Перешкоди політичної комунікації.

Перешкоди (шуми, від англ. - noise) - незаплановані викривлення інформації в результаті втручання в процес комунікації факторів зовнішнього середовища. До таких факторів можна віднести, наприклад, звернення фірм-конкурентів. Вирізняють три типи перешкод:

/ фізичні перешкоди - накладання інформації, ушкодження носіїв рекламної комунікації (поламаний рекламний щит, відключення електроенергії в сільській місцевості, помилки в тексті реклами тощо);

/ психологічні перешкоди - неадекватне сприйняття певних кодів, причиною якого стало ігнорування національних особливостей, політичних, релігійних аспектів (наприклад, зображення окосту в рекламі холодильників у мусульманських країнах, де не споживають свинину, або використання певних кольорів там, де релігійні табу це забороняють). Все це провокує негативну або неадекватну очікуванням фірми реакцію споживача;

/ семантичні перешкоди - неоднозначне сприйняття деяких понять. Це стосується назв торгових марок, споганів, текстів звернень. Напевно, не в усіх любителів чаю назва торгової марки Pukala викличе бажання оцінити його аромат, а обіцянка фірми, що спеціалізується на ремонті телевізорів, "Кожен третій ремонт - безплатний", швидше за все, сприйматиметься не як привілей клієнта, а як свідчення непрофесіоналізму тих, хто надає послуги. Така неадекватна очікуванням фірми реакція споживачів часто стає наслідком немилозвучності назв марок в інших мовах, недосконалості рекламних текстів і потребує від фірми зміни назв, споганів.

У процесі політичної комунікації, як і в будь-яких видах спілкування, можливим є виникнення певних бар'єрів. Мова йде про комунікаційні труднощі, що можуть виникнути внаслідок певних причин.

По-перше, недостатнє розуміння зі сторони учасників комунікаційного процесу важливості тієї чи іншої інформації.

По-друге, недоліки в процесі побудови самої інформації, що часто проявляється в її неправильному розумінні. Такі ситуації можуть бути спричинені недостатньою переконливістю інформації; відсутністю акцентування на основному; складністю формулювання завдань; неправильною побудовою фраз та невдалим використанням слів, що може призвести до подвійного їх тлумачення; відсутністю конкретних вказівок щодо дій тощо.

По-третє, неадекватний психологічний настрій учасників комунікативного процесу (упередженість, негативне ставлення до джерела інформації, наявність певних стереотипів, відсутність зацікавлення тощо).

По-четверте, громіздкість структури комунікативного процесу й можливість перекручення інформаційного повідомлення на певному етапі його шляху до споживача.

По-п'яте, недосконалість системи «зворотного зв'язку».

Оптимальними методами подолання таких бар'єрів, на думку фахівців, є:

• доведення до об'єктів комунікації адекватної інформації з проблеми, яка потребує розв'язання (і іншому випадку пошук відповідей на поставлені запитання здійснюватиметься в тих джерелах, де достовірна інформація відсутня);

• використання пояснень і обґрунтування інформації, повідомлень; переконання виконавців у необхідності, актуальності, можливості виконання розпоряджень;

• дотримання принципів раціональної побудови інформації (чіткість, послідовність, логічність, простота, конкретність, дієвість);

• урахування соціально-психологічного клімату в установі, організації, суспільстві загалом;

• налагодження дієвого «зворотного зв'язку» для визначення рівня сприйняття інформації та виконання наказів і настанов.

Суттєва роль у процесі здійснення політичної комунікації належить владним PR-службам. Організація їх діяльності з метою забезпечення дієвих, ефективних комунікативних зв'язків повинна здійснюватися на основі міжнародно визнаних принципів інформаційної відкритості влади, а саме:

• презумпція доступності інформації (максимальне оприлюднення). Уся інформація про діяльність органів влади підлягає широкому оприлюдненню (за винятком тієї, що обмежена спеціальними нормативно-правовими актами);\

• інформаційна відкритість — публікація і обов'язкове розповсюдження суспільно важливих документів, за винятком обґрунтованих обмежень;

• заохочення (стимулювання) відкритості урядових структур;

• обмеження сфери встановлених винятків щодо відмови в отриманні інформації, їх обґрунтування й сувора відповідальність за порушення правил надання потрібної інформації;

• пріоритет «громадського інтересу» — законодавчий захист можливості оприлюднення інформації, навіть якщо вона становить виняток (за наявності для цього достатніх підстав);

• безкоштовність надання інформації органами державної влади (за винятком тих послуг, які не передбачені чинним законодавством або потребують надмірних витрат);

• відкритість засідань органів державної влади та місцевого самоврядування для широкої громадськості [5].

ЗМІ і політика.

Засоби масової інформації та комунікації - це складна система джерел повідомлень і їх одержувачів, пов'язаних між собою різноманітними каналами руху інформації. У ЗМІ включені періодична преса, радіо, телебачення, звукозапис, відеозапис, комп'ютерні накопичення, обробка, передача і прийом інформації, доступ до Інтернету та ін Дія ЗМІ полягає в систематичному розповсюдженні політичної інформації серед різних за чисельністю, розосереджених аудиторій з метою утвердження духовних цінностей даного суспільства або його правлячих груп, надання ідеологічного, культурного та політичного впливу на одержувачів інформації. Внаслідок науково-технічної революції ЗМІ увійшли буквально до кожного будинку, надають практично постійний вплив на членів будь-якої спільноти. [c.317] У силу їх значимості і впливу засоби масової інформації вже давно визначають, як "Четверту владу" в суспільстві, після законодавчої, виконавчої та судової влади. (Цікаво, що "п'ята влада - влада знання, науки" своїм походженням і впливом також "зобов'язана" науково-технічної революції, вступом людства в інформаційну епоху.)

Відмінні риси ЗМІ - наявність спеціальних технічних приладів, апаратури; публічність, тобто необмежений, звичайно, надперсональний коло її споживачів і користувачів; цілеспрямований і, як правило, односпрямований: від ЗМІ до споживачеві, завжди контрольований ними потік інформації, навіть при можливості зворотного зв'язку; різний, мінливий характер їх аудиторії в часі і просторі; розділене взаємодія комунікаційних партнерів.

Серед провідних суспільно-політичних напрямків функціонування ЗМІ необхідно відзначити функції забезпечення суспільства як конкретної політичної інформацією, так і інформацією в різних політичних цілях, за різними напрямками і для різноманітних політичних процесів; політичне маніпулювання інформацією. Засоби масової інформації служать для збору, поширення інформації; формування громадської думки; легітимності політичних структур; виступають важливим атрибутом опозиційної політичної діяльності, і служать джерелом стабільності або нестабільності суспільства.

Комунікаційна політика держави включає:

-- розробку і вдосконалення законодавства, що забезпечує не тільки свободу інформації, а й захист державної інформації від зловживання інших засобів масової комунікації, як міжнародних, так і національних - незалежної друку, радіо і ТБ, що належать приватним організаціям та власникам;

-- власну комунікаційну діяльність держави: установа і розвиток всіх видів власних ЗМІ;

-- широкий розвиток інформаційної державної інфраструктури (прес-центрів, служб "паблік рілейшнз" і т.п.);

-- різноманітні форми, методи та способи впливу державних органів на масову комунікацію, включаючи прийоми інфільтрації державної інформації в масову політичну комунікацію.

Основні ЗМІ зазвичай контролюються державою, фінансово-промисловими групами, різними кампаніями, багатими власниками, суспільно-політичними організаціями і т.п. У демократичних державах засоби масової інформації мають різних власників, в авторитарних - знаходяться під повним державним контролем. [c.318] Велике значення мають закони про діяльність ЗМІ, які встановлюють правила їх володіння, функціонування та контролю за змістом інформаційних потоків у суспільстві. Характер і спрямованість діяльності ЗМІ багато в чому залежить від політичної орієнтації їх власника (власників), характеру суспільства та відповідних законів.

За своєї об'єктивної природі процеси інформатизації, в принципі, мають сприяти демократизації суспільства, Проте існують негативні тенденції - Концентрація інформації в руках окремих осіб і груп, її монополізація, а також використання для обмеження прав особистості. При несприятливій розстановці політичних сил можливості сучасних інформаційних технологій можуть бути використані силами регресу. У зв'язку з цим процеси інформатизації повинні перебувати під постійним контролем громадськості, в поле зору відомств, які безпосередньо їх здійснюють.