Ііі. Основний зміст тем курсу

 

МОДУЛЬ 1

ТЕМА 1. ПОНЯТТЯ, ПРИНЦИПИ ТА ЗАКОНИ ЛОГІКИ

1. Поняття логіки, основні етапи становлення логіки.

2. Поняття абстрактного мислення, форми абстрактного мислення.

3. Основні принципи логіки.

4. Основні закони логіки.

 

Основні поняття теми: об’єктивна логіка, суб’єктивна логіка, інтуїтивна логіка, правильність, істинність, екстенсіональність, інтенсіональність, двозначність, абстракція, поняття, судження, умовивід.

Поняття логіки, основні етапи становлення логіки

Поняття «логіка» та є полісемантичним словом. Воно походить від грецького «logos», що означає «думка», «розум», «закон», «закономірність». У сучасному розумінні поняття злилися всі етимологічні значення слова «логіка».

Основні тлумачення поняття «логіка»
об’єктивна логіка	суб’єктивна логіка	логіка як наука
закономірний зв'язок між подіями дійсності. Несуперечливість та послідовність об’єктивної реальності	послідовність, визначеність, несуперечливість та закономірність людського мислення	описання основних загальних структур правильного мислення

 

Особливість логіки як науки полягає в тому, що вона розкриває в теоретичному знанні те, що притаманне людському мисленню до та поза вивченням логіки. Логічне мислення формується у людини під впливом оточуючої реальності та разом із засвоєнням нею мови. Мовний простір відіграє вирішальну роль у формуванні правильного мислення. Логіка, що притаманна тією чи іншої мірою кожній людині, отримала назву інтуїтивної логіки.

В історії логіки виділяють етапи: традиційної логіки (представники Аристотель, Ф. Бекон, Д. С. Міль та інші), класичної логіки, що характеризується переважно доповненням логіки математичними методами (Д. Буль, Ч. Пірс, Г. Фреге Б. Рассел), некласичної логіки, що об’єднує різноманітні логічні системи ХХ ст., які залучають до сфери логічного дослідження природничі та гуманітарні науки: інтуїціоністська, релевантна, багатогозначна, паранесуперечлива, епістемічна логіка, логіка часу, логіка змін та інші (Л. Брауер, Я. Лукасевич. Е. Пост).

Поняття абстрактного мислення, форми абстрактного мислення

Абстрактне мислення – це здатність людини до міркування про властивості речей у відриві від самих речей, яким притаманні ці властивості. Абстрактне мислення лежить в основі наукового пізнання світу, бо обумовлює можливість узагальнення. Пізнаючи світ на конкретних прикладах, людина переносить знання на інші аналогічні випадки, таким чином систематизуючи й упорядковуючи навколишню реальність. Абстрактне мислення протікає в таких основних загальних формах:

поняття – відображає об’єкти пізнання в їх основних властивостях. Формуючи поняття, людина виділяє групи об’єктів, які мають загальні властивості та надає їм загальне ім’я (наприклад, поняття «книга» використовується як ім’я для великої кількості предметів, а не тільки для одного). Власне логіка як наука є вчення про мислення в поняттях;

судження (висловлювання) – встановлює зв'язок між об’єктами, а також між об’єктами та їх властивостями за допомогою понять (просте судження), а також зв'язок між подіями світу за допомогою простих суджень (складне висловлювання);

умовивід – це перехід від одного або декількох суджень (засновків) до інших, що є висновками. Між засновками та висновками існує певний зв'язок: висновок має витікати з засновків, отже неможна ставити поряд висловлювання, що не пов’язані одне з іншим та видавати це за умовивід. Крім того, умовивід має підпорядковуватися певним правилам, що гарантують отримання істинного висновку з істинних засновків. Слід враховувати також, що чисто логічний перехід у міркуванні передбачає використання лише тієї інформації, яка міститься у засновках і не передбачає залучення до висновку ані власного досвіду, ані результатів безпосереднього споглядання об’єкту, про який робиться висновок.

Основні принципи логіки

· Логіка ставить наголос на тому, що в мисленні неможливим є одночасне ствердження й спростування певного судження. Ми не можемо приймати якесь висловлювання одночасно як істинне й хибне. Це виражається у принципі двозначності: будь-яке висловлювання, яке ми використовуємо у мові, є або хибним (f) або істинним (t). Формальна класична логіка заперечує існування нейтральних за істинністю висловлювань (хоча в реальному житті існують невизначені за істинністю або беззмістовні висловлювання).

· Основним завданням при вивченні формальної класичної логіки є набуття навиків побудови логічних ланцюжків думок поза залежністю від їх змісту, але спираючись лише тільки на форму висловлювань, які залучаються до цього ланцюжку. Форма – це структура думки, спосіб зв’язку її змістовних частин. Це виражається у принципі формальності (екстенсіональності): правильність логічного переходу від одного висловлювання до іншого визначається не змістом, а формою висловлювань. Саме можливість відокремлення форми висловлювань від їх змісту обумовлює існування логічного дослідження.

· Перехід від змістовних висловлювань до їх структури, форми називається формалізацією. Для коректної формалізації висловлювання слід проводити тонкий аналіз змісту висловлювання. Це виражається у принципі інтенсіональності, який наголошує на зв’язку змісту та форми висловлювання (змістовна рівнозначність обумовлює формальну, але не навпаки).

«Істинність» та «правильність» – важливі поняття логіки. Перше з них відноситься до змісту, друге до форми думки. «Істинність» має два значення: «істина» (t) та «хибність» (f). Правильний логічний перехід може бути здійсненим як з істинного, так і з хибного висловлювання. Проте гарантовано отримати істинне висловлювання при правильному логічному переході можна тільки тоді, коли те висловлювання(засновок), з якого робиться висновок, є істинним.

правильний логічний перехід	неправильний логічний перехід
t → t f → t або f	t → t або f f → t або f

 

Отже, істинний висновок не свідчить про правильний перехід, як і хибний не свідчить про неправильний. Критика міркування може йти, таким чином, шляхом критики істинності засновків або критики правильності логічного переходу.

 

 

Основні закони логіки

Завдання логічного дослідження – винахід, описання та систематизація певних схем правильного мислення. Ці схеми являють собою логічні закони. Якщо міркування не підпорядковується законам логіки, воно стає хаотичним мовленням. До чисто логічних законів відносять закон виключеного третього та закон суперечності. Проте, якщо принципи логіки відносяться виключно до мислення, то закони можуть мати різноманітні трактовки: логічну (стосовно мислення), онтологічну (стосовно самої дійсності) та гносеологічну (як рекомендації, принципи пізнавальної діяльності).

 

закон	тлумачення закону
логічне	онтологічне	гносеологічне
виключеного третього	з двох суперечливих висловлювань одне є істинним інше – хибним	дещо або існує або ні, предмет або має якусь властивість або не має її	кожне питання повинне бути доведеним до повної визначеності; аналіз є завершеним тільки тоді, коли встановлена істинність певного положення або його заперечення
суперечності	висловлювання та його заперечення не можуть бути водночас істинними	ніщо не може існувати й не існувати водночас, предмет не може мати й не мати певну властивість водночас	неможливо водночас казати «так» та «ні», стверджувати та заперечувати щось по відношенню до того самого предмету

Закон тотожності (в процесі мислення значення понять не можна змінювати) та закон достатньої підстави (слід вказувати підстави, згідно з якими висловлювання визнається істинним) відносяться до логіко-гносеологічних законів. Вони є не стільки законами логіки, скільки методологічними принципами, що лежать в основі пізнавальної діяльності.