Наукова індукція — це міркування, в якому висновок робиться на підставі відбору необхідних та виключення випадкових обставин.

Наприклад, щодо кримінальної справи про розкрадання товарів зі складу обвинувачений визнав факт розкрадання і показав, що він один виніс зі складу викрадену річ. Проведена перевірка встановила, що винести таку річ одній людині неможливо. У зв'язку з цим слідчий прийшов до висновку, що в розкраданні товарів брали участь також інші люди. Це послужило підставою для зміни кваліфікації діяння.

Зазначимо, що до ідуктивних узагальнень треба ставитися дуже уважно. Збільшення ступеню правдоподібності висновку в міркуваннях подібного типу часто залежить від числа розглянутих випадків. Чим ширше їх коло, тим більш правдоподібним буде висновок. Важливе значення також має різномаїття і різнотиповість такіх випадків.

Окрім того, суттєвим є також аналіз характеру зв"язків предметів та їх ознак, доведення невипадковості спостерігаємо! регулярності. Виявлення причин, що породжують цю регулярність дозволяє доповнити чисту індукцію фрагментами дедуктивних міркувань і тим самим усилити її.

Найрозповюдженішими помилками, що приписукаються в міркуваннях такого типу, є "поспішне узагальнення" і "після цього, отже, по причині цього".

"Поспішне узагальнення" - це логічна помилка, яка виникає при узагальненні без достатніх на це підстав.

Класичним прикладом цієї помилки є приклад з індуктивним

131

Уподібнювання виступають два схожих одиничних предмети, а ознакою, що переноситься, — властивості цих предметів.

Прикладом такої аналогії може бути обгрунтування політичними діячами Росії ідеї встановлення Брестського миру у 1918 р. Вони посилалися на східну історичну ситуацію на початку XIX ст., коли німці самі були змушені у 1807 р. підписати кабальний договір з Наполеоном (Тільзитський мир), а потім через 6—7 років, зібравшись із силами, прий­шли до свого визволення. Аналогічний вихід був запропонований і для Росії 1918 року.

Аналогія відношень — це міркування, у якому об'єктом уподібнювання виступають схожі відношення міх двома парами предметів, а переносною ознакою — властивості цих відношень.

Наприклад, суб'єкти А, Б, С, Д знаходяться між собою у таких відношеннях:

1.А є батьком неповнолітнього сина Б;

2.С є дідусем і єдиним родичем неповнолітнього онука Д;

3. Відомо, що у випадку батьківських відношень батько повинен
утримувати свого сина.

Враховуючи деяку подібність відношень батька - неповнолітнього сина і дідуся - онука, можна прийти до висновку, що дідусь також повинен утримувати неповнолітнього онука.

Загальною рисою міркувань за аналогією, так само як й індуктивних міркувань, є те, що їх висновок завжди має імовірний характер і потребує подальшої перевірки. Істинність засновків таких міркувань ще не гарантує істинність висновку, при більш детальному аналізі він може виявитися хибним.

Цей матеріал більш докладно можна подивитися у підручнику Хоменко І.В. "Логіка - юристам". - К., 1997. - С. 220-223 (теорія), С. 321-322 (практика).

130

5.3. Загальна характеристика аналогії. Види аналогій.

Ще одним видом правдоподібних міркувань є міркування за аналогією.

Міркування за аналогією — це міркування, у яких робиться висновок про наявність певної ознаки у досліджуваного одиничного предмета (ситуації, події) на підставі його подібності в суттєвих рисах з іншим одиничним предметом (ситуацією, подією).

Міркування за аналогією — один із найдавніших способів міркування. Людина користувалася ними ще з прадавніх часів. Не випадково цей тип міркування дуже часто використовують у народній словесній творчості, зокрема у казках та легендах. Звернемося для прикладу до кхмерської легенди «Історія двох курток».

Героїня легенди загадує герою загадки. Ось одна з них.

Четверо молодих людей навчались у чаклуна. Першого він навчив передбачати майбутні події, другого - стріляти так влучно, що міг не цілитися, третього - жити під водою, а четвертого - оживляти мертвих. Якось під час прогулянки четверо хлопців вийшли на берег моря. Перший сказав, що опівдні над ними пролетить орел, який триматиме в пазурах тіло мертвої принцеси. Стрілець сказав, що він поцілить стрілою орла. Третій товариш виголосив, що якщо тіло принцеси впаде в воду, він зможе винести його на берег. Четвертий засвідчив, що в такому разі він оживить принцесу.

Усе відбулося саме так. Але виникає питання щодо того, хто саме серед чотирьох товаришів буде майбутнім чоловіком принцеси (бо вона, як свідчить легенда, була дуже привабливою і кожен бажав одружитися з нею).

Герой легенди дає правильну відповідь. Він стверджує, що чоловіком для принцеси повинен стати той, хто дістав принцесу з дна моря, бо він першим доторкнувся й обійняв їі. Той, хто оживив її, - відіграв материнську роль, а той, хто врятував її від орлиних пазурів, - роль батька. Зрештою, віщун міг би бути старшим братом, оскільки, хоча він і знав, що вона з'явиться, але сам не мав відношення до її нового народження.

У цьому міркуванні четверо товаришів уподібнюються (за аналогією) до матері, батька, чоловіка, брата принцеси Таке міркування фольклорна традиція визнає бездоганним.

Розрізняють два основних види аналогії: аналогію предметів та аналогію відношень.