Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Філософія людської діяльності та управління нею
Усвідомлення соціальної природи людини не виключає необхідності враховування її біологічного походження. Тому життєдіяльність кожного індивіда є сукупністю процесів виявлення та задоволення певних його потреб. Іншими словами, потреби та необхідність їх задоволення виступають рушійною силою діяльності. Тому у філософському аспекті діяльність є основою буття людини та характерним проявом людської активності. Як і будь-яка жива істота, людина діє відповідно до своїх потреб. Однак принципові відмінності людини від всіх інших представників живої природи, якими виступають її соціальний характер та наявність високорозвиненої самосвідомості, істотно розширюють спектр цих потреб і дозволяють управляти процесами їх задоволення. Результати досліджень соціальної психології та соціальної філософії дозволяють детально їх класифікувати і систематизувати, визначити структуру системи людських потреб і закономірних взаємозв'язків між: ними. Потреби являють собою прояви об'єктивної необхідності. Вони суб'єктивно переживаються людиною як певні спонукання до споживання тих чи інших матеріальних або духовних благ або ж як спонукання до творчої діяльності, спілкування з іншими людьми тощо [86, с. 313]. Загально визнаною є запропонована американським психологом А. Маслоу піраміда потреб, структура якої наведена на рис. 4.
Рис. 4. Ієрархія потреб за А. Маслоу як відображення рушійних сил людської діяльності Теорія Маслоу ґрунтується на ідеях філософії екзистенціалізму і полягає у прагненні людини до самоактуалізації та максимальної реалізації свого особистісного потенціалу. В основі ієрархії потреб людини, які виступають рушійною силою її пізнавальної та світоперетворювальної діяльності, лежить припущення, що домінуючі потреби, розташовані на нижньому рівні та притаманні кожній живій істоті, мають бути задоволені до того, як людина усвідомлює потреби наступних рівнів. Це теза підтверджує життєва практика кожної людини і суспільства у цілому. За Маслоу, такий послідовний, ієрархічний характер потреб та інтересів особистості і є основним принципом мотивації людини на певну діяльність, в тому числі й на діяльність у культурній і духовній сфері, на самовдосконалення. Хоча ця потреба може безпосередньо й не усвідомлюватися людиною, а існувати на рівні підсвідомості. І все одно, саме потреба спонукає людину до відповідної діяльності чи поведінки, спрямованих на задоволення цієї потреби. Це стосується насамперед її потреби у самоактуалізації, під якою мається на увазі реалізація людиною всіх своїх здібностей і прагнення стати тим, ким би вона хотіла бути.
Таким чином, потреби дійсно виступають рушійною силою розвитку людини і суспільства в цілому. Більше того, задоволення одних потреб звичайно виступає передумовою виникнення інших і створює об'єктивні умови для їхньої появи та усвідомлення. Тому розвиненій особистості притаманна ціла сукупність соціальних, культурних, духовних потреб, які вона активно прагне задовольнити. Однак для задоволення таких складних потреб людина змушена користуватися результатами діяльності багатьох інших людей, надаючи їм у відповідь результати свої діяльності для задоволення потреб цих людей. Об'єктивно ці процеси й зумовлюють необхідність поглиблення суспільного поділу праці й виступають проявом цього поділу і соціальної сутності людини. Це вимагає детального філософського аналізу сутності діяльності. Стосовно її визначення існують два підходи. Прихильники першого виходять з суспільної сутності людини і визначають діяльність як форму існування людського суспільства. Вони не можуть обійти й того, що людська діяльність не обмежується суспільними формами й додають до визначення і розуміння діяльності як прояв активності суб'єкта, що виражається у доцільному перетворенні навколишнього світу та перетворенні людиною самої себе [45]. Прихильники іншого підходу наголошують на індивідуальному характері діяльності. Тому вона розглядається, наприклад, у Філософському словнику соціальних термінів, як "форма активного ставлення людини до оточуючого її світу з метою перетворення" і, на думку авторів, " включає мету, засіб, результат і форму самого процесу діяльності", причому "основною характеристикою діяльності є її усвідомленість" [115, с. 255].
Останнє зауваження є принциповим, адже філософський аналіз свідчить, що взаємозв'язок і взаємозалежність між; потребами і діяльністю людини не носять і не можуть носити безпосереднього характеру. Людина повинна спочатку усвідомити наявність певної потреби та її сутність і на основі усвідомлення трансформувати потребу у чітко визначену мету, досягнення якої і задовольняє цю потребу. Тобто мета стає своєрідним орієнтиром діяльності, необхідної для її досягнення. Після визначення мети людина має визначити можливі шляхи і засоби її досягнення, спрогнозувати процес діяльності як послідовність дій після досягнення бажаних результатів. Слід також: визначити критерії досягнення мети і після цього здійснити необхідні дії. Таким чином, загальна схема алгоритму діяльності людини від виникнення певної потреби до її задоволення має вигляд, наведений на рис. 5. Рис. 5. Алгоритм дій, спрямованих на задоволення певної потреби Проаналізуємо зміст окремих понять, що виражають сутності, за допомогою яких опосередковується зв'язок між; потребами та діяльністю і забезпечується задоволення потреби. Мета являє собою "відображення у свідомості певного об'єкта того, що є предметом потреб, інтересів та цінностей, на досягнення яких (як бажаного, корисного результату) спрямована діяльність соціального суб'єкта - особистості, соціальної групи, історичної спільності, суспільства" [115, с. 449]. Іноді процес діяльності після досягнення мети, виявляється складним і неочевидним. У таких випадках доцільно визначати загальну і часткові цілі, кінцеві та проміжні. Засоби досягнення мети включають сукупність необхідних для цього матеріальних предметів та відповідні способи дії чи поведінки людини, а для суспільних цілей - і відповідні соціальні інститути. При цьому, що, по-перше, у кожному випадку набір засобів визначається тільки для конкретної мети. По-друге, при їх виборі слід виходити як з технологічних можливостей досягнення мети, так і з відповідності мети і засобів морально-етичним нормам конкретного соціуму та правовим обмеженням. Доречними є зауваження авторів Філософського словника соціальних термінів стосовно того, що "особливої гостроти в історії людства проблема співвідношення мети й засобів набуває у зв'язку з відомою тезою ієзуїтів - "мета виправдовує засоби", а також з різновидом людської поведінки, що дістав назву "макіавеллізм" - від імені Н. Макіавеллі, італійського політичного мислителя, громадського діяча й письменника, який довів можливість у конкретних історичних умовах переступати через закони моралі для досягнення великих і благородних цілей. З історичного досвіду відомо, що різноманітні соціальні (насамперед політичні) сили та лідери для досягнення власної мети не нехтували використанням будь-яких засобів" [115, с. 449]. Подібні ж численні випадки ми спостерігали і спостерігаємо в Україні, наприклад, в процесі приватизації найпривабливіших об'єктів державної власності. Таким чином, у питаннях мети, засобів та діяльності після її досягнення філософія управління стикається з морально-етичними проблемами, що дозволяє говорити про необхідність наукової розробки і етики управління. До речі, проблеми мети і засобів її досягнення становлять предмет дослідження окремої філософської дисципліни - телеології.
Результат діяльності після досягнення визначеної мети являє собою фактичну міру її досягнення. Річ у тім, що мета виступає відображенням у людській свідомості бажаного об'єкта, певним його ідеалізованим образом. На момент визначення мети суб'єкт не може уявляти собі повний спектр обставин і перешкод, які йому необхідно буде подолати в процесі відповідної діяльності, щоб досягти мети. Більш-менш реальну картину він починає розуміти уже тільки під час цієї діяльності, і в залежності від наявних ресурсів і можливостей часто змушений здійснювати певну корекцію своїх дій, засобів, а інколи і самої мети. Філософський аналіз співвідношення мети і результату свідчить про його суперечливий діалектичний характер. Він полягає у тому, що єдність і взаємна доповнюваність мети і результату діяльності "пов'язана із суперечливим (неадекватним) розумінням взаємозв'язку потреб, інтересів та ціннісних орієнтирів і того історичного факту, що етичні принципи є передумовою будь-якого рішення соціального суб'єкта у виборі методу, виходячи з наявних засобів, або, навпаки, визначенні засобів реалізації на основі певного методу, бо їх ігнорування неминуче призводить до страждань, особистісних та соціально-історичних конфліктів, загрожує самому існуванню людини" [115, с. 449-450]. Для визначення якості результату та його прийнятності звичайно застосовується чітко визначений заздалегідь критерій або сукупність критеріїв, які виступають об'єктивним показником міри відхилення фактичного результату діяльності від його ідеального образу, яким визначалась бажана мета людини. У будь-якому разі, сутність людської діяльності полягає у своєрідному перетворенні природних речей і явищ у елементи людської життєдіяльності, а потреб, інтересів і цілей людини - на реальні речі та процеси. Таким чином, діяльність водночас постає і проявом нерозривної єдності людини з природою, і універсальним явищем, виступає засобом поєднання людини із зовнішнім світом, з іншими людьми і духовно-культурним надбанням цивілізації. Ускладнення цілей і змісту діяльності вимагає участі в ній великої кількості людей і зумовлює необхідність колективного характеру діяльності та її розчленування на окремі складові, функції, операції тощо, які мають здійснюватись окремими виконавцями чи групами виконавців. Таким чином, по мірі суспільного розвитку істотно посилюється необхідність в управлінській діяльності та відповідному удосконаленні характеру і технологій управління спільною діяльністю великих груп людей.
У зв'язку з науково-технічним і соціальним прогресом сьогодні продовжується процес подальшої диференціації видів людської діяльності, їх можна класифікувати за різними основами. За переважною спрямованістю виділяють практичну і духовну діяльність, за способом здійснення - фізичну і розумову. За мірою відповідності правовим нормам діяльність є законною, незаконною та протиправною, а за відповідністю морально-етичним нормам суспільства - моральною і аморальною. Відповідно до цілей людини діяльність може бути корисною, цілеспрямованою та марною, безплідною. Відповідно до числа учасників розглядають індивідуальну та колективну діяльність. При філософському аналізі діяльність іноді розглядають з позицій відповідності її цілей та результатів основному вектору загально-цивілізаційного розвитку, і у випадку, якщо напрям діяльності збігається з цим вектором, вона вважається прогресивною. Якщо ж спрямованість діяльності протилежна йому, вона вважається реакційною. Однак тут слід підкреслити, що критерії визначення цього вектора, а відповідно й характеру діяльності, залежать від суб'єктивної позиції того, хто здійснює цю оцінку. Тому нерідко з точки зору одних дослідників той чи інший соціальний процес, як і діяльність тієї чи іншої особи вважаються прогресивними, тоді як інші визнають їх реакційними. Існують й інші підходи та класифікаційні ознаки, за якими людську діяльність поділяють, наприклад, на активну і пасивну, на творчу і рутинну тощо. Ще з більшою різноманітністю видів людської діяльності доводиться зустрічатись з позицій зіставлення її характеру з конкретними сферами застосування цієї діяльності та її результатів. Наприклад, можна назвати такі її види, як політична, виробнича, трудова, освітня, пізнавальна, споживча, громадська, ігрова тощо. Однак в кожному з них можна чітко виділити управлінську і виконавську діяльність. Незалежно від конкретної сфери, у структурі видів діяльності істотне місце посідає така її форма, як міжособистісне спілкування, і такий його досить поширений у практиці соціального управління різновид, як управлінське спілкування. Характерна особливість спілкування полягає в тім, що воно виникає не як дія, а як взаємодія двох чи більше людей і виступає відображенням, а інколи й основним інструментом цієї взаємодії у процесі спільної діяльності, спрямованої на досягнення заздалегідь визначених групових чи загальносуспільних цілей. Суспільство, певна його частина чи соціальна група, впливаючи Н9. процеси формування і задоволення потреб особистості, отримують реальні можливості для управління її інтересами і поведінкою, Для спрямування її життєвої орієнтації. Тому ці процеси стають важливими чинниками формування свідомості особистості та механізмами реального управління її вчинками і характером поведінки, тобто чинниками соціалізації особистості.
Однак і без цього кожний з розглянутих видів людської діяльності так чи інакше впливає на суб'єкт діяльності, формуючи окремі його риси і якості та особистість у цілому. Ці нові риси та якості (чи рівень їх розвиненості), в свою чергу, починають впливати на характер і результати діяльності та на характер потреб та інтересів самої людини, і процес набуває певної циклічності. Так, підвищення рівня професійних умінь і навичок виконавця і розвиток професійно значимих якостей сприяють зростанню ефективності його діяльності, що може у свою чергу, збільшувати його інтерес до процесу діяльності, прагнення глибше усвідомити її зміст і цілі, удосконалити характер її здійснення. Зміна інтересів, інтелектуальний та фізичний розвиток здатні розширювати коло потреб людини, збагачувати її духовно, спонукати до нових видів діяльності - творчої, духовної, пізнавальної тощо. Діалектику цих процесів можна відобразити за допомогою рис. 6. Рис. 6. Діалектика взаємозв'язку між: потребами й інтересами особистості та її діяльністю Його аналіз свідчить про наявність складної сукупності прямих і зворотних зв'язків в системі "потреби-діяльність-інтереси". Суспільна природа людини та її участь у спільній діяльності істотно посилюють інтенсивність цих зв'язків через потужний вплив синергетичного характеру на особистість людини з боку її взаємовідносин з іншими людьми в процесі спільної діяльності. Ці відносини мають різні інтенсивність, масштаб і спрямованість, являючи собою специфічну форму, в якій відбувається спільна діяльність. Так, І. Ф. Надольний, В. П. Андрущенко, І. В. Бойченко та інші вказують на великомасштабні, міжгрупові відносини, що мають місце в основних сферах життєдіяльності суспільства. Тому й суспільні відносини, за їх словами, "поділяються на трудові, виробничі, соціальні, політичні, правові, національні, моральні, естетичні, релігійні та ін. Кожний з цих видів суспільних відносин відповідає певному видові діяльності (виробнича діяльність - виробничі відносини, політична діяльність - політичні відносини тощо)" [117, с. 473-474]. Між: суспільними відносинами і особистістю існує складна сукупність зв'язків. Вважається що людина взагалі стає особистістю тільки тоді, коли вона опиняється в системі суспільних відносин, зумовлених її участю у цілеспрямованій, спільній з іншими людьми діяльності. К. Маркс навіть визначав сутність людини як сукупність її суспільних відносин. Тому сукупність цих відносин здійснює потужний вплив на розвиток особистості та окремих її рис і якостей. Цей вплив має подвійну природу. З одного боку, він носить об'єктивний характер і виступає як своєрідний концентрований прояв суспільних вимог до професіоналізму та особистісних якостей людини, необхідних для належного виконання певних функцій та обов'язків у системі спільної діяльності. З іншого боку, цей вплив має і суб'єктивну природу, виступаючи усвідомленою особистістю потребою у суспільному визнанні її значущості. Існує цікавий феномен реалізації цього суб'єктивного впливу. Він полягає у самоосвіті, самовихованні та самовдосконаленні особистості і відкриває шлях до усвідомлення нею ціннісних аспектів діяльності, а відтак і до самореалізації та самоактуалізації. Усвідомлення ж людиною ціннісної значущості для себе своєї діяльності виступає основною відмінністю особистості професіонала від просто фахівця. Філософський аналіз діяльності та її впливу на формування і розвиток особистості визначає необхідність звернутись до її сучасних особливостей. Справа в тому, що, з одного боку, характер діяльності людини суттєво залежить від суспільних умов, а з іншого, вплив суспільства на процес формування особистості та її розвиток здійснюється саме через діяльність. Ці взаємозв'язки можна показати у вигляді рис. 7.
Рис. 7. Характер впливу суспільства й діяльності на формування та розвиток особистості Сучасні особливості виробничої діяльності характеризують складні й суперечливі процеси розвитку її цілей і змісту. З одного боку, відбувається поглиблення суспільного поділу праці як дійовий шлях підвищення ефективності виробництва. Внаслідок цього окремі види діяльності можуть набувати рутинного характеру як просте повторювання монотонних операцій, де не залишається місця для творчості та можливостей прояву працівником свої індивідуальності. Пошук механізмів мотивації праці зумовив дослідження, розробку і впровадження різних економічних, психологічних, організаційно-технічних та інших заходів. Однак така праця не може задовольнити інтереси працівника й не приносить йому морального і духовного задоволення. Вона втрачає ціннісний смисл і немов би знеособлює виконавця. Тому, з іншого ж боку, в умовах зростання ролі людського чинника йдуть інтенсивні пошуки нових організаційних форм виробничої діяльності, нового її змісту, які б відповідали інтересам працівника і сприяли реалізації його творчого потенціалу. Важливість цих процесів зумовлена не тільки психологічним, особистісним, а й суто економічним значенням, оскільки результати праці, що відповідає інтересам виконавця, виявляються набагато вищими, ніж за відсутності у нього безпосереднього інтересу. Ось чому сьогодні істотно зростають роль і значення філософського осмислення проблем діяльності, оскільки можливість практичного формування тих її умов і форм, які дійсно забезпечують умови для самореалізації особистості, значною мірою визначається характером соціального управління і професіоналізмом керівника стосовно характеру і культури виконання ним управлінських функцій. У зв'язку з цим глибокого філософського аналізу потребують також проблеми характеру і змісту як самого соціального управління, так і організації ефективної професійної, управлінської, психолого-педагогічної та загальнокультурної підготовки майбутніх керівників. Відомо, що умовами самоствердження особистості, можливості забезпечення її самореалізації, прояву здібностей і таланту виступає не абияка діяльність, а саме та, що має творчий характер. У зв'язку з цим, посилаючись на думку І. Ф. Надольного, В. П. Андрущенка, І. В. Бойченка та інших, зазначимо, що "творчість - це така форма людської діяльності, яка ставить за мету пошук і практичне створення нового, оригінального, унікального, кращого, прогресивнішого, соціально значущого" [117, с. 476]. Оскільки існують різні види людської діяльності, відповідно до них виділяють і різні види творчості. Широковідомі, наприклад, філософська, наукова, педагогічна, технічна, виробнича, політична, правова, управлінська, художня та інші види творчості. Цілком можливе й поєднання однією людиною у своїй діяльності різних видів творчості. Прикладами цього можуть виступати науково-технічна або науково-педагогічна творчість. Важливо, також що саме в процесі творчої діяльності людина досягає найвищих результатів, що робить її діяльність не тільки більш соціально значущою, а й внутрішньо привабливою для самої людини, активно сприяє її особистісному розвитку та самоактуалізації, тобто успішному досягненню нею своїх життєвих цілей і стану щастя. Однак при всій важливості таких можливостей особистісного розвитку людини, який відбувається через творчу виробничу чи іншу діяльність, суспільство як цілісна соціальна система, що розвивається, для забезпечення своєї життєдіяльності, відтворення і розвитку не може пасивно чекати, поки той чи інший індивід знайде себе у певному виді діяльності й почне розвиватись. Для процесів функціонування суспільства характерними є взаємодія двох тенденцій - стихійної, яка виступає проявом впливу на нього величезної кількості чинників внутрішньої та зовнішньої природи, та свідомої, яка полягає у спеціально організованій формі діяльності, що і являє собою управління суспільством у цілому та окремими його структурними та функціональними підсистемами або окремими сферами людської діяльності. Надзвичайно складна структура сучасної суспільної організації життєдіяльності людей та різноманітних процесів, які визначають її функціонування і розвиток, зумовлюють необхідність не тільки у належному соціальному управлінні, а й у формуванні його наукових основ. Відповідно до цієї складності наука про управління соціальними системами і вивчає сукупність і взаємодію політичних, правових, соціальних, організаційних, економічних, культурних, морально-етичних, психологічних, технологічних та інших відносин між: людьми, що виникають в процесі управління. Ці відносини позначаються на характері підготовки, прийняття і реалізації управлінських рішень. Оскільки для забезпечення належної ефективності соціального управління воно має носити системний характер, предмет науки про управління соціальними системами включає перш за все удосконалення закономірностей їхнього функціонування і розвитку, з яких і виводяться принципи організації управління, його моделі, методи, форми і технології, а також; найбільш доцільні структури управлінських систем. Успішне розв'язання цих завдань вимагає чітких методологічних позицій, знання сутності феномену управління та його найбільш загальних закономірностей, які виступають предметом філософії управління. В то й же час, як справедливо зазначає російський дослідник А. А. Миголатьєв, "філософія не підміняє науку управління, не виконує її спеціальних функцій". На його глибоке переконання, мета філософії держави і права (додамо, що й мета філософії управління також:) "полягає перш за все у формуванні загальнотеоретичних і методологічних основ управлінської діяльності у співвіднесенні з іншими її видами і соціальною необхідністю". Загальнофілософського значення, як підкреслює автор, "набуває установка детермінацій (зумовленостей) управління, притаманних йому причинно-наслідкових відносин і зв'язків, його типології, рівнів, функцій тощо" [60, с. 54]. - Це повною мірою стосується не тільки філософії управління державою і суспільством у цілому, а й філософії управління окремими його функціональними і структурними підсистемами, якими можуть виступати різні соціальні утворення та різні сфери людської діяльності. Однією з таких надзвичайно важливих сфер виступає, зокрема, і система освіти, за допомогою якої суспільство здійснює виховання, навчання та особистісний розвиток підростаючих поколінь, забезпечуючи тим своє відтворення, збереження нагромадженого досвіду й життєвих цінностей та ідеалів, досягнень матеріальної і Духовної культури, а також спадковість у процесі їхньої передачі. Освіта, навчання і виховання особисті за своєю глибинною сутністю являють собою процеси підготовки людей до життя та плідної їх діяльності в конкретному соціумі. Іншими словами, це процеси їхньої підготовки до виконання необхідної й корисної як для себе, так і для суспільства діяльності. Освітньо-виховні процеси здійснюють найрізноманітніші суб'єкти, якими виступають суспільство в цілому, держава, нація, сім'я, школа, церква. Крім того, функції виховання посідають також; істотне місце в діяльності окремих соціальних груп, політичних партій, громадських організацій, виробничих колективів чи військових частин і підрозділів, правоохоронних органів і т. ін. Іноді досить відчутного освітньо-виховного впливу людина може зазнавати також з боку так званих референтних груп - своїх товаришів, однодумців, учасників спільної діяльності чи захоплення тощо. Персоніфікованим суб'єктом виховних впливів звичайно виступають окремо взяті індивіди зазначених соціальних груп. Ними можуть бути батьки виховуваного або інші члени його сім'ї, шкільні вчителі та викладачі вищих закладів освіти, священнослужителі, керівники організацій та підприємств або їх підрозділів, пропагандисти, тренери тощо. Звичайно саме вказані суб'єкти здійснюють і управління виховними процесами шляхом організації тим чи іншим чином контролю результатів виховання та відповідної корекції змісту або характеру виховного впливу у випадку, коли реальні їх результати істотно відхиляються від бажаних. Система виховання завжди має чітко визначені цілі, які полягають у передачі новому поколінню надбань соціального й духовного досвіду, підготувати його до ефективного міжособистісного та ділового спілкування у процесі продуктивної праці та інших форм суспільно корисної діяльності. Стосовно ж особистості, мета виховання полягає у тому, щоб сформувати у неї соціально значущі риси. Таке формування здійснюється шляхом спадкового засвоєння особистістю минулого досвіду, подальшого активного та свідомого виконання певних суспільних функцій у багатоманітних сферах виробництва, духовної культури спілкування. Якщо виховання ставить за мету формування позитивних соціально значущих рис особистості, то воно є гуманістичним і прагне сформувати таку людину, яка була б високорозвиненою у духовно-культурному та фізичному відношеннях [117, с. 481]. Глибинна сутність цього положення стосовно гуманістичного характеру виховання значною мірою збігається з положенням, висловленим свого часу видатним вітчизняним педагогом К. Д. Ушинським про те, що "коли педагогіка хоче виховати людину у всіх відношеннях, то вона повинна, перш за все, пізнати її у всіх відношеннях" [107, с. 23]. Це уявляється тим більш важливим, оскільки особливості нового етапу загальноцивілізаційного розвитку серйозно змінюють спосіб життя і характер людської діяльності. Це вимагає, за словами В. Г. Кременя, "переосмислити співвідношення стабільності та мінливості. На відміну від попередніх епох сьогодні людство постійно перебуває у стані змін. Здатність сприймати зміни і творити їх - найважливіша характеристика способу життя людини у XXI столітті. Ми повинні домогтися, щоб у суспільстві було саме таке розуміння. Треба готувати людину, спроможну до сприйняття і творення змін, щоб вона відчула зрозуміла, сприйняла і сприяла об'єктивно зумовленим змінам у суспільстві. Ми увійшли в період, коли зміна ідей, зміна технологій, зміна знань відбувається швидше, ніж: зміна поколінь, і тому перед освітою постають нові завдання" [46, с. 14]. Цілком зрозуміло, що ці обставини зумовлюють і необхідність нового підходу до філософського осмислення цілей, змісту і сутності людської діяльності та закономірностей їхньої зміни відповідно до глобальних змін умов життєдіяльності суспільства та його розвитку, відповідно до нових реалій, характеру спілкування і взаємодії людей в організації та здійсненні їх спільної діяльності, в управління нею. Перш за все необхідно враховувати істотне зростання ролі продуктивного і творчого видів діяльності, які й забезпечують суспільний розвиток. Таким чином, складні, неоднозначні, а то й суперечливі проблеми взаємовідносин суспільства і особистості, діяльності й управління, розвитку і виховання набувають сьогодні нових аспектів. Вони зумовлені істотними змінами самого суспільства, яке вступає в постіндустріальний етап свого розвитку, а також: змінами цілей і характеру суспільного виробництва та істотним зростанням людського чинника у забезпеченні його бажаної ефективності. Тому уявляється цілком зрозумілим, що ефективне розв'язання цих проблем неможливе без глибокого теоретичного аналізу всієї їх сукупності на рівні філософського узагальнення, з використанням сучасної методології системного' підходу.
|
|||||||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-04-19; просмотров: 405; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.14.153.176 (0.049 с.) |