К.С. Хахуліна, В.А. Малига, І.В. Стадник

К.С. Хахуліна, В.А. Малига, І.В. Стадник

 

 

ТЕОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА

В схемах та визначеннях

Навчальний посібник

Рекомендовано Міністерством освіти і науки України

Донецьк 2008

ББК ХО я73 УДК.34 (072) Х278

Рекомендовано Міністерством освіти і науки України (лист № 14/13.2-82 від 19.01.06 р.)

 

Рецензенти:	Марков В.І.	– к.ю.н., начальник управління юстиції Донецької області
Чувпило О.О.	– д.ю.н., професор кафедри спеціально-правових дисциплін Донецького державного університету управління
Юсупов В.А.	– д.ю.н., професор, ректор Волгоградського інституту економіки, соціології і права

 

Хахуліна К.С., Малига В.А., Стадник І.В.

Теорія держави і права в схемах та визначеннях: Навчальний посібник. - Донецьк: Донецький національний університет, 2008. - 342 с.

 

В навчальному посібнику схематично зображені основні закономірності виникнення, функціонування і розвитку держави і права, методологія дослідження державно-правової організації суспільства та юридична техніка як єдність трьох складових частин предмету загальнотеоретичної науки про право і державу та наведено визначення основних понять, що відображають історичний і сучасний розвиток держави і права, взаємодію правових явищ, місце і роль теорії держави і права в системі юридичних наук.

Рекомендується студентам вищих навчальних закладів, що навчаються юридичній професії.

 

В учебном пособии схематически выражены основные закономерности возникновения, функционирования и развития государства и права, методология исследования государственно-правовой организации общества и юридическая техника как единство трех составных частей предмета общетеоретической науки о праве и государстве и приведены определения основных понятий, отражающих историческое и современное развитие государства и права, взаимодействие правовых явлений, место и роль теории государства и права в системе юридических наук.

Рекомендуется студентам высших учебных заведений, обучающимся юридической профессии.

 

© Хахуліна К. С., 2008

© Малига В. А., 2008

© Стадник І. В., 2008

ЗМІСТ

Вступ
Модуль I «Право як система»
Теорія держави і права як наука
1. Схеми та визначення
2. Контрольні питання для самоперевірки знань з теми
Походження держави і права
1. Схеми та визначення
2. Контрольні питання для самоперевірки знань з теми
Право в системі соціального регулювання відносин у суспільстві
1. Схеми та визначення
2. Контрольні питання для самоперевірки знань з теми
Джерела (форми) права
1. Схеми та визначення
2. Контрольні питання для самоперевірки знань з теми
Правотворчість і систематизація в праві
1. Схеми та визначення
2. Контрольні питання для самоперевірки знань з теми
Право як система. Основні правові системи сучасного світу
1. Схеми та визначення
2. Контрольні питання для самоперевірки знань з теми
Правова норма
1. Схеми та визначення
2. Контрольні питання для самоперевірки знань з теми
Тестові завдання для контролю знань з модулю I «Право як система»
Модуль II «Дія права в суспільстві та державі»
Правові відносини
1. Схеми та визначення
2. Контрольні питання для самоперевірки знань з теми
Реалізація права. Тлумачення права
1. Схеми та визначення
2. Контрольні питання для самоперевірки знань з теми
Механізм і ефективність правового регулювання суспільних відносин
1. Схеми та визначення
2. Контрольні питання для самоперевірки знань з теми
Правомірна і неправомірна поведінка. Юридична відповідальність
1. Схеми та визначення
2. Контрольні питання для самоперевірки знань з теми
Поняття та ознаки держави. Її сутність і функції
1. Схеми та визначення
2. Контрольні питання для самоперевірки знань з теми
Форма держави
1. Схеми та визначення
2. Контрольні питання для самоперевірки знань з теми
Громадянське суспільство і його політична організація (система)
1. Схеми та визначення
2. Контрольні питання для самоперевірки знань з теми
Правова держава. Поняття, система та захист прав людини
1. Схеми та визначення
2. Контрольні питання для самоперевірки знань з теми
Тестові завдання для контролю знань з модулю II «Дія права в суспільстві та державі»
Рекомендована література
Підручники та навчальні посібники
Спеціальна література
Предметний покажчик

ВСТУП

 

Теорія держави і права - фундаментальна юридична наука, що досліджує основні, загальні закономірності виникнення, функціонування та розвитку державно-правової організації суспільного життя.

Як наука теорія держави і права є самостійною галуззю знань і має специфічний, відокремлений предмет дослідження. Жодна юридична наука, крім теорії, не вивчає весь комплекс державно-правової організації суспільства в цілому. Теорія досліджує її із часу виникнення у всьому процесі розвитку людського суспільства, включаючи сучасну епоху й перспективи майбутнього, під кутом зору виявлення й визначення основних, загальних закономірностей цього процесу, тоді як предмети вивчення інших юридичних наук «локалізовані» у часі (наприклад, історичні науки про державу і право) або просторі (так, цивільне право вивчає певні групи відносин у суспільстві). Тому вивчення теорії держави і права як навчальної дисципліни виступає своєрідним введенням у галузеві юридичні дисципліни.

Пропедевтична роль теорії держави і права в системі юридичних наук обумовлена також тим, що до її предмету у якості складової частини відноситься юридична техніка. Теорія досліджує, узагальнює та систематизує юридичні поняття, терміни, конструкції і т.п. як універсальний категоріальний апарат, єдиний для всіх правових наук.

Фундаментальність теорії як науки і навчальної дисципліни визначається також і тим, що до її предмету відноситься методологія (як вчення про методи і сукупність цих методів). У рамках спеціальності «Правознавство» теорія держави і права здійснює методологічну функцію, досліджуючи зміст загального вчення про методи наукового пізнання і узагальнюючи методи як методологічну основу вивчення різних правових явищ у суспільстві.

Єдність трьох взаємозалежних складових: основні, загальні закономірності виникнення, функціонування та розвитку держави і права, методологія і юридична техніка, виступаючи предметом теорії, передбачає її вивчення на початковому етапі навчання юридичній професії, оскільки засвоєння загальнотеоретичних положень дає студентам необхідну базу для оволодіння галузевими юридичними дисциплінами.

При цьому метою вивчення теорії держави і права як навчальної дисципліни є встановлення й обґрунтування загальних закономірностей виникнення, функціонування та розвитку держави і права. Досягнення цієї мети передбачає реалізацію завдання по навчанню практичним навичкам і вмінням, опанувавши які, студенти могли б:

- правильно і юридично грамотно використовувати правові поняття, терміни, конструкції та категорії;

- застосовувати теоретичні знання в юридичній практиці на основі професійного аналізу системи права і системи законодавства;

- використовуючи критерії класифікації держави і права, визначати форму конкретної держави і вид правової системи;

- здійснювати обґрунтований аналіз юридичних норм;

- тлумачити правові норми;

- аргументувати правові рішення щодо конкретних юридичних справ;

- аналітично оцінювати галузеву належність правових норм і правових відносин.

Зміст теорії держави і права як навчальної дисципліни розкривається в наступних модулях і темах:

Модуль 1. Право як система

1. Теорія держави і права як наука.

2. Походження держави і права.

3. Право в системі соціального регулювання відносин у суспільстві.

4. Джерела (форми) права.

5. Правотворчість і систематизація в праві.

6. Право як система. Основні правові системи сучасного світу.

7. Правова норма.

МОДУЛЬ I. ПРАВО ЯК СИСТЕМА

 

ТЕОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ЯК НАУКА

СХЕМИ ТА ВИЗНАЧЕННЯ

Наука – це система знань, що розкривають картину розвитку світу (включає систему знань про дійсність і діяльність щодо вироблення та теоретичної систематизації нових знань).

Об'єкт дослідження– це те, на що спрямовані дослідницькі зусилля тієї або іншої науки (або групи наук).

Предмет дослідження – це частина об'єкту, що безпосередньо досліджується наукою.

Метод дослідження – сукупність способів і прийомів, що використовуються наукою для вивчення предмета.

Теорія держави і права – це фундаментальна юридична наука, що досліджує основні загальні закономірності виникнення, функціонування та розвитку держави й права, а також узагальнює і систематизує методологію пізнання правових явищ і юридичну техніку.

 

 

 

 

Філософія вивчає загальні зв'язки та взаємодію в розвитку природи, суспільства, мислення, а також формує методологічну основу наукового пізнання світу.

Історія вивчає минулий розвиток людського суспільства в його розмаїтті, досліджує історичні факти, події і процеси з метою встановлення хронологічно достовірної картини розвитку суспільства.

Соціологія вивчає суспільство як цілісну систему, а також окремі соціальні структури, інститути, процеси, явища.

Економічна теорія вивчає виробничі відносини, обмін і споживання товарів, робіт і послуг, тобто закономірності розвитку та функціонування економіки.

Політологія вивчає політичну реальність, тобто закономірності розвитку та функціонування влади в державі, політичних інститутів, відносин, свідомості і т.п.

Теорія держави і права вивчає державу і право в їх єдності та взаємодії.

 

 

 

Філософія права – це наука, що вивчає саму ідею права, тобто розуміння та визначення права в його розмежуванні і співвідношенні із законом.

Теорія держави і права – це наука, що вивчає державу і право як юридичні явища в суспільстві (на рівні безпосередньо юридичної догматики).

Соціологія права – це наука, що вивчає дію права, опосередковану іншими (неюридичними) факторами і процесами.

 

Період становлення ТДП. Головна увага приділяється проблемам держави. Право практично ігнорується. Однак в 1919 р. було створене перше радянське визначення права. В 20-і роки з'явилися перші програми та навчальні посібники із загальної теорії держави і права. В 1932 р. вийшов навчальний посібник для комвузів «Вчення про державу і право» за редакцією Є.Б.Пашуканіса.

Період формування ТДП як самостійної науки. У центрі уваги проблеми сутності, поняття та змісту права, а також ролі і функцій держави. Негативну роль у цей період зіграли помилкові теоретичні концепції А.Я.Вишинського, вплив «культу особистості» на розвиток юридичної науки в цілому і ТДП зокрема. В 1940 р. вийшов підручник з теорії держави і права С.А.Голунського і М.С.Строговича, що зіграв позитивну роль в подальшому формуванні та розвитку ТДП.

Період розвитку ТДП як самостійної науки. Видається значна кількість робіт, присвячених питанням держави і права. Особлива увага приділяється проблемам законності та правопорядку, системи права, кодифікації законодавства та ін. Однак при цьому спостерігається однобічний підхід до аналізу цих проблем, в основі якого лежить, насамперед, класове вчення про державу і право.

Період реформування та оновлення загальнотеоретичної юридичної доктрини. Відхід від класової ідеології як єдино вірної в дослідженні проблем держави і права. Приділяється увага, насамперед, соціальним якостям держави і права. Розробка проблем методології юридичної науки. На перше місце виходять проблеми державного будівництва, демократії, побудови громадянського суспільства та правової держави.

 

 

Енциклопедія права – це навчальна дисципліна, що включає систему елементарних (початкових, вступних) знань про державу й право, що вже сформувалися; є частиною теорії держави і права як навчальної дисципліни.

 

Функції теорії держави і права– це основні напрямки дослідження, що визначають сутність і головне призначення даної науки в дослідженні держави і права.

Онтологічна функція теорії держави й права полягає в пізнанні (констатаційна) і поясненні (інтерпретаційна) явищ державно-правової дійсності.

Еврістична функція теорії держави і права полягає у відкритті та дослідженні нових закономірностей функціонування держави і права.

Методологічна функція теорії держави і права полягає у формулюванні, узагальненні та систематизації методів, понять, категорій, термінів, конструкцій і т.п., що мають загальноправове значення.

Політична функція теорії держави і права полягає у формуванні наукових основ внутрішньої і зовнішньої державної політики, забезпеченні науковості державного управління, а також розробці стратегії здійснення державної влади.

Практично-організаторська функція теорії держави і праваполягає у формулюванні наукових рекомендацій з вирішення численних практичних проблем державно-правового будівництва, а також розробці тактики здійснення державної влади.

Ідеологічна функція теорії держави і права полягає у виробленні та систематизації ідей про державу і право, створенні наукової основи для формування та розвитку громадянського суспільства і правової держави.

Прогностична функція теорії держави і права полягає у встановленні та оцінці тенденцій державно-правового розвитку і обґрунтуванні перспектив наступного розвитку держави й права.

 

Методологія – 1) вчення про методи; 2) сукупність, система методів, що використовуються у процесі дослідження предмета.

Загальнонаукові методи – це сукупність методів, що використовуються усіма (або більшістю) суспільними науками в процесі дослідження об'єкта та предмета.

Приватно-наукові методи – це методи, що використовуються тією або іншою конкретною наукою (групою наук) для дослідження предмета.

Спеціальні методи – це методи, що є приватно-науковими для інших наук, але використовуються конкретною наукою з метою одержання більш повної та достовірної інформації про предмет дослідження.

Діалектичний метод передбачає дослідження держави і права на основі взаємозв'язку та взаємодії суспільних явищ.

Метафізичний метод передбачає дослідження держави і права як таких у конкретний період на основі надчутливих принципів.

Логічний метод передбачає дослідження держави і права на основі використання прийомів формальної та діалектичної логіки.

Історичний метод передбачає дослідження держави і права з урахуванням послідовної змінюваності історичних етапів поступального розвитку держави і права.

Метод порівняльного правознавства (правової компаративістики) передбачає порівняльне дослідження різних держав і правових систем.

Формально-юридичний метод передбачає дослідження держави і права як правових явищ (на рівні юридичної догматики).

Метод правового моделювання передбачає дослідження держави і права як моделей правових явищ і встановлення на їх основі якостей держави і права як явищ реальної дійсності.

Метод правового експерименту передбачає дослідження держави і права як певних правових явищ в їх взаємодії з іншими (правовими та неправовими) явищами.

Кібернетичний метод передбачає дослідження держави і права як зовні керованих систем.

Синергетичний метод передбачає дослідження держави і права як самокерованих систем.

Статистичний метод передбачає дослідження держави і права як систем певних статистичних закономірностей на основі використання кількісних показників.

Соціологічний метод передбачає дослідження держави і права за допомогою збору, аналізу та оцінки емпіричної правової інформації.

 

 

Безпосередній (прикладний) вплив ТДП на юридичну практику виражається в тому, що теорія держави і права:

- розробляє наукову основу для застосування того або іншого методу правового регулювання;

- допомагає у визначенні правових засобів, необхідних для досягнення цілей правового регулювання;

- допомагає правильно усвідомлювати та застосовувати правові норми;

- розробляє, узагальнює і систематизує юридичну техніку.

Непрямий вплив ТДП на юридичну практику опосередковується галузевими юридичними науками й, тим самим, характеризує загальноправову, міжгалузеву взаємодію, системні зв'язки в праві і т.п.

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ

ПОХОДЖЕННЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА

СХЕМИ ТА ВИЗНАЧЕННЯ

 

 

Первісне стадохарактеризується наступними ознаками:

- відбувається біологічна еволюція людини;

- з'являється членороздільна мова, формується абстрактне мислення;

- поява сучасного людського типу (homo sapiens);

- використовуються дуже примітивні знаряддя праці (коли, камені, неопрацьовані ціпки та т.п.);

- економіка носить переважно привласнюючий характер;

- бродячий спосіб життя поступається місцем напівосілості;

- зародження звичаїв, релігії, ритуалів.

Матріархатхарактеризується наступними ознаками:

- спорідненість визначається за материнською лінією;

- основний осередок - материнський рід;

- головним принципом організації життя є екзогамія;

- поява мотижного рільництва, що свідчить про, хоча й незначний, але поділ праці;

- удосконалення знарядь і прийомів праці;

- загальна власність на землю, знаряддя праці, предмети споживання;

- перехід від привласнюючої економіки до виробляючої;

- перехід до осілого способу життя;

- поява фратрій і племен.

Патріархатхарактеризується наступними ознаками:

- спорідненість визначається за батьківською лінією;

- поява патріархального роду, а потім і патріархальної родини;

- поява орного рільництва;

- поділ праці;

- економіка носить виробляючий характер;

- відбувається соціальне розшарування суспільства.

 

 

Рід – історично сформоване об'єднання людей, що перебувають в дійсній або передбачуваній кровній спорідненості один з одним, що виключає шлюбні відносини між ними.

Екзогамія- у додержавному суспільстві порядок, при якому забороняються шлюби всередині роду й у той же час існують взаємні зобов'язання брати дружину в іншому роді (колективі кровних родичів).

Фратрія – підрозділ племені, що представляє сукупність декількох (спочатку двох) родів, об'єднаних на основі екзогамії, що характеризує дуальну організацію суспільства.

Дуальна родова організація– сукупність двох екзогамних груп в одному постійному взаємошлюбному об'єднанні.

 

 

 

Рецепроктність – принцип функціонування економіки, заснований на тому, що все здобуте та зроблене, віддається до «загального казану».

Редистрибуція – принцип функціонування економіки, заснований на перерозподілі всього зданого, при якому кожний одержує свою частку.

 

 

 

 

 

Влада– здатність і можливість на основі використання різних засобів (авторитет, воля, насильство й т.п.) впливати на діяльність і поведінку людей і підкоряти їх своїй волі.

 

 

 

Право звичаїв – історичний спосіб формування права, що полягав в трансформації (санкціонуванні) фактично сформованих у суспільстві правил поведінки та наданні їм загальнообов'язкового характеру.

Право законів (правотворчість) – історичний спосіб формування права, що представляє собою розпорядження влади.

Право суддів -історичний спосіб формування права, що полягав в визнанні судового рішення правилом загальнообов'язкового характеру.

 

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ

СХЕМИ ТА ВИЗНАЧЕННЯ

 

Система соціального регулювання – сукупність взаємодіючих регуляторів поведінки суб'єктів суспільних відносин (економічних, політичних, моральних, корпоративних, правових, конфесіональних та ін.)

Нормативнерегулювання – це впорядкування відносин на основі спеціально встановлених або об'єктивно сформованих і загальновизнаних правил поведінки (норм).

Індивідуальнерегулювання – це впорядкування відносин на основі спеціально для даного випадку (ad hoc) прийнятого рішення.

Піднормативнерегулювання – це впорядкування відносин за допомогою вирішення конкретних справ (оцінки фактів реального життя), здійснюється відповідно до норми, маючи при цьому індивідуальний характер.

 

 

Система нормативного регулювання – сукупність соціальних і технічних регуляторів, що забезпечують упорядкованість відносин людей.

Соціальнінорми – соціально та економічно обумовлені правила загального характеру, що регулюють відносини між людьми, соціальними групами, організаціями.

Технічнінорми – правила, що регулюють відносини людей до природи.

 

 

Інтерес у праві виступає як реальна спонукаюча причина, що обумовлює мотивацію поведінки згідно або всупереч правилам, що містяться в юридичних нормах, спрямованих на впорядкування суспільних відносин.

Воля в праві означає вільне усвідомлення і його виявлення за допомогою закріплення правил поведінки в юридичних нормах, а також вільне усвідомлення і слідування (або відступ) цим правилам. При цьому право, як результат узгодження індивідуальних воль, в остаточному підсумку закріплює волю держави (суб'єкта правотворчості).

Справедливість у праві виражає принцип: «Права одного суб'єкта закінчуються там, де починаються права інших суб'єктів» і означає вимогу належної, обумовленої поданнями про права людини, поведінки всіх суб'єктів суспільного життя (громадян, держави і т.д.).

Гуманізм у праві виражається у визнанні людини в якості вищої соціальної цінності та нормативному закріпленні реальних механізмів реалізації і захисту його прав і свобод.

Існуюче в праві виражається, по-перше, у закріпленні правом прав і свобод (можливої поведінки) суб'єктів суспільних відносин, і, по-друге, у сприйнятті права як реального регулятора відносин у суспільстві (право як воно є).

Належне в праві виражається, по-перше, у закріпленні правом обов'язків (належної поведінки) суб'єктів суспільних відносин, і, по-друге, у сприйнятті права як ідеалу регулювання відносин у суспільстві (право, яким воно повинно бути).

 

Об'єктивне право– система офіційно виражених і визнаних у суспільстві правил (регуляторів), які охороняються державою, згідно з якими поведінка членів суспільства оцінюється як правомірна або неправомірна.

Суб'єктивні права – система закріплених в об'єктивному праві дозволів (можливостей) здійснення відповідної поведінки, результатом якої є придбання (досягнення) матеріальних і/або нематеріальних благ.

Юридичні обов'язки – система закріплених в об'єктивному праві приписів (необхідностей, зобов’язань) здійснення певної поведінки, що забезпечує реалізацію суб'єктивних прав.

Правові принципи, дефініції і т.д. – система закріплених в об'єктивному праві основ, визначень і т.п., що забезпечують дію права як регулятора поведінки.

 

Взаємодію права і держави виражають три концепції:

1) етатична – держава визначає право, домінує над ним;

2) функціональна – держава охороняє право, право закріплює державу як таку;

3) природньо-правова (моральна) – право закріплює державу як таку, домінує в суспільстві та захищає його від свавілля державної «машини».

Взаємодія права і економіки виражається в соціально-економічній обумовленості права та у вторинному впливі права на економіку.

Взаємодія права та політики припускає первинність права стосовно здійснення політичної діяльності в суспільстві.

Системність означає внутрішньо погоджену єдність всієї сукупності правових норм даної держави.

Логічна структурованість виражається внутрішньою будовою системи права (галузі права, інститути права і т.д.).

Нормативність виражає зовнішній і внутрішній вигляд права, його визначеність як системи правил – норм.

Соціально-політична стабільність припускає незмінність права з погляду загальнолюдських цінностей і моральних принципів.

Динамізм виражає «гнучкість» і досконалість права як регулятора суспільних відносин.

Забезпеченість державним примусом означає, що право охороняється державою і правопорушення тягне застосування примусових заходів.

Функції права – це основні напрямки його впливу на суспільні відносини, обумовлені сутністю та соціальною цінністю права в суспільстві.

 

Функція громадянської згоди полягає в регулюванні правом суспільних відносин у повній відповідності з досягнутими в ході історичного розвитку суспільства уявленнями про загальнолюдські цінності.

Функція соціального захисту полягає в реальному забезпеченні правом ціннісного ставлення до людини, його прав і свобод.

Інформаційна функція полягає в повідомленні (доведенні до відома) суб'єктів суспільного життя про напрямки регулювання суспільних відносин, їх права та обов'язки.

Комунікативна функція полягає у формуванні правом правил цивілізованого спілкування членів суспільства і закріпленні принципу: «Права та свободи людини закінчуються там, де починаються права і свободи інших людей».

Виховна функція полягає у формуванні правом позитивної правосвідомості та поваги до соціально-правових цінностей.

Регулятивна функція права полягає в закріпленні суспільних відносин на основі встановлення прав і обов'язків суб'єктів (статична) і наступному їх упорядкуванні (динамічна).

Охоронна функція права полягає в забезпеченні захисту суб'єктивних прав і виконанні юридичних обов'язків.

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ

ДЖЕРЕЛА (ФОРМИ) ПРАВА

СХЕМИ ТА ВИЗНАЧЕННЯ

Джерело права (у матеріальному сенсі) – це соціально-економічні умови життя суспільства, що визначають спосіб і засіб здійснення державної влади та виступають правотворною силою.

Джерело права (у формально-юридичному сенсі) – це спосіб зовнішнього (офіційно визнаного) вираження норм, що надає їм (нормам) якість юридичних (правових).

Нормативно-правовий акт – це юридичний акт-документ, прийнятий компетентними (уповноваженими) суб'єктами правотворчої діяльності, що вводить у систему права держави нові правові норми і містить ці самі норми.

Закон – це нормативно-правовий акт, прийнятий вищими органами законодавчої влади держави та наділений вищою юридичною силою.

Підзаконний акт – це нормативно-правовий акт, прийнятий органами державної влади або місцевого самоврядування.

Локальний нормативно-правовий акт – це підзаконний акт, прийнятий органами державної влади або місцевого самоврядування, який передбачає певну сферу дії (локалізований у просторі).

Правовий звичай – це історично сформоване правило поведінки (норми), офіційно визнане в суспільстві, яке охороняється державою.

Юридичний прецедент – це створені в процесі юридичної практики (насамперед, судової) правила (норми), які офіційно виражені та охороняються державою, згідно з якими кожна наступна справа вирішується за аналогією з подібною попередньою.

Деклараторнийпрецедент – це правило (норма), що виникає як результат тлумачення судом (суддею) норми статутного права (закону).

Креативнийпрецедент – це правило (норма), що з'являється безпосередньо в процесі рішення конкретної справи.

Нормативний договір – це акт (угода) колективного погодженого волевиявлення двох або декількох суб'єктів правотворчості, що містить правові норми і спрямований на регулювання суспільних відносин у сфері, обумовленій законодавством.

Типовий договір (статут) – це акт погоджувальної (договірної) внутрішньодержавної правотворчості, що містить правові норми і санкціонований у встановленому порядку.

Міжнародна угода – це акт погоджувальної (договірної) міжнародної правотворчості, що містить норми права і прийнятий у встановленому порядку (визнання, ратифікація).

Юридична доктрина – це наукові ідеї, теорії, концепції, вчення, висловлення (письмові та усні), а також праці видатних юристів, офіційно визнані й обов'язкові як вихідний початок і обґрунтування рішення конкретних юридичних справ.

 

Акт тлумачення права(інтерпретаційний акт) – це правовий акт, що роз'ясняє зміст юридичних норм, які містяться у джерелах права (насамперед, нормативно-правових актах).

Індивідуально-правовий акт (у тому числі правозастосовчий акт) – це правовий акт, що містить юридичний опис, мотивацію та власне рішення у конкретній юридичній справі.

 

 

Принцип негайної дії означає, що будь-який закон (НПА) поширює свою дію на відносини, що виникли після початку його дії.

Принцип зворотної сили означає, що новий закон поширює свою дію на відносини, що виникли до початку його дії.

Принцип переживання старого закону означає, що відносини, що виникли за дії «старого» закону та стали предметом юридичної кваліфікації за дії нового закону, оцінюються за «старим» законом.

 

 

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ

В ПРАВІ

СХЕМИ ТА ВИЗНАЧЕННЯ

 

Правотворчість– юридична діяльність компетентних (уповноважених) органів і організацій щодо прийняття правових норм.

 

 

 

 

Юридична (законодавча) техніка – це погоджена сукупність юридичних термінів, конструкцій і презумпцій, а також способів систематизації правових норм, які використовуються у правотворчості (складанні будь-яких юридичних текстів).

Юридичний термін [1] – це поняття, що має в праві конкретно визначений зміст (нерідко відмінний від їх загальновживаного значення).