![]() Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь КАТЕГОРИИ: ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву ![]() Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Етнічна і національна культура
тнічна (народна) культура - це культура людей, пов'язаних між собою спільністю походження (кревністю) і ми спільно здійснюваної господарської діяльністю. Вона змінюється від однієї місцевості в іншу. Місцева обмеженість, жорстка локалізація, відокремлення в порівняно вузькому соціальному просторі - одну з основних чорт вирощування цієї культури. Етнічна культура охоплює переважно сферу побуту, звичаї, особливості одягу, народних промислів, фольклору. Консерватизм, наступність, орієнтація зберегти «коренів» - характерні риси етнічної культури. Деякі елементи її стають символами самобутності народу і патріотичної симпатії до його історичного минулого - «щі так каша», самовар і сарафан в росіян, кімоно - у японців, картата спідниця - у шотландців, рушник - в українців. У етнічної культурі панує сила традиції, звички, звичаїв, що передаються від покоління до покоління на сімейному чи сусідському рівні. Визначальним механізмом культурної комунікації тут є безпосереднє спілкування між поколіннями що живуть поряд людей. Елементи народної культури - обряди, звичаї, міфи, повір'я, легенди, фольклор - зберігаються передаються у межах даної культури у вигляді природних здібностей кожної людини - пам'яті, мовлення і живої мови, природного музичного вуха, органічної пластики. Не вимагає ніякої спеціальної підготовки й особливих технічних засобів збереження і записи. Така культура стає не потребує своєї трансляції й у писемності і є у значною міроюдописьменной культурою.Этническую культуру можна уподібнити певною мірою натуральному (але духовному) господарству, має безпосередньо колективний,общинно-групповой характер. Вона самодостатня, перебуває в повному забезпеченні. Етнічна культура позбавлена авторства, вонабезимянна, анонімна. Ніхто не знає, кому належить авторство дійшли до нас древніх міфів і літературних творів усної творчості. Національна культура об'єднує людей, які живуть великих просторах і необов'язково пов'язаних друг з однимкровнородственними відносинами. Умовою існування культури є виникнення писемності. Саме з допомогою писемності ідеї, й символи, необхідних Національного Об'єднання людей, отримують унікальну можливість поширення серед грамотної частини населення. Письмова культура хіба що протистоїть стихії живого розмовної мови з його місцевими діалектами і семантичними відмінностями. Про виникненні культури ми судимо, передусім, фактично народження письмового мови та національної літератури. Національна культура позбавлена, зазвичай, культового характеру і є продуктом переважно індивідуальної творчості. Національна культура створюється не етносом загалом, а освіченою частиною цього суспільства - письменниками, художниками, філософами, вченими. Внутрішня організація та структура культури набагато складніше, ніж в етнічної культури. Національна культура включає у собі поруч ізтрадиционно-битовой та фахову культуру, поруч із повсякденними має та в спеціалізовані галузі культури (література, філософія, наука, право та інших.).
Культура і цивілізація Цивілізація виражає щось загальне, раціональне, стабільне. Вона являє собою систему відносин, закріплених у праві, у традиціях, способах ділової і побутової поведінки. Вони утворюють механізм, що гарантує функціональну стабільність суспільства. Цивілізація визначає загальне в співтовариствах, що виникають на базі однотипних технологій. Культура - це вираження індивідуального початку кожного соціуму. Історичні етно-соціальні культури є відображення і вираження в нормах поведінки, у правилах життя і діяльності, у традиціях і звичках не спільного в різних народів, що стоять на одній цивілізаційній ступіні, а того, що специфічно для їх етносоціальної індивідуальності, їхньої історичної долі, індивідуальних і неповторних обставин їх минулого і сьогоднішнього буття, їхньої мови, релігії, їхнього географічного місця розташування, їхніх контактів з іншими народами і т.д. Якщо функція цивілізації - забезпечення загальнозначущої, стабільної нормативної взаємодії, то культура відбиває, передає і зберігає індивідуальний початок у рамках кожної даної спільності. Поняття “культура” і “цивілізація” мають органічний зв’язок. Але переважна більшість соціальних філософів вважає, що культуру і цивілізацією необхідно розрізняти. Вважають що цивілізація починається зі встановленням людиною правил людського життя й людської поведінки. Цивілізована людина – ще людина, яка не зробить неприємного іншій людині, вона ввічлива, тактовна, люб’язна, привітна, поважає людину в іншій людині. Культуру повязували з моральним категоричним імперативом, який мав практичну силу і був зорієнтованим головним чином на розум самої людини, її совість. Цивілізація відображає рівень розвитку культури і суспільства в цілому і водночас – спосіб освоєння культурних цінностей, і матеріальних, і духовних, які визначають все суспільне життя, його специфіку. Ознаки цивілізації: рівень розвитку культури, спосіб освоєння культури.
Джерела історіеграфія Щодо періодизації історії України (тобто поділу її на окремі періоди), то необхідно відзначити, що серед істориків немає єдиної точки зору. А тому в підручниках і посібниках з історії України більшість авторів ці проблеми, як правило, оминають. Хоч сам виклад матеріалу за розділами свідчить про дотримання ними тієї чи іншої періодизації.
|
||||||||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-08-01; просмотров: 153; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 13.58.221.105 (0.009 с.) |