Поширення реформаційних вчень на теренах України.

Сутність цього питання ґрунтується на наступному. У 20 –х роках XVI ст. ідеї Реформації почали поширюватися на території Речі Посполитої, до складу якої входила в той час значна частина України. В Україні історичний шлях протестантизму виявився більш складним і суперечливим, оскільки, на відміну від Європи та Америки, тут домінуючі позиції посідало православ’я, яке вело тривалу боротьбу з католицизмом. Крім того, протестантизм в Україні не одержав підтримки широких народних мас. Реформаційні ідї поширювали в першу чергу виходці з України, що навчалися в протестантських країнах. Показовою постаттю в цьому плані є С.Оріховський, котрий здобував ґрунтовну освіту в головному осередку лютеранської Реформації – Віттенберзькому університеті.

Першими протестантськими течіями в Україні були лютеранство та кальвінізм (XVI ст.). Особливого піднесення протестантський рух набуває в другій половині XVIII ст. - у цей час на терени південної України переселяється багато іноземців. Активізація протестантизму також відбувається наприкінці XIX – першій третині XXст.; це було пов’язано з поширенням нових течій протестантизму - баптизму, адвентизму, згодом – п’ятидесятництва.

Сучасний український протестантизм набуває все більш визначених національних рис. Використовуються національні обрядові традиції під час молитовних зібрань, релігійних свят, також широко послуговуються українською мовою.

На сьогодні протестантизм в Україні є найдинамічнішою конфесією. Він має 8445 релігійних організації. Серед них найчисельнішими є християни-баптисти (3057), християни віри євангельської (п’ятидесятники) (2585), адвентисти сьомого дня (1113). Всі протестантські церкви мають необхідні управлінські структури, 90 навчальних закладів, налагоджену видавничу діяльність.

Реферати:

1. Мартін Лютер та Реформація.

2. Англіканство: історія та сучасність.

3. Особливості віровчення адвентистів.

4. Віровчення та практика п’ятидесятників харизматичного спрямування.

5. Протестантизм та підприємництво.

Проблемні ситуації:

1. Обґрунтуйте принцип загального священства в протестантизмі. Чи можна вважати цей принцип в певному розумінні проявом загальної тенденції до демократизації різних сфер життя?

2. Чому протестантизм вважають ідеологією буржуазії, адже саме продаж індульгенцій католицькою церквою є свого роду реалізацією ринкових відносин в духовному житті?

3. У чому принципова відмінність протестантського та православного ставлення до збагачення?

4. Які принципові відмінності традиційного християнства та протестантизму? Чи є вони нездоланними на шляху до їх діалогу? На яких засадах можливий діалог протестантів з представниками традиційних Церков?

5. Чим можна пояснити велику кількість протестантських церков і як це можна узгодити з принципом єдності Церкви?

Основна література:

1. Аляєв Г. Є., Горбань О.В. Мешков В.М. Лекції з релігієзнавства. Навчальний посібник. К., Український фінансово-економічний інститут менеджменту і бізнесу. 1995. 144с.

2. Гараджа В.И. Религиеведение. Учебное пособие. М., 1995.

3. Иллюстрированая история религий в 2-х тт. П.р. проф. П.Д. Шантени де ля Соссей. М., 1992.

4. Основы религиеведения. П.р. Яблокова. М., 1995.

5. Поликарпов В.С. История религии. Лекции и хрестоматия М., 1997. 312с.

6. Самыгин С.И. Нечипуренко, Полонская. Религиеведение: социология и психология религии. РН/Д., Феникс. 1996. 672с.

7. Токарев С.А. Религия в истории народов мира. 4-е изд. М.,1986.

8. Релігієзнавчий словник. П.р. Колодного А.М. К., 1996.

Допоміжна література:

1. Адвентисти сьомого дня в Україні. – К., 1996.

2. Вебер М. Протестантская этика и дух капитализма. / Избр. произведения. М.: Прогресс, 1990.

3. Мартин Лютер Время молчания прошло. Избранные произведения 152 -

1526 гг. Харьков. Око 1992.

4. Кеннет Боа Лабиринты веры.—М.,1992.

5. Протестантизм: словарь. М., 1990.

6. Митрохин Л.И. Баптизм. М., 1966.

7. Гараджа В.И. Протестантизм. М., 1971.

8. Єленський В.Є. Сучасний протестантизм: динаміка, процеси, тенденції. К., 1989.

9. Чанышев А.Н. Протестантизм. М., 1979.

Т. 3.6.: Іслам: походження, віровчення, культ.

Мета: розкрити релігійну специфіку ісламу, роль пророка Мухаммада у його виникненні та становленні, показати роль Корану та Суни в мусульманському віровченні та способі життя.

Основні поняття: Аллах, Мухаммад, іслам, Мекка, Коран, Суна, Кааба, хадж, намаз, саум, закят, садака, дервіш, джихад, імам, мінарет, мечеть, умма, хіджра, шиїзм, сунізм, суфізм, ісмаїліти, стовпи ісламу (аркан), Шаріат.

 

Питання для самостійного вивчення:

1. Формування й поширення ісламу.

2. Віровчення та мораль ісламу.

3. Релігійний культ ісламу.

4. Релігійні напрями та релігійно-політичні рухиісламу.

 

Формування й поширення ісламу.

Термін «іслам» у перекладі з арабської означає «покір­ність». Того, хто прийняв цю релігію, називають «відда­ним», що арабською —«мусульманин».

Причини виникнення ісламу. Перехід арабського суспільства від родоплеменного до феодального суспільства, формування централізованої держави, що змогла б подолати споконвічну роздробленість, необхідність захищатися від зовнішніх ворогів (Іран, Візантія) − все це було передумовами виникнення ісламу. Ідейними предтечами ісламу став рух ханіфів, які критикували поклоніння племенним ідолам і закликали поклонятися єдиному Богу. Можна говорити про опосередкований вплив на формування ісламу сірійського християнства та іудаїзму.

Засновник нового релігійного вчення, пророк Мухаммед народився у 570 р. у збіднілому клані Хашим могутнього мекканського племені курайш. Спочатку він займався тим, що переганяв каравани на Близький Схід, а потім одружився на старшій за себе жінці (Хадіджі) і відійшов від торгівельних справ. Як ханіф, усамітнюючись у печері Хіра, під Меккою, Мухаммад побачив видіння ангела, який наказав йому нести людям істинне слово Аллаха − Коран (Коран, сура XCVI). Із 610 р. він почав висту­пати як релігійний проповідник, закликаючи звернутися до єданого Бога − Аллаха, щоденно молитися йому, дотримуватися посту й творити благодіяння щодо бідних. У 620 р., після смерті дружини, Му­хаммед переїхав із Мекки до сусіднього міста Ясріб, пізніше названого Мединою (місто Пророка), де було створено першу громаду мусульман та перші закони й поло­ження, які не лише стали основою ритуалу й культу ісламу, а і об'єднали арабів під прапором нової віри. У 630 р. пророк зі своїми прибічниками повернувся знову до Мекки, яку було оголошено столицею ісламу. Мухаммед помер в 632 р. і був похований у Медині.

Після смерті Мухаммада халіфами - спадкоємцями духовної та світської влади були його прибічники Абу-Бекр, Омар та Осман, які, з метою розширення території та збагачення, стали вести загарбницькі війни. Утворилась теократична держава – халіфат, до складу якого входила величезна територія: Закавказзя, Месопотамія, Сирія, Єгипет, Персія, Середня Азія. На завойованих територіях здійснювалась ісламізація народів. Уся земля в халіфаті була проголошена державною власністю. Від імені держави нею розпоряджався халіф, а на місцях, у завойованих районах – його намісники, еміри.

Віровчення ісламу.

Основним догматом ісламу є віра в єдиного Бога Аллаха («Немає Бога, крім Аллаха» − «Ла іляха ілла-ллах» (шахада)). Аллах є один великий Творець. Він носій усіх абсолютних атрибутів − він наймогутніший, найсправедливіший, найблагіший, наймудріший, він причина життя, розумності та волі людини. Всі атрибути божественності втілено в од­ній божественній сутності як такій, вважають мусульмани. Не може бути два божества, так само не може людина бути носієм абсолютних властивостей Бога.

Єдиним шляхом до Бога є «віра у місію Пророка і поклоніння Аллахові відповідно до того шляху, який вказав Пророк» − («Немає Бога, крім Аллаха, і Мухаммед — про­рок його»). Кожен мусульманин зобов'язаний вірити Мухаммеду, тому що він: 1) істинний посланець Аллаха; 2) не має недоліків і помилок, шлях його правдивий; 3) останній пророк («Печать пророків»), який прийшов до людей від Всевишнього і після нього не буде пророків. Окрім Мухаммада мусульмани шанують усіх біблійних пророків і навіть Ісуса Христа.

Третім догматом є ша­нування Святого Письма − Корану (араб., − читан­ня), що є божественним Одкровенням та головною священною книгою мусульман. Складається Коран із промов, проповідей, пророчих од­кровень, історико-релігійних оповідей, притч, етико-правових та правових приписів, що були виголошені упро­довж 610-632 pp. Через те що всі вони переповідалися ус­но, після смерті Мухаммеда виникла загроза втратити Святе Письмо. Ось чому при першому халіфі Абу-Бакрі (632-634) особистим секретарем Мухаммеда Зайд ібн Сабітом було складено перший збірний текст Корану. За тре­тього халіфа Османа (644-656) з'явилася друга редакція Корану, який визнано канонічним. Орфогра­фія, правила читання і структура тексту остаточно каноні­зовано офіційним виданням Корану в Каїрі 1923 р. Коран написаний римованою прозою класичною араб­ською мовою і поділений на 114 сур (глав, або одкровень), які складаються з айятів, тобто віршів (араб, айя — знамен­ня). Залежно від часу та місця їх виголошення сури поділяються на «мекканські» (610—622, Мекка, 90 сур) і «мединські» (622—632, Медина, 24 сури). Наявність у Корані певних неясностей, суперечностей зумо­вила виникнення ім ал кіра (науки про читання Корану) й ілм ат-тафсір (науки про способи його тлумачення).

Вважаючи себе духовними синами Авраама, мусульма­ни вірять у те, що Тора (Таура) і Євангеліє (Інджил) є також священними книгами, посланими Богом. Щоправда, вони вважаються «другорядними».

Доповненням до Корану є Суна (араб. — звичай, зразок) − священна традиція ісламу, що складається з висловлень Мухаммеда та хадисів — опо­відей людей, які близько знали пророка, про його діяння.

З Корану та Суни мусульмани виводять віру в кінець світу, загробне життя, воскресіння з мертвих та Судний день. Разом з християнами мусульмани вірять в існування бессмертної душі та життя після смерті. Аллах знищить цей світ і всі створіння в день воск­ресіння з мервих; Аллах оживить їх і збере в одному місці; На суд Аллаха буде виставлено всі діяння людей, до­брі й погані; Аллах зважить добрі й злі вчинки кожного. Той, у кого добро переважить, буде прощеним; той, у кого перева­жать злі діяння, буде покараним; прощені увійдуть у рай, покарані — потраплять у пекло.

Моральне вчення ісламу. Джерелом морального вчення ісламу є Коран та Суна. Опорою морального кодексу ісламу є віра у Все­вишнього і страх перед ним, неминучість для людини відповідальності в загробному житті за своє земне існування та боязнь фатального кінця у вічному майбутньому. Іслам не формує і не створює принципово нової моральної доктрини. Він лише максимально пристосовує норми моралі до всіх сфер люд­ського життя − побуту, суспільно-політичних відносин, економіки, навчання, права тощо. Іслам вимагає вести такий спо­сіб життя, який би у своїй основі мав винятково принци­пи добра.

Іслам заохочує шлюб, вважає його добром, пра­ведністю і актом поклоніння Творцю. Іслам зробив чоловіка наставником жінки, яка має йо­му підкорятися і служити. Діти повинні підкорятися бать­кам і доглядати за ними.

Основні правила ісламської моралі наступні: допомага ближнім; створення общини праведних; відхилення пересудів та балачок між вірними; діяльність в ім'я Аллаха; заборона спілкування з неправедними і несправедлими; побажання своєму братові того, чого бажаєш собі.

В ісламі категорично заборонені спирт­ні напої, вживання наркотиків, їх купівля та продаж, за­няття танцями й співами, азартні ігри, лотереї, лихварство тощо.

На шляху до духовної досконалості мусульманин повинен мати істину віру, покірність, богобоязливість та щирість в усіх вчинках. Людина повинна любити лише те, що потрібно і до вподоби Аллаху, і ненавидіти те, що ненависне Аллаху.

Усі релігійні, державні, моральні, правові та обрядові правила ісламу зібрані у Шаріаті. Шаріат (араб, шаріа — правильний шлях до мети) — комплекс юри­дичних норм, принципів та вчинків мусульманина, дотримання яких вважається угодним Аллаху та таким, що приводить віруючих у рай.

Норми шаріату можна поділити на ті, що стосуються обрядово-культової діяльності, і ті, що стосуються питань державного, цивільного і кримінального права. Більшість розпоряджень шаріату мають загальний характер і визначають основні принципи ісламського законодавства. Разом з тим, у ньому можна зустріти і конкретні юридичні норми, особливо щодо ритуальної практики. Головними джерелами шаріату є Коран і Суна. Становлення ісламської юриспруденції відбувалося паралельно з фіксацією хадисів. Систематизація мусульманських священих переказів сприяла формуванню Шаріату.

За Шаріатом, у кожної людини є чотири види обов'язків: обов'язки перед Аллахом; обов'язки перед собою; обов'язки перед іншими рабами Аллаха; обов'язки перед іншими творіннями.

Релігійний культ ісламу.

Основою ісламського культу є так звані «п’ять стовпів ісламу»:

Шахада − привселюдне сповідування віри в Аллаха через промовляння формули «Немає Бога, крім Аллаха, і Мухаммед — про­рок його».

Намаз − щоденна п'ятиразова молитва. Така п'ятикратна молитва покликана зміцнювати осно­ви віри та постійно нагадувати про постулати ісламу. Загальнообов'язковою є загальна молитва в мечеті − салат аль-джама, або салат ад-джума (полуден­на молитва щоп’ятниці). В ісламі немає священиків у християнському розумінні. Кожний мусульманин є священиком сам для себе. Нікому не заборонено наближатися до Бога своєю вірою. А мусульманське духовенство нерідко поєднує вико­нання духовних і світських обов'язків. Імам, який стоїть пе­ред зібранням і веде молитву, не є священиком. Ним може бути будь-хто, хто добровільно дав згоду очолити молитву, але ця особа повинна знатися на основах мусульманської ві­ри і добре знати Коран, який читається під час молитви.

Уразу − піст протягом 30 днів дев’ятого лунного місяця рамадану (рамазану). Рамадан вважається особливим часом для мусульман, оскільки саме в цей місяць Аллах вирішив закликати Мухаммеда до пророцтва і послав йому перші одкровення. Віруючий повинен не пити й ковтка води та не вживати ні­якої їжі від світанку до вечора. Коли зайде сонце і полине вечірній азан, тоді можна розговлятися, але в міру.

Хадж − паломництво до Мекки (храму Кааби), або Ме­дини (гробу Мухаммеда). Мекка — головне священне місто мусульман у Хиджазі (Саудівська Аравія), де народився, жив та починав свою про­повідницьку діяльність засновник ісламу Мухаммед. Для мусульманина хадж — це час самоочищення, бо йдучи до святого місця, відчуваючи на­ближення до Кааби (головної святині — кубоподібної будів­лі висотою до 15 метрів, складеної з кам'яних плит), людина всім серцем відвертається від спокуси і помилок, кається в гріхах, у неї з'являються нові праведні думки. Кааба − це осо­блива святиня, куди немусульманину вхід заборонено (ха-рам («священна», «заборонена»). Хадж здійснюється у місяць зуль-хад-жа (четвертий після ра-мадану). Під час хаджу мусульманин мусить виконати чотири не­обхідні умови: покритись іхрам (двома простими покривалами біло­го кольору); обійти навколо Кааби; здійснити похід в долину Арафат; ще раз обійти навколо Кааби. Чоловіки-паломники, які виконали всі чотири умови, називаються хаджі, а жінки — хаджа.

Закят (очищення)− подання милостині усім нужбенним.

В ісламі існують й інші обряди: суннат (обрізання), завадж (шлюб), джиназа (поховання померлих).

Мусульманський культ передбачає також дотри­мання мусульманських свят. Серед них особливе значення має ураза-байрам (араб. − свято розговіння) − свято розговіння, пов’язане з кінцем місячного посту рамадану. Найголовнішим святом мусульман є курбан-байрам − принесення кривавої жертви (вівці, ягняти, барана, верблюда) під час хаджу на згадку про те, що Ібрагім був готовий принести в жертву свого сина Ісмаї­ла. В особливій шані й свято мавлюд-ан-набі (день наро­дження пророка Мухаммеда), що відзначається мусульма­нами у місяці рабі-аль-авваль.