Тема 1. 3. Мовлення та його особливості

Самостійна робота З

Питання 1. Мовленнєва культура - критерій профе­сійної майстерності

Література: 2, с. 178,181; 18, с. 414 - 418; 28, с. 122,123.

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

З'ясування даного питання слід почати з того, що офіцій­но-діловий стиль сприймається як мова документів і ділового спілкування. Насамперед культура ділового мовлення вимагає від мовців загальної культури, інтелігентності, ввічливості, знання норм літературної мови і вміння ними користуватися.

Важливим компонентом ділового спілкування є етика мовлення. Недаремно один мудрий філософ сказав: "Заговори, щоб я тебе побачив". Адже від того, якими лексичними засоба­ми володіє мовець, яку має інтонацію, вимову, як володіє своїми емоціями, залежить рівень його освіченості й культури, що є критерієм професійної майстерності.

Уміння володіти словом - велика майстерність. Мовні знання - один із основних компонентів професійної підготовки. Мовленнєва культура включає вільне володіння лексикою свого фаху, користування нею, мовознавчу компетентність, правильну вимову.

Мовленнєвий службовий етикет - це правила мовленнє­вої поведінки на роботі. Правила мовного етикету залежать від конкретних ситуацій. За умови їх дотримання можливе змістов­не спілкування. Знання правил етикету є підґрунтям для форму­вання іміджу працівника підприємства (фірми).

Теми рефератів

1. Службовий етикет.

2. Майстерність ділового спілкування.

Запитання та завдання для самоперевірки

1. Що таке мовний етикет?

2. Від чого залежить майстерність ділового спілкування?

3. Які існують загальноприйняті норми ділового етикету?

Тема 1.4. Специфіка мовлення фахівця

Самостійна робота 4

Питання 1. Майстерність публічного виступу

Література: 17, с. 405 - 410; 25, с. 306 - 310; 26, с. 201 -208.

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

При вивченні даного питання слід пам'ятати, що кожно­му фахівцю час від часу доводиться доповідати, інформувати, звітувати, виступати. Виступ перед публікою є невід'ємною час­тиною професійної діяльності. Кожен виступ має певну мету: інформування, переконання, створення певного настрою. Це за­лежить від того, де виступає промовець і з яким видом публіч­ного виступу.

При вивченні даного питання потрібно з'ясувати поняття "публічний виступ", повторити особливості жанрів публічних виступів.

Виступ - це один із видів усного ділового спілкування, своєрідний діалог оратора й аудиторії.

Готуючись до виступу, кожний промовець думає:

• що сказати (зміст);

• для чого (мотивація, ціль);

• для кого сказати (аудиторія слухачів);

• як сказати, який спосіб і форму мовлення та спілку­вання обрати.

Щоб вільно триматися перед аудиторією, вдало виступи­ти, треба бути оратором. Ораторське мистецтво - це найважче мистецтво, а справжній промовець - яскрава особистість. Але талант оратора є наслідком тривалої і наполегливої роботи над удосконаленням свого мовлення. Добре підготовлений оратор не читає свій виступ, а імпровізує, творить думки в ході мовлення, у процесі спілкування з аудиторією.

Від чого ж залежить майстерність публічного виступу?

До публічного виступу потрібно готуватися, знати особ­ливості своєї пам'яті (слухова, зорова, моторна), склад аудито­рії, опрацювати ряд джерел, скласти конспект, план, тези, можна мати повний текст виступу.

Пам'ятайте! Для публічного виступу важливе значення має індивідуальний стиль промовця, в якому проявляється хара­ктер, світогляд, ерудиція, мовні здібності людини, загальна культура. Це формується лише у того, кому доводиться постійно готувати публічні виступи. Поступово виробляється своя манера викладу, підхід до вибору й упорядкування фактів, засоби впли­ву на аудиторію. До поняття "індивідуальний стиль" входить так званий "образ автора". Це голос промовця, неповторна приваб­ливість, манера триматися, вміння донести думку до слухача.

Промовець не лише говорить, він повинен уміти слухати аудиторію, реагувати на її гомін, репліки, запитання, тишу. Ора­тор має бачити все з усіх сторін, відчувати аудиторію через жес­ти, риторичні запитання, через спонукання слухачів до активно­го мислення.

Лише за таких умов можна досягти майстерності публіч­ного виступу.

Пропонуємо вислови видатних людей про красномовство та роль оратора.

Добре говорити - означає просто добре думати вголос. (Е. Реман)

Істинне красномовство - це вміння сказати все, що треба, і не більше, ніж треба. (Ф..Ларошфуко)

Найбільша цінність оратора - не тільки сказати те, що потрібно, але й не казати того, чого не треба. (Цицерон)

Оратором буде той, хто будь-яке питання, яке вимагає словесної розробки, зуміє викласти чітко, струнко, гарно, пам'ятливе й у достойному виконанні. (Цицерон)

Красномовство - це мистецтво говорити так, щоб ті, до кого ми звертаємося, слухали не лише без труднощів, а й із за­доволенням. (Б. Паскаль)

Теми рефератів

1. Мистецтво публічного виступу.

2. Публічний виступ і культура мови.

Запитання та завдання для самоперевірки

1. Як підготуватися до публічного виступу?

2. Поясніть суть поняття "індивідуальний стиль промовця".

3. Із яких частин складається текст публічного виступу?

4. Що таке контекст?

Розділ 2. Нормативність і правильність мовлення

Тема 2.1. Терміни, професіоналізми та фразеологізми

Самостійна робота 5

Питання 1. Термінологічна і професійна лексика та її відмінність від загальновживаної. Правіша вживання термінів

Література: 11, с. 83, 84; 27, с. 75 - 78; 21, с. 178 - 202; 1,с. 52-54,63-66.

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

Перш за все потрібно осмислити питання: загальновжи­вані слова, професійна лексика, професіоналізми, терміни, тер­мінологія.

Загальновживані слова (стійкий словниковий склад) -це стала частина лексики, яка зберігається протягом віків. Без цих слів на даному етапі розвитку не можна порозумітися в про­цесі суспільної діяльності. А це означає, що стійкі слова харак­теризуються загальнонародним значенням, вони відомі та зро­зумілі кожному, хто користується даною мовою.

Тобто у словниковому складі існує лексичне ядро, яке не змінюється упродовж довгого часу.

До найбільш стійкої лексики належать слова, які об'єд­нуються в групи: назви понять, явищ природи, рослин, тварин, птахів, одягу, взуття, процес приймання їжі, знаряддя праці, по­чуття людини, поняття культури, мистецтва, зброя, військові поняття тощо.

Стійка частина лексики в словниковому складі українсь­кої мови весь час зростає. З розвитком суспільства виникають нові поняття, життєво необхідні для народу.

Професійна лексика - це словник того чи іншого фаху.

Знати мову професії означає вільно володіти термінологі­чною лексикою, уникати мовних примітивізмів, збагачуватися науково-технічною, суспільно-політичною термінологією, но­вими поняттями.

Мовні знання - основний компонент професійної підго­товки і майстерності. Правильному професійному спілкуванню людина вчиться все своє життя.

Професіоналізми - це слова, властиві мові певної профе­сійної або соціальної групи, яка поставлена в особливі умови життя та праці. Вони виникають, коли відсутня власна розвине­на термінологія (полювання, рибальство тощо), або як розмовні неофіційні замінники наявних термінів. У письмовому спілку­ванні вживання професіоналізмів абсолютно неприпустиме, то­му що вони надають документу рис приватного, а не офіційного спілкування. Професіоналізми зберігають емоційність.

Термін - слово латинського походження. Це спеціальні слова або словосполучення, які служать для назви і точного ви­раження спеціальних понять у галузі науки, політики, техніки, мистецтва, виробництва чи діяльності людини. Вони не тільки називають предмети чи почуття, а й дають їм точне визначення.

Як правило, у трудових колективах не всі працівники мають достатній науковий професійний рівень знань. А тому назва термінів замінюється "буденними" загальновживаними словами, загальнозрозумілими, але не літературними. Такі слова засмічують професійну літературну лексику, є свідченнями не­достатньої професійної, кваліфікації фахівця. Професійні жар­гонізми знижують мовну культуру. Тому слід уникати слів типу задебетувати, запроцентувати, залімітизувати, недоукомплек­тувати, рапортичка, секретарша. Термін повинен:

а) бути однозначним у межах терміносистеми;

б) називати поняття, риси, ознаки означуваного;

в) бути стилістично нейтральними;

г) не мати синонімів та омонімів у межах терміносистеми даної науки (галузі);

г) створюватися засобами власної мови, запозичуватися або конструюватися за зразками даної мови.

Вимоги до вживання термінів у ділових текстах:

1. Термін повинен вживатися тільки з одним значенням, закріпленим за ним у словнику, і тільки у тій формі, яка там за­фіксована. Якщо термін - багатозначне слово, то вживати його в
парі з означеннями, зокрема: біржа - фондова, товарна, валютна, трудова.

2. Похідні форми від терміна утворюються за нормами української мови і відповідають тому, що зафіксовано у словни­ках.

3. При самостійному складанні документів треба завжди перевіряти кодифікованість (наявність у словниках та довідни­ках) саме цих термінів, особливо термінів-дублетів, що мають варіанти.

4. Не зловживати словами-термінами іншомовного по­ходження, якщо є відповідники в українській мові.

Виділяють такі основні групи термінологічної лексики:

• математичну (прямокутник, добуток, логарифм, коси­нус};

• фізичну (ампер, сила, нейтрон, протон, квант);

• хімічну (вуглець, каталізатор, нейтралізація, індика­тор, кислота);

• біологічну (фотосинтез, спори, вакуолі, цитоплазма, хордові);

• електротехнічну (струм, напруга, електрод, реле);

• радіотехнічну (кабель, антена, мікросхема, кінескоп);

• медичну (скальпель, затискач, щеплення, антибіоти­ки, інсульт);

• морську (трюм, крейсер, вітрило)',

• залізничну (колія, вагон, рейки, платформи, поїзд);

• фінансову (сальдо, позика, податок, депозит, банк­рутство);

• філософську (ідеалізм, індивід, підсвідомість, суспіль­ство, дуалізм);

• лінгвістичну (морфема, фонема, речення, сполучник, пунктуація).

Термінологія - це сукупність термінів, які вживаються в певній галузі науки чи діяльності людини.