Потреби накопичити досвід використання виробу чи стандарту з ме-

Тою апробації положень стандарту чи обґрунтування вибору із мож-

Ливих запропонованих альтернатив певних положень, розробляють

Пробні стандарти. Вони розробляються у разі потреби, а також на ос-

Нові проектів міжнародних та регіональних стандартів, які перебува-

Ють на завершальних етапах розроблення. Пробні стандарти можуть

Мати менший рівень консенсусу, зокрема його можна досягнути на

Рівні технічного комітету стандартизації чи навіть на рівні його робо-

Чої групи. Як пробні стандарти можна застосовувати нові документи

Міжнародної організації стандартизації: РАЗ — загальнодоступні тех-

Нічні умови; Т5 — технічні умови; ІТА — галузеві технічні угоди.

Процедура створення національних нормативних документів,

Вимог до їх змісту і внесення змін до них детально регламентується

Державним стандартом ДСТУ 1.5:2003 «Правила побудови, викладан-

Ня, оформлення та вимоги до змісту нормативних документів», за-

Твердженим наказом Держспоживстандарту № 85 від 16 травня 2003р.

Зміст стандартів на сільськогосподарську продукцію залежно

Від її особливостей містять відповідні групи положень чи вимог: 1)

класифікація (поділ за класами); 2) основні параметри і (або) розміри;

Загальні технічні вимоги; 4) вимоги безпеки; 5) вимоги охорони до-

Вкілля; 6) маркування; 7) пакування; 8) правила транспортування та

Зберігання; 9) методи контролювання; 10) правила приймання; 11)

Правила експлуатування, ремонту, утилізації; 12) інші.

На продукцію, споживні властивості якої можуть згодом погір-

Шуватися, тобто продовольчі продукти, треба зазначати термін прида-

Тності. У стандартах на конкретний вид продукції треба зазначати по-

Вний перелік нормативних вимог, які убезпечують життя і здоров'я

Громадян на всіх стадіях виготовлення та використання продукції.

Функції розробки, розгляду та погодження міжнародних (регіо-

Нальних) та національних нормативних документів покладено на від-

Повідні технічні комітети, які діють на основі Типового положення

Про технічний комітет стандартизації, затвердженого наказом Держс-

Тандарту України від 20 травня 2002 р. № 98, зареєстрованого в Мініс-

146

Терстві юстиції України 11 липня 2002 р. за № 578/6866. Як один із

Прикладів можна навести спільний наказ Міністерства сільського гос-

Подарства України, Держстандарту України, УААН від 8 вересня 1995

Р. № 240/299/118, яким було створено Технічний комітет з стандарти-

Зації «Насіння сільськогосподарських культур». Подібним чином

Створюються й інші технічні комітети за видами сільськогосподарсь-

Кої продукції.

Загалом вимоги стандартів щодо якості й безпечності сільсько-

Господарської продукції можна проілюструвати на прикладі націона-

Льного стандарту ДСТУ 3768:2009 «Пшениця», чинного з 1 липня

Р. Залежно від показників якості м'яку пшеницю поділяють на 6

Класів (класи 1—3 — група А, класи 4—5 — група Б і клас 6), а тверду

Пшеницю — на 5 класів. М'яку пшеницю групи А використовують для

Продовольчих (переважно борошномельна та хлібопекарська промис-

Ловості) потреб і для експортування. Пшеницю групи Б і 6-го класу

Використовують на продовольчі і непродовольчі цілі й для експорту-

Вання. Зерно твердої і м'якої пшениці всіх класів має бути у здоровому

Стані, не зіпріле та без теплового пошкодження під час сушіння: мати

Властивий здоровому зерну запах (без затхлого, солодового, плісняво-

Го, гнилісного, полинного, сажкового запаху нафтопродуктів та інших

сторонніх запахів); мати нормальний колір; не дозволено зараження

Пшениці шкідниками зерна. Конкретні кількісні показники щодо якос-

ті пшениці кожного класу виокремлено у таблицях 1 та 2 стандарту. У

Разі невідповідності граничній нормі якості пшениці хоча б за одним з

Показників, її переводять до відповідного нижчого за рівнем класу.

Щодо вимог безпечності, то вміст шкідливих речовин у зерні