Конфлікт. Мотиваційний конфлікт

Конфлікт (від лат. сonflictus – зіткнення) – відкрите зіткнення протилежних інтересів дійових сторін (осіб). Компроміс (від лат. – compromissum – згода, угода) – порозуміння з протичинною стороною, досягнуте шляхом взаємних поступок, або у результаті пристосування однієї зі сторін, яке пов’язане з відмовою від особистих переконань.

 

Мотив – (від лат. – приводити у дію, штовхати) – 1) спонукання до дії, пов’язанні з задоволенням потреб суб’єкта; сукупність зовнішніх та внутрішніх умов, що викликають активність суб’єкта і визначають їхню спрямованість; 2) той що спонукає і визначає вибір спрямованості діяльності предмет, заради якого вона здійснюється; 3) усвідомлена причина, що лежить в основі вибору дій і вчинків особистості.

Серед західних психологів найбільшу увагу до опису внутрішніх конфліктів мотиваційного характеру виявляли прихильники психоаналізу і наступних психодинамічних концепцій. Поняття психічного конфлікту в психоаналізі, проте, вельми специфічно і нерозривно пов'язано з системою концептів і теоретичних побудов психоаналітичної теорії. З цієї причини воно фактично виявилося неінтегрованих в більш широку систему психологічного знання. Більш впливовою в психології виявилася традиція исследованиявнутриличностных конфліктів, закладена Левином, який виводив ці конфлікти не з внутрішніх процесів самої психіки, а з аналізу проблем, що виникають у життєвій ситуації індивіда.
У виконаних в його школі експериментах різним способом забезпечувалося виникнення конфлікту. Наприклад, випробуваний в лабораторії виконує завдання, причому у нього поступово з'являється впевненість у своїй здатності впоратися з ними, впевненість у своєму успіху, а на наступній стадії експерименту він потрапляє в ситуацію, де зазнає невдачі. Предметом уваги Левіна стали конфлікти, що виникають в результаті боротьби мотивів, одночасної актуалізації суперечать один одному або несумісних мотивів. Опис цього виду конфліктів, що належить Левіну, вважається класичним. Нагадаємо, що він розглядав конфлікт як одночасний вплив на індивіда протилежно спрямованих сил рівної величини, розрізняючи при цьому три основних
варіанту цих конфліктів.
Перший випадок конфлікту - це коли людина опиняється перед необхідністю вибору між однаково привабливими, але взаємовиключними альтернативами.Непременным умовою виникнення конфлікту є те, що мотиви несумісних дій актуалізуються одночасно і мають однакову силу, в іншому випадку конфлікту б не було, так як ми просто вибирали б більш значуще для нас або реалізували б свої бажання послідовно. Класичною ілюстрацією такого типу конфлікту вважається випадок буриданова осла, врешті-решт померлого від голоду, тому що він так і не зміг вибрати між двома рівними за величиною оберемками сіна.
Другий випадок конфлікту близький за своєю природою, але передбачає вибір між двома однаково непривабливими можливостями. Як і в першому описаному типі конфлікту, вибір з двох зол меншого утруднений рівною інтенсивністю мотивів уникнення. Невдала сімейне життя змушує чоловіка болісно вирішувати - або підтримувати не сложівшіесятяжелие сімейні відносини, або розлучитися з дитиною, постійне спілкування з яким у випадку розлучення з дружиною стане неможливим.
Нарешті, третій тип конфлікту, по Левіну, - це коли одна і та ж мета (можливість, вибір) в рівній мірі і приваблива, і неприваблива, має і плюси, і мінуси. Внутрішня боротьба в цьому випадку пов'язана зі зважуванням за і проти - чи погоджуватися на більш грошову, але нецікаву роботу, вирішуватися чи на потрібну, але занадто дорогу покупку, і т. д. Ці ситуації можуть перетворюватися і в болісний життєво важливий вибір - наприклад, продовжувати існувати в влаштованому світі сформованих відносин, стабільної роботи, звичного способу життя і при цьому жити не своїм життям або, втративши все, почати спочатку?
Всі описані випадки конфліктів вважаються мотиваційними, оскільки їх змістом є боротьба мотивів.

Основоположні принципи поетичного кіно у творчості українських режисерів 60-х років ХХ ст. Розгром напрямку.

Український кінематограф 1960-70-х років представлений іменами світової ваги: режисери Сергій Параджанов,Юрій Іллєнко, Леонід Осика, Микола Мащенко, актори Іван Миколайчук, Юрій Шумський, Гнат Юра, Костянтин Степанков, Микола Гринько, Богдан Ступка.

У цей час з'являються стрічки, які поклали початок унікальному феномену «українського поетичного кіно»: «Тіні забутих предків» Сергія Параджанова (1964), який отримав другу премію на 7 Міжнародному кінофестивалі вАргентині; «Криниця для спраглих» Юрія Іллєнка (1965); «Камінний хрест» Леоніда Осики (1968), «Вірність» Петра Тодоровського (1965).

Однак реакційна політика т.зв. «застою» фактично знищила українське поетичне кіно. Режисер С.Параджанов був вилучений з кінематографу і громадянського життя. «Авторський» шедевр Кіри Муратової «Довгі проводи» (1971) опинився під забороною. Драматична доля також спіткала фільми Юрія Іллєнка «Вечір на Івана Купала» (1968) та «Білий птах з чорною ознакою» (1971), який тріумально отримав Золотий приз Міжнародного Московського фестивалю.

Згодом естетика українського поетичного кіно стимулювала режисерський дебют актора Івана Миколайчука («Вавілон-ХХ», 1979), а суттєві елементи поетичного кіно проявляються в стрічках Миколи Мащенка «Комісари» (1971) і «Як гартувалася сталь» (1973).

Після Довженка й Савчеика в українському кіно настала пора повзучої моральної проституції, коли Київська студія перетворилась на «совєтський Голлівуд» найгіршого гатунку, де штампувались фал ми и во* патетичні картини соцреалізму. Це було щось страшне... 1 тут з'явились «Тіні забутих предків* Сергія Параджанова, до яких я мав прямий стосунок. Тоді недооцінили, що вони принесли кінематографу - не тільки українському і радянському, а й світовому.
Останній плекав тих часів на екрані -життя у формах самого життя». А «Тіні...» повернули кіно до його образної системи. И тому я певен, що мистецький маніфест на ім’я «Тіні забутих предків» ніколи не опиниться на узбіччі.

Українське поетичне кіно

Український кінематограф 1960-70-х років представлений іменами світової ваги: режисери Сергій Параджанов, Юрій Іллєнко, Леонід Осика, Микола Мащенко, актори Іван Миколайчук, Юрій Шумський, Гнат Юра, Костянтин Степанков, Микола Гринько, Богдан Ступка.

У цей час з'являються стрічки, які поклали початок унікальному феномену «українського поетичного кіно»: «Тіні забутих предків» Сергія Параджанова (1964), який отримав другу премію на 7 Міжнародному кінофестивалі в Аргентині; «Криниця для спраглих» Юрія Іллєнка (1965); «Камінний хрест» Леоніда Осики (1968), «Вірність» Петра Тодоровського (1965).

Однак реакційна політика т.зв. «застою» фактично знищила українське поетичне кіно. Режисер С.Параджанов був вилучений з кінематографу і громадянського життя. «Авторський» шедевр Кіри Муратової «Довгі проводи» (1971) опинився під забороною. Драматична доля також спіткала фільми Юрія Іллєнка «Вечір на Івана Купала» (1968) та «Білий птах з чорною ознакою» (1971), який тріумально отримав Золотий приз Міжнародного Московського фестивалю.

Згодом естетика українського поетичного кіно стимулювала режисерський дебют актора Івана Миколайчука («Вавілон-ХХ», 1979), а суттєві елементи поетичного кіно проявляються в стрічках Миколи Мащенка «Комісари» (1971) і «Як гартувалася сталь» (1973).

Категорія часу в образотворчому мистецтві

Образотво́рче мисте́цтво — мистецтво відображення сущого у вигляді різних образів, зокрема таких як художні образи на площині (графіка, малярство тощо) та в просторі (скульптура).

Сутність

Образотворче мистецтво відображає дійсність у наочних образах, відтворює об'єктивно наявні властивості реального світу: об'єм, колір, просторовість, матеріальну форму предмета, світлоповітряне середовище тощо. Проте образотворче мистецтво зображує не тільки те, що доступне безпосередньому зоровому сприйняттю, але й передає розвиток подій у часі, певну фабулу, розгорнуту оповідь. Воно розкриває духовний склад людини, її психологію.

Відображення дійсності

Образотворче мистецтво у сукупності своїх видів створює реальну картину життя людини та природи, а також наочно втілює ті образи, яких немає в реальності, які є наслідком людськоїфантазії.