Активи підприємства та їх класифікація

 

У Законі "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" активи характеризуються як ресурси, контрольовані підприємством у результаті минулих подій, використання яких, як очікується, зумовить економічні вигоди в майбутньому.

Це визначення – «в результаті минулих подій» – означає, що господарські операції вже відбулися і в результаті цих операцій підприємство вже має в своєму розпорядженні певні ресурси (засоби) і контролює майбутні економічні вигоди від їх використання. Відзначимо, що економічна вигода – потенційна можливість отримання підприємством грошових коштів від використання активів.

За своїм економічним змістом активи різноманітні, тому основою організації їх обліку базується на науковообгрунтована класифікація за характером участі в господарському процесі і швидкості обороту.

 

1. Нематеріальні активи 1. Запаси

2. Основні засоби 2.Короткострокова

3. Незавершені дебіторська

капітальні інвестиції заборгованість

4. Довгострокові 3. Грошові кошти

фінансові і їх еквіваленти

інвестиції 4. Поточні

5. Довгострокова фінансові

дебіторська інвестиції

заборгованість

 

Рис. 2.1. Класифікація активів підприємства

Критерієм віднесення активів до необоротних або оборотних є термін корисного використання, який підприємством встановлюється самостійно. Якщо встановлений термін більше року, то даний актив слід віднести до необоротних, а якщо менше року – до оборотних.

Розглянемо сутність та зміст групи «Необоротні активи», що входить до складу активів підприємства.

Відповідно до П(С)БО 8 «Нематеріальні активи» нематеріальний актив – немонетарний актив, який не має матеріальної форми, може бути ідентифікований і утримується підприємством з метою використання протягом періоду більше одного року (або одного операційного циклу, якщо він перевищує один рік) для виробництва, торгівлі, в адміністративних цілях або надання в оренду іншим особам.

Об'єктами бухгалтерського обліку нематеріальних активів є: права користування природними ресурсами, майном, на знаки для товарів і послуг, на винаходи, корисні моделі; ноу-хау; авторські і суміжні з ними права.

Основні засоби згідно П(С)БО 7 «Основні засоби» – це матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх в процесі виробництва або поставки товарів, надання послуг, передачі в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше року.

До основних засобів відносять будівлі, споруди, машини і обладнання, транспортні засоби і т.д. У кожну з наведених груп включаються конкретні об'єкти основних засобів. Об'єкт основних засобів – закінчений пристрій з усіма пристосуваннями і приладдям до нього. На кожен об'єкт підприємство встановлює строк корисного використання. Строк корисного використання (експлуатації) – очікуваний період часу, протягом якого необоротні активи будуть використовуватися підприємством або з їх використанням буде виготовлений (виконаний) очікуваний підприємством обсяг продукції (робіт, послуг). Придбані (створені) основні засоби і нематеріальні активи оцінюються за первісною вартістю, яка характеризується як історична (фактична) собівартість у сумі грошових коштів, сплачених при придбанні об’єкта з урахуванням витрат з доставки або в сумі фактичних витрат на будівництво та створення об’єкта.

Віднесення первісної вартості необоротних активі на витрати виробництва здійснюється шляхом нарахування амортизації протягом строку їх корисного використання. П(С)БО 7 «Основні засоби» характеризує амортизацію як систематичний розподіл вартості, необоротних активів, що амортизуються, протягом строку їх корисного використання. Вартість, яка амортизується – це первісна або переоцінена вартість необоротних активів – за відрахування їх ліквідаційної вартості. Переоцінена вартість – це вартість необоротних активів після їх переоцінки.

Ліквідаційна вартість – сума грошових коштів або вартість інших активів, яку підприємство очікує отримати від реалізації (ліквідації) необоротних активів після закінчення строку їх корисного використання (експлуатації), за відрахуванням витрат, пов’язаних з продажем (ліквідацією).

Підприємство самостійно обирає метод нарахування амортизації, виходячи з умов отримання майбутніх економічних вигод. Найпоширенішим є прямолінійний метод, при якому нарахування амортизації здійснюється рівними частками протягом встановленого строку корисного використання.

В бухгалтерському обліку об'єкти основних засобів та нематеріальних активів відображаються за первісною вартістю впродовж всього терміну їх використання, а величина зносу відображається окремо. Проте на будь-яку дату може бути визначена їх залишкова вартість як різниця між первісною вартістю або переоціненою вартістю і нарахованим зносом.

Для розуміння сутності третьої групи у складі необоротних активів слід пригадати поняття інвестиції. Інвестиції(від лат. investire – одягати, оточувати) – вкладення вільного капіталу підприємства в об’єкти підприємницької діяльності, а також у цінні папери (акції, облігації) з метою одержання доходу або встановлення впливу, контролю над підприємством, діяльність якого інвестується. Залежно від цілей інвестування розрізняють капітальні й фінансові інвестиції.

Капітальні інвестиції – вкладення засобів у зміцнення і розширення власної матеріально-технічної бази підприємства шляхом будівництва та придбання машин і обладнання, реконструкції і модернізації необоротних активів.

Якщо придбання основних засобів у бухгалтерському обліку зводиться до декількох господарських операцій (пошук постачальника оплата отримання), то будівництво може мати тривалий характер, і у зв'язку з цим виникає поняття «незавершене будівництво». Незавершене будівництво – сума капітальних інвестицій в незавершене будівництво, у тому числі обладнання для монтажу. Його вартість дорівнює сумі фактичних витрат, пов'язаних з будівництвом об'єкта основних засобів на дату балансу.

Фінансові інвестиції – це активи, якими володіє підприємство з метою збільшення прибутку за рахунок відсотків, дивідендів і т.д.; зростання вартості капіталу або отримання інших вигод для інвестора.

Відмінністю фінансових інвестицій від капітальних полягає в тому, що підприємство здійснює вкладення своїх вільних коштів в інші підприємства шляхом придбання, наприклад, акцій, які принесуть йому прибуток. Оскільки фінансові інвестиції можуть мати термін більше або менше року, вони поділяються на довгострокові і поточні. До необоротних активів будуть віднесені довгострокові фінансові інвестиції.

Довгострокові фінансові інвестиції – це активи, якими володіє підприємство з метою збільшення прибутку, термін використання яких більше дванадцяти місяців з дати балансу.

До необоротних активів відносять також довгострокову дебіторську заборгованість. П(С)БО 10 «Дебіторська заборгованість» дає таке визначення: «дебітори – юридичні і фізичні особи, які внаслідок минулих подій заборгували підприємству певні суми грошових коштів, їх еквівалентів або інших активів. Звідси випливає, що дебіторська заборгованість – це сума заборгованості дебіторів підприємству на певну дату. Вона поділяється на довгострокову – з терміном погашення більше 12 місяців і поточну – з терміном погашення протягом року».

Довгострокова дебіторська заборгованість – заборгованість юридичних і фізичних осіб зі строком погашення більше року. Прикладами такої заборгованості може бути заборгованість орендаря за фінансовою орендою, довгострокові векселі отримані.

Розглянемо сутність і зміст другої групи активів підприємства «Оборотні активи» (рис. 2.1.).

У П(С)БО 2 «Баланс» дається наступне визначення: оборотні активи – грошові кошти і їх еквіваленти, не обмежені у використанні, а також інші активи, призначені для реалізації або споживання протягом операційного циклу або протягом дванадцяти місяців з дати балансу.

Операційний цикл – проміжок часу між придбанням запасів для здійснення діяльності і отриманням грошових коштів від реалізації продукції, товарів, робіт і послуг.

Оборотні активи підприємства представлені такими групами: запаси, короткострокова дебіторська заборгованість, грошові кошти і їх еквіваленти, поточні фінансові інвестиції.

Запаси згідно П(С)БО 9 «Запаси» – це активи, які

- утримуються для подальшого продажу в умовах звичайної господарської діяльності;

- знаходяться в процесі виробництва з метою подальшого продажу продукту виробництва;

- утримуються для споживання при виробництві продукції, виконанні робіт і наданні послуг, а також управління підприємством.

До запасів належать: виробничі запаси (сировина, матеріали, комплектуючі вироби, паливо, тара, будівельні та інші матеріали), тварини на вирощуванні і відгодівлі, готова продукція, незавершене виробництво, товари, малоцінні та швидкозношувані предмети.

До складу оборотних активів включається короткострокова (поточна) дебіторська заборгованість, яку можна згрупувати таким чином:

1) за продукцію, товари, роботи і послуги, не забезпечені векселем;

2) за продукцію, товари, роботи і послуги, забезпечені векселем;

3) за розрахунками;

4) інша дебіторська заборгованість.

При відвантаженні покупцям продукції і товарів, при передачі замовникам виконаних робіт і послуг виникає поточна дебіторська заборгованість в оцінці за первісною вартістю (згідно договором купівлі-продажу). Ця заборгованість характеризується як нормальне явище протягом встановленого в договорі терміну оплати.

При порушенні домовленості щодо терміну оплати дебітором у підприємства виникає сумнівний, а потім безнадійний борг. П(С)БО 10 «Дебіторська заборгованість» сумнівну заборгованість характеризує як поточну (первісно виниклу) дебіторську заборгованість, щодо якої існує невпевненість в її погашенні боржником. У цьому випадку підприємство зобов'язане суми сумнівної заборгованості визнавати як витрати і створювати резерв сумнівних боргів, за рахунок якого списувати безнадійну заборгованість.

Безнадійна дебіторська заборгованість – поточна дебіторська заборгованість, щодо якої існує впевненість у її неповерненні боржником або позовний термін якої закінчився. Термін позовної давності – період часу, протягом якого особа може звернутися до суду для захисту свого порушеного права.

Для відображення в бухгалтерському обліку реальної до отримання дебіторської заборгованості визначають чисту реалізаційну вартість дебіторської заборгованості як різницю між її первісною вартістю і резервом сумнівних боргів.

Заборгованість за векселями одержаними – це заборгованість покупців, замовників за відвантажену їм продукцію, товари, виконані роботи, надані послуги, забезпечена векселем, термін оплати за яким не настав.

Дебіторська заборгованість по розрахунках виникає:

- з бюджетом по переплачених податках;

- за виданими авансами постачальникам і підрядчикам у рахунок майбутніх поставок цінностей, виконаних робіт і послуг;

- за нарахованими доходами на користь підприємства;

- за внутрішніми розрахунками (між структурними підрозділами об'єднання).

До іншої дебіторської заборгованості належить заборгованість працівників підприємства з одержаних позик на індивідуальні потреби, з підзвітних сум, з відшкодування матеріального збитку.

Зміст термінів групи оборотних активів «Грошові кошти та їх еквіваленти» наведено в П(С)БО 4 «Звіт про рух грошових коштів».

Грошові кошти – готівка, грошові кошти на рахунках у банках і депозити до запитання. Об'єктами обліку є грошові кошти в національній та іноземній валюті в касі, на поточних та інших рахунках банків.

Еквіваленти грошових коштів – короткострокові, високоліквідні фінансові інвестиції, вільно конвертовані в певні суми грошових коштів і такі, що характеризуються незначним ризиком зміни їх вартості.

Поточні фінансові інвестиції – це активи, якими володіє підприємство з метою збільшення прибутку, термін використання яких протягом дванадцяти місяців з дати балансу.

У складі активів підприємства окрему групу складають витрати майбутніх періодів. Такі витрати сплачені в звітному періоді, але на фінансові результати діяльності підприємства відносяться в наступні звітні періоди. До цих витрат відносять наперед сплачені підприємством: орендну плату, страхові платежі, рекламні послуги, передплату на періодичні видання.

Таким чином, активи підприємства представлені економічними ресурсами, без яких неможлива діяльність підприємства.