Обстеження пацієнта в клініці ортопедичної стоматології.

Обстеження пацієнта в клініці ортопедичної стоматології.

Субєктивні обстеження 1)збір загальнореєстраційних данних 2)анамнезу. Анамнез скаладається зі скарг хворого та анамезу данного захворювання і анамнезу життя.

Обєктивне обстеження органів та тканин ротовоїпорожнин(зубні ряди, слизова оболонка ротової порожнини,кісткова основа, а саме коміркові відросток та частина, тіло щелепних кісток і тверде піднебіння).

1)Зовнішній огляд хворого та обстеження лиця - симетричність половин лиця, висоту нижньої його третини, виступ підборіддя, лінію змикання губ, вираженість підборідної та носогубних складок, положення кутів рота.

2) Обстеження ротової порожнини починають із визначення ступеня його відкривання. Потім вивчають стан слизової оболонки, стан ясен, перехідної складки, щік, язика, твердого і м'якого піднебіння.Огляд зубів починають із верхньої щелепи і послідовно оглядаючи кожен зуб. Під час огляду кожного зуба звертають увагу на: положення зуба в зубній дузі,його форму,колір,стан твердих тканин,стійкість зуба,співвідношення позакоміркової і внутрішньокоміркової частин,положення зуба по відношенню до оклюзійної поверхні зубного ряду,наявність пломб та їх стан.

Діагноз має складатися з двох частин: 1) основного захворювання та його ускладнень; 2) супутніх захворювань — стоматологічних і загальних.

Історія хвороби включає в себе такі основні розділи: 1)Загальнореєстраційні дані.

2)Анамнестичні дані (скарги,анамнез захворювання).

Основні клінічні методи, що застосовуються при обстеженні пацієнтів.

Перкусія - застосовується під час діагностики гострих та хронічних періодонтитів. Використовують ручку зонда, пінцета, дзеркала або іншого стоматологічного інструменту. Болючість під час перкусії у горизонтальному напрямку є ознакою ураження тканин приясенного (маргінального) па- родонта. Виражена болючість під час перкусії у вертикальному напрямку - наявність хронічного запального процесу в апікальній ділянці або його загострення.

Зондування - застосовується для вивчення стану тканин маргінального пародонта - стану ясенної борозни або кишені. Патологічні процеси спричиняють запалення, утворення періодонтальних кишень, ретракції ясенного краю. Наявність та глибину періодонтальних кишень вимірюють за допомогою стоматологічного зонда з затупленим кінцем та насічками на віддалі 0,5-1 мм одна від одної. Зонд без зусиль уводять у ясенну борозну з чотирьох боків. За глибиною уведення оцінюють стан тканин пародонта.

Пальпація - застосовується дня уточнення діагнозу. Особливо під час обстеження лімфатичних вузлів, слинних залоз. Він дає можливість судити про їх щільність, болючість, рухомість. Пальпуючи м'язи, можна визначити їх тонус і болючі точки.

Обстеження порожнини рота. Класифікації дефектів за Блеком і Мілікевичем, Бетельманом і Кенеді.

За Мілікевичем: До 0,4 – пломби. 0,4 – 0,55 – вкладки. 0,55 – 0,8 – повна коронка. 0,8 і більше – штифтові коронки.

За Кеннеді: 1 клас належать зубні ряди з двобічними кінцевими дефектами, 2 - зубні ряди з однобічними кінцевими дефектами, 3 - зубні ряди зі включеними дефектами в бічних відділах, 4 - зубні ряди зі включеними дефектами у фронтальному відділі.

За Бетельманом: 1 клас - Один або декілька дефектів, серед яких один обмежений з

мезіального боку зубами. 1 підклас – дефект розташований на одній стороні щелепи, 2 підклас – на обох. 2 клас – Один або декілька дефектів але усі обмежені з обох сторін зубами, 1 підклас – у кожньому дефекті відстуньо не більше 3 зубів, 2 підклас – в одному дефекті відсутньо більше 3 зубів.

Допоміжні методи обстеження. Рентгеногафічні методи.

Методи рентгенологічного дослідження поділяють на основні (внутрішньо та позаротова рентгенографія) і додаткові (томографія, комп'ютерна томо- і рентгенографія, телерентгенографія, електрорентгенографія).

Внутрішньоротова контактна рентгенографія. Щоб не трапилося накладання на рентгенограмах кісток одна на одну, необхідно тубус рентгенівської трубки спрямовувати під певним кутом до зубів верхньої та нижньої щелеп, користуючись правилом ізометрії.

Внутрішньоротова рентгенографія у прикусі. Використовується переважно у дітей, у разі підвищеного блювотного рефлексу, підчас обстежень великих ділянок коміркового відростка та частини. Плівку 5x6 см або 6x8 см уводять у рот та утримують зімкнутими зубами.

Позаротова рентгенографія. Використовують у разі підвищеного блювотного рефлексу, тризму жувальних м'язів для дослідження відділів верхньої та нижньої щелепи, скронево-нижньощелепного суглоба, кісток лиця, якість рентгенограм нижча порівняно із внутрішньоротовим методом.

Томографія — пошарове обстеження, яке дозволяє отримати зображення певного шару ділянки, що вивчається.

Збільшена панорамна рентгенографія. Проведення даного дослідження здійснюється шляхом уведення у ротову порожнину хворого анода гострофо- кусної трубки, а рентгенівську плівку розміщують ззовні.Трубку вводять у ротову порожнину по середній лінії лиця до рівня других молярів. Описаний метод дозволяє отримати повну картину всіх зубів у вигляді панорамного знімку з великою чіткістю та збільшенням у 2 рази.

Комп’ютерна томографія. Метод дозволяє виявити положення, форму, розміри та будову різних органів, визначити їх топографо-анатомічні взаємовідношення з органами і тканинами, розміщеними поруч.

Рентгенографія з використанням контрасних речовин. У стоматології метод використовується під час проведення сіалографій, обстеження проток слинних залоз, які наповнюють йодвмісними препаратами.

Допоміжні методи обстеження. Електроміографія.

Електроміографія — це метод функціонального дослідження системи м'язів, який дозволяє графічно реєструвати їх біопотенціали. Реєстрація біопотенціалів дозволяє визначити стан і функціональні можливості різних тканин. Для цих потреб використовують багатоканальний електроміограф і спеціальні датчики — нашкірні електроди. Електроміографію проводять для вивчення активності навколоротових м'язів, у разі підозри на захворювання скро- нево-нижньощелепного суглоба тощо.

Допоміжні методи обстеження. Внутрішньоротовий та позаротовий запис рухів нижньої щелепи.

Для позаротового методу запису рухів нижньої щелепи використовують

реєструвальний пристрій Гізі. Пристрій складається з металевої

підковоподібної пластинки і лицевої дуги. Підковоподібна пластинка

кріпиться на нижньому прикусному валику в ділянці фронтальних зубів і

з'єднується з лицевою дугою. Кінці лицевої дуги оснащені олівцями і

розташовані в ділянці суглобів. На щоку спереду від вуха накладають

папір, до якого спрямовані загострені кінці олівців.

Потім прикусні валики верхньої та нижньої щелеп уводять у ротову

порожнину і просять хворого зімкнути щелепи у положенні центрального

співвідношення. Після цього хворого просять рухати нижньою щелепою допереду та вбік.Штифти у такому разі ковзають по амальгамі або пластичній масі,

залишаючи слід. У результаті отримують індивідуальний запис рухів

нижньої щелепи.

Прикусні валики виводять з ротової порожнини, дають час для затвердіння

амальгамі і переносять на моделі в індивідуальний безсуглобовий

артику-лятор.

Допоміжні методи обстеження. Статичні та динамічні методи оцінки жувальної ефективності.

1) Статичні методи.

Жувальні коефіцієнти зубів за М.І.Агаповим.

Зуби	Жув. коефіцієнт
Разом	25%

Жувальні коефіцієнти зубів за І.М. Оксманом.

Зуби	В.щ.	Н.щ.
Разом

 

2) Динамічні методи.

Жувальна проба за Рубіновим. Пробу, яку запропонував І.С.Рубінов (1957), називають ще фізіологічною жувальною пробою, оскільки жування продовжують до появи рефлексу ковтання. За методикою І.С.Рубінова про жувальну ефективність судять за часом пережовування 0,8 г лісового горіха.

Допоміжні методи обстеження. Дослідження оклюзійних співвідношень зубних рядів в порожнині рота та на діагностичних моделях в артикуляторі.

Біомеханіка. Параметри, які характеризують рух нижньої щелепи в трансверзальному напрямку. Поняття про робочу та балансуючу сторону зубного ряду. Види контактів зубних рядів в положенні бічної оклюзії.

Під час руху щелепи вліво скорочується правий бічний крилоподібний м'яз. У такому разі головка з одного боку обертається навколо своєї осі, яка йде майже вертикально вниз через гілку нижньої щелепи. Одночасно головка з другого боку разом з диском ковзає по поверхні суглобового горбка. Якщо нижня щелепа рухається, наприклад, управо, то з лівого боку головка її рухається вниз і вперед, а з правого обертається навколо вертикальної осі.

Кут трансверзального суглобового шляху. Головка нижньої щелепи на боці, де скоротився м'яз, рухається вниз, вперед і (незначно) досередини. При цьому вона долає шлях під кутом(Беннета) до сагітальної лінії суглобового шляху. Кут Беннета в середньому він дорівнює 17°.

Трансверзальні рухи характеризуються певними змінами і оклюзійними контактами зубів. Оскільки нижня щелепа постійно зміщується то вправо, то вліво, зуби в цей час описують криві, які перетинаються під тупим кутом. Чим дальше від головки нижньої щелепи знаходиться зуб, тим кут більший. Кут, який утворюється у місці перетину різців, є найбільш тупим. Цей кут називається кутом трансверзального різцевого шляху, або готичним кутом. Він визначає амплітуду бічних рухів різців ідорівнює 100-110°.

Великий інтерес викликають зміни взаємовідношення жувальних зубів під час бічних рухів щелепи. Під час бічних рухів щелепи розрізняють два боки: робочий і балансний. На робочому боці зуби стикаються однойменними горбками, а на балансному — різнойменними, тобто щічні нижні горбки стикаються з верхніми піднебінними.

Матеріалознавство. Гіпс.

В природі гіпс зустрічається у вигляді водяного сульфату кальцію, має кристалічну структуру, утворюючись шляхом хімічної взаємодії між розчиненими у воді водойм солями сульфітів.

Для одержання медичного гіпсу природний гіпс піддається спеціальній термічнійобробці, в ході якої він із двохводного перетворюється у напівводний. Застосовуються два методи одержання зуботехничного гіпсу: а) в автоклаві при підвищеному тиску (a-модифікація); б) при нормальному атмосферному тиску (b-модифікація). a-модифікаціяутворюється при термічній обробці гіпсу (124°С) і підвищеному тиску (1,3 атм), відрізняється значною щільністю і міцністю (водопоглинаємість 40-45%); b-півгідратодержують при нормальному тиску і температурі 165°С. Він не дуже щільний, але має велику водопоглинаємість (60-65%).

При опалюванні гіпсу до 600°С утворюється ангідрид, який не спроможний приєднувати воду (СаS0). При використанні в якості відтискного матеріалу порошок гіпсу змішують із водою в співвідношенні 1,8-1,5: 1 до одержання гомогенної маси. Затвердіння гіпсу супроводжується розширенням його об¢єму до 1%. Гіпс дає чіткі відбитки зубів і слизової оболонки, довго зберігається без деформації, безпечний, дешевий. Серед недоліків слід відмітити неприємні відчуття здавлювання та нагрівання при затвердінні, можлива аспірація мілкими часточками при поломці, довгий час затвердіння, труднощі у відділенні моделі від відтиска, неможливість повторного застосування. Гіпс в ортопедичній стоматології застосовується майже на всіх етапах виготовлення протезів різноманітних конструкцій: для одержання відбитків (в останні роки для цих потреб застосовується набагато рідше), виготовлення моделей, масок лиця, паяння, у разі загіпсовки в оклюдатор (артикулятор) або в пресформу. Діапазон його застосування дуже широкий. Відомо багато різновидів гіпсу, що випускається для потреб ортопедичної стоматології.

Відповідно до вимог міжнародного стандарту (ISO) за ступенем твердості виділяють 5 класів гіпсу: 1) м'який, використовується для одержання відбитків (оклюзійних); 2) звичайний, використовується для накладання гіпсових пов'язок у загальній хірургії (даний тип гіпсу в літературі іноді позначається терміном "медичний гіпс"), наприклад "Галіпластер" (фірма "Галеніка", Югославія), до складу якого входить а-напівгідрат сульфату кальцію; 3) твердий — використовується для виготовлення діагностичних і робочих моделей щелеп у технології знімних зубних протезів, наприклад «Плас-топ-L» (фірма "ДжіСі", Японія), «Гіпсогал» (фірма "Галеніка", Югославія), до складу якого входить а-напівгідрат сульфату кальцію; 4) надтвердий, супергіпс, використовується для одержання розбірних моделей щелеп, наприклад, «Фуджирок-ЕР» (фірма "ДжіСі", Японія), «Галіг-раніт» (фірма "Галеніка", Югославія), до складу якого входить а-напівгідрат сульфату кальцію; 5) особливо твердий супергіпс із домішками синтетичних компонентів. Даний вид гіпсу має підвищену поверхневу міцність. Для замішування потрібна висока точність співвідношення порошку і води. Так, наприклад «Дураліт-S», матеріал на основі синтетичного а-напівгідрату сульфату кальцію, характеризується дуже низьким розширенням під час затвердіння, що забезпечує одержання точних робочих моделей.

 

 

Показання до заміщення дефектів зубних рядів мостоподібними протезами. Класифікації мостоподібних протезів. Опорні елементи мостоподібних протезів. Біомеханіка та принципи конструювання мостоподібних протезів.

Показання до виготовлення незнімних конструкцій мостоподібних протезів визначаються:

• характером дефекту зубних рядів, його довжиною та локалізацією;

• станом твердих тканин та тканин пародонту опорних зубів й зубів-антагоністів;

• наявністю зубощелепних деформацій та ступенем їх тяжкості;

• наявністю супутніх ускладнень.

Застосування незнімних конструкцій мостоподібних протезів показано для заміщення малих включених дефектів зубних рядів. Кількість втрачених зубів й місце розташування дефекту (передня чи бічна ділянки) часто мають вирішальне значення при визначенні показань для вибору конструкції зубного протеза. Оскільки в разі застосування мостоподібних конструкцій зубних протезів жувальний тиск передається на пародонт зуба, обов’язковою умовою для їх застосування є повноцінність тканин пародонту, врахування його витривалості та резервних можливостей.

Біомеханіка та принципи конструювання мостоподібних протезів

Визначаючи показання до застосування різних конструкцій мостоподібних протезів, слід враховувати особливості їх біомеханіки. Вертикально діючі сили залежно від місця їх прикладення по різному впливають на мостоподібний протез в цілому і на опорні зуби.Коли дія вертикальних сил припадає на середину мостоподібного протеза (рис. 3.), корені зубів передають рівномірне навантаження на навколозубні тканини. Таке навантаження є найбільш сприятливим для прийому і передачі жувального тиску, однак у процесі обробки їжі в порожнині рота воно спостерігається дуже рідко.

Якщо вертикальні сили припадають лише на один опорний зуб мостоподібного протеза, найбільше навантаження припадатиме саме на нього. Корені зубів при цьому сприймають і передають нерівномірне навантаження на навколозубні тканини (рис. 4.).Вертикальний тиск негативно впливає на пародонт опорних зубів завжди при застосуванні консольних конструкцій (рис. 5.), і вкрай негативно в разі дистально необмежених дефектів зубних рядів (рис. 6.).

Застосування консольних мостоподібних протезів при дистально-необмежених дефектах зубних рядів здатне спричинити травмування слизової оболонки й альвеолярного відростку в ділянці контакту штучних зубів та патологічні зміни в тканинах пародонту (рис. 7). Аналіз впливу горизонтальних сил на мостоподібні протези показує, що ефективність протезування залежить передусім від ступеня рухливості опорних зубів.

Плануючи застосування протезів мостоподібних конструкцій, важливо дотримуватися низки принципів.

• Перший принцип (за Б. Бояновим, Т. Христозовим). Тіло мостоподібного протеза має з’єднувати опорні зуби по лінії, максимально наближеній до прямої.

Недотримання цього принципу призводить до трансформування вертикальных і горизонтальних сил у обертальні (ротаційні) для тіла мостоподібного протеза (рис. 8).

• Другий принцип. Розмір горизонтальних сил прямо пропорційний клінічній коронці опорного зуба.

У разі збільшення довжини клінічної коронки зуба і зменшення внутрішньо альвеолярної частини кореня збільшується рухливість зубів і, відповідно, можливість відхилення зубів під впливом горизонтальних сил.

• Третій принцип. Зважаючи на те, що величина навантаження опорних зубів пропорційна площині, на яку вона діє, жувальні поверхні штучних зубів мостоподібного протеза необхідно виготовляти більш вузькими, ніж розміри відсутніх зубів. (рис. 9).

• Четвертий принцип. Розмір жувального тиску зворотньопропорційний відстані від точки його прикладання до опорного зуба мостоподібного протеза з двосторонньою опорою і прямопропорційний в констольному мостоподібному протезі.

Щоб уникнути перевантаження опорних зубів, необхідно, в разі потреби, збільшити кількість опорних зубів, зменшити ширину тіла протеза й забезпечити міцну фіксацію опорних коронок на зубах.

• П’ятий принцип. Відновлення контактних пунктів між опорними і сусідніми зубами покращує розподіл горизонтальних сил.

Класифікація мостоподібних протезів та їхні конструктивні елементи

Конструктивно мостоподібний протез (за Є. І. Гавриловим) складається з двох частин: опорної і проміжної. У якості опорної частини застосовуються різноманітні конструкції штучних коронок, напівкоронок, вкладок, накладок, штифтових конструкцій, замкових кріплень. Частина протезу, розташована між опорними елементами, або проміжна частина являє собою блок штучних зубів.Залежно від характеру обмеження дефекту зубами, а отже, від розташування опорних елементів розрізняють мостоподібні протези з двосторонньою фіксацією, консольні мостоподібні протези та мостоподібні протези з фіксацією на кількох точках опори. При захворюваннях тканин пародонту застосовуються шинуючі конструкції, кількість опорних елементів яких залежить від величини дефекту зубного ряду та стану тканин пародонту опорних зубів.

Нині відомо багато різновидів мостоподібних протезів, серед яких розрізняють такі:

• за способом фіксації: знімні і незнімні;

• за тривалістю користування: тимчасові і постійні;

• за технологією виготовлення: штамповано-паяні, безпаєчні, литі. Застосовуються також технології литтєвого пресування (IPS Empress), комп’ютерні технології виготовлення (CADCAM) та ін;

• за конструкційним матеріалом:

— з одного матеріалу: металеві (зі сплавів металів), пластмасові, керамічні, композиційні;

— комбіновані (від. лат. сombinatio — сполучення, поєднання чого-небудь): металопластмасові (на суцільнолитій основі, на штампованопаяній основі), металокерамічні, скловолоконно-композиційні; 1) за конструкцією опорних елементів: мостоподібні протези з опорою на штучних повних металевих коронках (штампованих, суцільнолитих; пластмасових, керамічних, з композиційних матеріалів), комбінованих коронках, екваторних коронках, напівкоронках, вкладках, накладках, штифтових конструкціях, а також замкових кріпленнях; 2) за конструкцією проміжної частини: дотичні, промивні, сідлоподібні.

Цинк-фосфатні цементи.

ЦИНК-ФОСФАТНІ ЦЕМЕНТИ. Застосування цементів цієї групи має широкий діапазон — від фіксації незнімних протезів і інших ортопедичних апаратів до застосування їх як підкладки під пломби для захисту пульпи від місцевих подразників. Цинк-фосфатні цементи випускаються у вигляді порошку і рідини.Порошок складається в основному з оксиду цинку з додаванням 10% оксиду магнію і невеликої кількості пігменту. Його прожарюють при високій температурі (> 1000° С), щоб понизити реакційну здатність. Рідина є водним розчином ортофосфорної кислоти, що містить від 30 до 55% води. В рідину входять також 2-3% солей алюмінію і до 9% солей цинку. Алюміній необхідний для реакції утворення цементу, а цинк є сповільнювачем реакції між порошком і рідиною, що забезпечує достатній час для роботи. Цинк-фосфатний цемент зручний в роботі і швидко твердне. Чим вище співвідношення порошку з рідиною, тим вище міцність, нижче розчинність, менше вміст вільної кислоти в матеріалі, коротший час затвердіння цементного тесту. При кімнатній температурі робочий час для більшості видів цього цементу складає 5-14хв, час затвердіння 3-9хв. При використовуванні охолодженої пластинки для замісу можна збільшити час затвердіння.Цемент повинен мати здатність змочувати поверхні зуба і протеза, затікати в їх нерівності, заповнювати і герметизувати зазори між протезом і поверхнею опорного зуба.Цинк-фосфатні цементи характеризуються гарними міцними показниками. Цемент дає лінійну усадку (понад 0,5%), що викликає утворення зазору по межі між твердими тканинами зуба і протезом. Переваги цинк-фосфатних цементів: легкий заміс, швидке затвердіння, достатньо висока міцність і когезія. Недоліки цинк-фосфатних цементів: роздратування пульпи, з одного боку, кислим середовищем цементного тесту, з другого боку, екзотермічною реакцією затвердіння; відсутність антибактеріального ефекту і адгезії; достатньо помітна деструкція в порожнині рота. Представники: Уніфас, Вісфат-цемент.

 

 

Склоіномерні цементи.

Слоіономерні цементи поєднують в собі властивості силікатних і полімерних фіксуючих матеріалів. Наявність в їх складі кислотореактивного скла додає прозорість. Проте по прозорості склоіономерні цементи помітно поступаються акриловим компомірним. Вказані цементи можуть бути використаний для фіксації незнімних протезів, ортодонтических апаратів і як підкладки для пломб, а також як пломбувальний матеріал при ерозії емалі. Порошок в склоіономерних цементах складається з тонко подрібненого скла (фторсиліката кальцію і алюмінію). Вміст фтору в порошку складає від 10 до 16% від ваги. Для збільшення міцності в цемент Кетак-Сільвер, введений порошок срібла. Рідина є сумішшю 50% водного розчину сополімера поліакрил-ітаконової або іншої полікарбонової кислоти і 5% винної кислоти. В деяких матеріалах сополімер додається до порошку, а розчин містить тільки винну кислоту в інших всі інгредієнти містяться в порошку, а рідина є дистильованою водою. Винна кислота служить для того, щоб збільшити робочий час. Вона сприяє також швидкому затвердінню матеріалу, утворюючи комплекси з іонами металів. Тому необхідно уникати застосування пломб з нього на ділянках з високим жувальним навантаженням. Склоїономерні цементи за формою випуску представлені трьома варіантами: порошок і рідина (полікислоти), порошок і дистильована вода, порошок і рідина (полікислоти в капсулах). Прикладом останнього варіанту є, наприклад, цемент Кетак-Філ (Німеччина), заміс якого проводять за допомогою спеціальних механічних пристроїв типу амальгамо-змішувача. Співвідношення порошку і рідини у звичайних типів склоіономерного цементу складає 1,3:1 і, має вирішальне значення в придбанні цементом оптичних властивостей.Найважливішими властивостями склоіономерних цементов є: здатність утворювати хімічний зв'язок з твердими тканинами зуба; відсутність дратівливої дії на пульпу; незначна розчинність; адгезія до дентину і композиційних матеріалів; рентгеноконтрастність; тривале виділення фторидів після затвердіння; стійкість до кислот; прозорість; близкість коефіцієнта розширення до дентину.Таким чином, до переваг склоіономерних цементів відносяться легкість замісу, висока міцність, наявність виділення фторидів, слабке розчинення в кислотах, високі адгезивні властивості і прозорість.Недоліками склоіономерних цементів прийнято вважати повільне твердение. Його водний показник (рН) нижче, ніж у цинк-фосфатного цементу при твердінні, і представляє певну турботу у зв'язку з гіперчутливістю після фіксації. Оскільки молекули поліакрилової або полімалеїнової кислоти склоіономерів крупні, передбачається, що вірогідність їх проникнення в дентинні канальці менше ніж у фосфорної кислоти, і лак, як правило, не рекомендується.

 

 

Композиційні матеріали.

Композиційні матеріали хімічного твердіння. Позитивні та негативні властивості, показання до застосування. Склад: ініціююча система(пероксид бензоїлу який активізується третинними ароматичними амінами з утв. Вільних радикалів) У разі змішування основної пасти що містить аміновий компонент з каталізаторною(пероксид бензоїлу) починається процес полімеризації. Швидкість залежить від к-сті каталізатора та t матеріалу. Переваги – рівномірна полімеризація незалежно від глибни порожнини тотовщини пломби.Негативні власт. – зміна кольору. Представник: Дайрект Сем (США) — адгезивний компомерний цемент (мал. 6), складається з порошку і рідини, замішуваної в пропорції 1:1. Виконаний в напівпрозорому і непрозорому варіантах. Будучи заснованим по компомерній технології, він є першим матеріалом, який об'єднує в собі переваги склоіономерних цементів (адгезія до дентину, виділення фтору) з позитивними якостями композиційних цементів — міцністю і стійкістю до розчинення. Дайрект Сем заснований на макромономерах, які поєднують в собі подвійну зв'язуючу структуру, типову для композиційних полімерів, з кислотними групами, властивими склоіономерним цементам. Дайрект Сем, таким чином, проходить двоетапну реакцію: спочатку полімеризацію, завдяки чому матеріал твердіє, а потім кислотно-основну реакцію з поглинанням води, тобто реакцію склоіономера. Напівпрозора форма Дайрект Сем володіє добрими естетичними властивостями, особливо при фіксації фарфорових коронок і вкладок. Непрозорий варіант використовується для фіксації адгезивних мостовидних протезів. Дайрект Сем застосовують для фіксації навіть тоді, коли існує мінімальна ретенция.

 

 

Обстеження пацієнта в клініці ортопедичної стоматології.

Субєктивні обстеження 1)збір загальнореєстраційних данних 2)анамнезу. Анамнез скаладається зі скарг хворого та анамезу данного захворювання і анамнезу життя.

Обєктивне обстеження органів та тканин ротовоїпорожнин(зубні ряди, слизова оболонка ротової порожнини,кісткова основа, а саме коміркові відросток та частина, тіло щелепних кісток і тверде піднебіння).

1)Зовнішній огляд хворого та обстеження лиця - симетричність половин лиця, висоту нижньої його третини, виступ підборіддя, лінію змикання губ, вираженість підборідної та носогубних складок, положення кутів рота.

2) Обстеження ротової порожнини починають із визначення ступеня його відкривання. Потім вивчають стан слизової оболонки, стан ясен, перехідної складки, щік, язика, твердого і м'якого піднебіння.Огляд зубів починають із верхньої щелепи і послідовно оглядаючи кожен зуб. Під час огляду кожного зуба звертають увагу на: положення зуба в зубній дузі,його форму,колір,стан твердих тканин,стійкість зуба,співвідношення позакоміркової і внутрішньокоміркової частин,положення зуба по відношенню до оклюзійної поверхні зубного ряду,наявність пломб та їх стан.

Діагноз має складатися з двох частин: 1) основного захворювання та його ускладнень; 2) супутніх захворювань — стоматологічних і загальних.

Історія хвороби включає в себе такі основні розділи: 1)Загальнореєстраційні дані.

2)Анамнестичні дані (скарги,анамнез захворювання).