Класифікація терапевтичних цілей

Зміст опису- ється в: Напрямок зміни	теоретичних чи квазітеоретичних поняттях	поняттях диспозиції	поняттях спостереження
Формуються:	Сила Я; Інтеграція Воно, Я і Над-Я; Добре функціо-нуюча особистість; Самоконтроль тощо	Здатність до пози-тивної аутокому-нікації; Здатність до емпатії в партнерських сто-сунках; Здатність до самоконтролю гніву	У рольовій грі ви-словити начальнику свої потреби; Експлорація у терапевтичній ситуації; Релаксація
Знижуються:	Невідповідність Я-концепції та ідеаль-ного образу Я; Спротив; Помилки у пере-робці інформації тощо	Манія; Тривога; Схильність до певної поведінки уникнення	Прояв тривоги у терапевтичній бесіді; Розмови про екстернальне під час терапевтичного сеансу; Кількість випалених сигарет в день

 

Психологічні засоби – методи повинні бути чітко співвіднесені з цілями. У зв’язку з цим все більшу – але не незаперечну!!! – роль відіграє стандартизація методів.

 

2.4

Науково обґрунтовані методи клініко-психологічної інтервенції теоретично співвідносяться з раціональним змістом (теоріями, гіпотезами, емпіричними методами дослідження та емпіричними даними) психології та суміжних дисциплін.

Психотерапевтичні методи можна інтерпретувати як технологічні правила у тому випадку, якщо описання методів містить таку інформацію:

1) для яких проблемних вихідних станів і діагнозів,

2) з якою терапевтичною метою і

3) які психотерапевтичні дії рекомендовано.

 

Психотерапевтичні методи можна вважати теоретично обґрунтованими при відповідності їх таким критеріям:

основні критерії

1. докази їх ефективності;

2. методи не повинні базуватися на передумовах, несумісних з науковим пізнанням;

3. основи методу повинні виводитися із підтверджених психологічних законів;

додаткові критерії

4. етична правомірність тих терапевтичних цілей, які можуть бути досягнуті через даний метод;

5. етична виправданість самого методу;

6. якість і ймовірність очікуваних побічних ефектів;

7. об’єм затрат, пов’язаних із використанням самого методу.

Критерії 1,6,7 орієнтовані на технологічних аспект ефективності (співвідношення затрати-користь); критерії 2,3 – на епістемологічний аспект істини (доказовість/спростовуваність); критерії 4,5 стосуються етичної сторони при обґрунтуванні технологічних правил.

Психотерапевтичні посібники чи керівництва являють собою системи описання принципів терапевтичних дій для рішення конкретних проблем. Головний критерій їхньої якості – е забезпечення такою інформацією, яка може гарантувати, що різні терапевти, використовуючи одне й те ж керівництво, будуть однаково діяти при вирішенні суворо визначеної проблеми.

 

2.5

Методи клініко-психологічної інтервенції потребують емпіричної перевірки стосовно 2 пунктів:

1)теорії – теорії можна вважати підтвердженими тільки тоді, коли вони пройшли емпіричну перевірку; у цьому сенсі методи інтервенції потребують емпірично перевірених теорій, які пояснюють їхню ефективність;

2)інтервенції виявляються етично і науково виправданими лише тоді, коли проводилася емпірична перевірка їхньої ефективності.

Окрім перевірки ефективності, оцінюється ще й рентабельність (затрати/користь чи затрати/результат) і враховується оцінка пацієнта.

2.6

Функції інтервенції, згадані вище, реалізуються спеціалістами-психологами, які у ході освіти, спеціалізації і підвищення кваліфікації отримали специфічну компетентність.

У німецькомовних країнах станом на другу половину 90-х рр. ХХ ст. приблизно 60% психологів працюють в охороні здоров’я і біля двох третин з них мають психотерапевтичну кваліфікацію.

Схема отримання навичок і вмінь у галузі психології:

У німецькомовних країнах (згідно з постановами Федерації союзів німецьких психологів, Товариства психотерапевтів, і німецьким законом про психотерапію):

1. тривалість спеціалізації: повна освіта – 3 роки;

без відриву від виробництва – 5 років;

2. теорія: 600 годин;

3. практика: містить такі елементи

- діяльність – у певних визнаних закладах мінімум 600 год лікування у формі самостійно проведеної психотерапії під супервізією;

- супервізія – критичне осмислення практики під керівництвом – мінімум 10 пацієнтів чи мінімум 100 год супервізії;

- самостійний досвід у формі навчальної терапії, навчального аналізу окремо чи в групах.

4. (інколи!) самостійне навчання – 1200 год.

 

Американські концепції підготовки фахівців (слідують цільовому уявленню, встановленому на Боулдерській конференції 1949 році – комбінації науки і практики: модель вченого-практика)

1. чотирирічне основне навчання з отриманням ступеня бакалавра

2. післядипломне навчання до отримання ступеня магістра – 2 роки

3. післядипломне навчання до отримання ступеня доктора (філософії чи психології) – 3 роки

4. отримання ліцензії (у деяких штатах)

 

У німецькомовних країнах існує єдина думка про те, що отримання ступеня бакалавра, магістра чи ліцензіата не достатнє для незалежної діяльності з юридичною відповідальністю – потрібна спеціалізація, яка може бути реалізована за трьома різними моделями:

Ø за конкретним терапевтичним напрямком (для клінічної психології відсутня), наприклад набуваються навички психоаналізу, розмовної чи поведінкової психотерапії – проблематичний варіант, оскільки пов’язаний зі звуженням підходу;

Ø у галузі конкретних сфер діяльності, напр., набуття навичок для лікування патологічних прагнень, для педагогічного консультування – це найчастіше рання спеціалізація всередині клінічної галузі;

Ø профільна спеціалізація в клінічній психології чи психотерапії – набуття кваліфікації, яка необхідна для певної професійної галузі, напр., спеціалізація клінічних психологів/психотерапевтів чи лікарів-психіатрів тощо; гарантує найбільшу широту вмінь і є пріоритетною порівняно із двома попередніми.

Клініко-психологічна інтервенція вкладається в більш широкі рамки інтервенції взагалі. У сфері психічних розладів передбачені, відповідно до основних принципів охорони здоров’я, комплексні інтервенції, куди, окрім клініко-психологічної, входять також медична, соціально-трудова та інші. При комбінуванні інтервенції у сфері психічних розладів першочергове значення мають психофармакологічні засоби.

Комбінування інтервенції може призвести до наступних наслідків:

- Немає ефекту комбінації: окремі інтервенції ефективні настільки, наскільки і їхня комбінація.

- Позитивний ефект комбінації: комбінація інтервенцій більш ефективна, ніж кожна з них окремо; ефект комбінації може (а)являти собою суму окремих ефектів (адитивний ефект); (б)бути меншим, ніж сума, але більшим, ніж самий сильний з окремих ефектів чи (в)бути більшим, ніж сума окремих ефектів (потенціюючий ефект).

- Негативний ефект комбінації: комбінація окремих інтервенцій менш ефективна, ніж кожна окрема інтервенція.

Питання комбінованого лікування щоразу ставиться по-різному в залежності від загальної мети терапії.

 

Консультативна допомога надається не лише у сфері охорони здоров’я і не лише психологами. Але питання про розмежування консультування і клініко-психологічних форм інтервенції особливо гостро постає саме у сфері охорони здоров’я.

Ю.Б.Альошина виділяє два напрямки психологічної допомоги: 1)психологічне консультування і 2)психотерапію. Консультування використовується, коли клієнт скаржиться на міжособистісні конфлікти, і передбачає зміну його ставлення до своїх труднощів, а психотерапія – при потребі глибинної особистісної корекції внутрішньо-особистісних проблем. Але й таке розмежування досить умовне. У деяких випадках важко точно кваліфікувати роботу з клієнтом як консультативну чи психотерапевтичну.

Деякими авторами висловлюються думки про те, що психотерапія – це система спеціально організованих методів лікувального впливу на невротиків, тобто хворих, а психокорекція вплив на людей з дезадаптованою поведінкою і невротичним реагуванням. Відповідно, психотерапією займаються лікарі, а психокорекцією – психологи.

У Перре і Бауманна не зустрічається термін "психокорекція". Автори описують консультування, виходячи з основних ознак психологічної інтервенції:

1) Засоби – точка прикладання (так само, як і клініко-психологічна інтервенція) в емоціях і поведінці; серед психологічних засобів на першому місці передача інформації.

2) Функції інтервенції – консультування передусім стосується гігієни і профілактики, однак інколи мова йде і про реабілітацію та лікування.

3) Цільова орієнтація – у процесі консультування виробляються альтернативні рішення проблеми з метою вдосконалення бази для прийняття рішення чи дій, при цьому рішення приймає сам клієнт; у клініко-психологічній інтервенції спеціаліст допомагає вдосконалити не лише базу, але й провести в життя плановані зміни (в основному зміни особистості самого пацієнта), у процесі чого спеціаліст відіграє важливу активну роль.

 

Часто консультування й інтервенції розрізняють і за часовими затратами: консультування 1-5 сеансів; інтервенція – понад 5 сеансів.

 

Головна відмінна ознака, за Перре і Бауманном: при консультуванні зміни наступають після самого консультування без супроводу спеціаліста; при інтервенції сутністю є сам процес змін, який супроводжується спеціалістом.

На практиці консультування та інтервенція пересікаються один з одним.

Виділяють 3 площини клініко-психологічної інтервенції:

§ площина психічних функцій чи порушення цих функцій;

§ площина паттернів функціонування чи відповідно їхніх порушень (представлена синдромами і діагнозами);

§ площина міжособистісних систем чи відповідно порушення цих систем (діада, сім’я, школа, підприємство тощо) (див. табл. 3).

Клініко-психологічна інтервенція використовується і у сфері соматичних хвороб, і у сфері психічних розладів. В обох цих сферах можна розрізняти ті ж самі площини і функції, які були розглянуті вище. При цьому часто пересікаються між собою галузі інтервенцій психології здоров’я (охорона і профілактика психічних розладів і соматичних хвороб) і поведінкової медицини (інтервенції при надмірній вазі, курінні, хронічному болю, порушеннях сну).

Поняття психотерапія, як правило включає в себе клініко-психологічну терапію порушених паттернів функціонування чи порушених інтерперсональних систем при психічних розладах; інколи поняття психотерапії відносять і до лікування соматичних хвороб; також воно використовується і для інтервенції при клініко-психологічні реабілітації.

Таблиця 3