Заходи в осередку ВІЛ-інфекції

Після виявлення ВІЛ-інфікованої особи з нею проводять конфіденційне консультування, під час якого обговорюються імовірні причини інфікування, наслідки для здоров’я, можливість лікування. ВІЛ-інфікованій особі пояснюють способи запобігання зараженню оточення та карну відповідальність за розповсюдження ВІЛ. На кожний випадок ВІЛ-інфекції заповнюють термінове повідомлення, яке відправляють у територіальну СЕС та регіональний Центр боротьби й профілактики ВІЛ/СНІДу. Усю медичну документацію (картка амбулаторного хворого, історія розвитку дитини, картка донора та ін.) помічають особистим кодом пацієнта (замість прізвища та інших даних, за якими можна ідентифікувати хворого) і кодом хвороби.

Під час ретельного збору епідеміологічного анамнезу уточнюють можливі фактори зараження та коло контактних осіб. З контактними особами проводять консультування щодо запобігання інфікуванню ВІЛ, пропонують пройти добровільне тестування на наявність антитіл до ВІЛ із подальшим повторенням дослідження в динаміці, встановлюють медичний нагляд. Необхідно пам’ятати, що всі відомості про ВІЛ-інфіковану особу є лікарською таємницею, за розголошення якої передбачена карна відповідальність.

З’ясовують наявність епізодів донорства у ВІЛ-інфікованої особи протягом останніх років, обстежують реципієнтів її крові. Особи, в яких виявлені антитіла до ВІЛ, назавжди усуваються від донорства.

Медичний нагляд за ВІЛ-інфікованими особами проводиться в кабінетах інфекційних хвороб поліклінік і регіональних Центрах ВІЛ/СНІДу. ВІЛ-інфіковані особи обстежуються двічі за рік, отримують медичну допомогу та психологічну підтримку.

Профілактика ВІЛ-інфекції

Профілактичний напрямок натепер визнаний найефективнішою стратегією боротьби з ВІЛ.

ВООЗ виділяє 4 основні напрямки діяльності в профілактиці ВІЛ-інфекції:

А. Запобігання передачі ВІЛ статевим шляхом і при вживанні ін’єкційних наркотиків.

В. Запобігання інфікуванню ВІЛ-інфекцією при переливанні крові та її препаратів.

С. Запобігання вертикальній трансмісії ВІЛ від матері до дитини.

D. Організація медичної допомоги і соціальної підтримки ВІЛ-інфікованим та їхнім родинам.

А. Запобігання передачі ВІЛ статевим шляхом і при вживанні ін’єкційних наркотиків ґрунтується на так званій теорії «зменшення шкоди», згідно з якою оцінювання ступеня ризику дозволяє знизити його.

Знизити ризик інфікування ВІЛ удається завдяки проведенню активної просвітницької роботи серед молоді, спрямованої на формування безпечної статевої поведінки, зменшення кількості статевих партнерів та використання презервативів при кожному статевому контакті.

Важливим напрямком є також боротьба з проституцією, просвітницька робота серед людей, зайнятих у секс-бізнесі, розповсюдження презервативів, тестування контингентів ризику на наявність антитіл до ВІЛ.

Профілактика після статевих зносин, пов’язаних з інфікуванням ВІЛ

Ризик зараження ВІЛ під час статевого контакту оцінюється як 0,1-3% для пасивного партнера при анальних зносинах, 0,1-0,2% - для жінки і 0,03—0,09% - для чоловіка під час вагінального контакту. Натепер необхідність проведення хіміопрофілактики після випадкового статевого контакту ще не доведена. Однак якщо мало місце спокушання або зґвалтування, рекомендується, щоб жертва насильства пройшла постконтактну профілактику згідно з викладеними нижче рекомендаціями для медичних працівників, які підлягали ризику інфікування на робочому місці.

Якщо в особи – передбачуваного джерела інфекції отримано негативний результат обстеження на ВІЛ, чи у випадку, якщо в жертви насильства були виявлені антитіла до ВІЛ, то хіміопрофілактику антиретровірусними препаратами припиняють, а постраждалу особу направляють до регіонального Центрау ВІЛ/СНІДу для подальшого консультування й одержання необхідної медичної допомоги з приводу ВІЛ-інфекції. Якщо в жертви насильства результат обстеження на ВІЛ негативний, а в передбачуваного джерела інфекції – позитивний чи невідомий, проводять повний чотиритижневий курс хіміопрофілактики антиретровірусними препаратами.

З метою профілактики передачі ВІЛ при ін’єкційному введенні наркотиків також широко застосовується програма “зменшення шкоди”, згідно з якою профілактика ВІЛ-інфекції вважається ефективнішою, ніж викорінення наркоманії. Згідно з цією програмою проводяться акції обміну шприців і консультації волонтерами громадських організацій за формою “рівний-рівному” щодо можливостей лікування наркоманії, запобігання передачі ВІЛ при вживанні ін’єкційних наркотиків. Також в Україні впроваджується замісна метадонова програма, ефективність якої визнана в усьому світі. Розширюється мережа реабілітаційних закладів для наркоманів.

В. Запобігання інфікуванню ВІЛ-інфекцією при переливанні крові та її препаратів

Система безпеки донорської крові впроваджена в Україні з кінця 80-х років ХХ століття. Зразки донорської крові обов’язково проходять тестування на такі інфекції:

§ ВІЛ-інфекція (а/т до ВІЛ методом ІФА);

§ гепатит В (HbsAg);

§ гепатит С (а/т до HCV);

§ сифіліс (RW).

Дослідження крові на наявність антитілл до ВІЛ проводяться за допомогою методу ІФА з використанням тест-систем 3 покоління. У деяких країнах крім визначення сумарних антитіл до ВІЛ у крові донорів визначають ранній антиген р24.

Запобігання передачі ВІЛ передбачає тестування всіх порцій донорської крові та теплову обробку факторів згортання крові (VIII, IX). Нині введені обмеження показань до переливання донорської крові та її компонентів.

Особливо насторожує наявність тривалого сероконверсійного вікна при ВІЛ-інфекції, коли кількість вірусу в крові вже достатня для інфікування іншої особи, однак антитіла в крові ще не визначаються. Можливість перебування донора на стадії сероконверсійного вікна вже призвела до інфікування 18 реципієнтів крові на території України.

Для унеможливлення зараження реципієнтів через переливання крові застосовується карантинізація донорської плазми. Упроваджується повторне тестування донорів на наявність антитіл до ВІЛ через 4 міс. після взяття крові. Така методика подвійного тестування донорів дозволяє суттєво знизити ризик передачі ВІЛ, однак вона неефективна при проведенні гемотрансфузій цільної крові. Також у світі активно впроваджується тактика автодонорства, коли пацієнт завчасно здає кров, а потім після оперативного втручання або пологів отримує власну кров чи плазму.

С. Запобігання вертикальній трансмісії ВІЛ від матері до дитини

Цей напрямок профілактики передачі ВІЛ в Україні вважається пріоритетним.

З метою виявлення ВІЛ-інфікованих вагітних проводиться їх дворазове тестування на наявність антитіл до ВІЛ у 1 й 3 триместрах вагітності.

У разі виявлення антитіл до ВІЛ призначається профілактика вертикальної трансмісії від матері до дитини з 28 тижня вагітності зидовудином а під час пологів – вірамуном. Пологи проводяться шляхом кесаревого розтину за умови згоди роділлі на 38 тижні вагітності, також жінкам рекомендується відмовитися від грудного вигодовування. Реалізація цієї програми дозволила суттєво зменшити кількість дітей з уродженою ВІЛ-інфекцією. За показниками зменшення трансмісії ВІЛ із 27,5% до 8% Україна визнана ООН лідером у цій сфері профілактики.

У перші 8-12 год. після народження дітям, матері яких ВІЛ-інфіковані, призначається хіміопрофілактика антиретровірусним препаратом протягом 1 тижня.

Перше тестування на ВІЛ-інфекцію дітям, народженим від ВІЛ-позитивних жінок, проводиться відразу після народження (в пуповинній крові досліджують р24), далі дослідження повторюють кожні 3 міс. Спостереження за такими дітьми триває протягом 18 міс. Якщо у 18 міс. методом ІФА антитіла до ВІЛ не виявляються, дитина вважається ВІЛ-негативною і знімається з обліку.

Для уточнення ВІЛ-статусу в сучасних умовах також використовується метод ПЛР, який дозволяє в ранні строки встановити інфікування дитини ВІЛ.

Діти з ВІЛ«+»-статусом можуть відвідувати загальні дитячі організовані колективи. Планова імунізація ВІЛ-інфікованих дітей проводиться згідно з календарем щеплень, за винятком живих вакцин. За встановлення діагнозу СНІД щеплення не проводяться.

D. Профілактика професійного інфікування ВІЛ

Інструкція з профілактики внутрішньолікарняного та професійного зараження ВІЛ-інфекцією (витяг із наказу МОЗ України №120 від 25.05.2000 р. «Про удосконалення організації медичної допомоги хворим на ВІЛ-інфекцію/СНІД»)

В умовах стрімкого розповсюдження ВІЛ-інфекції серед населення кожен, хто звертається по медичну допомогу, має розглядатися як потенційний носій вірусу імунодефіциту людини. Відповідно кожне робоче місце медичного працівника забезпечується засобами запобігання передачі вірусу імунодефіциту людини від можливого вірусоносія або хворого на СНІД іншим пацієнтам, медичному і технічному персоналу.

1. Загальні положення

1.1. Контроль за безпекою щодо ВІЛ-інфікування медичних працівників під час виконання ними професійних обов’язків покладається на режимну комісію лікувально-профілактичного закладу, склад якої затверджується відповідним наказом.

1.2. Робочі місця забезпечуються:

Інструктивно-методичними документами, аптечками для проведення термінової профілактики в аварійних ситуаціях, необхідним набором медичного інструментарію для одноразового використання, дезінфекційними засобами для знезараження.

1.3. Медичний інструментарій, посуд, білизна, апарати й інший забруднений кров’ю, біологічними рідинами інструментарій і речі, забруднені слизом, відразу після використання підлягають дезінфекції згідно з вимогами нормативної документації. Режим знезараження аналогічний тому, який використовується для профілактики зараження вірусними гепатитами.

2. Заходи профілактики під час надання медичної допомоги та обслуговування хворих, роботи з біоматеріалом.

2.1. Медичні працівники зобов’язані дотримуватися заходів перестороги під час маніпуляцій із різальним та колючим інструментом (голками, скальпелями, ножицями та ін.).

Для уникнення поранень після використання шприців голки з них не знімають до дезінфекції. Перед занурюванням шприца з голкою в дезрозчин виймають тільки поршень. Бригади швидкої та невідкладної допомоги для збору використаних шприців повинні мати посудини з матеріалу, який не проколюється.

2.2. З метою уникнення поранень забороняється використовувати скляні предмети з відбитими краями для взяття крові та інших біорідин.

2.3. Під час маніпуляцій, які супроводжуються порушенням цілості шкіри і слизових оболонок, розтину трупів, лабораторних досліджень, обробки інструментарію і білизни, прибирання та ін. медичні працівники і технічний персонал повинні користуватися засобами індивідуального захисту - хірургічними халатами, гумовими рукавичками, масками, а в разі необхідності – захисним екраном, непромокальними фартухами, нарукавниками, окулярами. Ці заходи дозволять уникнути контакту шкіри та слизових оболонок працівника з кров’ю, тканинами, біологічними рідинами пацієнтів.

Перед надіванням гумових рукавичок шкіру біля нігтьових фаланг слід обробити 5% спиртовим розчином йоду.

2.4. Медичні працівники з травмами, ранами на руках, ексудативними ураженнями шкіри рук, які неможливо закрити лейкопластиром або гумовими рукавичками, звільняються на період захворювання від безпосереднього медичного обслуговування хворих і контакту з предметами догляду за ними.

2.5. Усі маніпуляції з кров’ю і сироватками в лабораторіях повинні виконуватися за допомогою гумових груш, автоматичних піпеток, дозаторів.

2.6. Будь-які посудини з кров’ю, іншими біологічними рідинами, тканинами, шматочками органів тощо треба нагайно на місці взяття щільно закривати гумовими або пластмасовими кришками.

2.7. У лікувальних закладах для забезпечення знезараження за випадкового витікання рідини кров та інші біоматеріали слід транспортувати в штативах, покладених у контейнери, бікси або пенали, на дно яких укладається чотиришарова суха серветка.

2.8. Транспортувати проби крові та інші біоматеріали з лікувальних закладів до лабораторій, які знаходяться за межами цих закладів, необхідно тільки в контейнерах (біксах, пеналах), що унеможливлює випадкове або навмисне відкриття кришок під час їх перевезення (замок, пломбування, заклеювання місць з’єднання лейкопластиром). Ці контейнери після розвантаження обробляють дезрозчинами. Оптимальною є доставка в сумках-холодильниках.

2.9. Не допускається транспортування проб крові та інших біоматеріалів у картонних коробках, дерев’яних ящиках, поліетиленових пакетах.

2.10. Не допускається вкладання бланків направлень або іншої документації в контейнер чи бікс.

3. Заходи при пораненнях, контактах із кров’ю, іншими біологічними матеріалами ВІЛ-інфікованого чи хворого на СНІД пацієнта.

Будь-яке ушкодження шкіри, слизових оболонок медперсоналу, забруднення їх біоматеріалом пацієнтів під час надання їм медичної допомоги має кваліфікуватись як можливий контакт із матеріалом, який містить ВІЛ або інший збудник інфекційного захворювання.

3.1. Якщо контакт із кров’ю, іншими біологічними рідинами чи матеріалами супроводжувався порушенням цілості шкіри (уколом, порізом), потерпілий повинен:

- зняти рукавички робочою поверхнею всередину;

- видалити кров із рани;

-ушкоджене місце обробити одним із дезінфектантів (70% розчином етилового спирту, 5% настоєм йоду при порізах, 3% перекисом водню);

- ретельно вимити руки з милом під проточною водою, а потім протерти їх 70% розчином етилового спирту;

- на рану накласти пластир, надіти напальник;

- за необхідності продовжувати роботу одягти нові гумові рукавички;

- терміново повідомити керівництво лікувально-профілактичного закладу про аварію для її реєстрації та проведення екстреної профілактики ВІЛ-інфекції.

3.2. У разі забруднення кров’ю або іншими біорідинами* без ушкодження шкіри:

- обробити місце забруднення одним із дезінфектантів (70% розчином етилового спирту, 3% розчином перекису водню, 3% розчином хлораміну); промити водою з милом і вдруге обробити спиртом.

3. У разі потрапляння біоматеріалу на слизові оболонки:

- ротової порожнини – прополоскати 70% розчином етилового спирту;

- порожнини носа – закапати 30% розчин альбуциду;

- очей – промити водою (чистими руками), закапати 30% розчин альбуциду.              

Для обробки носа й очей можна використовувати 0,05% розчин перманганату калію.

3.4. Для зниження вірогідності професійного зараження ВІЛ-інфекцією:

- перед маніпуляціями ВІЛ-інфікованому медичний персонал повинен переконатися в цілісності складу аптечки;

- здійснювати маніпуляції в присутності іншого спеціаліста, який може в разі розриву гумової рукавички чи порізу продовжити виконання медичної маніпуляції;

-не терти руками слизові оболонки.

У разі попадання біоматеріалу на халат, одяг:

- одяг зняти і замочити в одному з дезрозчинів;

- шкіру рук та інших ділянок тіла при їх забрудненні через одяг протерти 70% розчином етилового спирту, а потім промити водою з милом і повторно протерти спиртом;

- забруднене взуття дворазово протерти ганчіркою, змоченою в розчині одного з дезінфікуючих засобів.

4. Реєстрація аварій, нагляд за потерпілими та заходи щодо запобігання професійному зараженню.

4.1 У всіх лікувально-профілактичних закладах ведеться форма 108-0 "Журнал реєстрації аварій при наданні медичної допомоги ВІЛ-інфікованим та роботі з ВІЛ-і нфікованим матеріалом".

Відповідальність за ведення журналу та обов’язок проводити співбесіди з медперсоналом про загрозу інфікування покладаютьна голову режимної комісії.

4.2. Після проведення в установленому порядку реєстрації аварії потерпілому пропонують (за його згоди) пройти обстеження на наявність антитіл до ВІЛ. Уперше кров для тестування за кодом 115 (медичний контакт) відбирається безпосередньо після аварії, але не пізніше 5 днів після неї. Позитивний результат свідчить про те, що працівник був інфікований ВІЛ раніше, й аварія не є причиною зараження.

Якщо результат негативний, наступне тестування проводять через 3, 6 місяців і далі – через рік.

4.3. У разі виявлення в медичного працівника ВІЛ-інфекції на підставі форми облікової звітності №108-о спеціальна комісія вирішує питання про визнання зараження професійним.

4.4. Наявність та ведення журналів реєстрації аварій і обстеження потерпілих медичних працівників контролюється органами охорони здоров’я та територіальними СЕС.

4.5. Результати обстеження медичних працівників є конфіденційними.

* За винятком сечі, слини, випорожнень у зв’язку з невеликою кількістю вірусів, що практично унеможливлює інфікування.