Поняття, структура, функції політичної системи суспільства. Модель політичної системи Д. Істона.

У суспільствознавство системний аналіз був впроваджений пред. структ.-функ. школи, американським соціологом Т. Парсонсом. Поняття «політична система» запропонував американський політолог Д. Істон. Він же запропонував і першу модель політичної системи суспільства. Істон розумів політичну систему – як сук-сть взаємодій, за посередництвом яких відбувається владний розподіл цінностей у суспільстві.

ПОЛІТИЧНА СИСТЕМА СУСПІЛЬСТВА – це інтегрована сукупність політичної влади, суб’єктів, відносин, політичної організації і політичної культури суспільства, яка забезпечує його соціальну стабільність, соціальний порядок і має певну соціально-політичну орієнтацію. Іншими словами політичну систему суспільства можна визначити як стійку форму людських відносин, за допомогою якої приймаються і впроваджуються в соціально-політичне життя владні рішення. До політичної системи належать законодавча, судова, виконавча системи, центральні, проміжні і місцеві системи управління (самоуправління), які базуються на принципах представництва та організації.

Структура: ПОЛІТИЧНІ ВІДНОСИНИ – формуються в суспільстві щодо завоювання та здійснення політичної влади. Це:

– міжкласові, внутрікласові, міжнаціональні та міждержавні відносини;

– вертикальні відносини у процесі здійснення влади між політичними організаціями (державою, партіями, трудовими колективами);

– відносини між політичними організаціями та установами (адміністрацією, інститутами).

З політичних відносин виростає політична організація суспільства, охоплюючи його стабільні політичні організації та установи, які здійснюють політичну владу.

ПОЛІТИЧНА ОРГАНІЗАЦІЯ СУСПІЛЬСТВА.

Держава – визначальний елемент політичної організації суспільства з усіма її складовими: законодавчою, виконавчою та судовою гілками влади, збройними силами. Це головний інститут політичної системи. Держава здійснює управління суспільством, охороняє його економічну, соціальну і культурну сфери.

Політичні партії – здійснюють взаємозв’язок між різними рівнями й гілками державної влади, між державою та громадянським суспільством. Це – певні групи людей, яких єднають спільні цілі та інтереси. Головним призначенням партій є:

досягнення державної влади;

оволодіння апаратом управління для реалізації соціальних інтересів, які вони представляють;

участь у розробці політичного курсу країни та вплив на висування і призначення державних лідерів.

Трудові колективи – створені для виконання виробничих завдань, але за певних умов вони можуть стати й політичними суб'єктами. Це відбувається, коли економічні методи вирішення питань стають неефективними і колектив перебирає на себе політичні функції.

Громадські організації та рухи – відіграють вирішальну роль у політичному житті суспільства. Мають на меті вирішення політичних проблем, задоволення й захист потреб та інтересів своїх членів.

ПОЛІТИЧНА СВІДОМІСТЬ І ПОЛІТИЧНА КУЛЬТУРА – формуються під впливом соціальної та політичної практики.

Політична свідомість постає як сукупність політичних ідей, уявлень, традицій, відображених у політичних документах, правових нормах, як частина суспільної свідомості, а політична культура як сукупність уявлень про різні аспекти політичного життя.

Політична культура сприяє формуванню ставлення людини до навколишнього середовища, до головних цілей і змісту політики держави. Значущість політичної культури визначається її інтегративною роллю, яка передбачає сприяння єднанню всіх прошарків населення, створення широкої соціальної бази для підтримки системи влади, політичної системи загалом.

ПОЛІТИЧНІ ПРИНЦИПИ Й НОРМИ – їх призначення полягає у формуванні політичної поведінки та свідомості людини відповідно до цілей і завдань політичної системи. Закріплені в Конституції, законах, кодексах, законодавчих актах політичні принципи й норми регулюють політичні відносини, визначають дозволене й не дозволене під кутом зору зміцнення правлячого режиму.

ЗАСОБИ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ – це розгалужена мережа установ, що займаються збиранням, обробкою та поширенням інформації. Вони впливають на регулятивно-управлінську діяльність усіх ланок управління, сприяють реалізації цілей політики, пропагують вироблені політичні й правові норми. Засоби масової інформації намагаються звільнитися з-під державного й політичного диктату, але їхня незалежність не забезпечує нейтральності. Інтереси певних соціальних сил завжди домінують у викладі масової інформації.

ФУНКЦІЇ ПОЛІТИЧНИХ СИСТЕМ:

стратегічна – вироблення політичного курсу держави, визначення цілей і завдань розвитку суспільства, забезпечення політичних рішень;

організаційна – організація діяльності суспільства щодо виконання спільних завдань і програм;

координаційна – координація окремих елементів суспільства;

легітимізуюча – діяльність, спрямована -на узаконення політичної системи, на досягнення в її межах взаємної відповідності політичного життя, офіційної політики і правових норм;

політико-соціалізуюча – залучення людини до політичної діяльності суспільства;

артикуляційна – формування вимог щодо осіб, які виробляють політику;

агрегаційна – узагальнення та впорядкування інтересів і потреб соціальних верств населення;

стабілізаційна – забезпечення стабільності та стійкості розвитку суспільної системи загалом;

інтеграційна – забезпечення цілісності суспільства.

Функціонування політичної системи зумовлене наявністю відносин з іншими політичними системами. Кожна політична система має свої ознаки й характеристики, форми і типи.

Істон представив політичну систему за аналогією біологічного організму, де система взаємодіє з оточуючим середовищем як з внутрішнім (суспільством даної країни) так і з зовнішнім (іншими політичними системами).

Від оточуючого середовища до політичної системи надходять 2 групи імпульсів, на які реагує політ. с-ма. Ці імпульси сприймаються системою і перетворюються на політичні рішення.

Існує два типи імпульсів:

І вимоги, які стосуються: 1) розподілу дефіцитних благ та послуг (прийняття законів про з/п і пенсію); 2) регулювання поведінки індивідів групи (вимоги забезпечення безпеки або захисту нац. ек-ки); 3) комунікацій та інформації (вимоги забезпечувати вільний та рівний доступ до інформації):

ІІ підтримка, яка виявляється:

а) у дотриманні законів;

б) участь у політ. житті;

в) лояльному ставленні до влади;

г) фінансування політ. с-ми. через виплату податків.

Імпульси, що надходять до політ. с-ми, опрацьовуються нею, і на цій основі приймаються рішення і політичні дії, на основі яких суспільство формує нові вимоги або підтримку.

Погляд Д. Істона був розвинений у роботах іншого амер. політолога – Г. Алмонда. Він визначав політичну систему як сукупність інститутів, які формують і втілюють в життя колективні цілі в суспільстві та існуючих в ньому груп:

1. Законодавчий орган Виконавчий орган Судові органи Політичні партії Групи інтересів Бюрократія

Він виділив такі групи функцій політичної системи:

І. системні функції – ті, функції, без яких система не буде працювати.

1.1. політична соціалізація – процес залучення індивідів до цінності даної політичної системи

1.2. політична репутація – системи здійснюють відбір осіб, здатні забезпечити її функціонування

1.3. функція комунікації – полягає у забезпечені взаємозв’язків і розповсюдженні політичної інформації між системою та оточуючим середовищем.

ІІ. Функції процесу.

2.1. Артикуляція інтересів – це процес формування і висування вимог до політ. структур, які приймають владні рішення.

2.2. Агрегація інтересів – це надання однорідності різноманітним вимогам та інтересам і їх ієрархієзація.

2.3. вироблення політичного курсу

2.4. реалізація політичного курсу.

ІІІ. Функції „виходу”:

3.1. нормотворчість (створення законів, правил і норм)

3.2. застосування законів, правил та норм

3.3. контроль за їх дотриманням