане гарна погода, тоді і тільки тоді, якщо вона є, завжди була і завжди буде».)

Застосовуючи засоби мови темпоральної логіки висловлювань, визначимо темпоральні модальності одну через іншу.

а) Gр ≡ Fр

(«Завжди буде «р», тоді і тільки тоді, коли не буде «не р». «Завжди в цю пору року, в цій місцевості буде ясна погода, тоді і тільки тоді, коли в цю пору року в цій місцевості не буде хмарної погоди».)

б) Fр ≡ Gр

(«Буде «р», тоді і тільки тоді, коли не завжди буде «не р». «Буде ясна погода, тоді і тільки тоді, коли не завжди буде хмарна погода».)

в) Hр ≡ Pр

(«Завжди була «р», тоді і тільки тоді, коли не було «не р». «Завжди був позитивний результат чемпіонату, тоді і тільки тоді, коли не було жодного випадку негативного результату».)

г) Pр ≡ Hр

(«Було «р», тоді і тільки тоді, коли не завжди було «не р». «Був позитивний результат експерименту, тоді і тільки тоді, коли не завжди був негативний».)

За допомогою темпоральних модальностей можна визначити алетичні модальності:

а) _р ≡ р ∧Gр

(«р» є необхідним, тоді і тільки тоді, коли «р» є і завжди буде». «Необхідною ознакою металу є електропровідність, тоді і тільки тоді, коли вона є і завжди буде».)

а’) _р ≡ Hp∧ p ∧Gp

(«р» є необхідним, тоді і тільки тоді, коли «р» завжди було, є і завжди буде». «Необхідно, що студенти повинні складати іспити, тоді і тільки тоді, коли завжди так було, є і завжди так буде».)

б) ◊р ≡ р ∨Fр

(«р» є можливим, тоді і тільки тоді, коли «р» є або буде». «Перемага нашої команди в чемпіонаті можлива, тоді і тільки тоді, коли вона є або буде».)

б’) ◊р ≡ Pр∨ р ∨Fр

(«р» можливо, тоді і тільки тоді, коли було «р», або є, або буде». «Можливо є поїздка до Варшави, тоді і тільки тоді, коли це було, або є, або буде».)

 

Семантика логіки часу.

Логіка Часу або: Тимчасова логіка, — розділ з тимчасової модальної логіки, що вивчає логічні зв`язки вре­менных тверджень, тобто тверджень, у яких тимчасовий па­раметр включається в логічну форму. Завданням Л. в. є побудова штучних (формализо­ванных) мов, здатних зробити більше ясними й точними, а отже, і більше плідними міркування про перед позначках й явищах, що існують у часі. Л. в. являє собою безліч логічних систем (логік), що розпадаються на А-л о г и к у й B-логікові часу. Перша орієнтована на часовий ряд «минуле — сьогодення — майбутнє», друга - на часовий ряд «рань ше - одночасно - пізніше». В А-логіку розглядаються висловлення з «буде», «було», «завжди буде», «завжди було» і т.п. Поняття «буде» («було») і «завжди буде» («завжди було») взаємно визначне: «Буде A» («Було A») означає «Невірно, що завжди буде не-а» («Невірно, що завжди було не-а»). Напр., «Буде легковажно» означає те ж, що «Невірно, що завжди буде безвітряно». У числі законів А-логіки часу твердження: >> те, що завжди буде, буде; те, що завжди було, було (напр.: «Якщо завжди буде час, то воно буде»); >> невірно, що наступить суперечлива подія; невірно, що була така подія («Невірно, що було холодно й не холодно»); >> якщо буде, що буде щось, воно буде; >> якщо невірно, що завжди було, що не завжди буде щось, то воно має місце зараз; >> буде, що щось було, якщо й тільки якщо воно або є час-сей-годину, або буде, або вже було («Буде так, що йшов сніг, тільки якщо він або йде, або піде, або вже йшов»); >> завжди було, що завжди буде щось, тільки якщо воно є, завжди було й завжди буде («Завжди було, що завжди буде хороша погода, у тім і тільки тім випадку, якщо вона є, завжди була й завжди буде») і т.п. Фінським філософом і логіком Г. X. фон Вригтом А-логіка часу формулюється с використанням виражень «...і тим-тим-за^-тим...» й «...й у наступній ситуації...». «A і потім В» означає «Зараз А и буде В», що може розумітися також як «A изменя­ется (переходить) в B». Л. в. може, таким чином, витлумачуватися і як логіка зміни. У термінах тимчасових понять можуть бути визначені модаль­ные поняття «необхідно» й «віз можна»: >> необхідним є те, що завжди було, є й завжди бу­дет («Простір необхідно, тільки якщо воно завжди було, є й завжди буде»); >> можливо те, що або було, або має місце, або буде («Можна, що птаха летять на південь, тільки якщо вони вже полетіли, летять зараз або полетять у майбутньому»). В B-логіку часу розглядаються висловлення з «рань-ші», «пізніше» й «одночасно». Перші два із цих понять вза­имно визначні: «A раніше В» означає «У пізніше A». Одновре­менные події можуть бути визначені як такі, що жодне з них не раніше друг ого. Серед законів B-логіки твердження: >> ніщо не раніше самого себе; >> якщо перше раніше другого, те невірно, що друге раніше першого; >> якщо перше раніше другого, а друге одночасно із третину -їм, те перше раніше третього й т.п. Поняття «раніше» невизначене через «було», «є» й «буде»; раніше одне інший можуть бути й два минулих, і дві майбутніх події. У свою чергу, тимчасові оцінки, що включають посилання на «сьогодення», несводимы до тверджень із «раніше». А-логіка й B-логіка часу є, таким чином, двома самостоя-тельными, незвідними друг до друга галузями Л. в. А-логіка часу знайшла додатки під час обговорення некото-рых філософських проблем, в аналізі граматичних часів й ін. B-логіка використалася при аксиоматизации певних раз-делов фізики, біології, під час обговорення проблеми непротиво-речивого опису руху й ін. Тимчасові ряди «минуле - сьогодення - майбутнє» й «рань-ші - одночасно - пізніше» несводимы друг до друга. Вони неза-висимы в широких межах й являють собою дві крапки зре-ния на мир, два способи опису тих самих речей і собы-тий, що доповнюють один одного. Перший ряд уживається по пре-имуществу в гуманітарних науках, другий - у природні. Можна сказати, що перші поняття служать для опису становле-ния миру, другі - для опису його буття. Оскільки времен-ные ряди несводимы друг до друга, виникає питання, чи не є один з них більше фундаментальним. Згідно розповсюджений^-ний точці зору, в интерсубъективном, безособистісній мові науки неправомірне вживання «було - є - буде», що перед^-думають посилання на «суб`єктивне», що постійно міняє своє положення «сьогодення». З іншого боку, мир без «стріли вре-мени» неісторичний, він як би заданий відразу, і всі події лежать в одній тимчасовій площині. До цієї суперечки про допустимість використання в науці времен-ных оцінок із що змінюється истинностным значенням має пер-моє відношення й Л. в.

Семантичні теорії дискурсу.

Дискурси є різновидами соц.дій. Зазвичай, вони супроводжують решту типів соц.дій. Інтерес до формального аналізу дискурсу викликаний саме тим, що міркування, які виражають інформац. і мотиваційні підготовки соц..дій,втілюються у промовлення.

Дискурс – послідовність промовлень, що втілена у певний текст. Логіко-семант.аналіздискурсуздійсн. В рамках 2-х напрям., о-сті здаються типом теорії значення, що прийм.

Істиннісно-функціональна теорія знач.

У 1-му випадку значення (смисл) речень ототожнюється з умовами їх істинності, а мова розгляд.як система відповідностей висловл. об’єктам, станом або ситуац.зовн.світу. Описуються ці системи не посил. На такі суб’єкт.феномени як стан свідомості, ментальні репрезентації.

Мотивація та користь ін.теорії значення

Дискурс – комунік.феномен, який скл. Не тільки з деякої сукупності промовлень, що породжують текст, але й з когнітивних компонентів – знань, переконань, сумнівів.

Когнітивна семантика

1-м із проявів «когнітивного поворот в логічн.аналізі дискурсу є когн.семан.Їїцетр. Положення полягає в тому, що значеннями висловлювань виступають ментальні сутності.

Аргументація і діалог.

Діалоговий підхід змінює розуміння аргументу: замість того, щоб розгляд. як множину виокремлених пропозицій; аргументація тепер розглядається як хід.

Елементи аргументації: теза, аргументи, демонстрація.

Усі методи аргументації поділяються на такі види: залежно від сфери впливу на аудиторію - універсальні (поширюються на всі аудиторії) й контекстуальні (ефективні лише в певній аудиторії); залежно від мети учасників суперечки, - логічні, риторичні, психологічні (позалогічні).

Логічні методи аргументації:

- за формою побудови: дедуктивні, індуктивні, за аналогією;

- за типом побудови аргументації та виведення тези з аргументів: аподиктичне (строге виведення тези з наданих аргументів), імовірнісне (нестроге виведення тези з аргументів);

- за способом побудови - антиномічні ("за" і "проти", наведення аргументів і контраргументів);

- за способом спростування (критика тези, критика аргументів, критика демонстрації).