Історична основа і область застосування

Рондо-соната сформувалася у творчості віденських класиків і застосовувалася переважно у фіналах циклів від Гайдна до Шостаковича, рідше – в інших частинах і окремих творах.

Характеристика частин

Рефрен (ГП) – пісенно-танцювального або скерційного плану, тонально замкнутий період, проста двох частинна або трьох частинна форма. Всі проведення рефрену в головній тональності, вони можуть бути розширені, скорочені, варіювати; третє і четверте проведення можуть пропускатися.

Зв’язуюча партія менш розвинена, ніж у звичайній сонатної формі, іноді замінюється короткою зв'язкою або зовсім відсутня. З тематичної сторони заснована на матеріалі Гп або новому тематизмі.

Перший епізод (Пп) викладається в тональності D або паралельного мажору, може бути замкнутий або переростати в зв'язку. З тематичної сторони не утворює різкого контрасту з рефреном. У порівнянні з ПП звичайної сонатної форми менш масштабна (немає розширень, зрушень), викладається у формі періоду або в простій двох частинній формі.

Побічна партія може відразу переходити в друге проведення головної партії. Крім того, в кінці Пп буває доповнення (воно виконує роль Зп), що переростає в зв'язку до другого проведенню Гп.

Таким чином, експозиція закінчується проведенням головної партії в основній тональності. Тональний план експозиції класичної рондо-сонати (Т - D - T) в музиці XIX - XX ст. збагачується далекими співвідношеннями тональностей.

Середній розділ рондо-сонати має два основних різновиди: епізод і розробку.

Епізод по функції і положенню в формі нагадує тріо. Він утворює тематичний, тональний, часто ладовий контраст з крайніми частинами. Звичайні тональності – однойменна, S, VI, можливі й інші. За структурою епізод представляє частіше чіткі форми: період, прості форми з повторенням розділів. Типовим явищем стають зв'язки в кінці або після епізоду в репризі.

Розробка має звичайні для неї властивості. Якщо у розробці використовується переважно головна партія, то на початку репризи вона може пропускатися (така реприза нагадує дзеркальну в сонатній формі).

Інші різновидності середнього розділу: поєднання епізоду і розробки (епізод – розробка або розробка – епізод), два – три епізоди.

Реприза відповідає сонатному принципу завдяки транспозиції побічної партії в головну тональність. Проведення головної партії можуть бути повними, скороченими, варіюватися, динамізуватися. Як уже згадувалося, третє проведення Гп на початку репризи може пропускатися. Четверте проведення Гп буває точним, не в основній тональності (частіше в субдомінантовій), пропущеним у цілях динамізації (це компенсується використанням матеріалу Гп в коді).

Кода стає нормативним розділом, починаючи з Й. Гайдна. Вона завершує форму і приводить контрасти до єдності. Переважання завершення над розвитком надає коді кадансуючий характер. За тематичною основою вона пов'язана з усіма попередніми темами, їх синтезом; рідше використовується новий матеріал.

Форми рондо.

В інструментальній музиці класичного стилю у зв'язку з розвитком циклічних сонатних жанрів виникли більш розгорнуті і складні форми рондо, які отримали назву вищі форми рондо. Типове вище рондо в цілому являє собою три частинну композицію:

Експозиція + середина + реприза

У цій симетричності і репризності виявляється подібність вищого рондо зі складною три частинною і сонатною формами. Але від сонатної форми вища рондо відрізняється тим, що експозиція і реприза складається не з двох основних розділів (партій), а з трьох, утворюючи симетричну три частинну форму. Від складної три частинної форми вище рондо відрізняється тим, що перший епізод (В) спочатку проводиться в побічної тональності, а в репризі в головній.

А + В + А +С чи R + А + В1 + А

Як видно зі схеми, типове вище рондо складається з семи розділів, тому його ще називають семи частинним. У середньому розділі такого рондо може бути нова тема або розробка матеріалу експозиції, а в кінці – кода, яка в ряді випадків утворює самостійний розділ або замінює останнє проведення рефрену і будується на його темі. У класичному вищому рондо рефрен при всіх його повтореннях проводиться в основній тональності.

Перший епізод в експозиції проводиться в домінантовій тональності, а при мінорній основний – в паралельному мажорі. Середній епізод (С) викладається в субдомінантовій або паралельної мінорній тональності. У посткласичних стилях рефрен став повторно проводитися і не в головній тональності.

Про рондо-сонату, як одну з вищих форм рондо, можна говорити в тому випадку, коли перший епізод (В) не тільки проводиться в тих тональних співвідношеннях, що і в сонатної формі, а й отримує домінуюче або хоча б вагоме значення, подібно побічної партії в сонатної експозиції. Великий за розмірами епізод може приготовлюватися сполучної темою.

Риси рондо, які характерні для рондо-сонати: пісенно-танцювальний або скерційний тематизм, неконфліктний характер контрастів, чергування основної теми з епізодами, наявність центрального епізоду.

Риси сонатної форми: співвідношення першого і третього епізодів, аналогічне тональному проведенню П.П. в сонатної експозиції і репризі, наявність розробки і зв'язок.

Экспозиция Средний эпизод Реприза

А + В + А + С или R + А + В₁ + А (кода)

Г.П. П.П. Г.П. Г.П. П.П. Г.П

Рефрен (Г.П.), як правило, завершений в головній тональності, будується у формі періоду, простої двох частинної форми або (рідше) в простій три частинній формі з переходом в середньому розділі.

Зв’язуюча тема є менш розвиненою, але несе в собі ті ж функції, що і в сонатної формі. Може використовувати самостійний матеріал. Є випадки коротких зв'язок або їх відсутність.

Перший епізод В (П.П.) може бути різним за характером і розмірами. Форма його – двох частинна, розвинений період. Заключна тема перетворюється на сполучну до наступного проведення рефрену.

Центральний (контрастний) епізод «С» подібний до тріо чи епізоду в складній три частинній формі (за характером образу, способом введення, вибору тональностей – однойменна, паралельна, субдомінантова). Пишеться він у простій дво- або тричастинній формі.

У рондо А В А R А В1 А центральний епізод розробляє тематичний матеріал експозиції і в ряді випадків значно розростається. Іноді в середньому епізоді поєднується розробний розвиток з епізодом (R + С або С + R). Закінчується центральний епізод динамічною підготовкою репризи.

У репризі повторне проведення рефрену характеризується елементами розробки. При цьому може змінюватися фактура (фігуративно-орнаментальний розвиток), скорочуватися або розширюватися тема.

Останнє, четверте проведення головної партії може бути точним, не в основній тональності, пропускатися за умови використання її матеріалу в коді.

Кода в «фінальних» вищих рондо має велике значення в якості завершення не тільки даної частини, а й циклу в цілому. Заключний характер, незначна роль розробковості, використання і синтез основних тем – ось її основні риси.

У рондо-сонаті іноді зустрічаються не три, а чотири епізоди.

У такому випадку схема виглядає наступним чином:

А + В + А + С + А + Д + А + В₁ + А.

Застосовується рондо-соната у фіналах сонат, симфоній, концертів, камерних ансамблів, як форма самостійних одночастинних творів. Для перших частин сонатно-симфонічного циклу рондо-соната не є типовою.

Особливі форми рондо. Крім вищевказаних типових форм рондо, існує ряд різновидів, які не мають такого нормативного значення і застосовуються значно рідше (як видозміни типових форм):

1) скорочені шести частинні рондо, в репризі яких випускається рефрен:

А + В + А + С + В₁ + А

2) рондо із заміною в репризі першого епізоду B розробкою:

А + В + А + С + А + R + А;

3) рондо з повторенням першого епізоду В у середньому розділі в іншій тональності:

А + В + А + В₁+ А + В₂ + А;

4) дев’яти частинне рондо з включенням в репризу нового третього епізоду з додатковим проведенням рефрену:

А + В + А + С + А + В₁+ А + Д +А;

5) у фіналах «Лондонських симфоній» Й. Гайдна використовується особлива форма, в якій явно виражена сонатність тісно переплітається з рондальністью. Тут рефрен набуває розробковий характер, утворюючи з розробкою єдиний розділ; реприза майже завжди неповна або скорочена:

А + В + А + R + А + В₁ + R; А + В + А + R + А + К; А + В + А + R + В + К