Пит 29. Значення партології у системі політичної науки

V політичній системі, що трансформується, посилюється роль ПОЛІТИЧНИХ партій. Партії стали головним суб'єктом формування державної політики й органів влади, визначення стратегії розвитку

Країни та її регіонів, відповідальними за стабільність демократичних засад і убезпечення прав та свобод громадян. Це ставить перед поліпішимі і партіями завдання зміцнення своїх ідеологічних та організаційних

основ, розбудови регіональної партійної мережі, вдосконаленпя механізмів поповнення партійних лав, комунікації партій з виборцями,оволодіння навичками політичної конкуренції, де особливе місце посідає конкуренція партійних програм. Партії мають переходишвід ≪програм-декларацій≫ до ≪програм-стратегій≫, ≪програм-конкретних дій≫, у яких чітко віддзеркалювалися б проблеми громадяні визначалися б способи їх вирішення.І Іабуття чинності змін до Конституції України висуває низку заїмші, і до суспільства. Зокрема посилення впливу на формування та впровадження партійної політики на засадах її відкритості, прозорості,пуб ості; вироблення і застосування механізмів моніторингу діяльноїполітичних партій (організацій) та органів влади; участь у виробленні важливих рішень і здійсненні контролю за їх виконанням;налагодження засад комунікації між органами влади, партіями тагромадськістю.

Порівнюючи процеси трансформації частин у минулому єдиної країни, можна виявити фактори, що визначають становленнядемократичних інститутів у сучасному світі. Аналіз партійного будівництва особливо важливий, оскільки сьогодні саме характер партійі партійних систем є центральним пунктом при ідентифікації типу режиму, сформованого в тій чи іншій країні.

Серед цих факторів можна виділити загальні (що діяли скрізь) іспецифічні (притаманні кожній країні окремо). Розглянемо загальні фактори.

У сучасній науці немає загальноприйнятого визначення політичної партії, відсутня і єдність підходів до розуміння її сутності та характерних ознак. За даними З. М. Зотової, тільки у вітчизняних наукових роботах налічується більше двохсот визначень політичної партії [2]. Найбільшу популярність в сучасній політичній і правовій науці отримали електоральне (Д. Сарторі), структурний (М. Дюверже, М. Острогорський), функціональне (К. Лоусон, У. Кротті, Р. Макрідіс), структурно-функціональний (К. Нойман, Дж. Даполамбара, Ж. - Л. Кермонн), ідеологічне (К. фон Бейм) та інші.

В рамках функціонального підходу особливу увагу в дефініції звертається на рольове призначення партій. Історично подібний підхід був притаманний ряду дослідників політичних партій, наприклад П. А. Берліна, визначає партії як «вільні організації маси для досягнення певної соціальної або політичної мети» [3]. Серед сучасних вчених прихильником функціонального визначення є К. Лоусон, що визначає, що «самим задовільним і найкориснішим, так само як і найбільш загальним є визначення, яке робить акцент на політичних діях, ймовірно, скоєних партією» [4]. Згідно з її думку, «політична партія - це організація індивідів, яка прагне шляхом виборів чи крім виборів продовжити повноваження народу або його частини, щоб здійснити політичне панування над цією установою» [5].

Електоральна визначення партії, фактично є різновидом функціонального визначення, засноване на виділенні електоральної функції як найбільш значущою з усіх функцій, що здійснюються партією. Наприклад, Д. Сарторі визначає політичну партію як політичну групу, активно бере участь у проведенні виборів і має завдяки цьому можливість проводити своїх кандидатів у державні установи [6]. В даному випадку сутність політичної партії бачиться, перш за все, в її зв'язку з електоральним процесом, що забезпечує прихід до влади певної групи політиків.

У науці відомі також структурні визначення, що виводять сутність партії зі специфіки її організаційного устрою. Традиції структурного підходу сягають ще до робіт М. Я. Острогорського і Р. Міхельса, які досліджували закономірності структурної динаміки сучасних їм політичних партій і тенденції їх олігархізації в умовах демократичного суспільства [7]. У сучасній науці структурний підхід представлений насамперед Морісом Дюверже, що виділив в якості найважливіших атрибутів партії такі характеристики, як особливості їх структури, тривалість існування, фактори організаційного пристрою.

Окремими західними дослідниками (С. Нойманн та інші) робилися досить вдалі спроби формулювання комплексного структурно-функціонального визначення партії як «статутний організації політичних агентів суспільства, які пов'язані з контролем урядової влади і які змагаються за народну підтримку з іншою групою або групами» [8]. Близьким до структурно-функціонального є і визначення Ю. С. Гамбарова, що міститься в його відомій роботі «Політичні партії в їх минуле та сьогодення» («вільні громадські групи, які утворюються всередині правової держави для спільної дії на грунті спільних всім об'єднуються індивідам інтересів та ідей») [9].

_______________________________________________________________________________________________________________

Порівняно із поняттям “партія” поняття “політична партія” містить вже нову якість, яка полягає в тому, що мова йде про об’єднання людей на певній ідейній основі на відповідних політичних принципах. Політична партія переслідує політичні цілі і використовує для цього політичні засоби. Основним завданням політичної партії, яка об’єднує людей навколо спільних ідейно-політичних принципів, є завоювання та використання політичної влади.

Н.Макіавеллі, Г.Моска, В.Парето, М.Вебер, А.Шумпетер, Дж.Бернхам виводять походження партії із поняття “політика”, “політична”. Інші ж автори – Д.Юм, І-К.Блунчлі, А.Зігфрід, Р.Міхельс, М.Дюверже вважають, що пояснення терміну слід шукати в загальному принципі “партійності”, “партійне об'єднання”.

У зв’язку із цим проблема походження поняття "партія" є достатньо дискусійною. Звичайно, що такий вузьколінгвістичний підхід є далеко недостатнім для вичерпного визначення такого складного феномену яким є політичні партії. Однак такий “ноуменологічний“ підхід до визначення поняття “партія” має місце в сучасній партійній теорії. Знаходимо його, зокрема, у працях А.Ренні, С.Ньюмена, Дж.Сарторі. Лінгвістичне пояснення даного терміну як частини цілого приводить ряд авторів до сприйняття поняття “партії” лише в констексті існування багатопартійності, багатопартійної (як мінімум двопартійної) політичної системи, що загалом не відповідає сучасному їх розумінню. З цієї точки зору єдина партія (монопартія) є такою ж партією як партії, що існують в рамках багатопартійності. Може між ними бути різниця в їх організаційній будові, цілях, функціях і іншому, однак всі вони належать до того самого роду соціальних організацій поскільки для всіх них є спільними інші підставові характеристики, що визначають політичну партію. Звичайно, монопартії відрізняються від плюралістичних партій, але дана конкретно-історична специфіка монопартій не знімає з них загальних ознак політичної партії.

Дослідження політичних партій, які відіграють важливу роль в державно-політичній системі сучасних держав, є однією із найактуальніших проблем цілого ряду сучасних суспільних наук – філософії, державознавства, політології, соціології та суспільствознавства. І важко точно визначити котра із них відіграє домінуючу роль у визначенні партій. При визначенні поняття партії представляється можливим і доцільним виділення наступних науково-методологічних напрямів, з точки зору котрих може інтерпретуватися поняття партія в різних сферах сучасних гуманітарних наук.

По-перше, у філософсько-етичному розумінні встановлюється так зване “органічне” поняття партії як природньої форми об’єднання людей, яке відбувається на основі певних принципів і спрямоване на реалізацію певних цілей.

По-друге, в соціально-історичному аспекті партії можна розглядати як певний цілком стійкий структурний елемент соціальної системи, як колективну форму організації і інституалізації соціально-класової активності, як фактор формування і вираження громадської думки і ідеологічних установок різних соціальних груп. Для цього використовуються категорії науки про суспільство чи співставлення феномену партії з державою, що приводить до того, що практично зі сфери розгляду виключається державно-правові елементи політичних партій.

По-третє, в політологічному, державознавчому значенні поняття партія представляється як елемент державно-політичної системи, тісно зв’язаної із державними та правовими інститутами.

Поняття партії може досліджуватися також і з точки зору “правового” визначення даного політичного інституту. Відповідно слід розмежовувати загальне державно-правове значення поняття партія і конкретне правове визначення поняття партії в законодавстві – перше набуває змісту в результаті розгляду партії в контексті її взаємодії зі всією системою державних, суспільно-політичних і правових інститутів, друге – представляє собою безпосереднє оформлення статусу партій в законі, форму конкретного нормативного відображення політичної партії як певного соціального явища в праві.

Проблема визначення поняття партії набуває додаткового значення з точки зору з’ясування і вирішення тих методологічних проблем, які пов’язані із неоднозначністю трактувань, що використовуються в “класичній” та сучасній політичній науці.

Як всяка політико-правова категорія поняття “партія” змістовно зумовлене об’єктивними закономірностями процесу історичного розвитку. Сама назва “партія”, яка характеризує відокремлену політичну групу суспільства, з’явилася досить давно, в той час, як сама політична партія, в сучасному її розумінні, виникає лише в середині XIX ст. Ця розбіжність між назвою та суттю політичної партії створює ряд труднощів при спробі визначення історичної еволюції партій.

В світовій літературі прийнято оперувати назвою “партія” для визначення політичних груп, прототипів майбутніх політичних партій з XVIII і XIX ст. незважаючи на те, що не були вони партіями в сучасному розумінні даного поняття. На сучасному етапі політичні партії визнаються як інтегрований, складовий елемент конституційного ладу, їх діяльність в більшості випадків врегульована в конституційно-правовому порядку. Все це, безперечно, не можна віднести ні до більш ранніх політичних об’єднань – “протопартій” (відмінність від партій по вертикалі), ні до сучасних, але менш вагомих форм колективної політичної діяльності – “псевдопартій” (угрупуванням виборців, політичним комітетам сприяння групам тиску – відмінність від політичних партій по горизонталі). Отже структура та рамки парадигми партій особливості сутнісної трактовки цього поняття значно залежать від історичних основ та обставин його фіксації.

Поняття політичної партії в політичних концепціях пройшло певну історичну еволюцію в контексті суспільно-політичного розвитку, еволюції державності та демократії. З іншої сторони, еволюція визначалася певним розвитком самої політичної науки і, зокрема, станом вивчення партій.

Визначення поняття партій крім чисто теоретичної сторони має і практичний характер. Адже від наявності в тієї чи іншої організації ознак “партії” визначається її відповідний правовий статус, її права та обов’язки в політичній та громадській сферах, особливе функціональне становище в державному механізмі і ряд інших практичних моментів, які відрізняють політичні партії від виборчих союзів, груп тиску, громадських організацій.

Аналітичні труднощі визначення суті поняття “партія” зумовлені специфікою та різноманітністю підходів, які при цьому застосовуються.. В даний час існують різні підходи до визначення поняття партія, серед котрих варто виділити кілька основних.

По-перше, абстрактно-інтуїтивні формулювання на зразок: “партія – це держава в державі”, “посередник” між державою та суспільством, “міст від мас до вождя” і т.п. Прихильники такого підходу стверджують, що точне визначення поняття “партія” можливе лише в крайньо абстрактному і узагальненому вигляді. Насправді дані визначення-лозунги носять політико-прагматичний характер, а в теоретичному плані вони швидше заважають ніж сприяють визначенню суті даного поняття.

По-друге, в рамках державно-політичної теорії були розроблені більш чіткі, загальні визначення за допомогою котрих робились спроби в єдиній формі виділити та врахувати специфічний характер політичних партій як явищ соціального, політичного та державного життя, особливостей їх ролі в державі, функцій, організаційної форми. Цей напрямок, який є сьогодні достатньо розвинутим має давню історичну традицію і представлений такими авторами як Г.Еллінек, Г.Тріпель. М.Вебер, Г.Кельзен, Ф.Гогель, Ж.Бюрдо, З.Нойманн, Л.Епстейн та інші.

К.фон Байме визначає партію як “групу громадян-однодумців, які діють спільно для досягнення спільних політичних цілей”. Н.А. МакДоналд зазначає, що “партія це група людей, об’єднана навколо певного інтересу, який вони стараються реалізувати і значення якого узагальнюється в певних ідеях”. Е.Берк визначає партію як групу людей, які об’єднані спільним служінням народу.

Французький політолог Ф.Гогель вважає, що партія це “угрупування людей, об’єднаних для участі в політичному житті які мають на меті завоювати повністю чи частково державну владу. Щоб в такий спосіб забезпечити панівне становище ідеям та інтересам членів угрупування”. Інший відомий представник французької політичної науки Ж.Бюрдо під партією розуміє “всяке угрупування людей, які сповідують однакові політичні погляди і докладають всі зусилля, щоби зробити їх панівними в даному суспільстві, одночасно об’єднуючи якомога більшу кількість громадян і намагається захопити владу чи, хоча б впливати на її рішення”. О.Ренней і У.Кенделл вважають партіями “автономні групи, які висувають кандидатів і ведуть виборчу кампанію з надією на встановлення у майбутньому контролю над складом і політикою уряду”. Подібне визначення політичним партіям дається американським вченим Е.Даунсом який вважає, що партія це “коаліція людей, яка бажає законними способами здійснювати контроль за апаратом влади”. При цьому під “коаліцією” він розуміє групу людей, які мають певні спільні цілі, а під “апаратом влади” – фізичні, нормативні і інституційні засоби, якими володіє уряд для здійснення своєї специфічної функції – поділу суспільних ресурсів, під “легальними способами” розуміються проведені належним чином вибори. Широке поширення в науковій літературі здобуло визначення партії німецького соціолога М.Вебера. Під партією він розуміє “добровільне об’єднання громадян, метою котрих є здобуття влади в рамках організації, а активних членів - реалізація матеріальної чи особистої користі, або і одного і другого”.

М.Дюверже визначає партію “як об’єднання з певною внутрішньою будовою”.

Нарешті, третій підхід до визначення дефініції політичної партії заключається у спробах дати визначення партії не через виділення її визначального критерію, а через встановлення цілої системи критеріїв, ознак, сукупність котрих і визначає суть даного поняття. В даний час саме такий підхід вважається найбільш конструктивним. Даний підхід об’єднує наступних представників партійної теоріії – Ж. Ла Паломбару, М.Вейнера, Ф.Сорауфа, М.Дюверже, В.Хенке, К.Хессе, К-Ф.Зайферта, Ж. Шарло, Ф.Борелля та інших. При чому в рамках даного напрямку можна також запропонувати додаткову типологію визначень партій.

Ж.Бюрдо вважає недостатнім загальне визначення політичних партій і пропонує каталог характеристик без яких, на його думку, неможливе повне і правомірне визначення поняття партії. До них він відносить наступні – розвинену організаційну структуру, яка охоплює все суспільство по горизонталі та вертикалі, інформаційну та організаційно-пропагандистську діяльність, виховну функцію реалізація котрої робить партію основним “інкубатором” політичного персоналу.

У 1966р. американські політологи Жозеф Ла Паломбара та Майрон Вайнер спробували дати визначення політичної партії за наступними критеріями:

1)   “життєздатна організація, тобто така, середня тривалість політичного життя якої довша за тривалість життя її керівництва на даний момент;

2)  місцева, добре впорядкована і життєздатна організація, яка підтримує регулярні і різноманітні зв’язки з іншими організаціями в масштабі країни;

3)  тверде бажання державних та місцевих керівників організації взяти в свої руки і здійснювати владу, а не лише впливати на неї;

4)  прагнення отримати підтримку народу через вибори чи якимось іншим способом”.

Перший критерій - тривалість існування організації. Партія повинна пережити своїх засновників, що відрізняє її від клік, клієнтел, камарилій, які зникають разом зі своїми патронами. В тому випадку коли партія організовується навколо фігури харизматичного лідера їй ще доведеться довести можливість свого існування без нього (наприклад голлістська партія у Франції).

Другий критерій – характер організаційної структури, яка повинна включати в себе як керівну ланку загальнонаціонального масштабу так і регіональні, місцеві, локальні партійні організації. Наявність розгалуженої партійної організації, яка охоплює також і місцевий рівень, існування стійких і міцних систематичних зв’язків між загальнонаціональним центром і локальними партійними організаціями відрізняє політичну партію від парламентської фракції. Існує думка, шо партії – це організації, які об’єднують людей разом в більш-менш формалізовану структуру. Політичні партії повинні бути конкуруючими організаціями здатними в рамках політичного ринку впливати на розподіл політичних цінностей. Тому підставовою їх метою, (зрештою характерною для існування всякого роду організацій), є їх організаційне існування в рамках оточення, що динамічно змінюється. Американські політичні партії звичайно відрізняються своєю вільною організацією, а в європейських країнах партії із формальним членством, розвиненою організаційною структурою.

Третій критерій заключається в чітко вираженому, свідомому прагненні керівництва організації, як на центральному рівні так і на місцях, до завоювання і здіійснення влади (самостійно чи в коаліції). Прагнення до безпосереднього здійснення політичної влади – це риса, яка відрізняє політичні партії від груп тиску, союзів підприємців, груп інтересів, які намагаються досягти лише впливу на владу. В багатьох державах існує багато різноманітних груп інтересів, які займаються лоббізмом, впливом на прийняття урядом вигідних для них рішень. Групи інтересу відрізняються від політичних партій тим, що вони лише впливають на політику, в той час як політичні партії її визначають через механізми участі у владі.

Четвертий критерій відображає прагнення забезпечити собі масову підтримку на виборах як зі сторони членів партії так і зі сторони електорату. Пошук масової опори, особливо шляхом участі у виборах відрізняє політичні партії від політичних клубів, які не приймають участі у виборах, а є своєрідними “ідейними лабораторіями”, які здійснюють вплив на владу та громадськість головним чином шляхом формування відповідних політико-філософських і ідеологічних установок. Визначення політичних партій на основі так званих “виборчих дефініцій” є на сьогоднішній день найчастіше вживаним визначенням. Дж.Сарторі стверджує, що “партія це така політична група, котра присутня у виборчому процесі і є здатною висунути через вибори кандидатів на публічні посади”. На думку К.Янда партія - це організація “котра прагне до здобуття політичних становищ своїми легітимними репрезентантами”. Дж.Лане та С.Ерсон визнають політичними партіями тільки ті організації, котрі представлені у виборчих статистиках. Таким чином, політична партія є добровільна організація, яка дає вираз прагненню її членів до здобуття та утримання державної влади шляхом безпосередньої участі у виборах кандидатів, які обіймають становища в законодавчих інститутах або в інститутах виконавчої влади. Поняття політичної партії все більше схиляється до поняття “виборчої партії”, що підкреслює значення цієї сфери в діяльності партії. Однак не можна зводити визначення партії лише до виборчої демократії та виборчої активності. Зокрема, так звані революційні партії організовані в такий спосіб, що стараються отримати контроль над владою не через механізм виборів, а шляхом застосування сили. Тоталітарні партії, скажімо нацисти 30-х років, також творять машину недемократичної держави.

 

Відомий американський теоретик Ф.Сорауф розглядає політичні партії як структури, що складаються з трьох елементів: 1) сама організація, що об’єднує людей для спільної, узгодженої діяльності в досягненні певних цілей. Як всякий інститут партійна організація має своє власне внутрішнє життя – рекрутування нових членів, висунення кандидатур на державні посади, “поділ праці” всередині партії, 2) “державна партія”, тобто члени партії, які організовані в рамках законодавчих, виконавчих і представницьких органах влади, які є фактично продовженням партії в цих органах, 3) “електоральна партія” - включає в себе всіх тих, хто надає партії ту чи іншу підтримку, є її симпатиками, активістами, виборцями. Конкретним співвідношенням цих трьох елементів партії Ф.Сорауф пояснює труднощі як функціонування так і визначення політичних партій. Одночасно він визначає ряд характерних ознак партій, які відрізняють їх від інших політичних організацій. До їх числа відносяться наступні – ступінь активності партій в період виборчих кампаній, розгалужена організаційна структура і наявність в них значної опори в особі членів та симпатиків партії, переважна орієнтація на використання політичних засобів для досягнення своїх цілей, значна стабільність і тривалість існування організації, послідовність у використанні лозунгів, символів, засобів “політичного маркетингу”.

Використовуючи системний підхід, один із відомих американських політологів Д.Ептер характеризує політичні партії як складові елементи політичної системи, “підсистему”, що організує діяльність уряду. При цьому основною ознакою політичних партій він вважає формування громадської думки, розробку політичного курсу який стає рушійним мотивом діяльності уряду і забезпечує розумний баланс між громадською думкою та державною владою. Інша важлива його характеристика заключається в тому, що форма політичної партії залежить від ряду соціально-політичних характеристик суспільства, від існуючих в суспільстві соціальних розколів.

Традиційні положення щодо характеристики і формування політичних партій були піддані нищівній критиці Мішелем Оферле у його роботі, яка з’явилася у серії “Цікаво знати” і називається “Політичні партії” (1988р.). Автор вважає, що ці визначення розглядають як відоме те, що ще вимагає пояснення. На його думку, “позначка політична партія” — це лише можливий варіант більш широкого поняття, яке він називає “політичне підприємство” і яке полягає в “обміні політичних цінностей” на “активну чи пасивну підтримку”.

Визначаючи суть поняття партія, слід зауважити той факт, що ряд авторів вважають неможливим виділення якихось загальних критеріїв для їх характристики в різних суспільних умовах. Поняття партії, на їх погляд, обов’язково передбачає врахування конкретної ситуації в конкретному суспільстві.

Говорячи про теорію політичних партій не можна обійти своєю увагою і марксистського підходу до цієї проблеми. В його основі лежить класовий підхід. Аналізуючи партії в якості політичних організацій класів, марксистсько-ленінська теорія пов’язує їх виникнення і діяльність з поділом суспільства на антагоністичні класи і соціальні групи. Вже в “Маніфесті Комуністичної партії” основоположники марксизму відзначали, що історія всіх суспільств є історією боротьби класів і що всяка класова боротьба є боротьбою політичною і цим зумовлювалась важливість організації пролетаріату у власну політичну партію. Акцентуючи на класовому характері політичних партій, їх тісному зв’язку з інтересами класів та соціальних груп, В.І.Ленін підкреслював, що “класаи керують звичайно і в більшості випадків, по крайній мірі в сучасних цивілізованих країнах, політичні партії”.

Політичні партії, представляючи найбільш активну і організовану частину класу чи соціальної групи, виражають їх інтереси, керують ними в класовій боротьбі, скеровують їх зусилля на досягнення політичних цілей. Як носій класових інтересів партія є відносно стійким суспільно-політичним утворенням, яке володіє рядом специфічних, субстанційних ознак. Вона також виражає відповідні довгострокові, суттєві зв’язки і відносини в суспільстві та державі.

Основною ознакою політичної партії, з точки зору марксизму, є її класова природа і соціально-економічна обумовленість даного феномену. Саме ця ознака є вирішальною для характеристики політичних партій, а всі інші ознаки є похідними. В.І.Ленін з цього приводу особливо наголошував, що “марксистська критика партій полягає власне в конкретному аналізі тієї чи іншої класової основи різних буржуазних партій”.

Таким чином, очевидно що сучасна партійна теорія не володіє єдиною загальновизнаною методикою визначення предмету свого дослідження. Дослідники цього складного суспільного феномену пропонують цілий набір самих різноманітних, часто суперечливих підходів до визначення суті, особливостей і призначення політичних партій. Загалом всі ці підходи можна виділити у дві великі групи, які дотримуються вузького чи широкого визначення політичних партій.