Великий воїн, лицар без страху й закиду, вірний товариш вояків – таким був святослав. «поляжемо, а не осоромимо землі руської» – таке гасло залишив цей Великий князь нащадкам.

Розквіт міжнародних зв’язків Руси за часів Володимира Великого та Ярослава Мудрого.

Наступником Святослава Завойовника на Київському княжому столі у 980 році, після кількох років феодальних усобиць і загибелі братів Ярополка й Олега, став син Святослава від ключниці Малуші Володимир Святославович (980 – 1015 рр.). Напрямки зовнішньої політики Володимира Святославовича географічно були такі ж, як і в його попередників (головні – Степ і відносини зі Східною Римською імперією), але методи вирішення зовнішньополітичних проблем Володимиром відрізнялись від тих, що вживали його славні предки.

Боротьбу з печенігами князь Володимир проводив так же, як і його батько Святослав – шляхом постійних військових походів, бо війни з ними не перепинялись ніколи: «бі рать без переступа», – пише літописець, тобто боротьба була безупинною. Щоб стримати наступ орд, Володимир почав ставити городи й укріплення по обох боках Дніпра; в городах же ставив сильні залоги. Залишки оборонних валів, побудованих у цей час, залишилися й донині – простягаються довгими лініями по 100 – 200 км. Такі величні прикордонні укріплення в більш давні часи зводили тільки римляни. Завдяки фортифікаційним заходам Володимира наступ печенігів на Русь значно послабився.

Відносини зі Східною Римською імперією.

Як і в давніші часи, так і в часи Володимира Святославовича Константинополь підтримував зв’язки з печенігами і раз по раз насилав їх на руські землі. Це було очевидно. Арабський християнський письменник Ях’я Олександрійський зазначив, що після смерті Святослава стосунки між Києвом і Константинополем були дуже неприязні. Але в самій Східній Римській імперії внутрішня боротьба за владу (проти наступників Цимисхія імператорів Василя й Костянтина підняв повстання вельможа Варда Фока) змусила греків шукати порозуміння з Києвом: імператор Василь просив у Володимира допомоги проти заколотників. Греки думали, що, як і раніше, за певну платню київський князь дасть їм своє військо. Але Володимир проявив себе як справжній володар: допомогу обіцяв, але за те запросив руки сестри імператорів.

Греки, які вважали свій «Новий Рим» єдиним утіленням Спасіння на землі, а своїх імператорів прирівнювали до Бога, ще й маючи спеціальні вказівки Костянтина Багрянородного відносно можливих подібних вимог «варварів», були в шоковому стані. Адже вони відмовили в такій честі навіть німецькому королю Оттону, що також титулувався як «римський імператор»! Проте становище Василя й Костянтина було таким скрутним, що їм нічого не залишалось, як погодитися. Так Володимир домігся обіцянки, що цесарівна Анна стане його дружиною, сам при тому виславши на допомогу імператорам 6000 пішого війська. Військо Фоки було розбито. Проте, як тільки небезпека минула, імператори почали робити вигляд, що нічого не обіцяли.

Володимир не став довго чекати, бо зовсім не збирався відступати від своєї вимоги. Князь вийшов у похід на Південь і швидко зайняв Крим. Для Константинополя то був важкий удар. Крим мав для нього важливе значення – місцеві грецькі міста грали роль посередників у торгівлі з усією Східною Європою, втрата їх була б сильним ударом по економіці імперії. Та й просторовий чинник у імперіальній політиці теж скидати з уваги не слід – чим більші межі держави, тим вона могутніша.

Після довгої облоги Володимир заволодів головним містом Криму Херсонесом (Корсунем). Тоді грецькі імператори вирішили виконати свою обіцянку й прислати свою сестру Володимиру. Але при тому поставили умову: князь повинен стати християнином. Володимир погодився. Але ніякого «прийняття християнства від Візантії», як інколи пишеться в літературі, не було – Володимир прийняв аріанський Символ віри (див. текст Символу віри у: Літопис Руський. – С.64), корсунську модель церковної організації, бо та була в той час незалежною від Константинополя, й дав поштовх розвитку в Руси Кирило-Мефодіївського слов’янського обряду.

У Корсуні відбулося його вінчання з Анною, після чого князь забрав свої війська з Криму й повернув Корсунь грекам. На нашу думку, такою своєю дією Володимир, на жаль, тільки посилив позиції греків у Криму. Корсунь же міг розраховувати зовсім на інше, чому, власне, й допомагав Володимиру. Увесь подальший час князювання Володимира у нього були погані стосунки з Кримом. Наше пояснення причини того, чому вони остаточно зіпсувалися, принаймні виглядає логічним.

Водночас зазначимо, що через факт свого одруження з грецькою принцесою честолюбний будівничий нової швидко зростаючої держави Київський князь Володимир став не просто членом родини європейських монархів, а й завдяки своїй порфірородній дружині посів почесне місце в її ієрархії, відтіснивши інших претендентів. Адже саме в цей час руки цієї «доньки Священної імперії» домагався не будь-хто, а сам засновник нової династії французьких королів Гуго Капет (мається його лист до імператорів Василія ІІ і Костянтина з пропозицією дружби й союзу, в кому містилося також прохання руки грецької принцеси, який зберігся у зібранні листів Герберта Орійяка – довіреного секретаря архієпископа Реймського). Але всі ці плани були облишені після отримання французьким монархом вісті про заручини принцеси Анни з руським князем.

Безумовно, встановлення родинних зв’язків між Рюриковичами й Македонською династією набувало важливого політичного значення й сприяло історичному повороту у справі введення християнства в якості офіційної релігії в Руси.