Явне визначення — це визначення, яке задається конструкцією «а є в»-, де А — вираз, що визначається (дефінієндум), А в — вираз, за допомогою якого здійснюється визначення (дефінієнс).

Відрізняють декілька видів таких визначень: атрибутивно-реляційні визначення, генетичні визначення, операційні визначення.

В атрибутивно-реляційних визначеннях видовою ознакою є властивості предмета, що визначається, і його відношення до інших предметів. Наприклад: «Штраф — це грошове стягнення, що накладається судом у випадках і межах, встановлених Кримінальним кодексом».

У генетичних визначеннях видовою ознакою є спосіб походження, створення, конструювання предметів. Наприклад: «Циліндр — це геометрична фігура, яка є результатом обертання прямокутника навколо однієї із його сторін».

В операційних визначеннях видовою ознакою є вказівка операції, за допомогою якої можна розпізнати ті чи інші предмети. Наприклад: «Кислота — це рідина, при зануренні в яку лакмусовий папірець набуває червоного кольору».

Атрибутивно-реляційні визначення широко застосовуються в гуманітарних науках, зокрема у праві, тоді як генетичні й операційні визначення стають у нагоді в математиці, фізиці, хімії та інших природничих науках.

6.3.3.2. Правила явних визначень Явні визначення регулюються певними правилами. Перелічимо їх.

150

в пізнанні.

Отже, визначення — це логічна операція, завдяки якій мовним виразам (термінам мови) надається строго фіксований смисл.

Так, наприклад, у праві терміну «крадіжка» ставиться у відповідність вираз «таємне викрадання індивідуального майна громадян». Тим самим надається точний смисл цьому терміну і визначаються межі його застосування.

Мовна конструкція типу: «крадіжка — це таємне викрадання індивідуального майна громадян» і називається визначенням.

Визначення застосовуються людиною для вирішення різних питань. Так, наприклад, її може не задовольняти інтуїтивне тлумачення того чи іншого терміна, яке призводить до значних труднощів у спілкуванні. У цьому випадку виникає потреба уточнювання мовного виразу. Це можна зробити, звернувшись до словників чи енциклопедій, або до іншої довідкової літератури.

Особливе значення визначення набувають у науковому пізнанні. Наука, яка не має чіткого термінологічного апарату, не може називатися наукою. До того часу поки немає наукового визначення того чи іншого терміна, нема й чіткого розуміння його сутності, відсутній критерій розрізнення одних предметів від інших.

Особливу увагу визначенню термінології приділяють юристи. Усі правові кодекси — це своєрідні правові тлумачні словники, у яких обумовлюється застосування того чи іншого юридичного терміна.

Слід зазначити, що визначення не є просто висловлюванням природної мови, як це може здатися на перший погляд. Це своєрідна конвенція застосування певних мовних конструкцій. Так, наприклад, термін «злочин» у моральних і правових теоріях може мати різний смисл. Це означає, що між людьми досягнуті різні конвенції про застосування цього терміна в цих двох випадках.

Визначення як конвенція не є твердженням. У зв'язку з цим їх не можна оцінювати як істинні або хибні. Вони можуть бути правильними або неправильними, вдалими чи невдалими. Так, наприклад, визначення

153

визначити як пропедевтику, але таке визначення буде зрозумілим лише для певної обмеженої аудиторії людей, якій відомо, що «пропедевтика» — це вступ до певної науки, концепції, теорії. Для більшості людей це визначення залишиться ви значенням невідомого через невідоме.

Не будуть визначеннями в широкому значенні і такі висловлювання: «мова — це дім буття людини», «архітектура — це музика, що застигла», «артилерія — це бог війни» і т. in.

і. Правило несуперечності: необхідно намагатись, щоб визначення не було заперечним.

Будь-яке визначення повинне розкривати суттєві ознаки предмета. Якщо ж визначення є заперечним, то воно не розкриває істотних ознак предмета, а лише вказує на множину тих ознак, які цьому предметові не належать. Наприклад, у визначеннях: «тварина — це не рослина», «логіка — це не право», «алхімія — це не наука» — не виконується правило відсутності заперечення.