Основні автобіографічні відомості М.М.Перельмутера

Дата	Події, які відбувались
26 січня 1896 р.	Народився Мойсей Маркович Перельмутер у м.Бердичеві Житомирської області
1916 р.	Студент Петербурського психоневрологічного інституту
1917 -1919 р.р.	Студент та службовець медичного факультету Першого московського університету
1920-1923 р.р.	Студент Київського медичного інституту
1923 р.	Ординатор, асистент психіатричної клініки Київської лікарні ім.. І.П.Павлова
З 1925 р.	Керівник (на громадських засадах) дефектологічного сектору Київської дослідної медичної станції
1926 р.	Вихід першої наукової праці «Прогноз окремих приступів шизофренії»
1927 р.	Вихід наукової праці «Умовні рефлекси і їх застосування в клініці»
1931 – 1937 р.р.	Викладач навчальних дисциплін «Психіатрія», «Психоневрологія» Київського інституту народної освіти (КІНО) імені М.П.Драгоманова
1934 р.	Викладач Київського університету ім..Т.Г.Шевченка (у зв’язку із закриттям дефектологічного факультету)
1936 р.	КІНО переіменовано у Київський педагогічний інститут імені О.М.Горького завідувач кафедри дефектології
1936 р.	Вихід наукових праць «Про пізні сифілічні психози», «Про синдром несумісності в розпізнаванні симуляції душевних хвороб»
1937 р.	Кандидат медичних наук за захист роботи «Про пізні сифілічні психози» (обсяг роботи 3 др.арк.)
1938 р.	Вихід наукової праці «Про неотипічні форми маніакального депресивного психозу та відмежування їх від шизофренії»
15 жовтня 1940 р.	Захист докторської дисертації на здобуття наукового ступеня доктора медичних наук на тему: «Про психопатологічні зміни при деяких ендокринних захворюваннях»
1941-1943 р.р.	Народний комісаріат оборони, завідувач неврологічного відділення психіатричного госпіталю № 1966 та зав. психіатричного госпіталю № 1513
1941 р.	Наукові праці: „Про симуляції, аггравації та істеричні реакції”, „Підручник психоневрології дитячого віку”
1942 р.	Наукові праці: „Про деякі питання клініки нервово-психічних розладів воєнного часу”, „Про психогенну глухонімоту воєнного часу, її лікування і значення для судової і військової експертизи”
1943 р.	Наукові праці: „Про деякі діагностичні прийоми розпізнавання уражень периферичної нервової системи у воєнний час”, „Про психопатологічні синдроми при токсико-інфекційних ділянках травм воєнного часу”
1943-1944 р.р.	Консультант військового суду і прокуратури
Вересень 1944 – жовтень 1945 р.р.	Науковий керівник Першої психіатричної лікарні м.Києва
Жовтень 1945-1946 р.р.	Завідувач відділу НДІ дефектології УРСР
1946-1950 р.р.	Завідувач кафедри спеціальної педагогіки і психопатології дефектологічного факультету КДПІ імені О.М.Горького
14 липня 1947 р.	Присвоєно звання «професор» по кафедрі спеціальної педагогіки та психопатології
1950-1959 р.р.	Професор кафедри спеціальної педагогіки і психопатології та на 0,5 ставки лікар психоневрологічної лікарні ім..І.П.Павлова (за сумісництвом)
	Наукові праці: „Про розлади уваги у дітей і боротьбу з ними”, „Психотерапія і педагогіка”, „Про психічну туговухість у дитячому віці та у дорослих”
6 квітня 1959 р.	Помер Мойсей Маркович Перельмутер

Список використаних джерел

1. Державний архів м. Києва. – Ф. Р-346. оп. 2.

2. Державний архів м. Києва. – Ф. Р-346. оп. 5.

3. Науково-дослідний інститут педагогіки УРСР. – К.: Вища шк., 1976. – 112 с.

4. Центральний Державний архів вищих органів влади України. – Ф.166, оп. 3, спр. 853.

 

Андрій Іванович Селецький

Андрій Іванович Селецький відомий український вчений-педагог, доктор медичних наук, професор, народився 30 жовтня 1914 року на Україні в селі Катеринопіль Черкаської області.

Селецький Андрій Іванович після закінчення медичного робфаку (1930 р.), навчався в Донецькому медичному інституті імені О.М.Горького, після закінчення якого отримав спеціальність психіатра і вступив до аспірантури цього ж інституту.

Трудова діяльність Андрія Івановича розпочалась з 1937 року, коли він працював керівником психо-фізіологічної лабораторії, старшим ординатором психіатричного відділення, начальником 310 військового шпиталю м.Ворошиловграду.

У роки Великої вітчизняної війни (1942-1945 р.р.) був начальником 218 психоневрологічного шпиталю 1-ї армії, армійським психіатром, і за сумісництвом – асистентом кафедри психіатрії в м.Хабаровську.

Після закінчення війни (1946-1953 р.р.) працював судово-психіатричним експертом Міністерства Державної безпеки УРСР. З 1953 по 1954 роки працював заступником начальника лікувального управління Міністерства охорони здоров’я УРСР, асистентом кафедри психіатрії Київського медичного інституту.

У період з 1954-1958 р.р. – старший науковий співробітник відділу клінічної психіатрії Українського науково-дослідного психо-неврологічного інституту (м.Харків), асистент кафедри психіатрії, референт вченої ради Міністерства охорони здоров’я УРСР (Харків, Київ).

Викладацька діяльність А.І.Селецького розпочалася в Дніпропетровському медичному інституті, де він працював асистентом, доцентом кафедри психіатрії (1958-1960 р.р.)

В 1955 році захистив кандидатську дисертацію на тему: «Организация психиатрической помощи в УССР».

Починаючи з 1960 року, Андрій Іванович працював доцентом кафедри дефектології Київського державного педагогічного інституту імені О.М.Горького. Після захисту докторської дисертації (1962 р.) та отримання вченого ступеня доктора медичних наук був призначений завідувачем кафедри олігофренопедагогіки і психопатології КДПІ імені О.М.Горького, а у період з 1975 по 1977 р.р. був обраний за конкурсом на посаду декана дефектологічного факультету.

Саме в педагогічному інституті найбільш яскраво проявився талант Андрія Івановича Селецького як вченого та викладача вищої школи.

Андрій Іванович був енциклопедично освіченою людиною. Він уособлював собою еталон особистості, яка випромінювала собою не лиш світло знань, дисциплін, які викладав, а й високий гуманізм по відношенню до оточуючих його колег, студентства. Андрій Іванович Селецький був справжнім Вчителем майбутніх вчителів. В своїх спогадах він відмічав: «В своїй роботі я використовую досвід А.С.Макаренка, В.О.Сухомлинського і починаючи не з організаційних форм, а з добре підготовлених загальних зборів студентської групи. Я розповідаю їм про красу педагогічної праці, про те, чого від них вимагаю, як думаю про їх зростання на кожному курсі, і про те, якими вони стануть після закінчення інституту» (2, С.95)

Великим авторитетом користувався професор А.І.Селецький у студентів як лектор, який читав лекції з провідних курсів у підготовці майбутніх дефектологів: «невропатологію», «психопатологію», «клініку розумової відсталості». Він розкривав в лекціях та закономірності спеціального виховання і навчання. Блискучий лектор, знавець глибинних філософських основ наукової методології, незрівнянний психіатр-практик, на лекціях, семінарах, наукових конференціях він завжди знаходив яскраві приклади для підтвердження теорії, які розглядалися, причини виникнення аномалій, шляхи їх подолання або нівелювання в процесі розвитку дитини.

В своїй педагогічній діяльності професор А.І.Селецький, наголошував на тому, що вчитель-дефектолог повинен всі свої знання, тепло душі і серця, і уміння, віддавати вихованню і навчанню аномальних дітей, корекції відхилень в розвитку їх особистості, підготовці їх до самостійного життя та доступній трудовій діяльності в суспільстві.

Він є автором понад 100 наукових праць та публікацій, підручників та посібників.

В опублікованих його працях «Несовершеннолетие с отклоняющимся поведением», «Педагогические, микросоциальные и биологические факторы в причине правонарушений несовершеннолетних», «Клинические методы исследования умственно отсталых», «Психология и психопатология слабоумия» є багато цінних рекомендацій для педагогів спеціальних та масових шкіл, студентів і викладачів дефектологічного факультету, психологів і психіатрів та наукових співробітників. Високу оцінку його роботи отримали також у працівників пенітенціарної служби та юридичного профілю. Особливе значення та цінність мають його праці з психопатології дитячого віку та клініки олігофренії.

Найбільшого успіху досяг його навчальний посібник «Психопатологія дитячого віку». Він розроблений відповідно до навчального плану дефектологічного факультету і призначений, в першу чергу, для навчання студентів та для широкого кола педагогів, психологів, шкільних лікарів і психіатрів. Посібник має своє спеціальне призначення, тому в ньому допущені відступи від загальноприйнятих підручників з психопатології для медичних інститутів.

Психопатологія дитячого віку є невід’ємною частиною загальної психопатології і будується на одній і тій же теоретичній основі – вчені І.П.Павлова про вищу нервову діяльність і принципи єдності організму та зовнішнього середовища. Водночас психопатологія дитячого віку має свої специфічні особливості, що проявляються у великій вразливості дитячого організму і його високій реактивності. Хворий організм дитини швидше і більше індивідуалізується ніж організм дорослого. Відомо, наприклад, які тяжкі наслідки в затримці або викривленні психічного розвитку спостерігаються у дітей після перенесення нейроінфекцій, загальних і дитячих інфекцій, а також черепно-мозкових травм

У навчальному посібнику з позиції сучасних досягнень науки у узагальнений викладений матеріал з психопатології дитячого віку, з патології вищої нервової діяльності дітей та підлітків. Цей матеріал висвітлює клініку психічних порушень, питання етіології, патогенезу, класифікації аномалій психіки, а також профілактики психічних захворювань і методів компенсації послаблених або втрачених функцій розумової діяльності дітей та підлітків з психофізичними вадами.