Оподаткування операцій з нематеріальними активами 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Оподаткування операцій з нематеріальними активами



1. Інновації – це нові продукти (послуги), процеси, стратегії та бізнес-моделі, які були задумані та реалізовані з метою надання клієнтам, співробітникам та власникам будь-яких переваг (фінансових, споживчих, соціальних тощо) для успішної діяльності суб’єктів інновацій.

Корпоративна інноваційна політика – форма стратегічного управління, яка визначає цілі та умови здійснення інноваційної діяльності підприємства, спрямованої на забезпечення його конкурентоспроможності та оптимальне використання наявного виробничого потенціалу. Інноваційна політика є частиною загальної політики компанії, яка регламентує взаємодію науково-технічної, маркетингової, виробничої та економічної діяльності в процесі реалізації нововведень. Вона втілена у відповідних планах і програмах: стратегічних, тактичних та поточних.

Інноваційна політика має бути спрямована на досягнення визначених цілей, тобто створення умов для:

1) інноваційного прогнозування;

2) виявлення передумов інноваційної діяльності;

3) планування інновацій;

4) мінімізації економічного ризику.

Інноваційна політика складається із таких напрямів:

1) маркетингова політика;

2) політика в галузі науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт;

3) політика структурних змін;

4) технічна політика;

5) інвестиційна політика;

6) політика в галузі управління інтелектуальною власністю.

 

ІІ. Поява поняття «інтелектуальний капітал» стало відображенням принципово нового підходу до аналізу ринкових відносин, конкурентних переваг та лідерства підприємств, заснованих на ефективному використані унікальних за своєю природою нематеріальних чинників, здатних привести в дію механізм інноваційного розвитку.

       
 
Інтелектуальний капітал
 
   

 

 


Людський Організаційний Споживчий

капітал капітал капітал

Людський капітал – це частина інтелектуального капіталу, яка має безпосереднє відношення до людини (знання, практичні навики, творчі та розумові здібності людей, їхні моральні цінності, культура праці). Людський капітал важливий при запроваджені інновацій чи будь-якого оновлення.

Організаційний капітал – це частина інтелектуального капіталу, яка стосується організації в цілому (процедури, технології, системи управління, технічне і програмне забезпечення, оргструктура, патенти, торгівельні марки, культура організації, відносини з клієнтами).

Організаційний капітал – це організаційні можливості компанії реагувати на вимоги ринку. Він відповідає за те, як людський капітал використовується в організаційних системах, перетворюючи інформацію. Організаційний капітал значною мірою є власністю компанії і може бути відносно самостійним об’єктом купівлі-продажу.

Споживчий, або клієнтський капітал, складається із зв’язків і стійких відносин з клієнтами і споживачами. Одна з головних цілей формування споживчого капіталу створення такої структури, яка дозволяє споживачеві продуктивно спілкуватися з персоналом компанії.

Складові інтелектуального капіталу неоднорідні. Одні з них є породженням людського інтелекту, інші створюють специфічні умови його застосування з метою підвищення конкурентоспроможності компанії. Разом з тим варто зазначити, що інтелектуальний капітал не існує поза стратегією розвитку компанії, оскільки найважливішою конкурентною перевагою бізнесу є здатність до інновацій та уміння пристосовуватися до умов, що швидко змінюються.

ІІІ. Все частіше високі результати діяльності організації обумовлені вдалими рішеннями у сфері управління інтелектуальним капіталом. Це управління спрямоване зокрема на те, щоб ідеї, котрі виникають у одних працівників, розділилися іншими співробітниками компанії, щоб постійно генерувалися нові рішення задач даної організації.

Вартість компанії складається з двох джерел: інновацій, які створюються працівниками та перетворюються у власність компанії після отримання правової охорони на них як на інтелектуальну власність, а також додаткових комерційних нематеріальних активів. Ці активи комерціалізуються на ринку під час продажу товарів і послуг.

Загальна схема управління інтелектуальною власністю (за матеріалами ВОУВ) охоплює чотири основні напрямки:

1) розробку інтелектуальної власності, зокрема:

- планування і наступну її реалізацію в конкретних товарах або послугах;

- створення сприятливого середовища і мотивації персоналу для цього.

2) захист інтелектуальної власності:

- юридичний захист;

- захист виробничих секретів виробництва;

- забезпечення дисциплінарних заходів щодо захисту інтелектуальної власності в середині підприємства.

3) спостереження за ринком, який містить:

- пошук сприятливих можливостей;

- відстеження конкурентів та ідентифікація порушників.

4) обмін інтелектуальною власністю, а саме:

- передання або одержання прав на неї;

- одержання дозволу на використання за ліцензійниями договорами і в результаті проведення спільних НДКДКР із різними дослідними організаціями.

Основні завдання управління інтелектуальною власністю:

1) планування, організація, контроль та регулювання процесів створення та розробки об’єктів інтелектуальної власності;

2) створення таких об’єктів ІВ, які найбільше відповідали б інтересам усіх суб’єктів, котрі зацікавлені в створенні, в провадженні в цивільний обіг та отримання прибутку або іншої користі від конкретного об’єкта ІВ;

3) створення атмосфери інноваційного сприйняття, забезпечення розвитку та мотивування до накопичення та примноження інтелектуальних активів.

Виділяють три різні варіанти управління ІВ:

1) управління результатами творчої діяльності;

2) Управління людьми, котрі створюють або використовують об’єкти ІВ;

3) Управління організаціями, що розробляють або використовують об’єкти

Самостійна робота.

Усі проблеми, пов’язані з регулюванням відносин у сфері управління ІВ можна умовно об’єднати в п’ять основних груп:

1. Проблеми, пов’язані з регулюванням відносин між суб’єктами, які виникають при створенні ОПІВ на підприємстві:

- підприємство – замовник розроблюваної технології;

- підприємство – виконавець замовлення підприємства;

- підприємство – автори (творці) ОПІВ, працівники підприємства;

- підприємство – сторонні автори (творці) ОПІВ.

2. Проблеми придбання й оплати майнових прав та використання ОПІВ, створених поза підприємством:

- шляхом передання виключних майнових прав інтелектуальної власності;

- шляхом передання прав за ліцензійними договорами;

- у результаті спільних розробок і діяльності;

- у результаті службових розробок і розробок, виконаних на замовлення інших підприємств.

3. Проблеми забезпечення правової охорони та захисту прав ІВ:

- шляхом здійснення процедури на буття прав (одержання офіційних охоронних документів);

- шляхом збереження та використання результатів інтелектуальної діяльності як комерційної таємниці.

4. Проблеми, пов’язані з комерційним використанням ІВ в якості нематеріальних активів підприємства:

- у статутному капіталі підприємства;

- у майні (активах) підприємства, які отримано внаслідок власної розробки підприємств;

- у вигляді прав, що здобуваються в інших осіб, для використання ІВ у господарській діяльності підприємства.

5. Фінансово-економічні проблеми використання інтелектуальної власності та організації її бухгалтерського обліку:

- інвентаризація об’єктів права ІВ;

- оцінка ОПІВ;

- бухгалтерський облік і аудит ОПІВ;

- податковий облік ОПІВ.

4. Інтелектуальний капітал як економічна категорія розглядається з позиції авансованої інтелектуальної власності, що в процесі свого руху приносить більшу вартість за рахунок додаткової вартості.

Інтелектуальний капітал – це знання, що можуть бути перетворені в прибуток або оцінені.

Інтелектуальний капітал класифікується за такими ознаками:

1) За формою власності:

- Приватний;Колективний;Державний.

2) За організаційно-правовою формою:

- Акціонерний; Пайовий.

3) За резидентністю:

- Національний; Іноземний.

4) За формою залучення:

- Інтелектуальний капітал у формі права на об’єкти промислової власності;

- Інтелектуальний капітал у формі авторського та суміжним з ним прав;

5) За терміном знаходження у розпорядженні суб’єкта господарювання:

- Власний інтелектуальний капітал суб’єкта господарювання; Строковий.

6) За способом формування:

- Створений самим суб’єктом господарювання;

- Придбаний в інших суб’єктів господарювання.

7) За можливістю визначення розміру вартості інтелектуального капіталу:

- І інтелектуальний капітал, оцінка вартості якого визначається прямим (витратним) методом;

- Інтелектуальний капітал, оцінка вартості якого визначається експертним методом.

5. 12 липня 2001 р. Був прийнятий Закон України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні». Згідно цього закону майном, що може оцінюватися крімо бєктів у матеріальній фрмі (будівлі, земельні ділянки, машини тощо) є нематеріальні активи у тому числі об’єкти права інтелектуальної власності.

Датою оцінки є дата, за станом на яку здійснюються процедури оцінки майна та визначається його вартість. Законом передбачено, що професійно-оціночна діяльність – це діяльність оцінювачів (які мають професійне свідоцтво оцінювача) та суб’єктів оціночної діяльності (які мають сертифікат субєкта оціночної діяльності).

Оцінка майна проводиться на підставі договору між суб’єктами оціночної діяльності (тобто суб’єктами господарювання) та замовником оцінки згідно ухвали суду про призначення відповідної експертизи щодо оцінки майна.

При здійсненні розрахунків вартості об’єктів інтелектуальної власності можна застосовувати один із натупних підходів:

1) Доходний підхід передбачає, що ніхто не вкладатиме свій капітал у придбання об’єкта нематеріального характеру, якщо такий самий дохід можна отримати будь-яким іншим способом. Головною передумовою такого підходу є те, що економічна цінність кожного конкретного об’єкта в даний момент зумовлена очікуванням дотримання в майбутньому доходів від його використання.

Основними методами, що реалізують цей методологічний напрям, є методи дисконтуваня та капіталізації.

В основу методу дисконтування покладено один з головних фінансоаих законів, який формулюється так: сьогоднішні гроші коштують дорожче, ніж завтрашні. Тому спвввідношення між поточною та майбутньою вартістю об’єкта інтелектуальної власності описують шляхом збільшення ставки дисконтування майбутніх грошових потоків за мотодом складного відсотка внаслідок чого оцінюються майбутні грошові потоки, визначається ставка дисконтування і рохраховується сумарна поточна вартість майбутніх грошових потоків.

Під капіталізацією розуміють процесс переведення доходів від якого-небудь майна у його вартість. Розрізняють метод прямої капіталізації і метод капіталізації за нормою віддачі.

Метод прямої капіталізації використовують в основному для розрахунку залишкової вартості оцінюваного об’єкта і включає: виявлення джерел і розміоів чистого доходу, визначення ставки капіталізації і визначення вартості оцінюваного об’єкта як частки від ділення щорічного доходу,отриманого від комерційного використання об’єкта оцінки на коефіцієнт капіталізації.

2) Витратний підхід заснований на припущенні що потенційний покупець, володіючи відповідною інформацією про предмет купівлі, не заплатить за нього більше, ніж інший об’єкт у складі нематеріальних активів тієї самої корисності. Основними методами, що реалізують витратний підхід є такі:

А) метод визначення початкових витрат, який базується на фактично здійснених витратах згідно з бухгалтерською звітність підприємства за кілька років.

Б) метод вартості заміщення передбачає, що максимальна вартість власності визначається мінімальною ціною, яку потрібно заплатити при купівлі об’єкта, еквівалентного за функціональними можливостями і варіантами його використання або такого, що має аналогічну споживчу вартість.

Оцінка вартості інтелектуальної власності

 

Доходний підхід Витратний підхід Ринковий підхід

               
       
 
 

 


Метод Метод Метод Метод

дисконтування капіталізації визначення вартості

початкових заміщення

витрат

 

Метод відновлюваної вартості

 

В) Метод відновлюваної вартості передбачає, що відновлювана вартість інтелектуальної власності визначається як сума витрат, необхідних для створення нової, точної копії оцінюваного об’єкта на підставі сучасних цін на сировину, матеріали, енергоносії тощо.

3) Ринковий підхід – суть цього методу полягає у прямому порівнянні оцінюваного об’єкта з іншими, аналогічними за якістю, призначенням і корисністю, що були продані в порівняний час на аналогічному ринку.

Умовами застосування цього методу є:

- Наявність відомостей про факти продажу інтелектуальної власності подібного призначення і корисності;

- Уміння оцінити вплив відмітних особливостей таких об’єктів та їх вартість;

- Доступність та достовірність інформації про ціни та умови угод за об’єктами-аналогами.

6. Підприємство, маючи у своєму активі (тобто на балансі підприємства) продукт інтелектуальної власності може розпоряджатися ним на свій розсуд, а саме:

- Продати;

- Передати у заставу для отримання кредиту;

- Розширити (збільшити) свій власний капітал за рахунок внесення до статутного фонду іншого господарського товариства та ін.

З позицій бухгалтерського обліку інтелектуальна власність, що прийнята на баланс, набуває статусу нематеріальних активів.

Нематеріальні активи як об’єкт бухгалтерського обліку та фінансової звітності мають відповідати таким ознакам:

1) Об’єкт не повинен мати грошової форми з всіма її еквівалентами;

2) Об’єкт не повинен мати матеріальної форми;

3) Об’єкт не повинен бути дебіторською заборгованістю;

4) Об’єкт повинен мати термін використання більше одного року;

5) Об’єкт може бути відокремлений від підприємства (крім гудвілу, який не може бути відокремлений від підприємства);

6) Має існувати ймовірне одержання майбутніх економічних вигод, пов’язаних з використанням об’єкта.

Перші п’ять наведених ознак визначення об’єкта бухгалтерського обліку та фінансової звітності є обов’язковими. Наведені вимоги до решти ознак є розрахунковими при розробці бізнес-планів, у яких використовуються нематеріальні активи.

Переоцінена первісна вартість визначається як добуток відповідно первісної вартості або зносу та індексу переоцінки.

Справедлива вартість нематеріального активу – це сума за якою актив може бути обмінений чи отриманий в операції між незалежними, обізнаними за зацікавленими сторонами.

Не визнаються нематеріальним активом, а підлягають відображенню у складі витрат того звітного періоду в якому вони були здійснені:

- Витрати на дослідження;

- Витрати на підготовку та перепідготовку кадрів;

- Витрати на рекламу та просування продукції на ринку;

- Витрати на створення, організацію та переміщення підприємства або його частини;

- Витрати на підвищення ділової репутації підприємства (гудвіл), вартість видання.

7. Комерціалізація інтелектуальної власності – це використання інтелектуальної власності в господарській діяльності.

У цьому процесі є чотири основні учасники:

1.Автор розробок (винаходу корисної моделі,тощо) 2.Стратегічний партнер 3.Менеджер 4.Інвестор.

Механізм комерціалізації – це відтворення руху інтелектуального капіталу з метою отримання прибутку. Для того, щоб приватні інтереси власника або інвестора реалізувалися у своїй сукупності (в інноваційному проекті) потрібно, щоб комерціалізація інтелектуальної власності давала власнику надлишок доходу над їх витратами, тобто можливість збагачення. У цьому випадку інтелектуальний капітал у формі інтелектуальної власності набуває споживчих якостей. Отже, інтелектуальний капітал набуває авансової вартості у процесі господарської діяльності, тобто коли він створюється і використовується даним підприємством.

Отже,інтелектуальний капітал у чистому вигляді – це створений або придбаний інтелектуальний продукт, що має вартісну оцінку,об’єктивний та ідентифікований (відокремлений від підприємства),утримується підприємством з метою ймовірного одержання прибутку (додаткової вартості).

Комерціалізація інтелектуальної власності виникає при використанні результатів інтелектуальної діяльності на умовах укладання договорів:

1.між співавторами патенту;

2.між власниками патенту й авторами у зв’язку з виплатою винагороди за використання об’єкта промислової власності;

3.між власниками патенту під час комерційної реалізації інтелектуального продукту.

Згідно з чинним законодавством України,комерційну реалізацію прав на результати інтелектуальної діяльності в повному обсязі або частково власник охоронного документа здійснює шляхом передачі прав власності або видачі дозволу на його використання шляхом укладання ліцензійного договору.

При наданні виключних прав застосовується тріада правочинностей:

1.володіння

2.користування

3.розпорядження

Щодо промислової власності до право чинностей власника виключних прав можна віднести:

1. Правочинності володіння:

- визначення власника патенту;

- порядок сплати мита (одним із співвласників або кожним почергово);

- хто з власників вирішує питання про підтримку чинності патенту.

2. Правочинності користування:

- право користування винаходу за патентом у власному виробництві;

- право використання на інших підприємствах;

- право рекламно-комерційної розробки винаходу;

3. Правочинності розпорядження:

- право надання дозволу на використання іншим особам,що містить:

- право укладати договори про передачу права власності на патент;

- право продажу патенту;

8. Відповідно до ЗУ»Про оподаткування прибутку»,об’єктом оподаткування є не нематеріальний актив,а отриманий прибуток,що визначається шляхом зменшення суми валового доходу звітного періоду на суму валових витрат платника податку та на суму амортизаційних відрахувань.

Не належать до продажу операції з передачі у межах договорів комісії(консигнації),поруки,доручення,схову (відповідального зберігання,довірчою управління оренди-лізингу,тобто ті операції,що не передбачають передачу права власності на такі товари іншій особі.

ПДВ становить 20% від бази оподаткування. Продаж нематеріальних активів здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість. Платник податку зобов’язаний надати покупцеві податкову накладну встановленого зразка. Вона є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Продаж товарів. Такі операції збільшують валовий дохід підприємства,а отже підлягають оподаткуванню.

Гудвіл – це нематеріальний актив,вартість якого визначається як різниця між балансовою вартістю,як цілісного майнового комплексу,що виникає в наслідок використання кращих управлінських якостей,домінуючої позиції на ринку товарів (робіт,послуг).

Вартість гудвілу не підлягає амортизації і не враховується у визначенні валових витрат платника податку. Нематеріальні активи з ознаками гудвілу не оподатковуються. Поряд з цим гудвіл не враховують при визначенні валових витрат платника податку,оскільки його розмір перекриває валовий дохід,що призводить до зменшення оподаткованого прибутку підприємства.

Роялті – це платежі,одержані як винагороду за користування або за надання права на користування авторським правом; за придбання патенту,зареєстрованого знака та товари і послуги чи торгові марки, на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).

Згідно Закону роялті – це дохід з джерелом його походження з України, тобто дохід, отриманий резидентами або нерезидентами від будь-яких видів їхньої діяльності на території України.

Роялті не є об’єктом оподаткування, податком на додану вартість.

 



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-04-26; просмотров: 390; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.135.194.15 (0.087 с.)